автор: Рябека Є. О.


Актуальність теми дослідження. Цивілізаційний поступ у ХХІ ст. розгортається в межах тенденцій глобалізації та інформатизації, формуючи нову соціальну архітектуру. Разом із тим, ця нова архітектура постає викликом майбутньому людства, якщо у її аксіологічному фундаменті будуть переважати технократичні та інші цінності, а гуманістичні ідеали отримають маргінальний статус. Дана ситуація актуалізує дослідження такого концепту, як демократія.

Постановка проблеми. Концепт демократії є одним із найбільш дискусійних у історії соціогуманітарної думки та потребує дослідницької уваги. У історії філософії існує багатий теоретичний спадок дослідження проблем демократії починаючи із доби Античності. Має бути здійснено історико-філософську реконструкцію поглядів на демократію у світовій та вітчизняній філософії та виокремлено концептуальні підходи щодо її розуміння.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика демократії є складовою частиною класичних філософських вчень, авторами яких є Ж.-Ж. Руссо, Платон, К. Поппер, К. Ясперс та ін. Сучасні концепцій демократії пропонують у своїх роботах Л. Даймонд, К. Макферсон, Ю. Хабермас, Дж. Шумпетер та ін. Серед вітчизняних авторів, які концептуально досліджували проблему демократії, варто відзначити М. Бойчука, Н. Латигіну, Т. Панченко та ін.

Постановка завдання. В статі ставиться завдання здійснити історико-філософську реконструкцію поглядів на демократію у світовій та вітчизняній філософії, намагаючись виокремити концептуальні підходи щодо її розуміння, прослідкувати ґенезу поняття “демократія” у історії філософії.

Виклад основного матеріалу. Аналіз підходів до визначення змісту та основних параметрів демократії, очевидно, слід розпочинати з видатного античного мислителя Аристотеля. Аналізуючи роботи Аристотеля, ми приходимо до висновку, що основою демократії є середній клас та вільна ринкова економіка. Новий етап у розумінні демократії пов᾽язаний з доробком філософів Нового часу. Так, Ж.- Ж. Руссо у роботі “Про суспільний договір” зауважує, що демократія є інструментом забезпечення прав і свобод громадян та захисту меншин. Фундаментальний внесок у розробку теорій демократії зробили представники німецької класичної філософії. Зокрема, у роботах І. Канта знаходимо обґрунтування республіканської монархії як зразку народовладдя, у якій монарх дослуховується до волі громадян. Самі ж ці громадяни, у ідеальному випадку, мали би бути носіями розкріпаченого розуму, здатними до філософського формулювання прогресивних ідей та вимог для діючої влади. Й. Фіхте обґрунтовував підхід, згідно якого народ має приймати участь у державницьких процесах, а влада має забезпечувати реалізацію рішень народу: згідно цього підходу, волі народу відводиться домінуюче значення, а влада лише намагається її реалізувати. У теоретичному спадку Г. Гегеля відстоюється альтернативний погляд на народовладдя: народ інтерпретується філософом скоріше як безформна маса, а повнота влади має належати монарху.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок. Автором було прослідковано теоретичну еволюцію у розумінні демократії як продовження (або ж заперечення) первинних уявлень про неї, представлений античною літературою, було узагальнено сучасне розуміння демократії як народовладдя, переваги та суперечності демократії у сучасному світовому просторі. Було продемонстровано, що філософська рефлексія демократії як вияву народного суверенітету базується на низці цінностей, а саме захист прав і свобод громадянина, свобода, рівноправ’я, справедливість, верховенство права тощо.

Ключові слова: людина, культура, політика, демократія, світогляд.

 

Список використаних джерел:

  1. Бойчук, МА., 2012. ‘Демократичний процес в Україні : проблема вибору і механізмів реалізації : автореф. дис. д-ра філос. наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії’, Київ, 32 с.
  2. Братасюк, МГ., 2012. ‘Ідея народовладдя як засада утвердження правовладдя в працях українських мислителів класичної доби’, Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ, № 1(3), С. 3-10.
  3. Ганжуров, Ю., 2011. ‘Представницька демократія чи пряме народовладдя : критерії оцінки’, Політичний менеджмент, № 5, С. 13- 18.
  4. Даль, Р., 2000. ‘О демократии’, М. : Аспект Пресс, 208 с.
  5. Долженков, ОО., 2015. ‘Сучасна демократія : проблеми та перспективи’, Актуальні проблеми політики, Вип. 54, С. 221-229.
  6. Латигіна, НА., 2008. ‘Українська демократія сьогодні : спроби і помилки’, Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії, Вип. 34, С. 53-62.
  7. Панченко, ТВ., 2011. ‘Принцип субсидіарності у сучасному демократичному розвитку : монографія’, Х. : Майдан, 368 с.
  8. Платон, 1971. ‘Государство: сочинения в 3 т под общ. ред. А.Ф. Лосева, В.Ф. Асмуса’ М. : Мысль, Т. 3. Ч. 1. С. 89-454.
  9. Поппер, К., 1994. ‘Відкрите суспільство та його вороги : пер. з англ. О. Коваленко’, К. : Основи, Т. 1. 444 с.
  10. Руссо, ЖЖ., 2000. ‘Об Общественном договоре : Трактаты’, М. : ТЕРРА, 510 с.
  11. Фисун, АА., 2006. ‘Демократия, неопатримониализм и глобальные трансформации : монография’, Х. : Константа, 351 с.
  12. Ясперс, К., 1969. ‘Куди рухається ФРН?’. Доступно : www.klex.ru/e9n [Дата звернення 11 Грудня 2019].
  13. Shumpeter, JA., 1962. ‘Capitalism, Socialism and Democracy’, Third edition, New York : Harper Torchbook, 316 р.
  14. Svyrydenko D., Yatsenko O. 2018. ‘Dialectics of Nominal and Real Power in the Ukrainian and World Politics’, Ukrainian Policymaker, Vol. 2, pp. 33- 40.