Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автор: Пономаренко Оксана Вікторівна
Актуальність теми дослідження. Ускладнення соціокультурного розвитку (російська агресія, військово-політичні конфлікти у світі, прогрес технологій, проблеми якості життя, загрози у сфері захисту довкілля та природних ресурсів) торкається самих основ людського буття, є серйозним випробуванням для освітніх і виховних практик, стратегій життєтворчості, які мають гнучко реагувати на швидкі зміни. Для демократичних суспільств із багатоваріантними можливостями майбутнього різні політичні, релігійні, етичні погляди впливають на світоглядний вибір особистості. Для підростаючого покоління важливим постають питання: якими цінностями та ідеалами керуватися у житті; наскільки важливо намагатися досягти моральної цілісності; які загрози (і наслідки) несе відмова від традиції, доброчесності (доброчесної поведінки) в індивідуальній життєтворчості?
Постановка проблеми. Проблема доброчесності в сучасній культурі знахо-диться в полі особливої уваги науковців (юристів [1;4], лінгвістів [13], педагогів [14]), є предметом громадських дискусій та професійних обговорень [3; 11]. Проблеми корупції, кіберзлочинності посилили увагу світової спільноти до питань етики та доброчесності [8]. Зловживання академічною свободою актуалізувало увагу науковців та освітян до академічної доброчесності [2]
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Філософські рефлексії культуротворчого процесу широко представлені у вітчизняній та західній філософській думці, зокрема у працях Є. Бистрицького, М. Бойченка, С. Кримського, М. Култаєвої, Н. Радіонової, П.Слотердайка В. Сухомлинського, Е. Фромма. Продуктивні ідеї щодо формування доброчесності, світоглядної культури в освітніх та виховних практиках простежуються у працях В. Беха, М. Бойченка. Н. Бойченко, Ю. Бойчука, Н. Дічек, І. Дорожко, М. Дроботенко, Г. Корж, С. Кременя, М. Култаєвої, Н. Радіонової, С. Пилипенко, С. Пустовіт, М. Триняк. Незважаючи на велику увагу науковців, освітян, громадськості до проблеми доброчесності складність сучасного соціокультурного розвитку вимагає переосмислення класичних праць та ідейних смислів доброчесності.
Постановка завдання. У цій статті здійснюється спроба окреслити гуманістичний потенціал філософії та освіти для розбудови сучасних стратегій доброчесності як плідної життєтворчості у різних сферах людського буття. В мінливих контекстах сучасності обґрунтувати роль культури як ресурсу у формуванні доброчесності на соціальному та індивідуальному рівнях. Розкрити культуротворчий ресурс доброчесності та його вплив на сучасні освітні та виховні практики.
Виклад основного матеріалу. Незважаючи на множинність підходів у розумінні доброчесності, можна виділити визначення її як стану цілісності та узгодженості між переконаннями, рішеннями та діями людини, що базується на етичних цінностях. У філософії Хосе Ортеги-і-Гассет сформоване розуміння шляхетного життя, яке проявляється в активній життєтворчості індивіда, зацікавленості в саморозвитку, та визначається внутрішньою потребою людини добровільно підпорядковуватись вищій щодо себе нормі, робиться акцент на обов'язках, а не на правах, бо “шляхетність зобов'язує”. На противагу доброчесному шляхетному життю філо-соф описує інертний стан розслабленості, недисциплінованості, безвідповідальності, нездатності підкорятись будь-яким нормам, навіть тим які людина вважає етичними. Саме цей стан доцільно протиставляти доброчесності. Недоброчесність небезпечна як для самої людини, так і для соціуму: людину вона робить беззахисною перед впливом пропаганди та маніпуляцій, а суспільство ставить перед загрозою встановлення авторитарних чи тоталітарних режимів. Варто говорити про органічний зв'язок між демократією і етичними принципами та мужністю їх відстоювати, незважаючи на ризик, пов'язаний з цим. Освіта та мистецтво важливі чинники на шляху доброчесного життя. Теодор Адорно обґрунтовує, що вони є простором, де людина може отримувати досвід свободи, але у той же час масова культура та напівосвіта можуть перешкоджати людині, культурно маскуючи антиподи доброчесності.
Висновки. Отже, поверхове ставлення суспільства до освіти широких мас населення, освітніх потреб підростаючого покоління, культурних надбань, людської суб'єктивності містить небезпеку втрати ціннісних орієнтирів. Кризові явища в різноманітних процесах суспільного життя вимагають не взаємних обвинувачень (які не ведуть до розуміння складнощів соціокультурної динаміки), а пошуку нового гуманіс-тичного мислення, суспільної уваги до культуротворчого потенціалу доброчесності, ефективних стратегій життєтворчості. Доброчесність проявляється в активній життєтворчості людей, їх особистісній зацікавленості результатами діяльності, праці. У наступних дослідженнях варто проаналізувати стратегії доброчесності як життєтворчості на різних рівнях освітніх та виховних практик (дошкільної, початкової, середньої та вищої освіти; формальної та неформальної; молодіжної політики, мистецьких та культурних проектах, кіномистецтві, дизайні).
Ключові слова: доброчесність, освіта, людина, комунікація, цінність, війна, життєтворчість, людське буття, світоглядна культура
Список використаних джерел:
автор: Спірідонов Микола Юрійович
Актуальність теми дослідження пов’язана насамперед і в основному зі специфікою впливу інформаційного суспільства на формування уявлень про демократію і становлення дискурсу демократії: якщо з приводу феномена демократії створити неадекватне, тенденційне, демагогічне, популістське і т. п. враження, то індивідуальні й колективні зусилля будуть каналізовані за хибними напрямами, які не мають нічого спільного зі справжніми проблемами, а тому не можуть у принципі слугувати розв’язанню справжніх проблем демократії.
Постановка проблеми. Неадекватність інформаційного супроводу демократичної феноменології постає тим ключовим фактором, яким генерує і масштабує проблемність у дослідницькій сфері щодо праксеологічних колізій демократії і їх віддзеркалення на рівні теоретико-концептуальної пропозиційності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різним аспектам демократичної теорії і практичних труднощів її втілення присвячено сотні ґрунтовних праць. Найбільш когерентними тема-тиці цього дослідження є фундамен-тальна монографія Олександра Скрипнюка, а також численні публікації Алена де Бенуа, Джейсона Бреннана, Ральфа Дарендорфа, Джона Ектона, Кевіна Еліота, Жака Еллюля, Кевіна Келхуна, Хелен Лендмор, Джованні Сарторі, Томіслава Сутіча, Ричарда Така, Цветана Тодорова.
Постановка завдання. Розв’язання проблемних викликів у сфері функціонування й перспектив розвитку демократії потребує систематизації недоліків демократії сучасного зразка та виявлення механізмів їх подолання на рівні суспільних практик.
Виклад основного матеріалу. У наш час те, що має назву “демократичний вибір”, здебільшого постає ілюзією, фікцією повноцінного вибору: це “вибір за фактичної відсутності вибору”, коли доводиться обирати з-поміж псевдоальтернатив, нав’язаних інформаційним порядком денним. Ці квазіальтернативи можуть не мати до інтересів і потреб народу жодного стосунку. Демократія сучасного ґатунку – це все більше інструмент інформаційного навіювання і пропагандистського маніпулювання. Наслідки таких процедур є безнадійно далекими від класичних канонів демократії, від ідеї демократії як влади народу, здійснюваної народом і в інтересах народу.
Висновки. Щоб привести уявлення про демократію до спільного крите-іального знаменника предметної переконливості, необхідно напрацювати якщо не консенсусну, то хоча б конвенційну ясність щодо деяких фундаментальних ідентитетів демократії на кшталт демократичного мінімуму – тих змістовних ознак, які надають необхідні й достатні підстави для предметної демаркації явищ демократичної та недемократичної етиології. Дискурс щодо демократії, її можливостей, недоліків і перспектив потребує зняття поширених у наш час інформаційних “фільтрів” у вигляді тенденційності, міфологізму, стереотипізму тощо.
Ключові слова: демократія, ефективність функціонування, громадянське суспільство, інформаційна картина світу, критеріальні ознаки, проблемні виклики
Список використаних джерел:
автор: Водовозов Ілля Семенович
Актуальність теми дослідження. В умовах сучасних воєнних викликів, які гідно витримує українське суспільство протягом тривалого часу, особливої значущості набуває інженерне мислення. Інтенціональність інженерного мислення має абсолютно різне спрямування в горизонтах мирного життя та в умовах війни. В опціях війни технічнотворча креативність інженерного мислення переважно проявляється в розробці ефективної зброї масового зни-щення, а також засобів протидії та захисту. Відповідно, зростає суспільний запит на військових інженерів та креативних робітників у військовій галузі, а особливо на інженера-творця, який в екстремальних умовах створює життєво важливі пристрої.
