Деталі

Категорія: Uncategorised

автор: Олефіренко Т. О.

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розбудови незалежної української держави пов'язаний із процесами становлення і розвитку педагогічної освіти, оскільки вона є важливою компонентою подальшого розвитку країни у соціально-економічному, гуманітарному, етико-культурному вимірах.

Постановка проблеми. У Законі України “Про освіту” (2017) визначено обов’язковість дотримання освітнього стандарту в Україні як змістового ядра освіти, що охоплює матеріал, необхідний і достатній для виконання її завдань. Тож, розв'язання низки актуальних проблем професійної підго-товки майбутніх учителів, зокрема й тих, що пов’язані з формуванням їх готовності до розвитку професійної кар’єри, відбуваються в контексті стандартизації вищої педагогічної освіти. Це й обумовлює актуальність здійснення цієї наукової розвідки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання про важливість розбудови в Україні системи підготовки фахівців з вищою освітою на рівні європейських стандартів вивчали В. Андрущенко, А. Красильникова, Л. Пуховська, А. Цина, Ю. Шалапко та інші. Теоретичні й прикладні аспекти підготовки майбутніх учителів до розвитку професійної кар’єри досліджували А. Братанич, Т. Канівець, Ю. Котєнєва, В. Лозовецька та інші.

Постановка завдання. Метою статті є виокремлення особливостей підготовки майбутніх учителів до розвитку професійної кар’єри в умовах стандартизації освіти. Для досягнення мети визначено завдання: 1) окреслити основні поняття й категорії дослідження, надати їх тлумачення відповідно до оновлених законодавчих норм; 2) визначити актуальні завдання підготовки майбутніх учителів до розвитку професійної кар’єри у період навчання у педагогічному закладі вищої освіти (ЗВО); 3) виокремити особливості підготовки майбутніх учителів до розвитку професійної кар’єри в умовах запровадження стандартів вищої освіти за спеціальністю 011 “Освітні, педагогічні науки” галузі знань 01 “Освіта/Педагогіка”.

Виклад основного матеріалу. Процес стандартизації освіти обумовлений необхідністю створення у країні з одного боку уніфікованих, а з іншого – притаманних лише відповідній галузі знань/спеціальності компонентів, у яких чітко визначено переліки компетентностей випускників та програмованих результатів навчання. Це створює базові механізми для розроблення широкого розмаїття освітніх програм ЗВО як підґрунтя для підготовки нової генерації фахівців з вищою, зокрема педагогічною освітою, у відповідності до запитів студентів як замовників освітніх послуг (внутрішніх стейкхолдерів), а також і працедавців (зовнішніх стейкхолдерів). Тож, стандарти освіти є істотним елементом будь-якої національної системи освіти, тип якої визначається політичними, соціально-економічними умовами, традиціями певної країни тощо. Не виключенням є й Україна, яка прагне до інтеграції з європейським дослідницьким й освітнім простором з їх високими стандартами у сферах науки й освіти. У процесі виокремлення особливостей підготовки майбутніх учителів до розвитку професійної кар’єри в умовах запровадження Стандартів вищої освіти за спеціальністю 011 “Освітні, педагогічні науки” галузі знань 01 “Освіта/Педагогіка”, зокрема для другого (магістерського) рівня ВО, виявлено, що серед переліку загальних компетентностей випускника найбільш значущими для розвитку професійної кар’єри є такі: здатність до пошуку, оброблення та аналізу інформації з різних джерел (ЗК2); здатність застосовувати знання у практичних ситуаціях (ЗК3); здатність вчитися і оволодівати сучасними знаннями (ЗК4); здатність до адаптації та дії в новій ситуації (ЗК5); здатність до міжособистісної взаємодії (ЗК7); здатність діяти соціально відповідально і свідомо (ЗК8); здатність працювати в міжнародному контексті (ЗК9). Набуття таких компетентностей дасть змогу реалізувати майбутньому вчителеві п’ять ключових завдань, що пов’язані з кар’єрним зростанням: 1) вибір кар’єри; 2) адаптація до кар’єри; 3) планування кар’єри; 4) зміна (повторний вибір) кар’єри; 5) розвиток кар’єри.

Висновки. Під час виокремлення основних понять й категорії дослідження було надано їх тлумачення відповідно до оновлених законодавчих норм, а саме: стандарти освіти трактуємо як комплекс вимог до обов’язкових компетентностей та результатів навчання здобувача освіти відповідного рівня, загального обсягу навчального навантаження здобувачів освіти, інших складників, які передбачені спеціальними законами й розроб-ляються відповідно до Національної рамки кваліфікацій; під стандартом вищої освіти розуміємо сукупність вимог до змісту та результатів освітньої діяльності ЗВО і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти (ВО) в межах кожної спеціальності; поняття “стандартизація” розуміємо як діяльність, що полягає в установленні положень для загального та неодноразового використання щодо наявних чи потенційних завдань і спрямована на досягнення опти-мального ступеня впорядкованості в певній сфері.
У процесі визначення актуальних завдань підготовки майбутніх учителів до розвитку професійної кар’єри з’ясовано, що умовах запровадження нового покоління стандартів ВО важливим для студентів у період навчання у педагогічному закладі вищої освіт є досягнення балансу у формуванні hard та soft skills, тобто професійних (hard) та надпрофесійних (soft) навичок. Це обумовлює більш чіткий підхід до визначення принципів розвитку професійної кар’єри майбутніх вчителів з урахуванням нових викликів, зокрема тих, що пов’язані із запитами вітчиз-няних працедавців та запровадженням світових, зокрема європейських стан-дартів якості вищої педагогічної освіти.
Виокремлення особливостей підготовки майбутніх учителів до розвитку професійної кар’єри в умовах запровадження стандартів вищої освіти за спеціальністю 011 “Освітні, педагогічні науки” галузі знань 01 “Освіта/Педагогіка” уможливило виявити такі як: 1) створення у ЗВО відповідних служб, різноманітних структурних підрозділів профорієнтації та працевлаштування, акмеологічних центрів, студентських кадрових агентств, центрів кар’єри, що реалізують консалтингові програми кар’єрного розвитку; 2) діяльність різноманітних служб працевлашту-вання випускників; 3) запровадження технології портфоліо задля актуалізації у студентів результатів їх професійної підготовки та визначення перспектив подальшого розвитку кар’єри; 4) удосконалення практико-орієнтованої моделі підготовки майбутнього учителя, у якій ключове місце належить педагогічній практиці.

Ключові слова: розвиток професійної кар’єри, підготовка майбутніх учителів, стандартизація, стандарти освіти, стандарти вищої освіти.

Список використаних джерел:

1. Андрущенко, ВП 2010. ‘Модернізація педагогічної освіти відповідно до викликів XXI століття’, Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. Серія: Педагогічні науки, Вип. 1.28, с. 12–20.

2. Братанич, АА 2019. Методичні основи особистісно орієнтованої інформатичної підготовки підготовка майбутніх учителів технологій у педагогічному університеті. Автореферат дисертації кандидата наук, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Київ, 23 с.

3. Вітюк, ВВ 2017. ‘Готовність педагогів до змін в умовах реалізації Концепції “Нова українська школа”’, Педагогічний пошук, № 2, с. 3–6.

4. Гуссерль, ЭА 1991. ‘Феноменология (статья в Британской энциклопедии)’, предисл., пер. и примеч. ВИ Молчанова, Логос, № 1, с. 12–21.

5. Закон України “Про освіту” 2017. Документ № 2145-VIII, Відомості Верховної Ради (ВВР), № 38-39, ст. 380. Доступно: <http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2145-19>. [18 Червень 2021].

6. Закон України “Про вищу освіту” 2014. Документ № 1556-VII, Відомості Верховної Ради (ВВР), № 37-38, ст. 2004. Доступно: <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18>. [19 Червень 2021].

7. Закон України “Про стандартизацію” 2014. Документ № 1315-VII, Відомості Верховної Ради (ВВР), № 31, ст.1058. (Редакція від 02.12.2020 р.). Доступно: <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1315-18#Text>. [19 Червень 2021].

8. Затверджені стандарти вищої освіти 2021. Вебсайт Міністерства освіти і науки України. Доступно: <https://mon.gov.ua/ua/osvita/visha-osvita/naukovo-metodichna-rada-ministerstva-osviti-i-nauki-ukrayini/zatverdzheni-standarti-vishoyi-osviti>. [19 Червень 2021].

9. Канівець, ТМ 2013. Формування психологічної готовності студентів до здійснення майбутньої професійної кар’єри. Дисертація кандидата наук, Нац. акад. пед. наук України, Ін-т психології ім. Г. С. Костюка, Київ, 200 с.

10. Котєнєва, ЮМ 2016. Формування уявлень про професійну кар’єру у студентів педагогічного коледжу в процесі фахової підготовки. Дисертація кандидата наук, Державний заклад “Луганський нац. ун-т імені Тараса Шевченка”, Старобільськ, 300 с.

11. Красильникова, АВ & Шалапко, ЮІ 2006. ‘Освітні стандарти нового покоління як умова входження вищої освіти України до європейського освітянського простору’, Кращий досвід і моделі вищої освіти Європи і Америки: зб. ст. 16-ї міжнар. конф. Американської асоціації адміністраторів університетів, Краків (Польща), 22–28 жовтня, с. 79–80.

12. Кутняк, СВ 2010. ‘Становление карьеры будущего учителя в процессе профессиональной подготовки’, Известия российского государственного педагогического университета им. А.И. Герцена, № 125, с. 120–127.

13. Лозовецька, ВТ 2015. Професійна кар’єра особистості в сучасних умовах. Монографія, Київ: Міленіум, 279 с.

14. Методичні рекомендації щодо розроблення стандартів вищої освіти, 2016. Наказ МОН України № 600 від 01.06.2016 р. (редакція № 584 від 30.04.2020 р.). Доступно: <https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-vnesennya-zmin-do-nakazu-ministerstva-osviti-i-nauki-vid-01062016-600>. [20 Червень 2021].

15. Могилевкин, ЕА 2007. Карьерный рост: диагностика, технологии, тренинг. Монография, С-Петербург: Речь, 2007. 336 с.

16. Національний освітньо-науковий глосарій 2018. Київ: ТОВ “КОНВІ ПРІНТ”, 524 с.

17. Нова українська школа 2016. Концептуальні засади реформування середньої школи. Доступно: <https://mon.gov.ua/ua/tag/nova-ukrainska-shkola>. [20 Червень 2021].

18. Олефіренко, ТО 2019. ‘Використання тренінгів при підготовці майбутніх учителів до побудови професійної кар’єри’, Освітній дискурс: збірник наукових праць, голов. ред. Кивлюк, ОП, Київ : “Видавництво “Гілея”, Випуск 17 (10), с. 46–54.

19. Олефіренко, ТО 2019. ‘Принципи підготовки майбутніх учителів до побудови професійної кар’єри’, Вісник Національного університету “Чернігівський колегіум” імені Т. Г. Шевченка, Випуск 4 (160), Серія: Педагогічні науки, Чернігів, с. 24–29.

20. Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти 2015. Документ № 266-2015-п, Постанова Кабінету Міністрів України № 266 від 29.04.2015 р. Доступно: <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/266-2015-п#Text>. [20 Червень 2021].

21. Пуховська, ЛП 2013. ‘Стандарти педагогічної освіти: наукова дискусія західних учених’, Таврійський вісник освіти, № 4, с. 10–18.

22. Сектор працевлаштування студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Доступно: <http://jobs.knu.ua/>. [20 Червень 2021].

23. Сектор сприяння працевлаштуванню студентів і випускників Херсонського державного університету. Доступно: <http://www.kspu.edu/About/DepartmentAndServices/DPractices.aspx>. [20 Червень 2021].

24. Служба працевлаштування Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького. Доступно: <https://mdpu.org.ua/new/uk/pracevlashtuvannja/sluzhba-pracevlashtuvannja.html>. [20 Червень 2021].

25. Стандарт вищої освіти за спеціальністю 011 Освітні, педагогічні науки галузі знань 01 Освіта/Педагогіка для другого (магістерського) рівня вищої освіти 2021. Наказ МОН України № 520 від 11.05.2021 р. Доступно: <http://ru.osvita.ua/legislation/Vishya_osvita/82566/>. [20 Червень 2021].

26. Центр працевлаштування та зав’язків з виробництвом Миколаївського національного університету іменi В. О. Сухомлинського. Доступно: <http://mdu.edu.ua/?page_id=252>. [20 Червень 2021].

27. Цина, АЮ 2017. ‘Модернізація технологічної освіти за вимогами оновлення освітніх стандартів’, Трудове навчання в школі, № 17, с. 2–6.

28. Фіцула, ММ 2006. Педагогіка вищої школи, Київ: Академвидав, 352 с.

Деталі

Категорія: Uncategorised

автори: Богачев Р. М., Костроміна Г. М., Руденко Т. П.

Актуальність теми дослідження. У сучасному світі головним суб’єктом соціально-культурного простору постає дієва, творча особистість, яка здатна вирішувати важливі завдання суспільного життя. Особистість завжди функціонує у певному соціально-культурному прос-торі, вона стимулює зміни у суспільному житті і від того наскільки вона є гармонійно розвиненою, інтелектуальною, духовною, здатною до творчості залежить як її особистий життєвий шлях так і доля суспільства. Формування культурної та націо-нальної ідентичності відбувається, у соціально-культурному просторі, твор-ча особистість утверджує суспільні ідеали, моральні цінності як у ставленні до інших так і до самої себе.
Важливе значення на сьогодні має питання розвитку творчого потенціа-лу кожної особистості. Останнім часом велика увага приділяється засобам розвитку творчого потенціалу людини, бо саме від її інтелекту, творчого мислення, практичної діяльності залежить успішність країни.

Постановка проблеми. Проблема актуалізації творчого потенціалу особистості, розвиток творчих здібностей постає однією із важливих завдань сучасного суспільства. Творча особистість має можливість проявити себе у різних сферах суспільного життя, вона є активним учасником творення соціально-культурного простору, формує нову соціальну реальність. Осмислення творчого потенціалу особистості, визначення факторів, що впливають на його активізацію буде сприяти визначенню шляхів вдосконалення творчих здібностей особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням творчості присвячена велика кількість як вітчизняних так і зарубіжних робіт. Так, у дослідженнях Д. Богоявленської, І. Волкова, І. Волощук, Ф. Дунаєвського, О. Леонтьєва, Б. Новікова, О. Шумиліна визначена не лише сутність творчості, а й розглянуті основні її механізми. Творчий потенціал особистості розглядається у роботах Б. Ананьєва, Л. Виготського, П. Енгельмаєра, А. Матюшкіна, Я. Пономарьова, С. Рубінш-тейна, С. Степанова та інших. Вивченню феноменів, що визначають творчий потенціал особистості: творчої активності, присвячені праці Г. Костюшко, В. Моляко; розгляд творчих здібностей у дослідженнях М. Бахтіна, Л. Руденко, І. Теплицького; інтерес до факторів розвитку творчого мислення у роботах Дж. Гілфорда, Е. Кестлера; творчу діяльність розгля-дають С. Мельник, Б. Новіков; аспекти творчої самореалізації визначені у А. Альгіна, Л. Левченко. Проблему соціокультурної транс-формації, особливості сучасного соціально-культурного простору розглядали В. Андрущенко, О. Гриценко, А. Демидова, О. Ковальова, М. Михальченко та інші.

Постановка завдання. Мета дослідження полягає у визначенні факторів які впливають на розвиток та активізацію творчого потенціалу особистості. Для вирішення поставленого завдання необхідно розглянути соціокультурні процеси та їх вплив на вибір особистістю напрямів діяльності та поведінки, обґрунтувати завдання розвитку творчого потенціалу особистості як фактора самореалізації особистості в контексті соціально-культурного розвитку. Слід, приділити увагу освіті як головному елементу продукування та розвитку інтелекту, творчого мислення, творчої діяльності особистості.

Виклад основного матеріалу. Творчий потенціал особистості є особистісною характеристикою люди-ни, а не множиною її особистісних рис, людська індивідуальність є унікальною та неповторною, а її реалізація передбачає створення нового, неіснуючого раніше. Характеристикою творчого потенціалу є виявлення власної індивідуальності, яка виражається у емоціях, почуттях. У творчості завжди задіяні оригінальні та нестандартні засоби, їх поєднують з уже існуючими, створюють нові варіанти, які потім застосовують на практиці.
Реалізація творчого потенціалу особистості пов’язана з механізмами її інтелектуальної, когнітивної актив-ності. Особистість, яка, на нашу думку, здатна реалізувати у своєму житті більше власних ресурсів, яка ставить перед собою спрямовані далекі цілі, виробляє життєву стратегію, підвищує свій творчий потенціал. Одним із факторів розвитку творчого потенціалу особистості є розвинена уява. Формуючи уявний образ, людина застосовує існуючий попередній досвід, аналізує ситуацію, розробляє напрям дій, створює новий образ, інколи випадково. До складових творчого потенціалу особистості відноситься її духовність. У творчій діяльності людина реалізує свої здібності, розкриває величезні можливості духовного потенціалу, що особливо важливо у наш час, коли людині пропонуються численні життєві самовизначення і тут важливим є здійснення правильного вибору, особливо, якщо це стосується ціннісних орієнтацій.

Висновки. Визначено, що творчий потенціал особистості визначається як інтегративна властивість особис-тості, до його складу входять мотиваційний, вольовий, емоційний та когнітивний компоненти, які визначаються емоційним відношенням до діяльності, професійною мотивацією, вольовим зусиллям, творчим мисленням, що обумовлені постав-леними цілями та психологічними особливостями різних видів діяльності; становлення гармонійно розвиненої, творчої особистості є відкритим процесом, який відбувається на протязі життя людини. Творча особистість, інтелектуально розвинена, вихована у повазі до інших, зможе розкрити, примножити та реалізувати свій творчий потенціал у повсякденній наполегливій праці над собою, знайти втілення своїм здатностям та талантам, досягти успіху у житті на бути корисною для інших.

Ключові слова: творчість, творчий потенціал особистості, творче мислення, інтелект, освіта, творча діяльність, соціально-культурний простір,суспільство, духовні та матеріальні цінності.

Список використаних джерел:

1. Бepeкa, ВЄ 2008. ‘Пpoфeсiйнa кoмпeтeнтнiсть мaйбутнiх мeнeджepiв oсвiти: теоретичний аспект’, Мoлoдь i ринок, Київ, № 7–8 (42–43), с. 43-47.

2. Волощук, ІС 1998. Науково педагогічні основи формування творчої особистості, Київ: Педагогічна думка, 160 с.

3. Ліпін, М 2015. ‘Освіта як простір розвитку сутнісних сил особистості’, Вісник КНТЕУ, Київ, № 3 (101), с. 39-48.

4. Моляко, ВО 2006. Здібність, творчість, обдарованість: теорія, методика, результати досліджень, Житомир: Рута, 320 с.

5. Мурашко, ІВ 2010. ‘Розкриття поняття “особистісний потенціал” та його психологічної структури’, Актуальні проблеми психології. Психологічна теорія і технологія навчання, № 7, с. 196-205.

6. Овсянецька, Л 2004. ‘Творчий потенціал людини: соціально-психологічна парадигма’, Соціальна психологія, № 2 (4), с. 140-145.

7. Рубинштейн, СЛ 2007. Основы общей психологи, СПб: Питер, 713 с.

8. Guilford, JP 1967. ‘Creativity: yesterday, today, tomorrow’, Journal of Creative Behavior, Vol. р. 3-14.

9. Torrance, EP 1988. ‘The nature of creativity as manifestinits testing’, The nature of creativity, Vol. р. 43-75.

Деталі

Категорія: Uncategorised

автор: Вовк А. С.

Актуальність теми дослідження. Володимир Шинкарук та його соратники добре усвідомлювали реальність небезпеки технократичного бачення майбутнього, де людство живе у технократичній утопії як у дійсності, мінімізувавши дію власних переконань, власної свободи, і намагалися з цією небезпекою постійно боротися. Сьогодні гуманістичні ідеї Володимира Шинкарука є актуальними та їх застосування робить можливим збереження і розвиток особистого та універсального життєсвітів.

Постановка проблеми. Поява різноманітних інтерпретацій філо-софії Володимира Шинкарука спричинена не лише текстами класика сучасної української філософії та фактами з історії розвитку філософської думки в України у другій половині XX століття, а й боротьбою різних наративів, що вже існують або пропонуються філософами для розповіді про долю філософії у Києві за радянських та пострадянських часів. Різні інтерпретації історії філософії в Україні у другій половині XX століття спричинюють до появи різного бачення перспектив розвитку філософської думки сьогодні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дискусія про ідентичність філософії Володимира Шинкарука та його “персоналістичний гуманізм” виникла на початку 2000-х років у зв’язку з публікацією В. Г. Табачковським ряду статей та розділів у книгах, що були присвячені інтерпретації постаті В. Шинкарука як основоположника київської світоглядно-антропологічної школи. У дискусії, що постала у 2003 році та фактично не завершена до сьогодні, виявилися різні підходи до самого феномену філософії, що існувала за умов радянського режиму, до смислу та  значення філософських ідей В. Шинкарука. Багато у чому такі суперечності зумовлені відсутністю комплексного аналізу філософських ідей В. Шинкарука у їх окремішності та специфічності.

Постановка завдання. Метою статті є критичний аналіз особ-ливостей гуманізму Володимира Шинкарука.

Виклад основного матеріалу. У межах марксизму антропологізація та гуманізація відбувалася або під впливом ідей раннього Маркса або з огляду на соціальні зміни. Для філософії Володимира Шинкарука було характерне останнє. Запропонована філософська концепція творчої науково-технічної праці виявилася плідною в часи постіндустріального суспільства. Доведено, що Володимир Шинкарук бачив антропологічні засади гуманізму в особистому прагненні до майбутнього. Це прагнення забезпечувало прийняття цінностей та пришвидшувало прогрес у науці, але також могло стати причиною для утопізму.

Висновки. Науково-технічна революція сприяла підвищенню об’єктивних вимог до гуманістичності особистого світогляду. Засновуючись на цьому, Володимир Шинкарук запропонував концепцію гуманізму, що базувалася на ідеї швидкого торжества науково-технічної творчості як основного різновиду праці у суспільстві знань та високих технологій. Додатковою основою для гуманізму була спрямованість екзистенції до майбутнього та залежність діяльності особистості від світоглядного образу майбутнього.

Ключові слова: історія філософії в Україні, сучасна українська філософія, філософія Володимира Шинкарука, Київська антропологічна школа.

Список використаних джерел:

1. Верлока, В 2003. ‘У тіні філософів квітів’, Критика, Випуск 10 (72), с. 17–18.

2. Верлока, В 2004. ‘Антропологія антропології’, Критика, Випуск 3 (77), с. 15.

3. Ємець-Доброносова, Я 2003. ‘Пошук антропології’, Критика, Випуск 10 (72), с. 19–22.

4. Лісовий, В 2004. ‘Риторика замість аргументації’, Критика, Випуск 3 (77), с. 17–18.

5. Пономарьов, В 2003. ‘Проектування школи’, Критика, Випуск 12 (74), с. 28.

6. Табачковський, В 2002. У пошуках втраченого часу: нариси про творчу спадщину українських філософів 60-х років, Київ: Парапан.

7. Табачковський, В 2003. ‘Концептуальні ландшафти Гегеля та вітчизняна неомарксистська феноменологія’, в: Шинкарук В. І. Вибрані твори у 3-х томах, Київ: Український центр духовної культури, Вип. 2, с. 5-25.

8. Табачковський, В 2004. ‘Український персоналізм В. Шинкарука’, в: Шинкарук В. І. Вибрані твори у 3-х томах, Київ: Український центр духовної культури, Вип. 3, Частина. 1, с. 5–55.

9. Хома, О 2004. ‘Посттоталітарне філософствування’, Критика, Випуск 3 (77), с. 18-20.

10. Шинкарук, В 2003. Вибрані твори, у 3-х томах, Київ: Український центр духовної культури, Вип. 1.

11. Шинкарук, В 2003. Вибрані твори, у 3 -х томах, Київ: Український центр духовної культури, Вип. 2.

12. Шинкарук, В 2004. Вибрані твори, у 3-х томах, Київ: Український центр духовної культури, Вип. 3, Частина 1.

13. Шинкарук, В 2004. Вибрані твори, у 3-х томах, Київ: Український центр духовної культури, Вип. 3, Частина 2.

14. Ярошовець, В 2010. Філософія як історія філософії, Київ: Центр навчальної літератури.

Деталі

Категорія: Uncategorised

автор: Юрченко О. В.

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку України особливу актуальність мають питання збереження власної духовної культури та національної ідентичності. Тому актуальним є здійснення рефлексії становлення понять “культура” та “народна культура” в творчій спадщині учених і педагогів, які стояли у витоків теоретичного усвідомлення цих понять.

Постановка проблеми. Прагнучі здійснити осмислення процесу становлення поняття “культура”, ми концентруємо увагу на аналізі творчого доробку І. Г. Гердера - мислителя, що ввів в науковий обіг термін “народна культура”.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Творчий пошук сучасних дослідників вітчизняного культурного процесу Ю. Руденко, О. Сухомлинської, М. Євтуха, Е. Сявавко, та інших спрямований на його відображення в народознавчій роботі в освітньому просторі.

Постановка завдання. Мета долідження полягає у аналізі авторської концепції І. Г. Гердера як одного з основоположників теорії культури і культурного націоналізму. Це дозволить розглянути поняття “народна культура” в змістовному плані під особливим кутом зору – як підставу національної ідентифікації і виховання національної свідомості молоді.

Виклад основного матеріалу. І. Г. Гердер здійснив дослідження культури як складної системи, розглянувши матеріальну і духовну культуру, показавши обумовленість її розвитку внутрішніми і зовнішніми умовами, довів історичність культури. Кожна з культур розкриває спосіб визначення місця людини в світі, певний тип самоідентификації, що пов’язано з національною свідомістю. І. Г. Гердер проголошував, що освоєння соціокультурного досвіду і формування національної свідомості відбувається в процесі виховання. Філософ визначив культуровідповідність як один з вихідних принципів організації освіти і народного життя в державі

Висновки. Проведений аналіз доробку І. Г. Гердера дозволив виявити понятійно-категоріальні основи концеп-ції “культурного націоналізму”. Доведено, що мислитель вважав культуру засобом формування етнічної спільності. Виявлено, що І. Г. Гердер стояв у витоків утвердження принципу культуровідповідності у навчально-виховному процесі. Таким чином, аналіз становлення в творчості ученого поняття “народна культура” дозволив в змістовному плані розглянути її як підставу національної ідентифікації і виховання національної свідомості молоді.

Ключові слова: народна культура, І. Г. Гердер, національна свідомість.

Список використаних джерел:
1. Альтер, П 2006. ‘Націоналізм: проблема визначення’, в Націоналізм: Антологія, Київ: Смолоскип, с. 85-88.

2. Вунд, В 2002. Психология народов, Москва: Эксмо; Санкт-Петербург: Terra Fantastika.

3. Гайм, Р 2011. Гердер, его жизнь и сочинения, пер. с нем. В. Неведомского, в 2-х т., Т. 1, Санкт-Петербург: Наука.

4. Гердер, ИГ 1977. Идеи к философии истории человечества, пер. с нем. А. Михайлова, Москва: Наука.

5. Гердер, ІГ 2006. ‘Мова і національна індивідуальність’, в Націоналізм: Антологія, Київ: Смолоскип, с. 3-9.

6. Гром’яка, РТ, Коваліва, ЮІ & Теремка, ВІ (ред.) 2007. Літературознавчий словник-довідник, Київ: ВЦ “Академія” (Notabene).

7. Гулыга, АВ 1975. Гердер, Москва: Мысль.

8. Гулыга, АВ 1977. ‘Гердер и его “Идеи к философии и истории человечества”’, в Гердер ИГ, Идеи к философии истории человечества, Москва: Наука, с. 612-648.

9. Дистервег, А 1956. Избранные педагогические сочинения, Москва: Гос. уч.-пед. изд-во.

10. Жирмунский, ВМ (ред.) 1959. Иоганн Готфрид Гердер. Избранные сочинения, Москва, Ленинград.: Гос. изд-во худ. лит.

11. История мировой культуры 2002. Ростов на Дону: Феникс.

12. Пыпин, АН 1890. ‘Гердер’, Вестник Европы, апрель, с. 625-672.

13. Риккерт, Г 1998. Науки о природе и науки о культуре, пер. с нем. А. Зотова, Москва: Республика.

14. Самылов, ОВ 2011. ‘К вопросу об истоках принципа историзма в немецкой классической философии’, Вестник МГТУ, Т. 14, № 2, с. 365-369.

15. Симонс-Симонолевич, К 2006. ‘Поняття нації: спроба теоретичного прояснення’, в Націоналізм: Антологія, Київ: Смолоскип, с. 283-289.