автор: Яценко О. Д.


Актуальність дослідження. Проблема постколоніальних критик в сучасному гуманітарному знанні є важливою не тільки в горизонті історичних ретроспекцій а також в контексті актуальних досліджень. Цей інструментарій дозволяє експлікувати внутрішні інтенції світоглядної парадигми, яка визначає і зміст філософії, і міжнародну політику, і перебіг щоденних практик та оцінок. Авторська позиція полягає в тому, що стратегії колоніалізму не втратили своєї актуальності в сучасному світі. Не тільки в плані дискурсивно-нарративного контенту. Але процеси глобалізації та уніфікації сучасного світу дозволяють вести мову про трансформацію технологій колоніалізму, трансгрессивності зазначених операцій, розширення контексту та плюралізму специфікації їх застосування. Насправді, колоніальні стратегії набули більш витончених форм реалізації. І європейська політика єдності різноманіття є різновидом техніки “soft management” у поширенні та зміцненні сфери впливу.

Постановка проблеми. Постколоніальні критики не зосереджуються виключно на вивченні наслідків епохи колоніалізму. Основний фокус досліджень становлять сучасні трансформації в реалізації колоніальних стратегій, адже боротьба за сфери впливу та зміст етико-аксіологічного комплексу, що детермінує перебіг суспільного життя в сучасному світі не менш актуальна, ніж в попередні епохи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Постколоніальна критика включає широкий спектр проблемних питань, тому провідні мислителі сучасності приділяють пильну увагу її проблемам. Луї Блонд (2016) дає строгу оцінку постколоніальної критики на прикладі робіт відомого філософа Е. Левінаса. Автор переконаний, що непродумана критика загрожує стати єдиною доктриною поширення історичних наративів. Невідповідність між заявленими гаслами та реальними діями політичної еліти Європейського Союзу засуджує Гурміндера К. Бхамбра (2016). У межах постколоніального дискурсу критикуються навіть основні категорії та поняття. Так, Леа Калмансон (2015) обґрунтовує позицію, що сама концепція культури є колоніальним явищем, оскільки культурні відмінності та їх дослідження пропонують порівняльний підхід, який, у свою чергу, передбачає існування взірця. Навіть концепція толерантності та емпатії потрапляє до постколоніальних критиків. Єнс Елзе (2018) припускає, що політичне звернення до переваг культурної різниці обумовлено почуттям емпатії, однією з головних позитивних мотивацій нашого часу. Лін Картер (2006) досліджує зв'язки між постколоніальною та науковою методологією освіти. Моніка Бхагат-Кеннеді (2018) переконана, що методологія постколоніалізму не втратила своєї актуальності в сьогоденні. В якості основного аргументу автор наводить приклади активізації національних рухів у ряді країн світу, де ліберальні і світські ідеали поступаються традиційним і культурним. Філософський дискурс постколоніалізму та його наміри пропонує відомий французький мислитель Дж. Дерріда. Він актуалізує значення відмінностей, спростовуючи класичну метафізику ідентичності. Інший відомий філософ М. Фуко додає компонент генеалогії як методу до визначення дискурсу. Явище колоніалізму інтерпретується в негативних оціночних координатах як архаїчне і нелегітимне в сучасному гуманітарному дискурсі.

Постановка завдання. Основне завдання статті полягає в аналітиці сучасного трансгрессив-ного стану постколоніальних практик з огляду на концепт європейської ідентичності та її функцій в реалізації міжнародної політики.

Виклад основного матеріалу. Якщо проаналізувати історію формування європейського простору, то очевидною є неоднозначність і невизначеність його концептуальних основ. Важко уявити Європу виключно як географічний проект. Швидше, це теоретико-ідеологічна структура, яка є результатом роботи видатних мислителів минулого. Або як операційно ефективна стратегія реалізації політики колоніалізму, оскільки культурно-політична складова домінує у визначенні європейської ідентичності. Тому поширені думки про розуміння Європи як форми ідеології, міфу, дискурсу. Підтвердженням цієї тези може бути наявність невідповідності між номінально сформульованими положеннями та фактичними подіями та політичними рішеннями. Основний зміст цих понять формують ідеї європейських цінностей, історико-культурні, філософські і світоглядні. Крім того, ідеології Старої та Нової Європи суперечать один одному. Якщо традиційна світоглядна парадигма Європи постулює незмінні матеріальні цінності, то некласична постколоніальна практика формує дискурс єдності різноманітності. Зазначимо лише, що мотивацією такого об'єднання є цивілізаційно-технологічні процеси глобалізації, які формують аксіологічну основу нової ідеології. Тобто риторика єдності різноманітності є невід'ємною частиною реалізації політики євроцентризму, оскільки залучення до європейського простору передбачає прийняття логіки відносин і взаємодії, що підтверджується європейським дискурсом як відповідні.

Висновки.

  1. Актуальність постколоніальних практик в сучасному глобалізованому світі доводить нестабільний характер міжнародної політичної системи. Боротьба за сфери впливу у сучасності є не менш палкою, ніж у минулому. Змінилися техніки реалізації політичних амбіцій, вони набули некласичних форм трансгресії.
  2. Основою постколоніальних практик є концепт європейської ідентичності, який слугує принципом верифікації на приналежність до певної соціальної спільноти. Проте сам контент європейської ідентичності є суперечливим і неоднозначним. Тому маємо підстави стверджувати колоніалістський характер впливу та застосування цього концепту.
  3. Постколоніальна стратегія сучасності ґрунтується на метафізиці відмінності, а не на метафізиці тотожності. Цим і пояснюється трансформація колоніалістських стратегій по принципу трансгресивності, розширенню сфери впливу та операціональності застосування.
  4. Виходячи з вище зазначеної логіки, піддаються сумніву традиційні категорії культури, історії та ідентичності і впроваджуються в обіг концепти дискурсу, нарративу, емпатії та суб’єктивності.
  5. Протиріччя в ідеологемах Старої та Нової Європи відображають логіку переходу від традиційних форм колоніалістських стратегій до некласичних трансгресивних принципів постколоніального дискурсу.
  6. Аналіз концепту європейської ідентичності та стратегії її реіфікації дають передумови для розуміння концепту Європи як міфу, ідеологеми, необхідної для реалізації технологій поширення сфери впливу за допомогою практик “soft management”.

Ключові слова: ідентичність, культура, історія, нарратив, реіфікація, трансгресія, метафізика відмінності, дискурс, soft-management.

 

References:

  1. Beck, U., 2007. ‘Cosmopolitanism : Europe's Way Out of Crisis’,ich Beck’, European Journal of Social Theory, Vol. 10, № 1, P. 67-85.
  2. Bhagat-Kennedy, M., 2018. ‘Nation After World : Rethinking “The End of Postcolonial Theory”’, International Journal of Postcolonial Studies, Volume 20, Issue 3 : From Postcolonial to World Anglophone : South Asia as Test Case, P. 335-344. (DOI: DOI: https://doi.org/10.1080/1369801X.2018.1452625).
  3. Bhambra, GK., 2016. ‘Whither Europe? Postcolonial versus Neocolonial Cosmopolitanism’, International Journal of Postcolonial Studies, Volume 18, Issue 2 : The Point of Europe. P. 187-202. (DOI: DOI: https://doi.org/10.1080/1369801X.2015.1106964).
  4. Blond, L., 2016. ‘Levinas, Europe and others : the postcolonial challenge to alterity’, Journal of the British Society for Phenomenology, Volume 47, Issue 3 : Phenomenology and the Idea of Europe. P. 260-275. (DOI: DOI: https://doi.org/10.1080/00071773.2016.1180848).
  5. Carter, L., 2006. ‘Postcolonial Interventions Within Science Education : Using postcolonial ideas to reconsider cultural diversity scholarship’, Educational Philosophy and Theory, Volume 38, Issue 5. P. 677-691. (DOI: DOI: https://doi.org/10.1111/j.1469-5812.2006.00219.x).
  6. Chabod, F., 1947. ‘L'Idea di Europa – Prolusione al corso di storia moderna’, Rassegna d’Italia II, № 4, P. 3-17.
  7. Chabod, F., 1947. ‘L'Idea di Europa – Prolusione al corso di storia moderna’, Rassegna d’Italia II, № 5, P. 25-37.
  8. Crépon, M., 2006. ‘Altérités de l’Europe’, Paris : Galilée, P. 9-27.
  9. Delanty, G., 2012. ‘The Fragmentation of European Identity, Keynote talk at conference’, The Development of European Identities : policy and research issues. Available at : <http://ec.europa.eu/research/social-sciences/pdf/events-194/session-4-gerard-delanty_en.pdf> [Accessed 19 May 2019].
  10. Elze, J., 2018. ‘Postcolonial theory and globalized empathy : from development to difference’, Interdisciplinary Science Reviews, Volume 43, Issue 2 : Empathy and Understanding Others. P. 156-165. (DOI: DOI: https://doi.org/10.1080/03080188.2018.1450925).
  11. Kalmanson, L., 2015. ‘If You Show Me Yours : Reading all “Difference” as “Colonial Difference” in Comparative Philosophy’, Comparative and Continental Philosophy, Volume 7, Issue 2 : Decolonizing Comparative Methodologies. P. 201-213. (DOI: DOI: https://doi.org/10.1179/1757063815Z.00000000062).