автор: Магера С. І.


Актуальність дослідження. У різні епохи  єдність культури і людини виявляється в різних формах. Останнє залежить від різноманітних чинників. Одним з найбільш впливових серед них є ідеологія. Опосередковуючи собою зв’язок і взаємодію людини і культури, ідеологія чинить тиск на культуру, деформує її людинотворчу сутність і функцію. Такий же тиск ідеологія чинить і на людину, чим деформує її культуротворчу функцію. В умовах ідеологізації суспільних відносин, життя суспільства загалом, взаємодія культури і людини має деформований характер. Актуальним воно є й для України. Останнє потребує глибокого теоретичного аналізу.

Постановка проблеми. Сучасне українське суспільство належить до посттоталітарних, тому закономірно, що дискурс культури в нашій державі є полем зіткнення різноманітних ідеологем як тоталітарного, так і національного, і демократичного характеру. Відповідно, проблема самоідентифікації особи у плюралізмі культурних детермінант набуває особливого значення, а тим більше за умови стрімких процесів флуктуації сучасного суспільного життя.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Існують різні техніки аналітики та протистояння тоталітарному впливу в горизонті культури. У своєму дослідженні ми спиралися на роботи:  Anne Lange (2012),  Karina V. Korostelina (2013), Willem Van Vuuren (2005) G. Mirskii (2003),  M.R. Thompson (2002), O. Drozdova та Paul Robinson (2019),  Laurie Calhoun (2018).

Постановка завдання. Призначення дослідження полягає в тому, щоб з’ясувати основні характеристики транзитивності сучасного українського суспільства з огляду на архітектоніку тоталітаризму в сучасній українській культурі.

Виклад основного матеріалу. У стратегічному вимірі, завданням радянської влади було зменшення впливу національної культури та заміна її ідеологічними постулатами, що забезпечувало консолідацію народів, однак консолідацію ілюзійну, хибну в своїй основі. Розмивання національних засад життєдіяльності етносів стало основою руйнування культури, а відтак – руйнування людини, народу, нації. Одним з найефективніших інструментів подібної політики радянської влади протягом всього періоду існування тоталітарної держави було позбавлення національних культур та освітніх закладів можливості розвиватися на основі національно-мовного ґрунту, який є феноменологічно-семантичним джерелом розвитку будь-якої культури.

Висновки. Культура є потужним чинником суспільної консолідації, але реалізація її інтегруючої ролі має свою національну та цивілізаційну специфіку. Особливого значення консолідуюча функція культури набуває у трансформаційних суспільствах, які лише означили вектор свого подальшого розвитку, але не закріпили його відповідними традиціями та нормами.

Ключові слова: людина, культура, ідеологія, ідеологізація, виховання.

 

Список використаних джерел:

  1. Автушенко, І., 2000. ‘Вплив комуністичного тоталітарного режиму на культурний розвиток України (1920 – перша половина 30-х рр.)’, Етнічна історія народів Європи, Вип. 5, С. 118-122.
  2. Березівська, ЛД., ‘Реформування шкільної освіти в Україні у ХХ столітті : монографія’, К. : Богданова А. М., 406 с.
  3. Бойко, ОД., 2003. ‘Історія України’, К. : Академвидав, 656 с.
  4. Годун, Н., 2011. ‘Політико-ідеологічний нагляд за кіно-театральними закладами наприкінці 1920-х−1930-х рр.’, Український історичний збірник, Вип. 14, С. 122-130.
  5. Дмитренко, НМ., ‘Політика денаціоналізації культурного життя в Україні : місцеві музеї північного лівобережжя – співучасник чи жертва? (кінець 20-х – 30-і роки ХХ ст.)’, Сіверщина в історії України, Збірник наукових праць, Випуск 3, К.-Глухів, С. 336-342.
  6. Институт при ЦК КПСС, 1972. ‘Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК, 1898-1971’, Т. 8 (1959-1965 гг.), М. : Политиздат, 567 с.
  7. Кіндрачук, Н., 2016. ‘Національне поневолення українців в умовах русифікації мовно-культурного простору УРСР : 60-70-ті роки ХХ ст.’, Схід, № 2, С. 48-53.
  8. Левіт, ДА., 2013. ‘Денаціоналізація та “мілітаризація” культурного простору університетів як ознака їх життєдіяльності у тоталітарному суспільстві’, Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова, Серія 18 : Економіка і право, Вип. 22, С. 183-189.
  9. Ніколаєць, ЮО., 2010. ‘Ідеологізація радянської культури повоєнних років у висвітленні українських вчених’, Вісник Черкаського університету. Серія “Історичні науки”, Випуск 192, Частина 1, С. 18-26.
  10. Панчук, МІ., ред., 1994. ‘Національні відносини в Україні у ХХ ст. : зб. документів і матеріалів’, К. : Наук. думка, 560 с.
  11. Пітов, В., 1968. ‘Вища школа Української РСР за 50 рокiв : у двох частинах (1917–1967 рр.)’, Ч. 2 : (1945–1967 рр.), К. : Вид-во Київ. ун-ту, 540 с.
  12. Посвістак, ОА., 2014. ‘Формування масової політичної культури в радянському суспільстві 1930-х років’, Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, Серія : Історія, Вип. 22, С. 209-212.
  13. Сергійчук, О., 2002. ‘Мовна ситуація у вищих навчальних закладах України (1955-1965)’, Етнічна історія народів Європи, № 6, С. 4-8.
  14. Сірук, НМ., 2014. ‘Ідеологічний нагляд за культурною сферою україни (друга половина 40-х – початок 50-х років ХХ ст.)’, Українська культура : минуле, сучасне, шляхи розвитку, Вип. 20(2), С. 117-121.
  15. Стоян, Т., 2009. ‘Партійно-ідеологічне керівництво радянською системою політичної цензури (1922-1933 рр.)’, Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Серія : Історичні науки, Вип. 12, С. 161-172.
  16. Тевікова, О., ‘Русифікаторська політика радянської влади в галузі освіти в роки тимчасової лібералізації тоталітарної системи’, Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії : Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету : збірник наукових праць, Випуск 13, Рівне : РДГУ, С. 84-89.
  17. Lange, A., 2012. ‘Performative Translation Options Under The Soviet Regime’, Journal of Baltic Studies, Volume 43, Issue 3, P. 401-420. (DOI : DOI : https://doi.org/10.1080/01629778.2011.634699).
  18. Korostelina, KV., 2013. ‘Mapping national identity narratives in Ukraine’, Nationalities Papers The Journal of Nationalism and Ethnicity, Volume 41, Issue 2, P. 293-315. (DOI : DOI : https://doi.org/10.1080/00905992.2012.747498).
  19. Van Vuuren, W., 2005. ‘Ideologies of racial nationalism : The method in their madness’, Politikon, South African Journal of Political Studies, Volume 32, Issue 1, P. 59-81. (DOI : DOI : https://doi.org/10.1080/02589340500101741).
  20. Mirskii, G., 2003. ‘Did Totalitarianism Disappear Together with the Twentieth Century?’, Russian Social Science Review, Volume 44, Issue 5, P. 32-58. (DOI : DOI : https://doi.org/10.2753/RSS1061-1428440532).
  21. Drozdova, O., Robinson, P., 2019. ‘A Study of Vladimir Putin’s Rhetoric’, Europe-Asia Studies, Volume 71, Issue 5. P. 805-823. (DOI : DOI : https://doi.org/10.1080/09668136.2019.1603362).
  22. Thompson, MR., 2002. ‘Totalitarian and Post-Totalitarian Regimes in Transitions and Non-Transitions from Communism’, Totalitarian Movements and Political Religions, Volume 3, Issue 1, P. 79-106. (DOI : DOI : https://doi.org/10.1080/714005469).
  23. Calhoun, L., 2018. ‘Tendencies in drone strikes by states’, Critical Studies on Terrorism, Volume 11, Issue 2, P. 357-375. (DOI : DOI : https://doi.org/10.1080/17539153.2018.1456726).