Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автори: О. T. Maрчук, І. В. Марчук
Актуальність теми дослідження. Завдяки поверненню у богословський дискурс XX століття онтологічно-органічного підходу осмислення сотеріології (розуміння спасіння в конотації зцілення) відбулося відновлення зацікавленості у здобутках східно-патристичної богословської традиції. А головне – збереження і розкриття концептуальної автентики в умовах гостро актуалізованої необхідності усвідомлення (особливо у цей кривавий час війни) безумовної цінності життя людини, її не лише фізичного, а й психічного та духовного здоров’я. В цьому методичному ракурсі науковий доробок видатних представників неопатристич-ного напряму християнського терапевтичного богослов’я є особливо аксіологічно значущим і вкрай практично затребуваним.
Постановка проблеми. Зважаючи на активний розвиток капеланського руху в Україні, необхідність випрацювання організаційно-правових норм та основних аспектів діяльності капеланів в охороні здоров’я, формування концептуальної бази у функціонально-прикладному забезпеченні їх роботи чітко актуалізується потреба практичного застосування теоретичних розробок неопатристичного напряму терапевтичного богослов’я у цій царині.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Концептуальну основу дослідження склали праці відомих представників неопатристичного напряму християнського терапевтичного богослов’я: протопресв. Іоанніса Романідіса, митроп. Ієрофея (Влахоса) та Жана-Клода Ларше. Серед українських учених, грамадських активістів, капеланів, які в межах своїх наукових розвідок чи громадських ініціатив торкались тем медичного капеланства є: Л.-О. Андріїшин, О. Бра-цюнь, М. Васін, С. Дмитрієв, С. Кар-вацька, А. Нагірняк, Р. П’яста, Т. Рисей, Я. Рохман, О. Руденко, І. Січкарик, А. Чмир, С. Убогов та ін. Втім, на жаль, у вітчизняній історіографії відсутні комплексні наукові розвідки, які б присвячувались аналізу перспектив практичної реалізації концептів неопатристичного напряму терапевтичного богослов’я в українському медичному капеланстві.
Постановка завдання. У статті запропоновано основні вектори можливого практичного задіянння цих ідей в царині розвитку українського медичного капеланства на первинних етапах імплементації (кластер освіти), що, власне, й актуалізує дослідницьке зосередження цього дослідження, визначає його основну мету і завдання.
Виклад основного матеріалу. Структурно тема наукової розвідки розкрита в трьох частинах. Найперше, було відтворено святоотцівське вчення про спасіння, досягнення духовної довершеності, святості в духовно-терапевтичних конотаціях базових концептів неопатристичного богослов’я. Розкрито основоположні неопатристичні підходи їх інтерпретації та практичної суспільної затребуваності. В другій частині дослідження проаналізовано освітні напрями прикладного застосування ідей неопатристичного напряму християнського терапевтичного богослов’я у сфері українського медичного капеланства (вагомого первинного етапу до його впровадження). В третій частині роботи запропоновані чіткі рекомендації та пропозиції організаційного змісту перспектив поступового впровадження клінічного душпастирства в Украні.
Висновки. Терапевтичні концепти неопатристичного богослов’я є важливим змістовим ядром у формуванні навчальних розробок для підготовки капеланів і помічників капеланів (у межах формальної, неформальної та інформальної освіти), елективних курсів для набуття soft skills здобувачів освіти різних спеціальностей та спеціалізацій формальної освіти. Відповідно, запропоновано практичні результати, фактично, перші спроби реалізації окресленої роботи, а також – конкретну поетапність дій щодо імплементації в життя медичного капеланства на регіональних рівнях.
Ключові слова: “терапевтичне богослов’я”, “медичне капеланство”, “паліативна допомога”, “освіта медичних капеланів”, “клінічна душпастирська опіка”.
Список використаних джерел:
автор: І. О. Бут
Актуальність теми дослідження полягає у науковій проєкції на освітній процес з підготовки майбутніх фармацевтів у закладах вищої медичної (фармацевтичної) освіти України тенденцій розвитку глобального ринкового середовища, національних пріоритетів розбудови фармацевтичної галузі, а також запитів споживачів послуг.
