Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автор: В. М. Лозовицький
Актуальність теми дослідження. Актуальність теми зумовлена необхідністю здійснити дослідження методології сучасної постметафізичної української православної теології спілкування. Нам важливо розглянути яким чином формувалася методологія постметафізичної православної теології, які тут існували впливи на рівні ідей, концептів та підходів, і яка її позиція щодо знання реального.
Постановка проблеми. Сучасна постметафізична теологія спілкування виникає на хвилі критики пануючої в кін. ХХ ст. парадигми конструктивізму та семантичного плюралізму, що розвиває постмодерні підходи в яких пізнання реального втрачає власні критерії.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. В українській науці здійснена важлива робота по осмисленню та критиці основних православних теологічних концептів та методо-логічних підходів розвитку сучасної православної теології. Разом з тим, без належного дослідження залишається методологія української православної постметафізичної теології.
Постановка завдання. Нашим зав-данням є визначити основні концептуальні впливи, що стали ідейною основою постметафізичної теології спілкування О. Філоненка; встановити коло основних парадигм, які він використовує і в межах яких розвиває свою думку; проаналізувати позицію О. Філоненка, щодо базових методологічних концептів конструктивізму та полісемантизму.
Виклад основного матеріалу. В результаті критичних досягнень представників лінгвістичного та прагматичного поворотів ХХ ст., утвердилося переконання, що пізнання, соціальні практики вбудовані в мову, і це робить їх настільки нерозривними, що ми починаємо бачити дійсність результатом когнітивного і соціального конструювання. Вони визнають дистанцію між світом і свідомістю, між мовою і предметністю світу, що роблять проблему зустріч з реальним неможливим. Ми дослідили, що на формування постметафізичної позиції О. Філоненка вплинули Ж. Деріда, Дж. Капуто, Ж. Л. Маріон, Х. У. Гумбрехт, Дж. Мілбанк. Під їх впливом О. Філоненко ставить під сумнів використання соціального конструктивізму як універсальної соціально-гуманітарної методології та методології теології.
Висновки. Відчутною проблемою філософії ХХ ст. став пошук шляху повернення до реального. Значний вклад в її осмислення здійснили представники постметафізичної парадигми Ж. Деріда, Ж. Л. Маріон, Х. Гумбрехт та Дж. Мілбанк, які суттєво вплинули на формування методології О. Філоненка. Український мислитель піддає критиці концепцію конструктивізму, як таку в якій відбувається забуття реальності та Бога, які постають продуктами соціальної та когнітивної реконструкції.
Ключові слова: сучасна православна українська теологія, методологія православної теології, постметафізична теологія, теологія спілкування
Список використаних джерел:
автор: О. Ю. Верещагін
Актуальність теми дослідження. У сучасну добу відбуваються радикальні зміни у життєвому просторі людини, зокрема, посилюється плюралізація стилів життя та їх концептуалізація у модусах мистецтва жити. Визначення функціонального потенціалу цього стилю потребує виходу за межі історії декоративного мистецтва, моди та естетики і розгляду його у проблемному полі філософської антропології.
Постановка проблеми. Дизайн у стилі military займає особливе місце у сучасній культурі. Формуючи естетику повсякденного простору сучасної української людини, сприяє консолідації та згуртуванню суспільства задля захисту Батьківщини. Патріотична складова дизайну в стилі military має великий виховний потенціал. Волонтерський сектор використовує дизайн у стилі для демонстрації відданості, солідарності та професіоналізму в гуманітарних і соціальних ініціативах.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження дизайну як культурного феномену набуло свого висвітлення у площині філософського, та культурологічного аналізу, зокрема у дослідженнях Ю. Легенького, В. Дани-ленка, І. Рижової. Дослідження елементів мілітарної культури представлене Ж. Бодрійяром, О. Штоквиш. Разом з тим треба зазначити, що розгляд дизайну у проблемному полі філософської антропології не набуло достатнього висвітлення.
Постановка завдання. Дослідити функціональні можливості та виховний потенціал стилю military у стратегіях та практиках самореалізації сучасної української людини.
