Кивлюк Ольга Петрівна, Губська Ганна Володимирівна, Франц Йосип Степанович


Актуальність теми дослідження. Проблематика віртуалізації освітнього простору стосується не лише досліджень в галузі соціальної філософії, чи то філософії освіти, або інноваційної дидактики в контексті актуалізації дистанційної форми навчання, а й галузі управління освітньою діяльністю. Інтегрованість та міжгалузевість процесу віртуалізації потребує відповідної колаборації. Зрозуміло, що певні корективи в організаційно-управлінський зміст освітнього процесу були внесені за останні роки глобальної пандемії COVID-19 та умов карантину. Віртуалізація освітнього середовища перетворилися на реальну необхідність, а не на модерновий засіб удосконалення та трансформації освітнього процесу. З огляду на останню тезу, треба акцентувати увагу не тільки на можливостях і перевагах, а й на вірогідних непередбачуваних викликах, як це б парадоксально не виглядало. 

Постановка проблеми. Введення карантинних заходів в умовах пандемії COVID-19 призвело до інтенсифікації використання та створення форм дистанційного навчання, як однієї з можливостей виходу з кризи. Поряд з цим, треба зауважити, що існує значна різниця між систематизовано-структурованими, експериментально-перевіреними, науково-методично обґрунтованими організаційно-управлінськими формами онлайн-навчання та еклектично створеними програмами дистанційного навчання для задоволення потреб сьогодення. Тим не менше, даний факт еклектичності віртуалізації освітнього середовища мав і має місце, а отже потребує дослідження в контексті розв’язання заданої проблематики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Соціокультурні аспекти процесів віртуалізації суспільства висвітлені у дослідженнях: Н. В. Барна, О. П. Дзьобань, О. О. Рубан, Д. В. Іванова, Н. А. Носова, В. В. Окорокової і т.д.. Сутність поняття віртуалізації освітнього середовища в різних контекстах розглянуто в доробках наступних вчених, що аналізувалися в даному дослідженні: М. В. Корсак, М. І. Ямпольскої, М. О. Скуратівської, С. С. Попадюк, О. В. Пахомова, О. В. Бондаренко, В. П. Кочіна, Ю. В. Пушкарьова,  Е. А. Пушкарьової. Не зважаючи на існуючи класичні філософські вчення щодо еклектизму, як способу мислення у процесі розвитку пізнання в умовах суспільної кризи та змін, дослідження віртуальності в межах філософської еклектики є напрямком, що потребує подальших теоретично-філософських розвідок. 

Постановка завдання. Дослідити еклектичну природи процесу віртуалізації освітнього середовища в контексті управління освітньою діяльністю.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на дискусійність філософських припущень щодо еклектичної природи віртуальності, розглянуто віртуалізацію освітнього середовища в контексті управлінської значимості даного процесу, що обумовлено соціальними потребами та викликами сьогодення.

Висновки. Віртуалізація освітнього середовища  в контексті управління та раціонального функціонування активно впроваджується в освітній процес. При цьому акцентування переваг віртуалізації привалюють над недоліками, що уможливлює певні ризики та негативні наслідки. Але в умовах соціальних викликів віртуалізація освітнього середовища, його створення, організація, управління є необхідною умовою розвитку реальної дійсності, де залучення технологій віртуальної реальності та додаткової реальності  має еклектичну природу, що потребує  подальшого дослідження.

Ключові слова: еклектика, віртуалізація освітнього середовища, віртуальна реальність, управління освітою.


Список використаних джерел:

  1. Барна, НВ 2016, ‘Генеративні тенденції дизайну в контексті техно-інновацій постмодерну’, Мультиверсум. Філософський альманах, Випуск 1-2, с. 172 – 182.
  2. Дзьобань, ОП & Рубан, ОО 2020, ‘Свобода й відповідальність як аксіологічні маркери трансформації інформаційного суспільства’, ІНФОРМАЦІЯ І ПРАВО, № 1 (32), с. 9-21.
  3. Иванов, ДВ 2000, Виртуализация общества, СПб.: Петербургское Востоковедение, 96 с.
  4. Корсак, МВ & Ямпольская, МИ 2019, ‘Приоритеты художественно-эстетического образования в условиях социокультурной трансформации’, Наукове пізнання: методологія та технологія, № 2 (43), с. 39-46.
  5. Кочин, ВП, Воротницкий, ЮИ & Жерело, АВ 2020, ‘Виртуализация сетевой инфраструктуры учреждений образования’, Цифровая трансформація, № 1 (10), с. 51–56. Доступно: <https://doi.org/10.38086/2522-9613-2020-1-51-56>. [24 Грудень 2021].
  6. Носов, НА 2001, Манифест виртуалистики, Москва: Путь, 17 с.
  7. Окорокова, ВВ 2018, Образ нової соціальної реальності Постмодерну та форми його моделювання. Монографія, Одеса: ВМВ, 288 с.
  8. Пахомов, ОВ & Бондаренко, ОВ 2019, ‘Поняття “віртуальне інформаційно-освітнє середовище” у сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі’, Інформаційно-комунікаційні технології в освіті, Випуск 16, Т. 2, с. 167-171.
  9. Пушкарёв, ЮВ & Пушкарёва, ЕА 2020, ‘Виртуализация социальной коммуникации в образовании: ценностные основания информационного развития (обзор)’, Science for Education Today, Vol. 10, № 2, pp. 73–90. Доступно: <http://dx.doi.org/10.15293/2658-6762.2002.05>. [24 Грудень 2021].
  10. Скуратівська, МО & Попадюк, СС 2019, ‘Віртуальне освітнє середовище в системі іншомовної підготовки сучасного закладу вищої освіти’, Педагогічні науки. Збірник наукових праць. Випуск LXXХVІІ, с. 198-203.
  11. Філософський енциклопедичний словник 2002, гол.ред. В.І.Шинкарук, Київ: “Абрис”, 742 с.
  12. Spector, JM, Merrill, MD, van Merrienboer, J, Driscoll, MP, Hannafin, RD & Young, MF 2008, ‘Handbook of Research on Educational Communications and Technology’, Lawrence Erlbaum Associates, 894 p.