Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
Гончарова Олена Олександрівна
Актуальність теми дослідження. Військові дії на території України спричинили закономірну дезорганізацію в навчальному процесі у вітчизняних школах та університетах. Неможливість дотримуватися встановленого розкладу занять, що спричинюється проблемами доступу до мережі Інтернет та перебуванням у небезпеці учасників навчального процесу, не дає можливість “звірити годинники” і перебувати в єдиному потоці освітніх практик.
Постановка проблеми. Особливість освітньої системи України в умовах війни полягає у тому, що виклик пандемії COVID-19 став своєрідним загартовуванням її на витривалість. Так, перехід на дистанційні форми навчання, вироблення навичок роботи на освітніх онлайн-платформах як в учнів, студентів, так і в учителів, викладачів, а – головне – розвиток здатності організовувати свій час в умовах відсутності безпосереднього контролю, сприяли темпоральній синхронійності навчального процесу поряд з втратою ним своєї наративності. Однак попри просторову розірваність і темпоральні розриви в процесі навчання, його учасники знаходилися в єдиному потоці освітніх практик. У ситуації ж війни додаються темпоральні розриви, спричинені неможливістю всіх учасників мати вільний доступ до мережі Інтернет і знаходитися у повноцінній безпеці. Це ставить під питання збереження системності у начальних практиках, а, відтак, ставить і питання їхньої ефективності.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Як зарубіжні, так і вітчизняні вчені всебічно досліджували процес синхронійності у навчальному процесі при використання Інтернет-технологій. Так, зарубіжні вчені M. Bunn, A. Bennet, P. J. Burke, E. L. Carpenter, A. M. Adams, R. C. Chick, M. C. Stull, D. F. Hale, B. W. Propper, T. J. Vreeland та ін. робили акцент на змінюваній темпоральності в освітніх практиках, які відбуваються в онлайн-середовищі, а дослідники V. Johansson, J. Stenlund, N. F. Johnson, H. Keane, H. Jord-heim, E. Ytreberg, Y. M. Kalman, D. I. Ballard, A. M. Aguilar, C. Öhman, C. Pagán Cánovas, M. Ryan, M. Ryan визначили особливості синхронійної комунікації в мережі Інтернет. Вітчизняні дослідники В. Воронкова, О. Кивлюк, Ю. Борейко, Н. Дорфман, А. Сакун, І. Мордоус, К. Соколова, М. Триняк, О. Якимчук, В. Возняк, Н. Ліпін, О. Висоцька та ін. всіляко розглядали аспекти трансформації особистості, що знаходиться в середовищі інформаційного суспільства і зазнає на собі впливу нескінченних потоків різноманітних даних. Однак оскільки ситуація війни та вимушеного дистанційного режиму освітнього процесу для України є принципово новою, це питання у його новій конотації потребує свого всебічного розгляду.
Постановка завдання. Необхідно визначити, як можливо зберегти наративність дистанційного навчання у воєнних умовах і мінімізувати його темпоральні розриви для того, щоб усі його учасники перебували у відносно єдиному потоці освітніх практик; необхідно визначити, які модифіковані завдання повинні стояти перед системою освіти в умовах війни для того, щоб вона адекватно відповідала на виклики поточної ситуації.
Виклад основного матеріалу. Війна Росії з Україною стала другим вагомим викликом для всієї системи вітчизняної освіти після пандемії COVID-19. Неможливість як учнів, студентів, так і вчителів, викладачів повноцінно дотримуватися встановленого розкладу занять породила так звані темпоральні розриви у ритмах процесу навчання, поставила під ризик планомірність цієї роботи, яка тільки у своїй системності і може дати вагомі результати. У той же час навчання під час війни, і особливо – з соціогуманітарних дисциплін ‑ не може бути припиненим, оскільки, з одного боку, надає учням і студентам навичок стортингу інформації в умовах інформаційних атак; з іншого боку, навчання сьогодні постає вагомим рекреаційним ресурсом як для учнів та студентів, так і для вчителів та викладачів, оскільки переносить увагу на конструктивну діяльність і у деякій мірі структурує час респондентів. Вочевидь, у ситуації війни перед освітнім процесом, враховуючи об’єктивні темпоральні розриви у ньому, мають бути поставлені нові цілі і завдання для того, щоб у надзвичайних умовах він продовжував зберігати свою ефективність.
Висновки. Сьогодні, при проведенні бойових дій на території України, необхідно позбутися ілюзії, що дотримання єдиного, вивіреного на годиннику розкладу занять є доцільною освітньою практикою. Вона буде тільки породжувати додатковий стрес та невроз як у педагогів, так і в учнів, студентів, оскільки немає об’єктивних умов для її провадження. Натомість слід зробити акцент на дискурсивні наративні освітні інструменти, які можна провадити дистанційно, при цьому зберігаючи аспект комунікації між тим, хто навчається, і тим, хто навчає. Збережена комунікація, зв'язок між учителем, викладачем та учнем, студентом в процесі навчання, обмін думками між ними в процесі дистанційного обговорення нагальних соціогуманітарних проблем та інформаційних викликів – це саме та головна мета, яку об’єктивно сьогодні можна досягнути в освітньому процесі під час війни.
Ключові слова: війна, освітній процес, темпоральний розрив, темпоральність, стортинг інформації, інформаційне суспільство.
Список використаних джерел
Воронкова Валентина Григорівна, Нікітенко Віталіна Олександрівна, Васильчук Геннадій Миколайович
Актуальність теми дослідження полягає в тому, що сьогодні в умовах постпандемії COVID-19 має бути сформовано соціально відповідальне управління як фактор подолання кризової ефективності постпандемічного COVID-19, в якому його парадигма пронизувала б усі інституції та інші соціальні системи.
Постановка проблеми. Важливим є дослідження концептуальних аспектів соціально відповідального управління як складної адаптивної системи, що сприяє успішній адаптації менеджменту та людини до системних змін, подоланню стохастичності, виникненню та підтримці стабільності на всіх рівнях суспільства. Соціально відповідальне управління є результатом розуміння глибини людського існування та потенціалу, задоволення потреб у безпеці, що ґрунтується на забезпеченні такого ступеня внутрішнього порядку, який допомагає подолати неорганізованість, безлад та невизначеність як у соціальному, так і в індивідуальному житті.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. В представленому дослідженні, щодо концептуалізації соціально відповідального управління, ми орієнтуємося на власні розробки: Р. Андрюкайтене, В. Воронкової, О. Кивлюк, В. Нікітенко, Р. Олексенка, А. Череп, О. Череп та інших вчених.
Постановка завдання. Концептуалізація нових аспектів становлення і розвитку соціально-відповідального управління, завдяки якому суспільство має вийти з кризи і перейти на рівень стабільності.
Виклад основного матеріалу. Стаття присвячена дослідженню концептуальних аспектів соціально-відповідального управління як чинника ефективності виходу з кризи пандемії COVID-19. Соціально-відповідальне управління пронизує усі сфери суспільства: комунікацію, поведінку, субординацію керівників з підлеглими, спілкування, інформаційно-комунікаційний процес, інформаційне виробництво, охорону здоров’я, людське буття індивіда.
Висновки. Проаналізовано соціально-відповідальне управління, що міцно інтегроване у складний комплекс економічних, фінансових, соціальних, культурних, інформаційних відносин та породжує ряд проблем, що вимагають їх вирішення з метою формування сталого розвитку соціуму; досліджено моделі соціального захисту та інституціонального забезпечення соціально-відповідальних урядів в умовах пандемії COVID-19; розкрито моделі управління цифровими технологіями в країнах Європейського союзу як чинник виходу з кризи в умовах пандемії COVID-19.
Ключові слова: соціально-відповідальне управління, пандемія COVID-19, сталий розвиток соціуму, модель соціального захисту, цифровізація.
Список використаних джерел
В. Б. Євтух
Актуальність теми дослідження зумовлена помітною роллю такого типу науково-освітнього закладу як університет у суспільному розвиткові будь-якої країни та інтенсивною динамікою наукового дискурсу, який має місце упродовж усієї історії існування феномена, в освітньому просторові та поза його межами. Йдеться передовсім про з’ясування контенту як самого поняття “університет”, так і особливо про теоретичні і практичні аспекти його впливу на суспільні процеси.
Постановка проблеми. Зважаючи на окреслену вище роль університету у суспільствах минулого і сьогоднішнього часу, важливим виявляється дослідження змін, які відбувалися усередині феномена й яким чином вони корелювали зі змінами (соціальними, культурними тощо) й їхнім співвідношенням таких на сучасному етапові. З’ясування сутності таких кореляцій великою мірою досягається завдяки аналізові наукового дискурсу, який постійно супроводжує університет від початків його зародження до появи сучасних трендів у його розвиткові. На визначеному моментові робиться особливий акцент у статті.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У цьому контексті варто звернути увагу на те, що дослідження феномена “університет” актуалізується після Другої світової війни та наприкінці XX – у перше двадцятиліття XXI століть. Про це свідчать цитовані у даній праці й опрацьовані під час її підготовки до публікації джерела. У ході аналізу публікацій як висліду наукового дискурсу виявилася ще одна особливість – досить інтенсивно цей феномен дослід-жується у зарубіжному науково-освітньому просторові, передовсім у його північно-американському та європейському складових й останнім часом до цього процесу активно долучаються науковці з азійських країн. Серед тих, хто зробив помітний вклад у вивчення феномена “університет” та особливостей його розвитку на різних відтинках історії можна згадати Рудіте Андерсоне, Мілоша Брочіча та Ендрю Майлза, Йорга Доллмана, Симона Маргінсона, Адама Нельсона, Роберта Нісбета, Занду Рубене, Хільде Ріддер-Симонс, Волтера Рюгга, Майкла Серге, Хюго Хорта, Майкла Шеттока та інших. Що ж до України, то стосовно дослідження й наукового дискурсу, то вони тут лише розгортаються (Віктор Андрущенко, Віль Бакіров, Володимир Бех, Наталія Дем’яненко, Володимир Євтух, Наталія Мозгова, Олена Хомірікі, Євген Пінчук). Щоправда, останнім часом суспільний простір країни інтенсивно наси-чується дискусіями, в яких переважає практичний аспект стосовно долі університетів (про це свідчить частина публікацій, згаданих у цій статті).
Постановка завдання. Спираючись на аналізові праць зарубіжних та українських авторів й іншого роду публікацій, відтворити сутність феномена “університет” у його історичній динаміці, показати основні сучасні тренди та виокремити актуальні питання дискусії навколо його розвитку й запропонувати шкіц моделі університету соціально орієнтованого навчання.
Виклад основного матеріалу ґрунтується на джерельній базі, яка охоплює достатнє коло праць дослідників та публікацій, що дозволяє сформувати уяву про феномен університету стосовно історії його зародження, його динаміки, тяглості традицій, контроверсійності поглядів теоретиків і практиків на перспективи його розвитку, співвідношення науково-освітньої динаміки у самому університеті та викликів сучасних суспільних процесів.
Висновки. У даній статті університет представлений як динамічне тіло з чітко окресленою історичною тяглістю, у якому кожен компонент (наука, освітній процес, надання послуг) відграє свою роль. Ретельне опрацювання матеріалів з означеної тематики дає мені підстави особливо наголосити на таких моментах: університет - це ком’юніті викладачів і вчених; інтелектуальна спільнота, побудована навколо навчальних дисциплін і майбутніх професій; мобілізатор соціальних інновацій; моральний заклад; приклад послідовності в освоєнні знаннями; осередок формування атмосфери толерантності у стосунках між áкторами науково-навчального процесу; укорінення принципів соціальної корпоративної відповідальності за науково-навчальний процес і його висліди.
Ключові слова: університет, науково-навчальний процес, освітній простір, соціально орієнтоване навчання, університет соціально орієнтованого навчання, інтелектуальна інфраструктура університету, соціальна корпоративна відповідальність.
Список використаних джерел