Виклад основного матеріалу. Дизайн у стилі military може викликати почуття сили, влади та дисципліни, а також відстороненості, конформізму та насильства. В цьому контексті обґрунтовується роль мілітарної складової у сучасному українському суспільстві. Нагальним є дослідження критичного та етичного осмислення використання дизайну у військовому стилі та його потенційних наслідків для людської ідентичності та добробуту, беручи до уваги історичні та сучасні приклади, а також різноманітні контексти, в яких він застосовується.
Висновки. Соціокультурні аспекти військового стилю висвітлюють складний взаємозв'язок між військовими інституціями та соціумом , виразно демонструють як мода і стиль стають засобом вираження та узгодження цих взаємозв'язків. Філософсько-антропологічна концептуалізація дизайну у стилі military дозволяє виявити комплементарність процесів культурної інтеграції та культурної адаптації людини у просторах життєвого світу.
Ключові слова: людина, самореалізація, дизайн, стиль military, патріотичне виховання, війна
Список використаних джерел:
автор: Р. В. Аташкаде
Актуальність теми дослідження. Актуальність соціально-філософського дослідження новаторства в умовах відтоку мізків визначається наявністю об’єктивних потреб суспільства та якісною зміною суб’єкта новаторської діяльності.
Постановка проблеми. У статті здійснено концептуальне осмислення поняття “новаторство”, соціально-філософський аналіз новаторства в умовах відтоку мізків та його роль у розвиткусучасного суспільства.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сутність поняття новаторства розглянуто в працях наступних вчених, що аналізувалися в даній статті: П. А. Сорокіна, О. С. Шейко, П. Штомпки. В контексті даної розробки плідними виявились роботи польського дослідника П. Штомпки, який комплексно розглянув феномен новацій та інновацій.
Постановка завдання. Метою статті є соціально-філософський аналіз новаторства, взаємозв’язку традиції та новаторства, специфіки новаторської діяльності в умовах відтоку мізків.
Виклад основного матеріалу. Новаторство є процесом створення особливих форм передачі індивідуального та соціального досвіду, творчою діяльністю та результатом, які позбавлені аналогічності. Конструктивність новаторства, в умовах відтоку мізків, полягає в створенні та розвитку креативної особистості, яка постає джерелом соціального прогресу, адже є носієм нового досвіду. В умовах відтоку мізків, завдяки трансформації суб’єкта соціального процесу, виникає специфічне у функціонуванні новаторства: з необхідністю проявляється індивідуально-креативна особистість, як джерело та носій новаторства.
Висновки. В умовах відтоку мізків новаторство в поєднанні з традицією набуває синкретичності, що реалізується через соціальне виокремлення уніфікації, стандартизації, універсалізації, з одного боку, та визнання спільнотою інноваційної діяльності, міжкультурної комунікації, солідаризму і гуманізму у якості джерел соціального прогресу – з іншого.
Ключові слова: новаторство, новаторська діяльність, традиції, відтік мізків, сучасне суспільство
Список використаних джерел:
автор: І. М. Кивлюк
Актуальність теми дослідження. Загальновідомо, що університет виконує три основні функції – надання освіти, розвиток науки та підтримка громади. Але соціальні зміни, які зазнав світ, змінили роль університету. Його соціальна роль зростає у різноманітності та складності. У суспільстві, заснованому на знаннях, громадськість покладає величезні очікування на результати та вплив діяльності університету. Його традиційні ролі більше не діють. Ця зміна ролі університету відображається не лише в способі виробництва знань, який став більш трансдисциплінарним і прикладним, а й в активному залученні різних інституційних сфер, університетів, фірм, уряду та кінцевих користувачів, створюючи нові гібридні сфери для управління інноваційною динамікою.
