автор: Лисоколенко Т. В.


Актуальність теми дослідження. Актуальність запропонованої роботи обумовлена потребою у розширенні методологічного інструментарію з дослідження феномена гри в межах сучасного філософського дискурсу.

Постановка проблеми. Використання модальної методології Давида Зільбермана, дозволить з одного боку розширити межі дослідження гри, з іншого – обґрунтувати її статус як складного поліваріативного явища.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Концептуальне дослідницьке ядро статті складається з двох напрямків, перший з яких – це дослідження з тематики модальної методології (О. Гурко, I. Anellis, P. Blavatskyy, D. Raina тощо), другий – це джерельна база статті, що представлена текстами Д. Зільбермана та представників філософської думки, які зверталися до дослідження феномену гри (К. Апель, М. Бахтін, Ж. Бодрійяр, Г. Гессе, Г. Дебор, Л. Вітгенштейн, Н. Луман, Х. Ортега-і-Гассет, Й. Гейзинга тощо).

Постановка завдання. Завдання дослідження полягає в аналізі сутності феномена гри у світлі модальної методології Д. Зільбермана.

Виклад основного матеріалу. Обстоюється думка про перспек-тивність дослідження гри в контексті мови, культури та медіа площини. Представлено феномен гри крізь призму деонтичного, аподиктичного та гіпотетичного рівнів модальної методології Д. Зільбермана. Розкрито, що на деонтичному рівні модалізації, гра, як частина означених площин, розкривається крізь концепцію мовних ігор Л. Вітгенштейна, розуміння сутності гри у культурі Й. Гейзинги, Ф. Шиллера, Г. Гессе та в контексті “реальності мас-медіа” Н. Лумана. Обґрунтовано, що саме динамізм розвитку мови, застосування ігрового підходу до характеристики культури та уявлення медіапростору, як тотальної гри (Ж. Бодрійяр), репрезентують сутність аподиктичного рівня модалізації феномена гри. Запропоновано осягнення гіпотетичного рівня модалізації гри, через демонстрацію процесу трансформації дослідницького феномена в контексті мови, культури та медіа, що проявляються за допомогою теорії перформативів, феномену карнавалу М. Бахтіна, маніпуляцій, інформаційних вкидань та фейків в медіа реальності.

Висновки. Проведене дослідження дає змогу говорити про те, що застосування принципів модальної методології Д. Зільбермана до аналізу феномену гри в межах площин мови, культури та медіа в цілому уможливлюють концептуалізацію гри, як багаторівневого соціального утворення, з відмінними формами репрезентації на різних рівнях модалізації.

Ключові слова: гра, модальна методологія Д.Зільбермана, мовна гра, гра у просторі культури, гра та медіа.


Список використаних джерел:
1. Апель, К-О 2001. ‘Трансцендентально-герменевтичекое понятие языка’, в Трансформация философии, Москва: Логос, с. 237-262.

2. Батай, Ж 2006. ‘Эротика’, в Проклятая часть: Сакральная социология, Москва: Ладомир, с. 491-705.

3. Бахтин, ММ 1990. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса, Москва: Художественная литература.

4. Бодрийяр, Ж 2016. ‘Дух терроризма’, в Дух терроризма. Войны в заливе не было, Москва: РИПОЛ классик, с. 95-188.

5. Витгенштейн, Л 2003. ‘Философские исследования’, в Языки как образ мира, Москва: АСТ; СПб.: Terra Fantastica, с. 220-546.

6. Гессе, Г 1969. Игра в бисер, Москва: Художественная литература.

7. Гурко, Е 2007. Модальная методология Давида Зильбермана, Минск: Эконономпресс.

8. Дебор, Г 2000. Общество спектакля, Москва: Логос.

9. Зильберман, ДБ 2010. Генезис значения в философии индуизма, Москва: Едиториал УРСС.

10. Зильберман, ДБ 2015. К пониманию культурной традиции., Москва: ННФ Институт развития им.Г.П. Щедровицкого”; Политическая энциклопедия.

11. Лисоколенко, ТВ 2016. ‘Игра как феномен культуры в описаниях Ф. Шиллера, Г. Гессе, Э. Финка’, Актуальні проблеми філософії та соціології: науково-практичний журнал, Одеса: Гельветика, Вип. 9, с. 60-63.

12. Луман, Н 2005. Реальность массмедиа, Москва: Праксис.

13. Ортега-и-Гассет, Х 2003. ‘Дегуманизация искусства’, в Восстание масс: сб.трудов, Москва: ООО АСТ, с. 213-268.

14. Ортега-и-Гассет, Х 2003. ‘Восстание масс’, в Восстание масс: сб.трудов, Москва: ООО АСТ, с. 15-181.

15. Хейзинга, Й 1992. Homo ludens. В тени завтрашнего дня, Москва: Прогресс; Прогресс-Академия.

16. Altheide, D & Snow, P 1992. ‘Media Logic and Culture: Replay to Oakes’, International Journal of Politics, Culture, and Society, 5 (3), p. 466.

17. Anellis, I 1979. ‘The Life and Thought of David B. Zilberman’, Studies in Soviet Thought, № 20 (2), p. 165-175. Available from: <http://www.jstor.org/stable/20098875> [23 May 2021].

18. Blavatskyy, P 2007. ‘Stochastic expected utility theory’, Journal of Risk and Uncertainty, № 34 (3), p. 259-286. Available from: <http://www.jstor.org/stable/41761265> [23 May 2021].

19. Lysokolenko, T 2019. ‘Philosophy of game: conceptual limits and perspectives of the study’, Norwegian journal of development of the international science, № 29 (3), p. 50-54. 20. Raina, D 2012. ‘Decolonisation and the Entangled Histories of Science and Philosophy in India’, Polish Sociological Review, (178), р. 187-201. Available from: <http://www.jstor.org/stable/41969440> [23 May 2021].