автори: Осіпцов А. В., Цибулько О. С.


Актуальність дослідження. Одна з найбільш впливових філософських течій сучасного світу – прагматизм – не позбавлена проблем еволюційних змін. Зрозуміло, що це свідчить про гнучкість напрямку, про його можливість надавати відповіді на “виклики” сучасного світу. Разом з тим, іноді важко усвідомити граничні межі філософствування даного напрямку. Актуальність дослідження прагматистських концепцій визначається насамперед важливістю створеної моделі людини, яка поставлена в центр філософського аналізу.

Постановка проблеми. Прагматизм – це не одна теорія, а точніше сукупність позицій, що охоплює спектр різних підходів. Наприклад, суб’єктивістський прагматизм В. Джеймса і Ф. Шилера, соціальний прагматизм Д. Дьюї, функціоналістський (об’єктивістський) прагматизм Ч. Пірса, Н. Решера, Х. Патнема.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Для виявлення трансформаційних особливостей філософського напрямку важливими були власне здобутки американських прагматистів Ч. Пірса, В. Джеймса та Д. Дьюї, а також роботи неопрагматистів Р. Рорті та Н. Решера. Серед сучасних дослідників слід виділити розвідки Грязнова А. Ф., Жарких В. Ю. та Труіта У. Г., разом з тим, саме виявленню еволюційних особливостей приділено мало уваги.

Постановка завдання. Дослідження еволюційної транс-формації вихідних положень прагматизму.

Виклад основного матеріалу. У статті розглядається питання трансформації ключових ідей прагматизму. Особлива увага приділяється фундаментальним концепціям засновників прагматизму як філософського напрямку. Разом з тим, прагматична філософія – це вчення про методи раціонального обґрунтування знання, причому, перш за все, обґрунтування емпіричного знання. У статті виявлено особливості релятивістського і об’єктивістського прагматизму.

Висновки. Отже, визначити прагматизм як теоретичний рух допомагає його головна теза: істина чи виправданість наших вірувань, а також методи, що їх створюють, повинні визначатися не як певна відповідність з передбачуваним зовнішнім світом, а термінами успішної дії на основі вірувань, що стосуються певної низки практичних або, щонайменше, конкретних цілей. У представленому контексті обговорення еволюції прагматизму варто визнати наявність істотних розбіжностей між релятивістським і об’єктивістським прагматизмом. Перший ставить під сумнів будь-які стандарти і нехтує теорією на користь практики, останній, навпаки, визнає стандарт і вбачає в практиці, перш за все в науковій, безпосереднє джерело і підстави для перевірки обґрунтованості теорій. Отже, на сьогодні перед теоретиками стоїть нелегке завдання запобігти постмодерністській дезінтеграції прагматизму.

Ключові слова: прагматизм, персоналізм, практика, інструменталізм, релятивізм.

 

Список використаних джерел:

  1. Lovejoy, AO., 1908. ‘The Thirteen Pragmatisms’, The Journal of Philosophy, Psychology, and Scientific Methods, V. 5, P. 5-12.
  2. Rescher, N., 1998. ‘Pragmatism in Crisis’, The Role of Pragmatics in Contemporary Philosophy, Vienna, P. 24-38.
  3. Schurz, G., 1998. ‘Kinds of Pragmatisms and Pragmatic Components of Knowledge’, The Role of Pragmatics in Contemporary Philosophy, Vienna, P. 39-57.
  4. Грязнов, АФ., 1996. ‘У истоков прагматизма’, Вопросы философии, № 12, С. 103-105.
  5. Джеймс, В., 2000. ‘Прагматизм’, Київ : Альтернатива, 144 с.
  6. Дьюи, Д., 1922. ‘Школа и общество’, М., 48 с.
  7. Жарких, ВЮ., 2009. ‘Прагматизм і сучасна філософська традиція’, Мультиверсум. Філософський альманах : Збірник наукових праць, Вип. 77, К., С. 79-88.
  8. Пирс, ЧС., 1996. ‘Закрепление верования’, Вопросы философии, № 12, С. 113-114.
  9. Пирс, ЧС., 1996. ‘Как сделать наши идеи ясными’, Вопросы философии, № 12, С. 120-132.
  10. Рорти, Р., 1996. ‘Случайность, ирония и солидарность’, М., 282 с.
  11. Труитт, УГ., 2003. ‘Предшественники постмодернизма и его связь с классическим прагматизмом’, Вопросы философии, № 3, С. 154-167.