Постановка проблеми. Система вищої освіти в сучасній Україні переживає значний вплив реформувань та модернізацій, які зумовлені багатьма факторами, зокрема війною у найбільшій мірі. Доволі складно оцінити перспективи якісних результатів програми реновації освіти в Україні, а також зміни, що створили поточні умови.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Багато світових та вітчизняних мислителів та науковців звертали увагу до розкриття поняття про соціальну роль університету: В. Гумбольдт, К. Ясперс, М. Гайдеггер, Е. Тоффлер, Д. Белл, Н. Бойченко, Н. Дем’яненко, М. Зубрицька, В. Кремень, М. Поляков, С. Савчук та ін. Проте переважна більшість робіт присвячена аналізу класичного університету, однак питання актуальності не є вичерпно розкритим, враховуючі шалені темпи змін та адаптації університету під них.
Постановка завдання. Розкрити ключові аспекти соціальної ролі університету в період сучасності та в перспективі, а також простежити, які чинники мають безпосередній вплив на це.
Виклад основного матеріалу. Незважаючи на сформовані аспекти ролі класичного університету, розглянуто актуальні питання та наслідки, що обумовлені соціальними потребами та викликами сьогодення.
Висновки. Протягом останніх років, пандемія COVID-19, а також війна суттєво вплинула на процес надання освіти в українських університетах і, відповідно, на виконання соціальних функцій. Такі зміни стали справжнім викликом для університетів, які швидко адаптувались до нових умов та навчилися використовувати сучасні технології для забезпечення якісної освіти.
Ключові слова: університет, соціальна роль, онлайн освіта, дистанційне навчання, розвиток науки, культурний центр, формування особистості студента
Список використаних джерел:
автор: В. А. Ігнатьєв
Актуальність теми дослідження. Багато аргументованої критики у бік логоцентризму та раціоналізму класичної філософської парадигми призвело до її деструкції. Та поряд з цим формувалися елементи некласичної методології різних напрямків та шкіл, що дозволило осмислити і навіть відкрити історики-філософські традиції. В даній статті мова йде про досить новітній з точки зору філософського обґрунтування напрям, який отримав назву “український кордо центризм”. Даний напрям цікавий тим, що на відміну від західноєвропейської класичної філософської парадигми з логоцентричним фундаментом, український кордоцентризм відноситься до некласичної філософської парадигми, тому що свідомо будувався на принципі “серця”. У свою чергу цей принцип має свою парадигмальну тяглість, яка розвивалася на “узбіччі”, “периферії” класичної європейської філософської парадигми. Аналізуючи тексти українських мислителів, Д. Чижевський визначив центральний “знак-символ – людське серце”, яке позначило не тільки культуру українського бароко, а й сформувало проблему “філософії серця” як основної характеристики цілої традиції української філософії, яку представляють Г. Сковорода, П. Юркевич, М. Гоголь, Т. Шевченко, В. Винниченко. А якщо так, то виникає питання про історико-філософські джерела, що визначали даний напрямок українських мислителів.
Постановка проблеми. Особливість українського кордоцентризму полягає у тому, що українська культура має не тільки корені загально християнської, а саме православної культури з ісихастською традицією. Саме ісихастська традиція в період становлення національної української державності визначила не тільки вектор української історії, а й культуру українського мислення. Автор досліджує історико-культурний вплив ісихастської традиції на процес становлення української історії, національної української державності і у цілому на культуру українського мислення. Без врахування впливу ісихастської традиції не можливо зрозуміти джерела ідей Г. Сковороди та П. Юркевича як засновників українського кордоцентризму. Із врахуванням ісихастської традиції український кордоцентризм постає як явище некласичної філософської парадигми, що має не тільки історико-філософське значення, а й визначає сьогодення та перспективи філософсько-релігійного та культурного простору.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Попри різні акценти на які наголошують сучасні дослідники: І. Бич-ко, М. Булатов, І. Мойсєїв, С. Ярмусь, Н. Хамітов, К. Кислюк, В. Кремень, О. Стражний. Я. Гнатюк вказує на те. що український кордоцентризм є досить складним феноменом, а тому з точки зору традиційної філософії можна виділити в ньому цілий спектр герменевтичних шарів: мета-філософський, історико-філософський, онтологічний, гносеологічний, антропологічний, аксіологічний, соціально-філософський, історіософський, етичний. Шукаючи першоджерела формування даної традиії С. Ярмусь, А. Бичко стверджують, що джерела ідеї кордоцентризму закладаються ще в період Киівської Русі. Але особливо необхідно звернути увагу на дослідження С. Шуміла, який вперше послідовно досліджує і доводить прямий зв'язок ісихастської традиції та української історії та державності.
Постановка завдання. Нашим завданням є доведення тези, що саме ісихастська традиція є джерелом український кордоцентризму як некласичної філософської традиції.
Виклад основного матеріалу. Історія прийняття християнства Київською Руссю із самого початку свідчить про тісні зв’язки з чернечою республікою на Афоні. Дослідники свідчать, що Афон вже тоді був центром просвітництва і культури Київської Русі. Тільки таким чином стає зрозумілим, що Антоній Печерський не був історичною випадковістю, яка раптом як зірка впала з неба. Не тільки в Києві, а й у інших культурно-політичних центрах з’являються монастирі у контексті афонської спадщині. ХV ст. для Візантійської імперії стало катастрофічним. Але Афон зберіг відносну автономність. У ХVІ ст. саме Волинь стає духовно-просвітницьким центром зв’язку української землі з Афоном. Занепад Візантії позначився і на історії українських земель. Поступове підсилення Речі Посполитої призвело до початку проектів з поглинання православної культури. Берестейська унія 1596 р. спровокувала рух православного духовно-культурного опору. І Афон із традицією ісихастів виконував свою духовну місію. Афонський вплив на літературні твори українських діячів був прямим. С. Шуміло стверджує, що старець Іоанн Вишенський був найяскравішою особистістю православного руху в Україні ХVІІ ст. Його духовно-літературна творчість на століття випереджає передвісників “філокалічного відродження” у православ’ї ХVIIІ-XIX ст. Твори І. Вишенського наскрізь просякнуті аскетично-ісихастськими мотивами. Але він був не тільки досвідченим практиком безперестанної Ісусової молитви, а намагався прищепити ісихастську традицію на батьківщині. Саме звідси було його бажання будувати духовно-просвітницьку систему в право-славних монастирях за афонськими звичаями. Українське ісихастське відродження мало не тільки релігійний і культурно-політичний вплив. Він носив державницький характер. Прямий вплив на формування української державності підтверджує благословення і за суттю легітимізацію на “священну війну” за оборону православ’я відомого афоніта патріарха Константинопольського Афанасія, який двічі зустрічався з Богданом Хмельницьким і який закінчив своє життя у козацькому Мгарському монастирі. Участь афонітів не тільки у духовному, а й у політичному житті України була систематична і широко розповсюджена. ХVІІ-ХVІІІ ст. теж несли на собі значний вплив ісихастської традиції на всі версти українського суспільства від духовно-політичної еліти до широких мас. Саме цим можна пояснити феномен Г. Сковороди.
Висновки. Український кордо-центризм як історико-філософське явище є прямим наслідком впливу ісихастської традиції на становлення української культури мислення. Ісихазм, як духовно-релігійне явище української культури, став основою відродження православних монастирів та української державності, вийшов за межі українського чернецтва і отримав масове поширення не тільки на козацькі еліти, а й на найбідніше верстви. Так, народжується кобзарство, яке було не тільки соціально-культурним явищем, а й проявом ісихатської практики мандруючих старців. Попри епоху секуляризації з боку російської імперії наслідування даної традиції стає основою творчості Г. Сковороди, як засновника українського кордоцентризму. Попри відсутність єдиного релігійно-філософського тексту серед представників цього напряму їх внутрішній контекст можна віднести до некласичної філософської парадигми. Тому що основою останнього складає не класичний раціоналізм, а проблема “серця”, що реалізовувалось через духовну містику, естезис та інтуїцію. У цьому сенсі навіть впливи західно-європейської містики не стільки визначали, скільки доповнювали і вписувались у особливості кордоцентричного мислення.
Ключові слова: ісихастська традиція, кордоцентризм, некласична філософська парадигма
Список використаних джерел: