Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автори: Н. Д. Скибун, Т. В. Трофименко
Актуальність теми дослідження. Формування мобільності відбувається в рамках відповідного етапу цивілізаційного розвитку суспільства, який обумовлює умови та фактори, які впливають на мобільність, серед яких і техніко-технологічний розвиток, морально-психологічна готовність людини до сприйняття нового, що відкривається перед нею завдяки новим цифровим, інформаційно-комунікаційним, комунікативним та кібернетичним технологіям. Слід враховувати, що разом із віртуальною зросла і фізична мобільність завдяки новим можливостям, які стали доступними широким верствам населення.
Постановка проблеми. Зважаючи на зростаючий рівень академічної мобільності необхідно зважати на готовності до неї з боку викладачів та методистів працювати в мультинаціональному, мультирелігійному та мультикультурному освітньому середовищі, де здобувачами освіти є іноземні громадяни з усього світу. У свою чергу вищезгадане стосується і готовності здобувача освіти навчатися за межами місця проживання (у іншому регіоні – на національному рівні та в іншій країні – на міжнародному рівні).
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням сучасної мобільності в цілому та мобільності в освітній сфері як її елементу, приділяють увагу як зарубіжні, так і вітчизняні науковці, педагоги-практики, серед яких можна виділити таких: І. Антоненко, Г. Кілінічева, Д. Свириденко, М. Романинець, С. Окса-митна, С. Баччі, В. Бертачіні, М. Бейне, Р. Ноель, Л. Раго, П. Браун, Дж. Майкл, С. Е. Гілмер тощо.
Постановка завдання. Основними завданнями статті є: окреслення ролі та впливу сучасного етапу розвитку суспільства на питання академічної мобільності; аналіз науково-педагогічних літературних джерел щодо досліджень академічної мобільності на загальному рівні та окремих факторів, які впливають на неї; пропозиції щодо інтеграції національних закладів вищої освіти у світовий освітній простір та забезпечення в тому числі і зворотної та експортної мобільностей у рамках академічної мобільності для підняття якості вітчизняної освіти.
Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасними дослідниками розглядалися різні види академічної мобільності, яка включає в себе широкий спектр факторів, що впливають на її застосування (вплив соціально-економічних чинників; задоволення внутрішнього “его” можливістю навчатися у “модному” виші; вибір “вузької” спеціалізації, яка є не в кожному профільному закладі вищої освіти тощо). На підставі результатів аналізу проведених досліджень сучасними науковцями питання академічної мобільності запропоновано рекомендації щодо забезпечення можливостей використання академічної мобільності в сучасних реаліях. На сьогодні академічна мобільність на міжнародному рівні більшою мірою формується глобальним ринком праці, який формується діяльністю транснаціональних корпорацій та виконанням ними міжнародних проєктів в усіх куточках світу. Також академічна мобільність розвивається на міжнародному та на регіональному рівнях, де формується регіональний центр глобалізації. Як приклад – країни Європи та Європейський Союз. Що стосується академічної мобільності на національному рівні, то каталізатором тут виступає рівномірність розвитку територій. У тих країнах, де цей розвиток є рівномірним і високим, рівень академічної мобільності є стабільно-низьким і навпаки.
Висновки. Підсумовуючи проведення дослідження питань академічної мобільності в сучасних умовах слід відзначити таке. Перш за все, необхідно зважати на морально-психологічну готовність до академічної мобільності як здобувачів освіти, так і викладачів і методистів. По-друге, готовність закладів вищої освіти інтегруватися у світовий освітній простір. По-третє, достатній рівень комунікативної, мовної компетентностей для подальших комунікацій на рівні мультинаціонального, мультикультурного, мультирелігійного освітнього середовища, де все тримається на ключових позиціях людської гідності, рівності, толерантності. Таким чином, є потреба формувати нові компетентності (мобільність, комунікативність, іноземна мова, ІТ, кібербезпеки і кібергігієна) серед викладачів та здобувачів освіти для можливості формування як вертикальної, так і горизонтальної академічної мобільності, адже широка кооперація із закладами освіти інших країн сприятиме підвищенню якості надання освітніх послуг на рівні вітчизняних закладів освіти, а це у свою чергу, підвищуватиме загальний рівень вітчизняної освіти науково-педагогічного персоналу та вітчизняної наукової школи в цілому. У кінцевому результаті це повинно створити сталі умови для закладів вищої освіти збільшення рівня зворотної та експортної мобільностей у рамках академічної мобільності.
Ключові слова: відкритий світ, мобільне суспільство, світовий освітній простір, глобальний ринок праці, мультикультуралізм, академічна мобільність, педагог та здобувач освіти в умовах академічної мобільності
Список використаних джерел:
автори: Р. М. Богачев, Т. П. Руденко, Г. М. Костроміна
Актуальність теми дослідження. Однією з головних цінностей буття, людини є творчість. Суспільний, науково-технічний та культурний роз-виток не можливий без діяльності творчих особистостей. Творча діяльність зорієнтована на створення нових матеріальних та духовних цінностей, вона відбувається на найвищому рівні та сприяє розвитку емоційної та інтелектуальної сфер особистості. У творчості розкриваються її сутнісні сили, такі як здібності, вміння, знання, відбувається розвиток її духовного світу.
Постановка проблеми. Проблема формування цілісної особистості та визначення питання творчості як основи розвитку особистості в суспільстві, пошук шляхів розкриття творчого потенціалу та можливостей для її самореалізації є актуальною соціально-філософською проблемою, яка потребує всебічного наукового дослідження.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі творчості, її природі, формуванню та розвитку творчих здібностей, мислення присвячено багато досліджень як вітчизняних так і зарубіжних авторів. Зокрема, психологію творчості вивчали Н. Карпенко, В. Клименко, М. Максименко, В. Маригодов, В. Моляко, В. Роменець, О. Туриніна, Н. Ханецька тощо. Творчість як соціально-філософський феномен розглядається у роботах В. Моляки, Б. Новікова, І. Волощука, В. Холоденко. Проблему творчості досліджували й зарубіжні науковці: Дж. Гілфорд, Т. Рібо, П. Торренс, Р. Стернберг, Б. Хеннеси, К. Юнг, та інші. Творчість як важлива потреба самореалізації людини є темою досліджень А. Маслоу, К. Роджерса. Розвиток особистості та її самореалізація у сучасному соціально-культурному просторі привертають увагу сучасних науковців. Роботи в яких розглядається вплив на розвиток особистості виховання, освіти та соціально-культурного середовища в цілому належать В. Андрущенку, М. Михальченку, Б. Новікову.
Постановка завдання. У межах даного дослідження необхідно розглянути специфіку творчості, саморозвиток в історичному контексті, про-аналізувати творчість у поглядах сучасних науковців, розкрити особливості творчої діяльності та визначити роль творчості у розвитку та самоактуалізації особистості у суспільстві.
Виклад основного матеріалу. Головною ознакою творчості є створення нових цінностей матеріальної та духовної культури. Сучасні науковці, досліджуючи творчість, використовують два основні підходи, один з яких розглядає творчість як діяльність, в результаті якої створюється новий продукт, що має суспільну цінність, а другий підхід визначає творчість як засіб самореалізації людини. Саморозвиток людини викликав увагу ще філософів стародавнього світу. Розвитком як фізичних, так і духовних, інтелектуальних здібностей людини цікавилися античні філософи, такі як, Демокріт, Сократ, Платон, Аристотель, які вважали, що саморозвиток є основною метою людського життя. Творчість в античності розглядається в аспекті божественного, як творення космосу та людського – ремесло, мистецтво, де творчість втілена в предметно-практичну діяльність. Тома Аквінський, Аврелій Августин, Еразм Роттердамський, Дж. Бруно, Б. Спіноза пов’язували саморозвиток з необхідністю вдосконалення духовних сил людини. Доба Відродження втілює ідею, що людина є майстром і скульптором самої себе, а пізнання є актом індивідуальної творчості. Для представників німецької класичної філософії Г. Гегеля, І. Канта, Ф. Шеллінга саморозвиток є свободою вибору. У Н. Бердяєва творчість є вищим виявом духовної сутності людини. Г. Сковорода через принцип “спорідненості”, розглядає умови для розвитку творчих здібностей людини. Безперечно, центром творчості є сама особистість, без якої неможлива творча діяльність. Особистість має знання й уміння, здібності, мотивацію завдяки яким вона має можливість створити новий, унікальний продукт. А для розкриття й розширення творчих можливостей, особистості необхідно мати розвинену уяву, інтуїцію, творче сприймання, креативне мислення та мотивацію до діяльності, в процесі якої вона зможе себе самоактуалізувати. Саморозвиток, самореалізація особистості, цілісність складових її індивідуальності є наслідком і умовою творчої діяльності, а вироблення соціально значущих цінностей сприяє підвищенню рівня соціальної зрілості особистості. Отже, можна говорити про взаємообумовленість творчої діяльності і само-реалізації особистості у суспільстві.
