Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
Андрущенко Тетяна Іванівна, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри суспільних наук (e-mail :
Сюта Богдан Омелянович, доктор мистецтвознавства, професор (e-mail :
Савчук Андій Євгенович, професор кафедри хорового диригування Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського
ФІЛОСОФСЬКО–КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МИСТЕЦЬКОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ
Кубальський Олег Нарцизович, кандидат філософських наук, доцент, провідний науковий співробітник (e-mail :
НАУКОВА КОМУНІКАЦІЯ В ДОБУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ТУРБУЛЕНТНОСТІ
Морозов Андрій Юрійович, доктор соціологічних наук, професор (e-mail :
Шуст Наталія Борисівна, доктор соціологічних наук, професор (e-mail :
СТАНОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Новіков Борис Володимирович, доктор філософських наук, професор (e-mail :
Руденко Тамара Петрівна, кандидат філософських наук, доцент (e-mail :
Бабіна Світлана Іванівна, кандидат філософських наук, старший викладач (e-mail :
ФІЛОСОФСЬКА ТВОРЧІСТЬ Г. СКОВОРОДИ В АСПЕКТІ МОРАЛЬНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ ЛЮДИНИ
Хромова Ольга Ігорівна, кандидат філософських наук, доцент (e-mail :
Міщенко Олена Володимирівна, кандидат технічних наук, старший викладач (e-mail :
Ніколенко Ксенія Вікторівна, кандидат філософських наук (e-mail :
ПЕРСПЕКТИВИ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ У ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД
Руснак Ігор Геннадійович, кандидат філософських наук, асистент (e-mail :
ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕЛІГІЇ У КОНТЕКСТІ ВІЙНИ
Шиманович Андрій Олександрович, кандидат філософських наук, докторант (e-mail :
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ВИТОКИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ ЕТЬЄНА ЖІЛЬСОНА
Квік Андрій Михайлович, здобувач наукового ступеня доктора філософії (e-mail :
Луцан Ігор Васильович, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник (e-mail :
Бобрик Андрій Іванович, доктор філософії з богослов’я, магістр історії і права (e-mail :
ІСИХАСТСЬКИЙ СИНЕРГІЗМ І РОЗДІЛЕННЯ ЗАХОДУ Й СХОДУ
Цісар Олександр Володимирович, аспірант (e-mail :
РЕЛІГІЄЗНАВЧА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ВЧЕННЯ ІНОКЕНТІЯ ГІЗЕЛЯ ПРО МОРАЛЬ
автор: О. В. Цісар
Актуальність теми дослідження. Інокентій Ґізель належать до видатних українських церковних та культурних діячів середини XVII ст. Під керівництвом Інокентія Ґізеля і з його благословення у друкарні Києво-Печерського монастиря вийшла низка важливих видань, які сприяли вдосконаленню церковного життя. Серед них виділяється об’ємний трактат щодо питань моральної теології “Мир з Богом чоловіку”, який побачив світ 1669 р. До того ж, трактування враховувало тогочасні умови розвитку. Цей твір справив неабиякий вплив на українську богословську думку й українську культуру кінця XVII – початку XVIII століть. Філософсько-богословська праця “Мир з Богом чоловіку” вплинула і на Православну Церкву у східнослов’янському регіоні. З огляду на це розгляд трактату “Мир з Богом чоловіку” є важливим для вивчення української культури, зокрема богословської думки ранньомодерної періоду.
Постановка проблеми. Аналіз сучасних наукових досліджень та розгляд узагальнених тлумачень стосовно релігієзнавчої концептуалізації вчення Інокентія Гізеля про мораль свідчить про недостатнє висвітлення її визначальних особливостей. Отже, таке дослідження є цілком закономірним, враховуючи ті зміни, які пов’язані з розвитком філософської думки.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Однією з перших робіт, де подано огляд творчості Інокентія Ґізеля, стала книжка дослідника давньої української писемності Миколи Сумцова “Иннокентий Гизель”, що побачила світ 1884 р. у Києві. . Певні кроки для “реабілітації” давньої київської ученості зробив Дмитро Чижевський – відомий дослідник української і російської філософії. Дмитру Чижевському належить праця “Український літературний барок. Нариси”.
Постановка завдання. Метою дослідження є комплексний розгляд релігієзнавчої концептуалізації вчення Інокентія Гізеля “про моралу”, зокрема трактування гріхів, їхніх обставин та спокути.
Виклад основного матеріалу. Інокентій Ґізель відігравав помітну роль у культурних і релігійних рухах на українських землях у середині XVII ст. Однак життя і творчість цього церковного діяча, письменника, філософа й богослова тривалий час залишалася поза увагою дослідників. Те ж саме можна сказати про трактат “Мир з Богом чоловіку”, виданого з благословення Інокентія Ґізеля і під його редакцією. Трактат “Мир з Богом чоловіку” варто розглядати як виклад релігійно-моральних норм, притаманних християнству. Під релігійною мораллю розуміємо сукупність понять та принципів, які обумовлені релігійним світобаченням. Релігійна мораль трактується як така, що має божественне походження. Однак її норми певним чином залежать від соціокультурних обставин. Саме це й обґрунтовується у трактаті “Мир з Богом чоловіку”. Особливо багато уваги приділено проблемам добра і зла, моральних чеснот і вад, гріховності, а також морального обов’язку. Така орієнтація мала на меті розширити коло культурних надбань, якими б могли скористатися православні. Як правило, дослідники розглядають трактат “Мир з Богом чоловіку” і загалом творчість Інокентія Ґізеля в контексті культури українського Бароко. У трактаті “Мир з Богом чоловіку” Інокентій Ґізель дає широку класифікацію гріхів як моральних вад, які трактуються з богословського погляду. На передній план ставляться гріхи релігійного чи суто церковного характеру. Далі — гріхи, які стосуються світського життя, зокрема сімейних відносин, діяльності людей різних станів та професій. Варто відзначити, що чітко розмежувати релігійну і світську складову в інтерпретації гріхів у трактаті “Мир з Богом чоловіку” загалом проблематично. Розглядаючи релігійні і церковні гріхи, Інокентій Ґізель, попри звернення до Біблії і творів Отців Церкви, спирається на реалії життя тогочасної України. При аналізі універсальних (загальних) гріхів, апелює не лише до сучасних йому реалій, а й до церковної традиції, акцентує увагу на релігійних аспектах. Інокентій Ґізель виходив з того, що в основі суспільних відносин лежить сім’я. У трактаті “Мир з Богом чоловіку” приділено багато уваги саме сімейним гріхам. Надаючи перевагу патріархальній сім’ї, він усе ж виступав за гуманне ставлення чоловіків до жінок, за гармонійні моральні відносини. У трактаті приділено увагу дітям, їхньому вихованню, прищепленню їм добрих звичаїв, віри у Бога. Головною суспільною силою у трактаті “Мир з Богом чоловіку” постає православне духовенство. Воно структуроване, поділене на архієреїв, ченців. Основну ж масу становить біле парафіяльне духовенство. Інокентій Ґізель добре знав життя українського православного духовенства, порушення і вади, притаманні його середовищу. При описі гріхів духовних осіб, він спирався переважно виходив сучасні йому реалії. Розумів, що духовенство, зазнаючи впливу торгово-ринкових відносин, усе частіше починає “служити мамоні”. Гріхи світських людей Інокентій Ґізель описує окремо по кожному стану. Він звертає увагу на те, щоб можновладці гуманно ставилися до своїх підданих. Представників соціальних низів закликає шанувати владу і своїх панів-господарів, не піднімати бунтів чи повстань.
Висновки з даного дослідження. Інокентій Ґізель орієнтувався на модель соціально структурованого стабільного суспільства. Він розумів, що тодішній український соціум далеко не ідеальний, що представники різних соціальних станів, у т.ч. й духовенства, чинять протизаконні і часто аморальні дії. Причому люди, наділені владою і багатством, роблять це частіше і більше. Тому Інокентій Ґізель прагнув удосконалити церковне життя. Знайшов низку порушень у діяльності вищого духовенства, усунення яких зробило б діяльність Православної Церкви в Україні більш ефективною. Він наполягав на відповідальному виконанні своїх обов’язків з боку священнослужителів, намагався спрямувати у належне русло діяльність духівників, проповідників та ченців. Виконання пропонованих вимог Інокентія Ґізеля до православного духовенства цілком відповідало духу конфесіоналізації.
Ключові слова: теологія (богослов’я), релігієзнавча концептуалізація, , релігійна мораль, гріхи, конфесіоналізація, бароко, ранньомодерний соціум.
Список використаних джерел:
автор: А. І. Бобрик
Актуальність теми дослідження. Ісихастський синергізм відкриває перспективи наукових і богословських пошуків нової форми християнства, винайдення балансу і взаємодії між ієрархічністю і віруючим народом, між Церквою, суспільством і політикою, і можливості конструктивного діалогу між Заходом й Сходом. Молитва є квінтесенцією християнства. Фундаментальною категорією богослов’я ісихазму є термін “енергія”, який має різну рецепцію як на Сході, так і на Заході, що й призвело до розділення не лише у аскетичній практиці, а й у догматичному вченні про Трійцю.
Постановка проблеми. Вивчення ґенези і розвиток філософської категорії “енергія” і її шляхи засвоєння християнською теологією відкриває всю глибину розуміння догматичних і практичних розбіжностей між Західною і Східною Церквою. Об’єктивні висновки із розвідок даної тематики можуть слугувати новим богословським рефлексіям в області онтології, гносеології й антропології християнства.
Аналіз останніх досліджень публікацій. Теоретичною основою даної розвідки стали дослідження Девіда Бредшоу, священика Віталія Ігнатьєва, Геннадія Христокіна, Сідоріни Євгенії, Михайла Реутина, Усікової Людмили, Тетяни Гаврилюк тощо.
Постановка завдання. Мета статті: дослідження поняття “енергія” і її трансформація й рецепція на Сході й Заході. Завдання: з’ясувати значення ісихастської молитовної практики і довести можливість сопричастя Богу цілісній людині.
Виклад основного матеріалу. У статті автор робить богословський і філософський аналіз терміну “енергія” як фундаментальної категорії богослов’я ісихазму, котрий при різній трансформації й рецепції став визначаючим фактором формування двох паралельних релігійно-філософських парадигм: східнохристиянської і західно-християнської. Стверджується, що Захід пішов шляхом неоплатонізму, ототожнивши самого Бога з буттям “ésse”, а дії з творчими результатами, що й призвело до певної дистанції між Богом і творінням, а причетність сприймалась через причинність буття. Східне християнство від неоплатонізму взяло понятійну мову і створило власну релігійно-філософську патристичну традицію, у якій буття Бога розрізняється між внутрішнім і зовнішнім, де внутрішнє незмінне, а зовнішнє є проявом і відображення внутрішнього і яке є сопричасним творінню.
Висновки. Ісихазм є богослов’я синергізму або досвіду, де термін “енергія” виражає те, що вічно супроводжує сутність Бога. Божественні атрибути: благість, життя, безсмертя, незмінність, необмеженість і безначальність – це не те, що Бог довільно встановлює, а особливі модальності божественного акту самопрояву. Захід не визнає у Бога нічого, окрім божественної сутності, а для Сходу в Бога окрім природи є вічна нестворена Слава.
Ключові слова: ісихазм, “еnergeia” (енергія), “ésse” (буття), синергізм, паламізм, неопаламізм, неоплатонізм, есенціалізм, персоналізм, некласична парадигма
Список використаних джерел:
автор: І. В. Луцан
Актуальність теми дослідження. Воєнні злочини й окупаційні дії з боку РФ, що простежуються сьогодні на теренах України, сколихнули своїм цинізмом і, без перебільшення, дикістю, варварством та жахливими звірствами щодо всього українського – нації, духовних цінностей, культурного надбання тощо. Правда, розмивання кремлем національної та культурно-ціннісної ідентичності українців, нівелюючи й заперечуючи її, відбувалася ще задовго не тільки до 2022 року, але й до окупації країною-агресором Криму та частини Донецької й Луганської областей. А тому, російська агресія сьогодні не тільки актуалізувала невідкладне реформування усіх військових структур України, а й істотно вплинула на світову політику, економіку і, зокрема, релігійну спільноту в усій повноті її конфесійного різноманіття.
Постановка проблеми. Дослідження характеру та особливостей церковно-релігійного життя в умовах війни дозволяє нам з упевненістю констатувати, що Церква займає досить активну позицію в пошуках ефективних моделей вирішення назрілих проблем, адже постійно включається в суспільний простір. А тому в релігійних і політичних колах саме Церкву дедалі частіше називають одним з головних учасників щодо вирішення низки проблемних питань суспільного розвитку, які, безумовно, не можуть не позначуватися на загально-державному рівні.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Для нашої розвідки основним емпіричним джерелом стало вивчення (методом анкетування) думки священнослужителів ПЦУ щодо характеристики специфіки парафіяльного життя та ролі пастиря в умовах війни. Також суттєвий комплекс джерельної інформації міститься в офіційних заявах, прийнятих рішеннях засідань Священного Синоду та Архієрейського Собору ПЦУ. Між тим, загальним ідейним підґрунтям для дослідження стали праці, провідних українських експертів – богословів, релігієзнавців, психологів, зокрема: О. Бродецького, С. Головащенка, І. Горохолінської, Н. Грачової, В. Єленського, Т. Калениченко, І. Козловського, О. Кокун, А. Колодного, В. Михалевич, Л. Наугольник, О. Сагана, Л. Филипович, В. Хромця, Ю. Чорноморця, А. Юраша та ін.
Постановка завдання. Розвідка має на меті комплексно дослідити практичні моделі соціально значущої діяльності священнослужителів ПЦУ і вивчення їх думки щодо специфіки парафіяльного життя та ролі пастиря в умовах війни.
Виклад основного матеріалу. Аналізується специфіка діяльності ПЦУ в умовах воєнної агресії російської федерації проти України, її значуща роль у суспільстві, вплив цих злочинів на церковно-релігійне життя і стан суспільної свідомості в країні. А відтак розкриваються практичні особливості функціонування парафій цієї конфесії, у зв’язку з власне подіями війни та їхніх наслідків.
Висновки. Сьогодні перед Церквою і державою стоять надскладні завдання. А тому саме від раціональних рішень і правильного підходу як церковного, так і світського керівництва залежить, наскільки конструктивно будуть відбуватися зміни у суспільстві та вирішуватимуться складні проблеми, зокрема, припинення війни та повернення миру в Україні.
Ключові слова: ПЦУ, війна, волонтерство / благодійність, суспільна свідомість, психоемоційний стан, обмежувальні заходи, богослужіння, військове капеланство
Список використаних джерел: