Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автори: А. Ю. Морозов, Н. Б. Шуст
Актуальність теми дослідження. У програмних документах Всесвітнього Саміту ООН з питань інформаційного суспільства закладені теоретичні основи майбутнього інформаційного суспільства, побудованого на засадах плюралізму, толерантності, свободи слова, вільного доступу та рівного доступу до інформації. Людство вступає у принципову нову еру, в якій відкривається можливість виповнення християнського наративу про те, що істинне знання робить людину вільною. Водночас коло-сальні масиви інформації, до яких має доступ суспільство, передбачає свободу у поєднанні з глобальним мисленням і глобальною відповідальністю. Ідеалом інформаційно-го суспільства виступає трансформація кількості інформації у якість, тобто знання і мудрість.
Постановка проблеми. Основою інформаційного суспільства, за задумом його творців-архітекторів, повинна стати фундаментальна наука і безперервна освіта. Метою інформаційного суспільства є всебічна розвинута освічена особистість. Цю мету неможливо досягнути без гуманітарної складової освіти, яка часто ігнорується. Більш того, доступність інформації може вступати в протиріччя із конфіденційністю, особистісна приватність – з публічністю. Необхідні моральні і правові механізми регулювання інформаційного суспільства на рівні державної стратегії.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням проблематики становлення і розвитку інформаційного суспільства займалися провідні західні та українські вчені: Д. Белл, Е. Тоффлер, М. Попович, А. Конверський, В. Андрущенко, Є. Бистрицький, С. Проле-єв, С. Пірожков, Н. Хамітов. В. Бех, А. Морозов, Н. Шуст, Ю. Кулагін та інші.
Постановка завдання. Метою статті є аналіз інформаційного суспільства як концепту та особливості його реалізації та імплементації в українських реаліях.
Виклад основного матеріалу. Зазначається, що суспільство знань є основним фактором конкурентоспроможності. Для його побудови необхідно усвідомлювати важливість принципів класичної освіти, зокрема її гуманітарної складової, безперервного навчання, постійного удосконалення і актуалізації знань. Проаналізовано “Стратегію розвитку інформаційного суспільства в Україні”, що підкреслює вірність України обраному західному геополітичному курсу.
Висновки. Повноправне членство в сучасній цифровій цивілізації передбачає реалізацію національної стратегії розвитку інформаційного суспільства, мета якої – підвищення якості життя громадян, забезпечення конкурентоспроможності держави, її кібербезпека та цифровий суверенітет, всебічний розвиток економічної, соціально-політичної, культурної і духовної сфер життя суспільства.
Ключові слова: інформаційне суспільство, знання, конкурентоспроможність, цифровий суверенітет, гуманітарна освіта, компетенції, права людини, захист даних.
Список використаних джерел:
автор: О. Н. Кубальський
Актуальність теми дослідження. Останніми роками питання наукової комунікації набуло глобального значення, не в останню чергу завдяки вірі в те, що наука і технології є основою економіки знань. Наука і технології є невід’ємною частиною нашої культури і значною мірою впливають на наше повсякденне життя. Наукове знання є корисним для суспільства, але в той час і небезпечним, що надає всі підстави громадськості знати про ці нові досягнення. Незалежно від того, як фінансуються дослідження, їхні наслідки повинні бути доведені до відома як науковців, так і суспільства.
Постановка проблеми. Комунікація науковців між собою та із громадськістю має тривалу історію, але в добу глобалізації та перед обличчям соціальної турбулентності вона стикається з новими викликами. Відомий філософ Ю. Габермас вважав, що науковий дискурс важливий, якщо він не суперечить моральним орієнтирам, а техніка максимально антропологічна та має бути присутньою в комунікації. Проблема поля-гає в тому, чи дійсно наукова комунікація, базується на загальноприйнятих суспільством нор-мах, і яких рис вона набуває в умовах глобалізації та соціальної турбулентності?
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історико-філософський аспект дослідження наукової комунікації представлений працями Дж. Маккліллана, Г. Дорна, К. Вагнер. В теорії комунікативної дії великий внесок зроблено видатним Ю. Габермасом, природу розуму та його взаємодії з наукою досліджували М. Гайдеґер, О. Нейрат. Питання відкритого суспільства та відкритої науки теоретизували Д. Буг-рос, К. Поппер, М. Воелфі, П. Олліаро, М. Тодд та ін.
Постановка завдання. Наукова комунікація являє собою проблематичний феномен, для розв’язання сутнісних рис якого необхідно дослідити історію наукової комунікації, здобутки теоретиків комунікаційних процесів, поняття відкритої науки та відкритого суспільства, дослідити умови соціальної турбулентності та глобалізації, з якими стикається наукова комунікація.
Виклад основного матеріалу. Наука у сучасному розумінні, як експериментальна наука, зароджується лише у XVI ст. Незважаючи на те, що ще у античності процес накопичення та систематизації знань набув високого рівня емпіричного та практичного статусу, він був далеким від раціонального рівня. Наука античності пропонувала розв’язання конкретних задач, натомість наука у сучасному її розумінні оперує теоремами та аксіома-ми. З розвитком науки, починаючи з XVII століття у Європі формується практика наукової комунікації. Наукова комунікація у вигляді листувань об’єднала таких інтелектуалів Нового часу, як Ф. Бекон, Г. Галілей, І. Ньютон, Р. Декарт та багатьох інших. Світова наука працює на глобальному рівні як мережа, така ж сама “незрима колегія”. Між “незримою колегією” XVII ст. та її аналогом ХХІ ст. є багато спільних рис, вони однаково сприяли комунікації провідних інтелектуалів, вони однаково функціонують стихійно. Теоретик комунікативної дії Ю. Габермас казав, що його оригінальна теорія має задати нові змісти раціональності та спорідненій із нею соціальній архітектурі. В умовах соціальної турбулентності зростає потреба в особливому виді евристичного вченого. Вченого, який керується особливим шляхом пізнання до глибинного розуміння процесів. Його діяльність має базуватися на вже наявному досвіді, та бути спрямованою на конструктивний результат пізнання та дії. Суть такого погляду на процес пізнання полягає в дуалізмі знання та розуміння, так, наприклад, в динамічних умовах соціальної турбулентності недостатньо лише шукати правильні або корисні шляхи розв’язання поставлених задач, необхідно ще й усвідомлення, пошук сенсу.
Висновки. У XIX–XX ст. наука поступово стає справжнім соціальним інститутом, кількість вчених у світі зросла з кількох тисяч до кількох мільйонів. Глобалізація наукової комунікації має економічний характер, але це не є перевагою чи недоліком, це є характеристикою епохи. Вона прямо впливає на інноваційний характер науки. В умовах соціальної турбулентності усталені образи стають розпливчастими, та потребують переосмислення. Це стосується й наукової комунікації, а точніше комунікаційних компетенцій науковця. Те, що раніше вважалося достатнім для наукової комунікації, а саме професійне знання та професійні навички, в умовах соціальної турбулентності виявляється недостатнім.
Ключові слова: наукова комунікація, соціальна турбулентність, глобалізація, відкрита наука.
Список використаних джерел:
автори: Т. І. Андрущенко, Б. О. Сюта, А. Є. Савчук
Актуальність теми дослідження. В процесі розвитку міметичний принцип мистецтва почав осмислюватися у художній культурі у двох напрямках: як наслідування формам дійсності, і як пояснення, оцінка явищ та подій реального життя людей. Поступово прекрасне у мистецтві трансформується від вираження світу вічних ідей через ідеалізовані канони краси, створення символічних образів до продукування реалістичних образів дійсності. А від зображення певних характерних чи типових явищ соціальної дійсності до повного творчого свавілля художника, вільного від будь-яких об’єктивних правил і законів, забуваючи про “почуття внутрішньої необхідності” (В. Кандінський), тобто жорстко детермінованим духовним як сутнісним принципом універсального буття. Саме, потреба вивчення обставин, що при визначенні сутнісних понять, так чи інакше окрім розв’язання суто інструменталістських завдань, окреслює основні контури проблемного поля, її зв’язок з іншими естетичними проблемами, іншими суміжними поняттями і зумовили актуальність досліджуваної проблеми.
Постановка проблеми. З’ясування філософсько-культурологічних вимірів проблеми активності мистецтва потребує розробки адекватного і ефективного логіко-понятійного інструментарію. Без цього неможливо проникнути в сутність проблеми, проаналізувати найважливіші тенденції її розвитку. Необхідність розібратися з основними поняттями, що розкривають специфіку активності мистецтва зумовлена ще й тим, що уже в змісті цих понять намічається стратегія теоретичного пошуку, напрями руху наукової думки.
Постановка завдання. Розглянути актуальні проблеми розуміння мистецько-го тексту та його інтерпретації в інших видах мистецтва; процесуальний рух художнього образу та особливості дії онтологічного парадоксу мистецтва.
Виклад основного матеріалу. Художній образ – це складне багатошарове утворення. Він починається із задуму художника, що виступає своєрідним ескізом до майбутнього образу. Технічні навики і майстерність, духовні сили митця спрямовані на втілення цього задуму, але, часом задум і його втілення у матеріалі бувають дуже далекі. Художній образ – це спосіб буття художнього твору, спосіб мислення у мистецтві. В естетичному плані, художній образ є цілісний організм, в якому не має нічого випадкового. Отже, художній образ є не предметом і не думкою, а процесом, який не до кінця конкретний у своєму зануренні в чуттєву стихію. Особливість пізнавальної сторони художнього образу полягає в тому, що в процесі його сприйняття відбувається пряме бачення істини, що не спирається на докази, відбувається дифузність художнього і реального світу.
Висновки. Складну структуру художнього образу не можна розглядати статично, художній образ – це процес. Він є всезагальною категорією художньої творчості, засіб і форма засвоєння життя мистецтвом.
Ключові слова: художній образ, розуміння, онтологічний парадокс мистецтва, прецедентний текст, твір, інтерпретація, множинність змісту, варіативність, мовленнєвий жанр, музична композиція.
Список використаних джерел:
Левкулич Василь Васильович, доктор філософських наук, доцент, завідувач кафедри філософії (e-mail:
НАУКОВО-ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА У ПОЛОНІ ХИБНИХ СВІТОГЛЯДНИХ ОРІЄНТИРІВ
Кубальський Олег Нарцизович, кандидат філософських наук, доцент (e-mail:
ЕПІСТЕМОЛОГІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ІМПЕРАТИВ НАУКИ ЕПОХИ ГЛОБАЛЬНОЇ ТУРБУЛЕНТНОСТІ
Дорошенко Інна Миколаївна, аспірант (e-mail:
ДЕРЖАВНА (УКРАЇНСЬКА) МОВА ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УКРАЇНЦІВ
Мар’єнко Майя Володимирівна, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник (e-mail:
Маркова Оксана Миколаївна, кандидат педагогічних наук, старший викладач (e-mail:
Коновал Олександр Андрійович, доктор педагогічних наук, професор (e-mail:
ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ З УЧНЯМИ ЗАСОБАМИ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Байдик Віта Володимирівна, кандидат психологічних наук, завідувачка кафедри управління освітою (e-mail:
Ключка Ольга Володимирівна, кандидат економічних наук, доцент (e-mail:
АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ В ЗАКЛАДІ ОСВІТИ В УМОВАХ ВІЙНИ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Білоус Світлана Іванівна, кандидат філософських наук, доцент (e-mail:
Новосад Марія Гнатівна, кандидат мистецтвознавства, доцент (e-mail: novosadmg@ ukr.net, ORCID: 0000-0001-9446-0515)
Рохман Богдан Михайлович, кандидат філософських наук, доцент (e-mail:
Борисевич Ліля Василівна, заслужений працівник культури, доцент (e-mail:
ХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ФУТУРОЛОГІЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ
Шевчук Андрій Васильович, старший викладач (e-mail:
ФЕНОМЕН ЛІДЕРСТВА ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА В УПРАВЛІННІ РЕЛІГІЙНОЮ ОСВІТОЮ
Лазоревич Ірина Русланівна, аспірантка (e-mail:
САКРАЛЬНІСТЬ У МИСТЕЦТВІ СЬОГОДЕННЯ: ВІРОСПОВІДНІ ВПЛИВИ ТА ФОРМИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