Висновки. Творчість одна з головних цінностей людського буття, вона є здатністю самовираження кожної особистості. У процесі життєдіяльності людина через різні соціальні практики змінює навколишній світ на умови та засоби свого саморозвитку, вона стверджує себе у світі, виступає суб’єктом різних видів діяльності. У творчості поєднуються особистість і суб’єкт діяльності. Діяльність має соціальну спрямованість від якої залежить особистісний зміст творчості. Завдяки діяльності особистість організовує простір свого буття у культурі.
Ключові слова: Творчість, духовна сутність людини, творче мислення, творча діяльність, самореалізація особистості, самопізнання, самовираження.
Список використаних джерел:
Андрущенко Тетяна Іванівна, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри суспільних наук (e-mail :
Сюта Богдан Омелянович, доктор мистецтвознавства, професор (e-mail :
Савчук Андій Євгенович, професор кафедри хорового диригування Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського
ФІЛОСОФСЬКО–КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МИСТЕЦЬКОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ
Кубальський Олег Нарцизович, кандидат філософських наук, доцент, провідний науковий співробітник (e-mail :
НАУКОВА КОМУНІКАЦІЯ В ДОБУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ТУРБУЛЕНТНОСТІ
Морозов Андрій Юрійович, доктор соціологічних наук, професор (e-mail :
Шуст Наталія Борисівна, доктор соціологічних наук, професор (e-mail :
СТАНОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Новіков Борис Володимирович, доктор філософських наук, професор (e-mail :
Руденко Тамара Петрівна, кандидат філософських наук, доцент (e-mail :
Бабіна Світлана Іванівна, кандидат філософських наук, старший викладач (e-mail :
ФІЛОСОФСЬКА ТВОРЧІСТЬ Г. СКОВОРОДИ В АСПЕКТІ МОРАЛЬНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ ЛЮДИНИ
Хромова Ольга Ігорівна, кандидат філософських наук, доцент (e-mail :
Міщенко Олена Володимирівна, кандидат технічних наук, старший викладач (e-mail :
Ніколенко Ксенія Вікторівна, кандидат філософських наук (e-mail :
ПЕРСПЕКТИВИ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ У ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД
Руснак Ігор Геннадійович, кандидат філософських наук, асистент (e-mail :
ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕЛІГІЇ У КОНТЕКСТІ ВІЙНИ
Шиманович Андрій Олександрович, кандидат філософських наук, докторант (e-mail :
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ВИТОКИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ ЕТЬЄНА ЖІЛЬСОНА
Квік Андрій Михайлович, здобувач наукового ступеня доктора філософії (e-mail :
Луцан Ігор Васильович, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник (e-mail :
Бобрик Андрій Іванович, доктор філософії з богослов’я, магістр історії і права (e-mail :
ІСИХАСТСЬКИЙ СИНЕРГІЗМ І РОЗДІЛЕННЯ ЗАХОДУ Й СХОДУ
Цісар Олександр Володимирович, аспірант (e-mail :
РЕЛІГІЄЗНАВЧА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ВЧЕННЯ ІНОКЕНТІЯ ГІЗЕЛЯ ПРО МОРАЛЬ
автор: О. В. Цісар
Актуальність теми дослідження. Інокентій Ґізель належать до видатних українських церковних та культурних діячів середини XVII ст. Під керівництвом Інокентія Ґізеля і з його благословення у друкарні Києво-Печерського монастиря вийшла низка важливих видань, які сприяли вдосконаленню церковного життя. Серед них виділяється об’ємний трактат щодо питань моральної теології “Мир з Богом чоловіку”, який побачив світ 1669 р. До того ж, трактування враховувало тогочасні умови розвитку. Цей твір справив неабиякий вплив на українську богословську думку й українську культуру кінця XVII – початку XVIII століть. Філософсько-богословська праця “Мир з Богом чоловіку” вплинула і на Православну Церкву у східнослов’янському регіоні. З огляду на це розгляд трактату “Мир з Богом чоловіку” є важливим для вивчення української культури, зокрема богословської думки ранньомодерної періоду.
Постановка проблеми. Аналіз сучасних наукових досліджень та розгляд узагальнених тлумачень стосовно релігієзнавчої концептуалізації вчення Інокентія Гізеля про мораль свідчить про недостатнє висвітлення її визначальних особливостей. Отже, таке дослідження є цілком закономірним, враховуючи ті зміни, які пов’язані з розвитком філософської думки.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Однією з перших робіт, де подано огляд творчості Інокентія Ґізеля, стала книжка дослідника давньої української писемності Миколи Сумцова “Иннокентий Гизель”, що побачила світ 1884 р. у Києві. . Певні кроки для “реабілітації” давньої київської ученості зробив Дмитро Чижевський – відомий дослідник української і російської філософії. Дмитру Чижевському належить праця “Український літературний барок. Нариси”.
Постановка завдання. Метою дослідження є комплексний розгляд релігієзнавчої концептуалізації вчення Інокентія Гізеля “про моралу”, зокрема трактування гріхів, їхніх обставин та спокути.
Виклад основного матеріалу. Інокентій Ґізель відігравав помітну роль у культурних і релігійних рухах на українських землях у середині XVII ст. Однак життя і творчість цього церковного діяча, письменника, філософа й богослова тривалий час залишалася поза увагою дослідників. Те ж саме можна сказати про трактат “Мир з Богом чоловіку”, виданого з благословення Інокентія Ґізеля і під його редакцією. Трактат “Мир з Богом чоловіку” варто розглядати як виклад релігійно-моральних норм, притаманних християнству. Під релігійною мораллю розуміємо сукупність понять та принципів, які обумовлені релігійним світобаченням. Релігійна мораль трактується як така, що має божественне походження. Однак її норми певним чином залежать від соціокультурних обставин. Саме це й обґрунтовується у трактаті “Мир з Богом чоловіку”. Особливо багато уваги приділено проблемам добра і зла, моральних чеснот і вад, гріховності, а також морального обов’язку. Така орієнтація мала на меті розширити коло культурних надбань, якими б могли скористатися православні. Як правило, дослідники розглядають трактат “Мир з Богом чоловіку” і загалом творчість Інокентія Ґізеля в контексті культури українського Бароко. У трактаті “Мир з Богом чоловіку” Інокентій Ґізель дає широку класифікацію гріхів як моральних вад, які трактуються з богословського погляду. На передній план ставляться гріхи релігійного чи суто церковного характеру. Далі — гріхи, які стосуються світського життя, зокрема сімейних відносин, діяльності людей різних станів та професій. Варто відзначити, що чітко розмежувати релігійну і світську складову в інтерпретації гріхів у трактаті “Мир з Богом чоловіку” загалом проблематично. Розглядаючи релігійні і церковні гріхи, Інокентій Ґізель, попри звернення до Біблії і творів Отців Церкви, спирається на реалії життя тогочасної України. При аналізі універсальних (загальних) гріхів, апелює не лише до сучасних йому реалій, а й до церковної традиції, акцентує увагу на релігійних аспектах. Інокентій Ґізель виходив з того, що в основі суспільних відносин лежить сім’я. У трактаті “Мир з Богом чоловіку” приділено багато уваги саме сімейним гріхам. Надаючи перевагу патріархальній сім’ї, він усе ж виступав за гуманне ставлення чоловіків до жінок, за гармонійні моральні відносини. У трактаті приділено увагу дітям, їхньому вихованню, прищепленню їм добрих звичаїв, віри у Бога. Головною суспільною силою у трактаті “Мир з Богом чоловіку” постає православне духовенство. Воно структуроване, поділене на архієреїв, ченців. Основну ж масу становить біле парафіяльне духовенство. Інокентій Ґізель добре знав життя українського православного духовенства, порушення і вади, притаманні його середовищу. При описі гріхів духовних осіб, він спирався переважно виходив сучасні йому реалії. Розумів, що духовенство, зазнаючи впливу торгово-ринкових відносин, усе частіше починає “служити мамоні”. Гріхи світських людей Інокентій Ґізель описує окремо по кожному стану. Він звертає увагу на те, щоб можновладці гуманно ставилися до своїх підданих. Представників соціальних низів закликає шанувати владу і своїх панів-господарів, не піднімати бунтів чи повстань.
Висновки з даного дослідження. Інокентій Ґізель орієнтувався на модель соціально структурованого стабільного суспільства. Він розумів, що тодішній український соціум далеко не ідеальний, що представники різних соціальних станів, у т.ч. й духовенства, чинять протизаконні і часто аморальні дії. Причому люди, наділені владою і багатством, роблять це частіше і більше. Тому Інокентій Ґізель прагнув удосконалити церковне життя. Знайшов низку порушень у діяльності вищого духовенства, усунення яких зробило б діяльність Православної Церкви в Україні більш ефективною. Він наполягав на відповідальному виконанні своїх обов’язків з боку священнослужителів, намагався спрямувати у належне русло діяльність духівників, проповідників та ченців. Виконання пропонованих вимог Інокентія Ґізеля до православного духовенства цілком відповідало духу конфесіоналізації.
Ключові слова: теологія (богослов’я), релігієзнавча концептуалізація, , релігійна мораль, гріхи, конфесіоналізація, бароко, ранньомодерний соціум.
Список використаних джерел: