Ковальчук Н. Д., Овсянкіна Л. А.


Актуальність теми дослідження. Майже в усі історичні періоди ключовими ідеями побудови державності в Україні були ідеї соціального та національного визволення, побудови фінансово й культурно незалежної держави, адже протягом тривалого періоду часу Україна перебувала під гнітом інших держав. Проголошення державної Незалежності України 24 серпня 1991 р. в значній мірі актуалізувало проблему державотворення молодої незалежної країни та принципово по-новому поставило питання державного, економічного, політичного та духовного розвитку України. Але успішне та продуктивне вирішення цієї проблеми неможливе без історико-культурного дискурсу, що влучно демонструє поразки й перемоги на цьому шляху. Відомо, що потенційні можливості успішного державотворення з багатьох історичних причин, передусім, внаслідок колонізації України Російською імперію, не отримала повного втілення. Проте, вони свідчать, що ці втрачені можливості можуть стати джерелом розвитку державотворення на сучасному етапі розвитку України.

Постановка проблеми. Для усвідомлення можливостей успішного розвитку та процвітання сучасного українського суспільства необхідно ґрунтовно проаналізувати феномен державотворення на вирішальних етапах розвитку країни. Аналіз цього процесу має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Адже він свідчить про ті важливі приклади успішного державотворчого процесу, які були втілені в реальне життя українського суспільства, і можуть виступати прикладом для успішної розбудови нашої країни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Процес державотворення, дослідження якого сьогодні є надзвичайно актуальним, презентований у науковій літературі в різних ракурсах. С. Грабовський, Ю. Римаренко, Ю. Шемшученко, С. Кульчицький, А. Фортушний, Н. Гедікова, А. Шкляр та інші науковці досліджують сьогодні юридичні, політологічні, економічні, історичні та філософські аспекти державотворення. В останній час українські фахівці в галузі державного управління, такі як Н. Колосовська, В. Ходаковський, О. Куць, Ю. Кун, В. Семенов та інші аналізують різні аспекти цього феномену, висвітлюючи головні задачі державотворення, етнонаціональні чинники державотворення та його регіональні особливості тощо. Проблему консолідації українського суспільства перехідного типу та відповідних соціальних змін порушують у своїх працях М. Михальченко, В. Андрущенко, Л. Губерький, В. Горський, В. Кремень, Г. Касьянов, М. Попович, М. Розумний, Г. Горак, М. Рябчук, М. Степико, А. Шевцова та інші науковці. Розкриттю та інтерпретації поняття “державотворення” останнім часом у науковій літературі присвячена значна кількість праць, проте в цих дослідженнях феномен державотворення трактується з позицій культури, історії, права, політології, економіки та державного управління. З нашої точки зору, всі ці дослідження є важливими, але для вирішення низки проблем на сучасному етапі розвитку України потрібно звернутись до аналізу генезису державотворення українського суспільства саме на вирішальних етапах розвитку його історії.

Постановка завдання. Проаналізувати генезис державотворення українського суспільства на вирішальних етапах розвитку його історії. Дослідити процес формування держави і права в добу Київської Русі. Проаналізувати специфіку українського державо-творення в добу українського бароко, протягом якого була сформована українська нація та утворена суб’єктність української держави. Розкрити переломне значення 1917-1920 років в активізації серед українства національно-визвольного руху та процесу пошуку державотворчого шляху. Проаналізувати основні проблеми сучасної практики державотворення в Незалежній Україні та специфіку формулювання національної ідеї як дієвого механізму консолідації українського народу на засадах солідарності, моральності, права, демократії та політичної стабільності.

Виклад основного матеріалу. В статті аналізується процес державотворення в добу Київської Русі, пов’язаний із двома традиціями права: нормами звичаєвого і нормами писаного права. Цей грандіозний процесу мав суперечливий характер: з одного боку, мала місце демократія (народні збори (віче), як потужний інститут народовладдя, збори військової дружини, сходки городян у містах), а, з другого боку, існував і авторитаризм, (успадкована влада князя, як єдиного господаря держави, в руках якого були зосереджені судочинство та військо). Наведений аналіз специфіки процесу державотворення в добу Київської Русі, зроблений М. Грушевським, який вказував на низьку соціально-політичну активність народу, у порівнянні з західним простором тієї ж доби. Саме епоха бароко стала визначальною у формуванні національно-визвольних ідей українського народу – символом національної вдачі, сили, волі та свободи для козаків стала Запорізька Січ. Розкривається вагоме значення Конституції Пилипа Орлика у державотворчому процесі Української Гетьманської держави, ключові ідеї якої були цілком зрозумілими усім верствам населення. Розкрито переломне значення 1917-1920 років в активізації серед українства національно-визвольного руху та процесу пошуку державотворчого шляху. Проаналізовані актуальні проблеми сучасної практики державотворення в Незалежній Україні та специфіка формулювання національної ідеї як дієвого механізму консолідації українського народу на засадах демократії, солідарності та політичної стабільності.

Висновки. Вирішальні етапи в розвитку української державності є втіленням основних досягнень українського суспільства в цій площині. Так, на особливості формування державності в добу Київської Русі вплинуло декілька обставин, передусім, прийняття християнства, яке проголошувало князя, як посланця Бога на Землі, та відсутність римського права, притаманного західному європейському феодальному сус-пільству, що призвело до панування князівсько-дружинного устрою. Саме тому законодавчою основою державотворення в цю добу стали дві норми права: норми звичаєвого і норми писаного права. Наступний вирі-шальний етап в розвитку української державності відбувся в добу українського бароко. Саме в цей період українська держава стала феодальною державністю республіканського типу. Конституція Пилипа Орлика проголосила основні принципи існування цієї держави. У складні історичні кризові моменти державотворення націо-нальна ідея починає виконувати консолідуючу роль у побудові нової системи духовно-моральних орієнтирів, що допомагають нації самоорга-нізуватися та рухатися вперед. У ХХI столітті зрозумілі морально-духовні орієнтири та відповідні умови для формування й розвитку національної свідомості, традицій та культурної самобутності зможуть об’єднати українську націю на побудову міцної соціальної держави. У цьому контексті національна еліта, як головна дієздатна сила демократичних змін та реформ, спільно з українським народом мають зробити мудрі висновки з попередніх уроків історії, які стануть основою формування сучасної незалежної держави.

Ключові слова: державотворення, епоха бароко, українська нація, консолідація українського суспільства, національна свідомість, національна ідея.


Список використаних джерел:

1. Гедікова, НП 2018, ‘Сучасний етап державотворення в Україні: досягнення та перспективи розвитку’, Політикус, №5-6, с. 46-50.

2. Грушевський, МС 2002, ‘Вступний доклад з давньої історії Русі, виголошений у Львівському університеті 30 вересня 1894 р.’, Грушевський М. С. Твори: у 50 т., Т. 1., Львів, с. 65-74.

3. Грушевський, МС 1991, Про старі часи на Україні: коротка історія України (для першого початку), Київ: Обереги, 100 с.

4. Грушевський, МС 1991, Історія України-Руси, Київ: Наукова думка, Т. 1, 646 с.

5. Губерський, Л, Андрущенко, В & Михальченко, М 2005, Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз, Київ: Знання України, 580 с.

6. Калакура, ЯС 2019, ‘Витоки українського суспільства та зародження громадянства (княжа доба)’, в кн. Ярослав мудрий та його доба: тисячолітній досвід українського державотворення, Київ: Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, с. 8-16.

7. Качинський, АБ 2015, ‘Індикатор могутності як інтегральний показник безпеки держави’, Математичне моделювання в економіці, № 2, с. 75-91.

8. Михальченко, МІ 2003, ‘Українська регіональна цивілізація’, Політичний менеджмент, № 1, с. 19-28.

9. Молчановский, НВ 1900, ‘Донесения венецианца Альберто Вимина о козаках и Б. Хмельницком (1656 г.)’, Киевская старина, Т. 68, № 1, с. 62-75.

10. Резнікова, ОО 2019, ‘Формування національної стійкості у контексті імплементації Україною Цілей сталого розвитку’, Стратегічні пріоритети, № 2 (50), с. 27-37.

11. Трофимчук, ОВ 1998, ‘Літературний текст бароко як відображення світогляду доби’, Ментальність та історія ідей. Археографічна комісія й Інститут української археографії Академії наук України, Киів, Т.1, с. 107-113.

12. Яковлів, АІ 1988, ‘Українське право’, Антонович ДА ‘Українська культура’, Мюнхен: Видавництво Українського техніко-господарського інституту, с. 236-251.