Постановка проблеми. Серед основних тенденцій, які формують майбутнє ринку праці, зокрема й у фармацевтичній сфері, експертами визначено: технологічний прогрес; демографічні зрушення; стрімка урбанізація; зміни в глобальній економіці; дефіцит ресурсів і зміни клімату. Тож, нові реалії цивілізаційного розвитку зумовлюють необхідність дослідження особливостей професійної підготовки майбутніх магістрів фармації у контексті запитів держави, суспільства та тенденцій розвитку ринкового середовища.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Праці О. Клімова, І. Ніженковської, Т. Реви, В. Фесенко та інших підтверджують припущення про важливість урахування у освітньому процесі з підготовки майбутніх магістрів фармації стратегічних національних пріоритетів розбудови фармацевтичної галузі, глобальних тенденцій розвитку ринкового середовища, зокрема фармацевтичного, а також очікувань споживачів щодо якості надання послуг у сфері охорони здоров'я в Україні.
Постановка завдання. Здійснити аналіз особливостей підготовки майбутніх магістрів фармації у закладах вищої медичної (фармацевтичної) освіти України в контексті запитів держави, суспільства й ринкового середовища.
Виклад основного матеріалу. Реалізація основних моделей розвитку глобального ринкового середовища до 2030 року (“Людина – головна цінність”, Інновації в пріоритеті”, “Корпоративна турбота”, “Корпорації – понад усе”) створює перспективу щодо зменшення зорієнтованості на людину, її мотивів щодо самореалізації у професії, а збільшує вірогідність домінування конкурентних переваг і можливостей фахівця; застосування проривних інновацій та ідей, нових бізнес-моделей тощо. Набуття наприкінці червня 2022 року Україною статусу кандидата на членство в Європейський Союз (ЄС) відкриває нові перспективи для держави з пришвидшення започаткованих реформ, зокрема й у фармацевтичній сфері. Такими є розроблення й уведення в дію законодавства у сфері обігу лікарських засобів відповідно до нормативно-правових актів ЄС; узгодження з європейськими стратегічних ініціатив розвитку фармацевтичної сфери України; перегляд процедури Належної виробничої практики (англ.: GMP – Good Manufacturing Practice) в контексті європейських вимог й міжнародних стандартів; активізація процесу розгляду стимулів для українського виробництва, які будуть відповідати зобов’язанням України у рамках Світової організації торгівлі та ЄС, тобто відповідати конкурентним ринковим принципам тощо. В освітньому процесі підготовки магістрів фармації в Україні необхідно ураховувати положення Стандарту вищої освіти другого (магістерського) рівня галузі знань 22 Охорона здоров’я спеціальності 226 Фармація, промислова фармація спеціалізації 226.01 Фармація; 226.02 Промислова фармація (2022) з тим, щоб задовольнити запити головних стейкхолдерів – держави, суспільства, представників фармацевтичного ринку праці та працедавців, й звичайно ж – замовників освітніх послуг.
Висновки. На основі аналізу особливостей підготовки майбутніх магістрів фармації у закладах вищої медичної (фармацевтичної) освіти України з'ясовано, що вони полягають в урахуванні стратегічних пріоритетів розбудови фармацевтичної галузі України, стандартизації вищої фармацевтичної освіти, вдосконалення освітньої системи з урахуванням тенденцій розвитку ринкового середовища як наслідку комплексного впливу низки змінних протиборчих чинників.
Ключові слова: державні й суспільні пріоритети розбудови фармацевтичної галузі; заклади вищої медичної (фармацевтичної) освіти; майбутні фахівці фармацевтичної галузі; розвиток фармацевтичного ринкового середовища
Список використаних джерел:
автори: Н. В. Анацька, І. А. Кравченко, В. Б. Пенюк
Актуальність теми дослідження зумовлена однією з найбільш драматичних проблем сьогодення – здатністю людства до виживання в умовах, коли прогрес у сфері високих технологій призводить до збільшення масового споживання, перенаселення Землі, зменшення біорізноманіття, знищення лісових насаджень, забруднення великих і малих рік. Воєнні дії можуть призвести до глобальної ядерної катастрофи, а відтак все це та багато інших негараздів посилюють тиск на природу. Людство сьогодні як ніколи потребує утвердження нових ціннісних, моральних орієнтацій, зокрема у формуванні екологічного виховання, а в іншому разі воно ризикує загинути в глобальній екологічній катастрофі. Отже, будь-які дослідження з питань збереження буття мають наукову новизну.
Постановка проблеми. Стала очевидною необхідність пошуків нових ціннісних орієнтацій та морально-етичних норм регуляції суспільства, обговорення цих проблем перемістилось в площину етики відповідальності як етики майбутнього. Визначено, що найбільшого значення набувають екологічні принципи, свідомо обрані людиною як екологічні цінності та ідеали, які стають основою її екологічної свідомості і переконань, що в подальшому переходить в екологічно доцільну поведінку у виробничій діяльності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вирішення сучасних проблем важко уявити без звернення до етики відповідальності, філософії моралі. Публікації на цю тему маємо у Г. Йонаса. Він створює матеріальну онтологічну етику цінностей, де буття і його збереження посідає центральне місце. Парадигму збереження буття підтримують А. Шопенгауер, А. Швайцер, Т. Майєр. Проблеми взаємодії етики і науки висувають О. Геффе, Р. Гольфельд, Й. Рау та інші. Українські філософи пропагують принципи відповідальної політики, екологічного виховання це – В. Гур, А. Єрмоленко, З. Самчук, М. Кисельов та інші. Але не зважаючи на вагомий внесок філософів, питання екологічного знання, етики майбутнього для екологічного виховання завжди потребують розгляду.
Постановка завдання. Показати необхідність етики відповідальності та її методологічних засад в екологічній освіті. Розглянути становлення екологічного виховання на засадах етики відповідальності, які мають вплив на формування життєвоціннісних орієнтацій сучасної людини. Усвідомити, що прийдешнє людства залежить від того, чи виявить воно солідарну відповідальність та екологічно доцільну поведінку для збереження життя на нашій планеті.
Виклад основного матеріалу. У статті розглянуто внесок основних цінностей етики відповідальності як етики майбутнього на формування екологічного виховання. Показано, що у рамках сучасної освіти екологічне виховання – важливий аспект у становленні екологічної свідомості, а отже вся освіта має бути екологічною, при цьому етика відповідальності створює нові цінності для збереження людського буття в теперішньому і майбутньому.
Висновки. Глобальні екологічні проблеми можна розв’язати лише системно. Різні епохи по-різному визначали екологічні знання, а відтак необхідно знати їх філософські основи, щоб окреслити внесок в екологічне виховання. А відтак проблема полягає в тому, щоб цьому процесу надати соціально-гуманістичного спрямування, адже вирішення сучасних екологічних проблем важко уявити без звернення до етики відповідальності як етики майбутнього.
Ключові слова: основні цінності, етика відповідальності, екологічне виховання, екологічні знання, екологічний гуманізм, екологічна криза, природа.
Список використаних джерел:
автор: О. Є. Ільюк
Актуальність теми дослідження. Волонтерський рух в Україні з майже непомітного суспільного явища та супутнього щодо основних соціальних процесів соціального руху за останнє десятиліття перетворився на соціальний мейнстрім, який суттєво впливає на перебіг політичних, економічних, культурних процесів в Україні. Лібералізм має стати методологією дослідження свободи волонтерського руху, однак сам лібералізм як філософія суспільного устрою має низку варіацій свого втілення – від лібертаріанства до неолібералізму. Крім того, свій розвиток філософія лібералізму мала у різних країнах світу, що неминуче вплинуло на те, як саме витлумачували лібералізм філософи, які належали до різних національних традицій у політиці та розвитку громадянського суспільства.
Постановка проблеми. Варто звернути увагу на дві головні обставини: у якій країні найбільшою мірою були розвинені саме прагматичні інтерпретації базових ліберальних ідей, а також – досвід якої країни може стати найбільш корисним, тобто прагматично цінним для волонтерського руху України.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У якості методології дослідження лібералізму, використано ідеї множинного модерну відомого ізраїльського соціолога Шмоеля Ейзенштадта, а також концепції плинного модерну сучасного британського мисли-теля Зігмунта Баумана. Ключову роль також відіграють розробки американських дослідників – “теорема Томаса” Вільяма Айзека Томаса і теорія “самовтілюваного пророцтва” Роберта Мертона. Серед праць представників філософії прагматизму буде розглянуто твори Вільяма Джемса, Джона Д’юї і Річарда Рорті, а також роботи дослідників їх творчості, таких як Дж. Бьорд, Д. Гільдебранд, Дж. Макґо-вен, Ш. Зігфрід, Е. Сакіл, а також таких українських дослідників, як М. Бойченко і особливо – З. Дубняк. Важливу роль для розуміння природи волонтерського руху також відіграє поняття загальної суспільної атмосфери, запропоноване М. Маффесолі.
Постановка завдання. Це визначає необхідність на основі аналізу праць ключових представників філософії прагматизму виявити, як в умовах сучасного швидкозмінного, сповненого ризиків суспільства суттєво уточнюються шляхи і цілі самореалізації особистістю власної свободи, зокрема у сфері волонтерського руху.
Виклад основного матеріалу. Ключовим поняттям у прагматичній реконструкції лібералізму постає поняття прагматичної віри: люди об’єднуються у спільноти заради досягнення нової соціальної реальності – тієї, у яку вони вірять – і досягають цієї мети завдяки своїм діям під впливом своєї віри. Вільям Джемс наголошує на пріоритеті переконань людини над позбавленими цінності знаннями, Джон Д’юї демонструє силу колективних зусиль у захисті віри в демократію, Річард Рорті доводить право особистості втілювати свою віру навіть всупереч наявній системі соціальних інституцій.
Висновки. Методологія дослідження свободи у її специфічному трактуванні у волонтерському русі знаходить кращі зразки розуміння громадянської свободи у концепціях класиків філософії прагматизму, які поставили собі на меті надати вищої ефективності цінностям лібералізму. Особливо цінними є принципи контекстуалізації застосування свободи, слідування переконанням як базису для пошуку раціональних практичних рішень, неформального і нестандартного поєднання колективних зусиль заради спільних цілей і захисту спільних цінностей, а також принцип контингентності участі у соціальних проектах.
Ключові слова: свобода, прагматична версія лібералізму, волонтерський рух, прагматична віра, політична свобода
Список використаних джерел:
автор: М. С. Лугова
Актуальність теми дослідження. В українському суспільстві окремим культурним елементом є дитина та період дитинства, як соціальний феномен. Народна педагогіка, родинне виховання, виховні звичаї та традиції з використанням фольклору, що були основою освіти, знов виходять на перший план, відображуючи самобутність української родини, яка є дзеркалом народності загалом.
Постановка проблеми. Геополітичні зміни, знаходження територій України в складі інших держав та глобалізація створили негативні умови для існування української культури та народних традицій. Однак, війна в Україні актуалізувала потребу не тільки в шануванні культурної спадщини, а й в дослідженні, використанні й популяризації її серед населення на територіях України.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідження дитини в контексті традиціної родини відбувалось на основі українського села у ХХ столітті. Ця сфера цікавила зокрема О. О. Ярошинську, О. В. Квас, Н. В. Жмуд, З. П. Бакум, А. Ємельову, З. П. Богдан, С. М. Ткачук
Постановка завдання. Завданням дослідження є соціально-філософський аналіз “дитини”, “дитинства” в традиційній української родині, досліджуючи особливості української культури.
Виклад основного матеріалу. Діти в українській традиційній родині є обов’язковим елементом. Сам шлюб був реалізацією потреби у продовженні роду, а сім’ї здебільшого були багатодітні, аборт суспільно засуджувався. Процес виховання реалізувався засобами народної педагогіки, яка вважалось найбільшим джерелом мудрості. Кожна дитина мала свої обов’язки по господарству, відповідно віку та фізичним можливостям. Тобто, дитина в українській родині була повноцінним членом соціальної групи. Дорослі сприймали її рівною собі. Світові динамічні процеси привнесли в українську родину нові, нетрадиційні аспекти, які безперечно мають вплив і на дитину: одностатеві відносини, чайлдфрі, гостьові шлюби, полігамні відносини тощо. Такі тенденції стають дедалі розповсюдженішими серед країн Європи та США, зважаючи на домінування толерантності, плюралізму, секулярізації суспільства. Однак, вони мають великий вплив на феноменологію дитинства, адже зменшують рівень народжуваності через відмову або неспроможність народження дитини. Такі умови роблять родину не життєздатною, а отже призводить до негативної динаміки самовідтворення та продовження роду. Важливим на сьогодні є навчання молодого покоління основам народної культури та її особливостям, які є символами народності, єдності та патріотизму в українській свідомості. Самобутні архетипи з українського фольклору (з легенд, казок) значно рідніше та органічніше поєднуються з дитячими колисковими та накладають позитивний відбиток на формування особистості дитини. Вони мають вплив не тільки на патріотичне ставлення до батьківщини, а й виховують характерні для українського народу риси: працелюбність, повага до батьків та літніх людей, гуманне ставлення до навколишнього середовища, високі моральні якості, сила духу та сила волі, гідності, честь та відвага.
Висновки. Філософське значення родини полягає у збереженні та відродженні нації, а життєздатна нація зберігає себе в родині, сили якої спрямовані на підтримку життєдіяльності всього суспільного середовища, через працю, взаємодію з природнім середовищем, творчу діяльність та повагу до власної історії, мови, культури та традицій. Ідея духовності, працьовитості, творчої діяльності, любові до життя у гармонії з природою – червоною ниткою простежується через твори українських класиків літератури та мистецтва. Саме ці чесноти є актуальними сьогодні для всього українського народу, а формування їх відбувається через навчання молодих осіб, які через невеликий проміжок часу стануть батьками та зможуть використовувати зазначені цінності під час родинного виховання.
Ключові слова: дитинство, батьківство, материнство, Україна, культурна спадщина, українська родина
Список використаних джерел: