Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автор: Пилипенко Світлана Григорівна
Актуальність теми дослідження. На початку ХХІ століття екзистенціально-антропологічний вимір філософського дискурсу набуває особливої актуальності в умовах плинної сучасності. У сучасних філософських студіях ідеться про пошук опори, завдяки якій, незважаючи на наявні трансформації, філософія здатна продовжити відігравати засадничу роль у визначенні проблем існування людини / суспільства / цивілізації та шляхів їх вирішення. Ідеться про осмислення фундаментальних ідей, серед яких чільне місце займає проблема зв’язку людина – світ, яка охоплює низку питань щодо буттєвої заглибленості людини та її безперервних духовних пошуків. Ідеться про філософські запити як вирішення проблем у визначенні змісту й призначення філософії освіти та її відповідності викликам з боку суспільства, що пов’язано з ідеологією економічного зиску, медійної влади тощо в контексті глобалізації, інформатизації та технологізації сучасності.
Постановка проблеми. У філософських дискурсах кінця ХХ – початку ХХІ ст. суспільство більше не абсолютизується як система суспільних відносин – зазначається множинність сенсів, що долає одномірність його існування / визначення. Ця ситуація зумовлює розгубленість людини перед викликами сучасності, тим самим змушує останню до пошуку нових дій та практик. Одним із концептів, що набуває особливого значення в ситуації втрати сучасною людиною опертя, є поняття “освітня мобільність” як своєрідного медіатора, що дозволяє відшуковувати / встановлювати нові шляхи закріплення людини в соціальному бутті.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз освітньої мобільності як відповіді на виклики пізнього модерну обумовлено працями дослідників, які звертаються до проблем глобалізації, технологізації та інформатизації сучасності, окреслюючи конфігурацію сучасного суспільства. Насамперед це праці П. Друкера, М. Кастельса, С. Леша, М. Маклюена, Р. Робертсона, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями та інших. Ситуація загубленості людини і пошук нових скрепів зазначена в розмислах С. Кримського, В. Малахова, М. Поповича, В. Табачковського, П. Фрейре. Процесам трансформації соціальної реальності в контексті плинної сучасності присвячені дослідження Д. Вояковського, Е. Гідденса, Дж. Г. Міда, М. Фезерстоуна. Парадоксальність і проблематичність сучасної освіти аналізується в працях В. Андрущенка, М. Дроботенко, М. Култаєвої, Н. Радіонової, М. Триняк, Н. Хамітова та інших українських дослідників. Суперечливість сучасного стану філософського знання розкривається З. Бауманом, М. Квієком, Л. Донскісом, Л. Пенто.
Постановка завдання. Звернення до освітньої мобільності як феномена зумовлює наступні завдання: проаналізувати феномен освітньої мобільності як відповідь сучасного суспільства / особистості на виклики плинної сучасності; розкрити значення освітньої мобільності в парадигмі сучасного філософського знання, що перебуває в ситуації пошуку нових концептуальних засад і свідчить про наявність методологічного плюралізму.
Виклад основного матеріалу дослідження. Репрезентується нове бачення філософії як такої, що має основним завданням відповідність новим реаліям, де людина і світ як реальності стають поліпарадигмальними, полісутнісними, тим самим розширюючи філософський простір досліджень. Виникають інноваційні проєкти розвитку суспільства, завдяки чому філософія стає відкритою для суспільства. Ідеться про потребу застосування нових дослідницьких парадигм для з’ясування сучасних процесів. Зазначено, що сьогодні ідеться нові форми презентації філософії поза академічними інститутами. Цей новий малюнок моделей презентації філософії констатує публічний поворот у філософії теперішнього. Публічний поворот створив мозаїчну конфігурацію філософії, включивши як популяризаторів науки, так і академічних філософів. Незважаючи на це, проблема становлення людини як дієвця залишається невизначеною. Процес освіти як механізм збереження цілісності особистості все більше зазнає критики. Ідеться про трансформацію інституцій освіти як становлення пост-університету. Залучається до аналізу концепт “сенс буття”, що дозволяє розглядати пост-університет як буття (З. Бауман, Л. Донскіс). Розглянуто концепцію освіти П. Фрейре як “читання слова і читання світу” у контексті навчання як діалогічний метод, що свідчить про взаємність роздумів та дій. Ідеться про потребу культурної антропотехніки для вдосконалення суб’єктом самого себе. Інноваційний підхід до системи освіти відповідає заклику щодо створення людини нової генерації, чому і сприяє освітня мобільність, яка є можливою за умови відкритості. Освітня мобільність насамперед виступає як проєкт збагачення власного тезаурусу, у зв’язку із залученням різноманітних культурних практик, та способом визнання та адаптації до тих змін, які виступають реаліями сьогодення, де мобільність – це критерій збереження та існування сучасного суспільства. Поняття мобільності досі є дискусійним. Звернення до освітньої мобільності дозволяє говорити про її гнучку конфігурацію, де перехрещуються професійна підготовка і наявний культурний рівень, які спрямовані на формування особистості, яка повинна відповідати сучасним викликам. Під час освітньої мобільності змінюється соціальна роль особистості: від суб’єкта, що діє / навчається до становлення особистості, яка цілісно сприймає світ, тим самим стверджуючи принцип єдності в різноманітті, що резонує з принципом мультикультурності та толерантності. Освітня мобільність відповідає принципу “турботи людини про себе” (М. Фуко) і пов’язана з такими процесами, як інтеграція, модернізація, трансляція досвіду та практик, поглиблення взаємодії між усіма учасниками як соціальної, так і культурної взаємодії. Це дозволяє визначити освітню мобільність як площину соціальної взаємодії, де утворюється новий мережевий рисунок соціальних інституцій та соціальних спільнот.
Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок. Сучасність демонструє пошук нових концептуальних засад філософії ХХ – початку ХХІ ст., серед яких чільне місце займає освітня мобільність як відповідь на сучасні трансформаційні процеси. Аналізуючи освітню мобільність в контексті плинної сучасності, варто зробити такі висновки: по-перше, мобільність / освітня мобільність як феномен набуває глобального сенсу, про що свідчать праці сучасних дослідників. По-друге, ця репрезентація подана як інновації осмислення взаємодії людини зі світом. Цей зв’язок треба розглядати скрізь призму множинності дослідницьких парадигм і дискурсів, що пов’язано з поліпарадигмальністю, яка відтворює сенс буття плинної сучасності. Постає завдання виокремити концептуально важливі засади освітньої мобільності з метою аналізу складних колізій сучасного життя в його різноманітних модифікаціях. По-третє, освітня мобільність створює нові можливості для творчої самореалізації особистості, що пов’язано з екзистенціальними переживаннями та не може відбуватися без визнання принципу толерантності, діалогу та визнання усіх суб’єкту освітнього процесу.
Ключові слова: Освітня мобільність, глобалізація, людина, буття, діалог.
Список використаних джерел:
автори: Пустовіт Світлана Віталіївна, Палєй Людмила Адамівна
Актуальність теми дослідження. Останнє століття позначене процесами глобалізації, всеохопної інтеграції різноманітних систем людської діяльності, формуванням єдиних просторів – інформаційного, комунікаційного, економічного та ін. В умовах цивілізаційних викликів людство набуває ознак глобального морального суб’єкта. Глобальна біоетика як система моральних цінностей та принципів, як науковий міждисциплінарний напрямок, який поєднує природничі та гуманітарні науки і прагне до розв’язання глобальних проблем людства, виступає найважливішим елементом світогляду сучасного лікаря і, відповідно, необхідною складовою сьогоденного освітнього середовища. Обраний Україною європейській вектор трансформації системи вищої освіти вимагає розробки нових ціннісно-етичних вимірів, світоглядно-філософських та епістемологічних засад сучасного університету, однією з яких є біоетичний світогляд.
Постановка проблеми. У 70-их роках 20-го століття на межі природничих та гуманітарних наук починає формуватися новий міждисциплінарний напрям знань – глобальна біоетика, спрямований на розгляд та вирішення складних етичних дилем збереження здоров’я і благополуччя людини, людства та довкілля насамперед в умовах інтенсивного застосування біомедичних технологій. З появою глобальних для існування людської цивілізації викликів виникає потреба у підвищенні ролі біоетичної освіти, розвитку глобальних вимірів медичної освіти. Сучасна модель біоетики як наукового напряму та академічної дисципліни не може обмежуватися розглядом суто медичної проблематики та спиратися виключно на цінності автономії та свободи вибору споживача медичних послуг без урахування глобальних етичних проблем людства. Глобальна біоетика постає як новий моральний дискурс, який артикулює цінності солідарності, справедливості, вразливості, захист біорізноманіття в умовах глобальних викликів для сучасної цивілізації.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Концептуальні засади глобальної біоетики розглянуто в доробках таких науковців: С. В. Пустовіт, М. М. Кисельов, Т. В. Гардашук, Т. В. Мішаткіна, Т. М. Цирдя, В. Р. Поттер, Т. Бочамп і Дж. Чілдрес, Х. тен Хаффе, М. Галле-Нікодімов, Д. С. Занелла, А. Сганзерлiа та Л. Пессіні. Освітні аспекти глобальної біоетики, особливості сучасного освітнього середовища та виклики до нього висвітлені у дослідженнях: В. П. Андрущенка, А. В. Горпенко, О. П. Кивлюк, С. В. Пустовіт, Т. В. Мішаткіної, О. Й. Кубарь, Т. П. Артімонова, Н. Д. Ковальчук, Л. А. Овсянкіної, Н. Іваненко і Х. тен Хаффе. Обґрунтуванню ролі глобальної біоетики, як необхідної світоглядної, аксіологічної та епістемологічної складової медичної освіти, присвячені праці С. Бенатара, Х. тен Хаффе, Б. Гордіджина, Є. Д. Пелегріно і T. K. МакЕліні, К. Двайєра, Л. Грюєна і В. Руддика, А. Лангло, А. Маюмдара, П. Мішри і Р. Каура, А. Моралес-Гонсалеса та ін.
Постановка завдання. Дослідити освітні аспекти глобальної біоетики (від традиційної етики Гiппократа до глобальної біоетики В. Р. Поттера) - наукового напряму та академічної дисципліни як необхідної світоглядної, аксіологічної та епістемологічної засади функціонування системи сучасної медичної освіти.
Виклад основного матеріалу. Розглянуто освітні та соціокультурні аспекти глобальної біоетики як світоглядного та наукового феномену. Проведений порівняльний аналіз двох моделей біоетики: біомедичної етики Т. Бочампа і Дж. Чілдреса та глобальної біоетики В. Р. Поттера з точки зору цілей та завдань системи сучасної медичної освіти.
Висновки. Проаналізований еволюційний розвиток медичної етики як академічної дисципліни та практики від етики Гіппократа до глобальної біоетики В.Р. Поттера. Зроблений висновок, що сучасна модель біоетики не може обмежуватися принципами біомедичної етики, розглядом суто медичної проблематики та спиратися виключно на цінності автономії і свободи вибору особистості як споживача медичних послуг без урахування глобальних біоетичних проблем людства. Глобальна біоетика як етика шанобливого ставлення до автономії, гідності та життя усіх живих істот, як науковий міждисциплінарний напрямок, який поєднує природничі та гуманітарні науки і прагне до розв’язання глобальних проблем людства, постає найважливішим елементом світогляду сучасного лікаря і, відповідно, необхідною складовою сучасного освітнього середовища. Показано, що глобальний вимір біоетичної освіти зумовлений розвитком всесвітньої академічної мобільності, міжнародною міграцією медичних працівників, оздоровчим туризмом, глобалізацією клінічних досліджень та біомедичних технологій, розширенням самого проблемного поля біоетики.
Ключові слова: біоетика, біомедична етика, глобальна біоетика, біоетична освіта.
автор: Радіонова Наталія Василівна
Актуальність теми дослідження. У постіндустріальну добу звернення до комунікативних практик ХІХ століття, відтворених у соціокультурному просторі тогочасної Слобожанщини, є актуальним принаймні з двох причин. По-перше, це дає більш ширше розуміння механізму транслювання інформації на рівні первинної комунікації, її селекції та породження вторинних смислів, яке залежить не в останню чергу від етнонаціональної специфіки. По-друге, внутрішній драматизм національного самоствердження Слобідського регіону сприяє розумінню глибинних підвалин сучасної російської агресії.
Постановка проблеми. В сучасних українських реаліях, коли ризик потрапити у інформаційну пастку занадто великий, важливо здійснювати комунікативне просвітництво. Не останню роль в цьому відіграє розуміння досвіду минулого нашої країни.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження комунікативних практик та комунікативних процесів набуло свого висвітлення у площині політичних, соціологічних досліджень. Особливо слід відзначити праці вітчизняних дослідників - А. Єрмоленка, О. Кивлюк, М. Култаєвої, Г. Почепцова, Л. Ситниченко.
Постановка завдання. Дослідити функціональні можливості та людинотворчий потенціал комунікативних практик ХІХ століття, виявити їх евристичний потенціал для посилення ефективності комунікаційних процесів постіндустріальної доби.
Виклад основного матеріалу. Комунікація, розгортаючи широкий спектр соціальних, політичних, культурних і освітніх смислів набуває особливого статусу і значення у постіндустріальному суспільстві. Але мало хто звертає увагу на той факт, яку роль відіграє феномен “одночасної неодночасності” у сучасному світі. Концептуальний ключ до розуміння, чому входження України у світовий культурний простір як самобутнього суб’єкту, серед інших перепон наштовхується на складнощі обумовлені попереднім розвитком, дають комунікативні практики ХІХ століття.
Висновки. Комунікативні практики ХІХ століття в оптиці постіндустріального суспільства віддзеркалюють практики тогочасного освітнього, культурного, політичного та соціального буття, демонструючи комунікативні або репресивні механізми їхнього сприймання, розуміння та інтерпретації, залежно від етнокультурного комунікативного досвіду.
Ключові слова: комунікативні практики, інформація, комунікативний досвід, свобода, національне самоствердження, Слобожанщина ХІХ століття, постіндустріальний, російська агресія.
Список використаних джерел:
автори: Кивлюк Ольга Петрівна, Воронкова Валентина Григорівна, Нікітенко Віталіна Олександрівна
Актуальність теми дослідження полягає в тому, що сьогодні з’являється новий вид прав - цифрові права людини, які є продуктом цифрової еволюції теорій прав людини в епоху інформаційних технологій. “Цифрові атрибути” людини підкреслюють, що цифрове існування людей у суспільстві стало об’єктивним фактом, так як відбувається постійна цифровізація у сферах існування, життя і виробничої діяльності.
Постановка проблеми. Важливим є дослідження концептуальних аспектів цифрових прав людини, яка набуває “цифрових атрибутів”, утворюючи відносно стійкі поняття, такі як: “інформаційна людина”, “розумне суспільство”, “цифрова економіка” тощо. “Цифрові атрибути” людини вбудовані в усі соціальні відносини в цифровому просторі, що є результатом розширення соціальних атрибутів людини в контексті цифровізації. Імплементація “Цифрових атрибутів” в межах існуючої правової системи, її форми та структури, дозволить позитивно сприяти розширенню напрямків захисту цифрових прав людини у цифровому просторі.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. В представленому дослідженні обґрунтовані теоретичні та практичні аспекти цифрових прав людини, що є вираженням цифрових атрибутів. Автори орієнтуються на документи міжнародних організацій, які досліджують проблему цифрових прав людини, а також на розробки: Р. Андрюкайтене, В. Воронкової, О. Кивлюк, В. Нікітенко, Р. Олексенка, А. Череп, О. Череп та інших вчених. Ми погоджуємося з тим, що міжнародні організації та уряди розвинутих країн (США, Японії, Великобританії, Китаю) багато зробили для захисту цифрових прав людини в епоху Інтернету, коли вони почали тільки зароджуватися.
Постановка завдання. Концептуалізація теоретичних і практичних аспектів цифрових прав людини як вираження цифрових атрибутів свідчать про еволюцію людини від біологічної до інформаційної та цифрової. Зростання глобального цифрового законодавства наділило людей низкою прав, пов’язаних зі захистом особистої інформації/даних, які розширюють та захищають права кожної людини у цифровому просторі.
Виклад основного матеріалу. Стаття присвячена дослідженню концептуальних аспектів еволюції від динамічного оцифрування до цифрових атрибутів людини; аналізу прав цифрової людини у “децентралізованому” Інтернет-середовищі/Метавсесвіті; з’ясуванню сутності і характеристики цифрових прав людини; формуванню концепції “цифрових прав людини” та виявленню її значення для сучасності.
Висновки. Проаналізовано цифровізацію діяльності людини та “цифрові атрибути”, які створюють цифрове суспільство. “Цифрові права людини” пов’язані з основними інтересами та цінностями безпеки в межах захисту прав та свобод людей. Встановлення юридичних прав цифрових атрибутів людей, механізми реалізації правового захисту та їх систематизація повинні сприяти перетворенню юридичних цифрових прав людини та впливати на реальне життя за допомогою виконання зобов’язань як держави, так і кожного громадянина.
Ключові слова: цифрові права, цифрове суспільство, Метавсесвіт, цифрові атрибути, захист цифрових прав, цифрова юриспруденція.
Список використаних джерел: