Пушонкова О. А.


Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю систематизації візуальних досліджень, що має бути побудована за смисловою динамікою культурних змін із врахуванням особливостей сучасної поліметодології.

Постановка проблеми. Величезна кількість візуальних досліджень, що потребують осмислення й впорядкування, з’являються разом з розширенням контекстів розуміння візуального і візуальності, з появою нових форматів медійної віртуальності, зі зміною уявлень про реальність і присутність, з розповсюдженням специфічних режимів сприймання і бачення. Маємо спиратися на критику сучасної культури як спробу осмислити ці нові явища та дати їм оцінку.

Аналіз останніх досліджень. Більшість сучасних дослідників так або інакше звертають увагу на необхідність систематизації візуальних досліджень, адже нові теорії має бути осмислено у контексті попередніх здобутків та у зв՚язку з сучасними інтерпретаціями схожих концептів і практик. Продуктивним є звернення до праць представників “пікторіального” (або “афективного”) повороту в візуальних дослідженнях та медіа-археології, до міждисциплінарного дискурсу cultural stadies, до дискурсу архаїзації з його ідеями партиципації та мімікрійної візуальності. Ідеї Д. Елкінса, Т. Мітчелла, К. Батаєвої, Г. Дженкінса, Д. Крері, Ф. Джеймісона є найрелевантнішими у визначенні різних контекстів візуальності та “оптики” картини світу в їх єдності з художніми та повсякденними практиками.

Постановка завдання. Визначити підходи щодо створення збалансованої моделі візуального, у яких враховано різні кути зору та через які можна пояснити специфічні особливості візуальної культури сучасності та спрогнозувати її розвиток на майбутнє.

Виклад основного матеріалу. У статті виявлено закономірності візуальних досліджень, які будуються навколо розуміння концептів візуального і візуальності та специфіки візуального досвіду, що виступає стрижньовим поняттям сучасних теорій. Систематизація та осмислення феномену візуальності історично розгортається у межах трьох підходів. Наголошено на необхідності врахування дискурсу архаїзації та його конструктивного потенціалу для сучасних візуальних досліджень.

Висновки. У візуальних дослід-женнях ХХ – поч. ХХІ століття відбувається перехід від мистецтвознавчої парадигми до культурантропологічної. Спостерігається тенденція до утво-рення балансної моделі візуального у зв’язку з постсучасним синкретизмом теоретичних концепцій та культурних практик. Вона потребує посиленої уваги до індивідуального досвіду, який виступає основою візуальності в умовах руйнування стандартизованих схем розуміння візуального. Окреслені у статті підходи (онтологічно-дихотомічний, текстуально-контекс-туальний, постсинкретичний (який узгоджує соціально-комунікативні та феноменолого-герменевтичні теорії)) вбудовано у спектр поліметодології, яка з необхідністю потребує звернення до дискурсу архаїзації. Переорієнтація з культури споглядання – на культуру співпричетності, з культури споживання – на культуру творення, обумовлює необхідність вивчення можливостей нових режимів бачення, первинного, до-образного досвіду сприймання та передумов зародження і становлення візуального мислення.

Ключові слова: культурні практики, візуальне і візуальність, візуальний досвід, візуальні дослідження, візуальна культура, архаїзація візуальності, режими бачення.


Список використаних джерел:

1. Jenkins, H 2006, Convergence culture: where old and new media collide, New York: New York University Press, 336 p.

2. Mitchell, W 1994, Picture Theory, Chicago: University of Chicago Press, 445 p.

3. Батаева, КВ 2014, Феномен медиа-визуальности: опыт социокультурного анализа. Диссертация доктора наук, Харьковский гуманитарный университет “Народная украинская академія”, Харьков, 465 с.

4. Бурлака, В 2006, “Глобальний реалізм” в українському мистецтві середини 2000-х років, Нариси з історії образотворчого мистецтва України XX ст. (Електронна копія) : у 2 кн., Ін-т пробл. сучас. мистец. АМУ, редкол.: ВД Сидоренко (голова) та ін., Київ: Інтертехнологія. Кн. 1: ред.-упоряд О. Авраменко, електрон. текст. дані (1 файл: 305 Мб), Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2017, с. 393 – 423.

5. Гете, ИВ 1996, Хроматика, Психология цвета, Москва: Рефл Бук, Ваклер, с. 281–349. 6. Джеймисон, Ф 2000, ‘Постмодернизм и общество потребления’, Логос, Москва: Издательство института Гайдара, № 4, с. 63–77. 7. Кнабе, Г 2006, ‘Двуединство культуры’, в кн. Избранные труды: Теория и история культуры, отв. ред.: НИ, Кузьменко, Москва: Летний сад, с. 7–19.

8. Крэри, Д 2014, Техники наблюдателя. Видение и современность в XIX веке, Москва: V-A-C press, 256 с.

9. Панченко, В 1998, Мистецтво в контексті культури, Київ: ТОВ “Міжнар. фінансова агенція”, 192 с.

10. Павленко, А 2004, ‘Театр как “оптический прибор представления”’, Человек, № 1, с. 34 – 42.

11. Розин, В 1996, Визуальная культура и восприятие. Как человек видит и понимает мир, Москва: Эдиториал УРСС, 224 с.

12. Элкинс, Дж 2010, Исследуя визуальный мир, Вильнюс: ЕГУ, 534 с.