автор: Н. М. Марюхно


Актуальність теми дослідження. Український протестантизм знаходиться у пошуку шляхів для оновлення власної ідентичності, намагається віднайти ефективні моделі місіонерської діяльності в умовах світоглядних викликів доби постмодерну, створити відповідні біблійному світогляду моделі відносин з державою і суспільством. За цих умов українське протестантське богослов’я звертає увагу на досвід основоположників традиції, яка близько 150 років була спільною для України та Росії. Серед цих основоположників особливе місце належить Івану Проханову. Він не лише запропонував особливу ідентичність, яка була найбільш вдалою в історії українського і російського протестантизму, починаючи з 1930-х років. Іван Проханов за десятиліття власної активності створив моделі соціально-політичної активності протестантів, моделі критики православ’я, моделі місійної та соціальної діяльності. Критичне осмислення соціально-політичних богословських ідей Івана Проханова може бути джерелом оновлення теорій та практик українського протестантизму.

Постановка проблеми. Іван Проханов походив із середовища домодерної культури молокан, був одним із представників руху за модернізацію вітчизняного протестантизму в дусі ідеалів англійського руху святості, мав світогляд у більшості елементів схожий із світоглядом сучасних українських протестантів. При цьому Іван Проханов сміливо створював проекти розширення діяльності протестантських громад щодо преображення всього суспільства, від місцевих громад до цілого людства. Цілий ряд його ідей випередили соціальне вчення папи Івана XXIII та інших теоретиків цілісного гуманізму, трансформації розвитку цілого людства, побудови соціуму любові. Також в умовах нових штучних обмежень щодо релігії може бути використаним досвід Івана Проханова із розбудови протестантських спільнот. Тим більше можуть бути корисними теорії побудови альтернативних соціальних зв’язків та соціально-економічних спільнот в умовах агресивного щодо релігії контексту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Євангелічний рух привертав увагу багатьох дослідників – філософів, богословів, релігієзнавців та істориків. Серед них, зокрема, варто виділити В. Бачиніна, С. Савинського, В. Попова. Однак залишається малодослідженим та недостатньо проаналізованим питання внеску у розвиток євангельського руху одного з найяскравіших його лідерів, яким по праву можемо вважати Проханова.
Постановка завдання. Мета дослідження полягає у визначенні місця і ролі соціально-політичної складової богословської спадщини Проханова в його проекті духовного реформування релігійно-церковного життя суспільства, яке модернізується.

Виклад основного матеріалу. Реформаційний рух, який очолив Проханов, прокотився по всій Росії і, навіть, вийшов за її межі. Хвиля релігійних реформацій найбільш потужно підіймалась на тлі великих громадських потрясінь. Описані у статті основні причини виникнення та зародження євангельського руху свідчать про неминучість змін, що чекали на суспільство. Однозначно можна стверджувати, що євангельський рух вплинув на всі сфери життя народу тогочасного періоду. Незважаючи на те, що через відомі причини Івану Проханову не вдалося довершити свій грандіозний реформаторський проект, звернення до його богословської спадщини дає можливість не лише черпати з неї цінну інформацію для розбудови сучасної української держави на християнських засадах, але й подає нам повчальний приклад того, як задля проведення у життя євангелічних принципів він використовував усі свої природні обдарування, – богослова, проповідника, поета, письменника і перекладача, правозахисника, релігійного і громадського діяча, реформатора-євангеліста. Його досвід богослова-практика може прислужитися для надання виразно практичної спрямованості українському богослов’ю, яке впевнено стало на шлях реформування і розвитку.

Висновки. Вперше було проведено богословсько-релігієзнавчий аналіз творчої спадщини Івана Проханова на предмет виокремлення в ній соціально-політичних ідей, що свідчить про виразно практичну спрямованість його богослов’я та доведено можливість актуалізації цих ідей в контексті початку XXI століття.

Ключові слова: євангельський рух, духовна Реформація, реформатор, оновлення Православної церкви, Євангелічна церква, духовне відродження, “звіщення Євангелія”.


Список використаних джерел:

1. Бачинин, ВА 2005. Христианская мысль: социология, политическая теология, культурология, Том IV, СПб.: Новое и старое, 172 с.

2. Бердяев, Н 1907. Новое религиозное сознание и общественность, СПб. : Издание М.В. Пирожкова, 228 с.

3. Иванов, МВ 2000. История християнства, СПб. : Христианское общество “Библия для всех”, 157 с.

4. История баптизма 1996. Сборник Одесской Богословской Семинарии, сост. и предисл. СВ Санников, Одесса : ОБС, “Богомыслие”, Вып.1, 496 с.

5. Крыжановский, РА 2012. Кто такие баптисты? Ирпень: Ассоциация “Духовное возрождение”, Одесса : ХГЭУ, 181 с.

6. Любащенко, ВІ 1995. Історія протестантизму в Україні. Курс лекцій, Київ : “Поліс”, видання друге, доповнене і виправлене, 350 с.

7. Попов, ВА 1996. И. С. Проханов. Страницы жизни, СПб.: Христианское общество “Библия для всех”, 201 с.

8. Проханов, ИС 1993. В котле России. Автобиография Ивана Степановича Проханова с изложением главных фактов движения Евангельских христиан в России, Москва : “Протестант”, 256 с.

9. Савинский, СН 1999. История евангельских христиан-баптистов Украины, Росии, Белоруссии, СПб.: “Библия для всех”, 423 с.