Постановка проблеми. Високотехнологічні протистояння, безпека та обороноздатність, роль інженерії в гуманітарних місіях та реабілітації, етичні питання розвитку воєнних технологій, вплив глобалізації та роль інженерного мислення у постконфліктному відновленні набувають особливого значення в сучасному філософському дискурсі. Мета дослідження полягає у визначенні функціонального потенціалу, соціальної значущості та ролі, яку відіграє інженерне мислення у створенні надсучасних технологій в умовах війни, а також у виявленні амбівалентності імпульсів інженерного мислення в опціях війни і миру.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню ролі технологій та інженерії у життєвому просторі людини присвячені праці С. Вінчестера, Е. Мейерса, К. Мітча, К. Смайт, А. Устундага Е. Чевіккана, Е. Щацберга та ін. Аксіологічні та культурно-антропологічні аспекти інженерного мислення розглядаються у працях українських дослідників. Насамперед це дослідження В. Воронкової, І. Голіяд, І. Маркус, О. Шульги. Особливого значення набувають дискусії щодо відповідального використання технологій в контексті воєнних дій та створення й розвитку більш мирних інновацій.
Виклад основного матеріалу дослідження. Філософія технології є важливою цариною дослідження, оскільки розглядає вплив технологій на людське буття, суспільство та майбутнє людства. Технології мають значний вплив на людське життя та міжнародні відносини, формуючи нові виклики та фундаментальні питання щодо етичності їхнього використання, відповідальності розробників та користувачів, а також можливі наслідки для майбутнього світу. Особливої уваги потребують питання, пов’язані зі встановленням балансу між технологічними можливостями та загальними цінностями суспільства. Постає питання генези визначення інженерної успішності, яка умовно може відбуватися в залежності від контексту, де здійснюється проєкт. У мирні часи успішність цього проєкту оцінюється за критеріями ефективності, економічності та інноваційності, оскільки задача полягає в покращенні технологій, оптимізації процесів і забезпеченні сталого розвитку. Інженерне мислення в умовах глобалізованого світу та тривалих гео-політичних претензій має бути готовим до таких викликів. Насамперед, ідеться про відповідальність при забезпеченні етичного та безпечного використання їхніх розробок. Ідеться про підтримку міжнародних зусиль з контролю та регулювання експорту військової техніки, розробку принципів та стандартів етичної розробки й використання технологій для військових цілей. Крім того, інженери можуть грати активну роль у розвитку технологій, спрямованих на мирні цілі та обмеження можливостей використання техніки в воєнних конфліктах. Функціональний потенціал інженерного мислення у створенні надсучасних технологій в умовах війни конкретизується через здатність розробляти, імплементувати та адаптувати технічні рішення, які здатні відповідати на складні воєнні виклики. Це охоплює такі аспекти: інноваційність, адаптивність, співпраця.
Висновки. Перспективи розвитку інженерного мислення в умовах війни залежать від багатьох факторів, які включають науково-технічний прогрес, політичну ситуацію, економічні можливості, соціальні вимоги, етичні цінності та екологічні обмеження. Наукові відкриття та технологічний прогрес відкривають нові можливості для застосування інженерного мислення в умовах війни, зокрема шляхом розробки нових матеріалів, систем зв’язку, зброї та технологій управління. Застосування інженерного мислення як інструменту для розв’язання проблем дозволяє створити позитивний вплив на суспільство й водночас мінімізувати негативні наслідки. Крім того, інженери можуть сприяти розвитку технологій для міжкультурного спілкування, діалогу та взаєморозумінню між різними групами, а також розробку технологій для забезпечення доступу до освіти та інформації, що може зменшити напругу та конфлікти. Отже, через свої технологічні досягнення та інженерне мислення, інженери-творці здатні активно приносити внесок у розвиток філософії миру та сприяти забезпеченню стабільності та гармонії в світі.
Ключові слова: інженерне мислення, інтенціональність, воєнні виклики, етика в розвитку воєнних технологій, глобалізація та вплив на суспільство, інновації в військовій сфері, постконфліктне відновлення, соціальна та екологічна відповідальність, технологічний прогрес та мирне використання, етичні аспекти військових технологій
Список використаних джерел:
автор: Богдан Павло Анатолійович
Актуальність теми дослід-ження. У статті актуалізується питання ідеалу як орієнтиру людяності, цілісності істини, добра та краси. Концепт ідеалу містить компоненти: конструювання у свідомості проєкції, репрезентація соціальної системи координат, друге – імперативність бути чуттєво вираженим. В історичному теперішньому ми бачимо розмаїття уявлень розвитку чуттєвої практики. Множинні пошуки в цій діяльності пов'язані з поглибленням приватності життя. Ідеал як об'єднуюча форма стає перепоною в співіснуванні різноманітностей, руйнує конвенціоналізм супротивних думок. Проте ідеал – консолідація єдиних смислів, неможливий при цих економічних розбіжностях. Постійна теоретична криза змушує дослідників звертатися до ідеалу, чуттєвої діяльності індивіда та суспільства.
Постановка проблеми. Проблемним аспектом у постановці питання ідеалу ми вважаємо спробу уявити його як сукупність, як довільне перенесення суб’єктивного досвіду на багатовимірність світу. Його сутність осмислюється крізь призму особистої професійної діяльності. Ми хочемо звернути увагу на конструкт ідеалу, як на суб'єктивне відтворення об'єктивно сформова-ного в історичних контекстах культури суспільного взірця, який проявляється в чуттєвих та теоретичних формах, залишається цілісним і загальним. Існуючі форми культурних універсалій в заміщенні ідеалу невід'ємно пов'язані з повсякденними нормами буття людей.
Завданням статті стає звернення до прогресивних та регресивних форм прояву суспільного ідеалу. Вважаємо за необхідне постановку завдання щодо реактуалізації конституюючих основ ідеалу. Це є можливим у спосіб осмислення художніх періодів щодо виявлення тенденції до подолання відчуження від індивіда чуттєвих форм суспільного ідеалу.
Виклад основного матеріалу дослідження. Історично детермінований, об'єктивно існуючий ідеал не залежить від буття, поглядів окремого індивіда. Він також не є сукупністю взірців професійної (часткової) практики. Ідеал є всезагальне, опосередковано розсудливе усвідомлення моністичної природи буття. Чуттєва форма ідеалу розглядається нами з точки зору всезагального. Суспільний ідеал дає змогу бачити прогресивні і регресивні тенденції в розвитку практики. Критерієм прогресивності слугує максимальне вивільнення творчих сил індивіда.
Висновки: тільки економічна основа може бути початком суспільних норм, естетичних уявлень, істини знань та ідей. Ідеал є відношенням індивіду до невідворотності результату розвитку. Коли заперечення не знімає, не зберігає, а просто скасовує минулі форми досягнення ідеалу, то з'являється хиткість уявлень про окремі сфери діяльності. Тому ми вважаємо, що історично точним, перетворюючим дійсність є розуміння ролі стверджуючого заперечення у мистецтві щодо складного перебігу історії та вирішення питання цілепокладання у діяльності кожного з нас.
Ключові слова: суспільний ідеал, цілісність, чуттєве вираження, репрезентація, заперечення заперечення, універсалія, розсудок, форма, діяльність.
Список використаних джерел:
автор: Ліпін Микола Вікторович
Актуальність теми дослідження. Сучасна система освіти, що була заснована в добу Модерну, містить в собі суперечність між проголошеними ідеалами емансипації людини та реальною практикою поневолення. Ця суперечність репрезентується у вигляді свободи і поневолення, творчості та адаптації, особистісного начала та інструментального знеособлення як визначальних принципів конституювання освітнього простору. У наш час пошук виходу з кризового стану усіх рівнів освіти потребує осмислення невдач і переваг педагогічного проекту Просвітництва.
Постановка проблеми. Сучасні дослідження критичної педагогіки розглядають існуючу систему освіти як репресивну і таку, що поневолює людину. Проте, наявна система освіти є результатам педагогічного проекту Просвітництва який надихався ідеями всебічної емансипації людини. Тому необхідно дослідити причини і способи перетворення духу Просвітництва у дух поневолення.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження ґрунтується на працях І. Канта, Г. Гегеля, П. Фрейре, В. Возняка, Г. Бієста, Т. Адорно, Д. Дьюї, Ж. Рансьєра, М. Фуко, Г. Арендт, М. Гайдеггера, С. К'єркегора.
Постановка завдання. У статті здійснено спробу прослідкувати логіку розвитку освіти як звільнення в контексті педагогічного проекту Просвітництва та виявити причини його перетворення на репресивну інстанцію поневолення.
Виклад основного матеріалу. Однією з фундаментальних ідей Просвітництва була ідея свободи. Доба Просвітництва заклала основи західної системи освіти та уявлень про свободу. Просвітництво пов’язує ідею свободи і розвитку людської особистості з дієвістю власних ідеалів. Таким чином, можна стверджувати, що Просвітництво – це одночасно історичний період і процес звільнення (“виходу”) людини шляхом формування спроможності та умов користуватися власним розумом.
Висновки. Вчитель, який приймає ризик освіти як практики свободи усвідомлює, що дійсно виховує і навчає не тільки і не стільки він, скільки глибина того культурного змісту, до розпредметнення якого вдалося залучити учнів. В такому випадку освіта це завжди процес винайдення свободи для того, щоб увійти у взаємодію з суб’єктним виміром культури.
Ключові слова: освіта, виховання, свобода, емансипація, Просвіт ництво, знання, розумне мислення, людина
Список використаних джерел: