Деталі

Категорія: Uncategorised

Павлова Н. С.

Актуальність теми дослідження. Модернізація освітньої галузі сприяє оновленню процесів надання закладами вищої освіти навчальних послуг. Зміни, які відбуваються в закладах загальної середньої освіти, окреслюють вимоги до компетентностей вчителя. Одним із напрямів удосконалення вітчизняної системи фахової підготовки вчителів є вивчення дисертаційних досліджень та виважене поєднання наукових досягнень із потребами освіти.

Постановка проблеми. Аналіз наукової новизни, теоретичних і практичних здобутків дисертаційних досліджень з питань фахової підготовки вчителя інформатики, дозволить виявити чинники, які впливають на розвиток методичної системи навчання, на професійне становлення здобувача освіти за освітньою програмою “Середня освіта (інформатика)”.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти удосконалення змісту навчання студентів, які здобувають кваліфікацію “вчитель інформатики” відобразили у дисертаційних дослідженнях І. Войтович, Ю. Горошко, О. Давискіба, В. Єфименко, О. Жмуд, А. Костюченко, А. Кравченя, Л. Кухар, І. Морквян, О. Олексюк, Л. Павлюченко, С. Постова, С. Прийма, О. Усата, Н. Франчук, В. Черних та ін. Підготовку вчителя інформатики до застосування Інтернету, впровадження дистанційного навчання досліджували Ю. Біляй, Л. Брескіна, О. Дущенко, О. Ігнатенко, К. Колос, О. Коротун, Г. Стеценко, Г. Ткачук, В. Франчук та ін. Формування у майбутнього вчителя інформатики компетентностей розробляли О. Кривонос, О. Мойко, Г. Монастирна, К. Осадча, Я. Сікора, В. Шакотько. С. Овчаров, Т. Тихонова, М. Умрик і Г. Шугайло, відстежувала професійне становлення педагога, його саморозвиток, індивідуально– диференційоване навчання.

Постановка завдання. Проаналізувати дисертаційні праці на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора педагогічних наук, що проводилися в Україні у період з 2000 р. по 2021 р. і в яких висвітлено питання фахової підготовки вчителя інформатики. Дослідити внесок наукових досліджень у побудову методичної системи навчання студентів, які здобувають кваліфікацію “вчитель інформатики”.

Виклад основного матеріалу дослідження. Виклики сьогодення розглядають учителів інформатики як цінних носіїв системи компетентностей, інформаційної і технологічної культури. У статті проаналізовано дисертаційні дослідження фахової підготовки майбутнього вчителя інформатики; окреслено напрями підвищення якості цього процесу і шляхи їх втілення в освітній процес. У методичній системі навчання виділено знаннєву, технологічну й особистісну складові, взято до уваги фундаментальні знання з інформатики і методики її вивчення.

Висновки. Аналіз досліджень дозволив виокремити різні питання навчання студентів, які здобувають кваліфікацію “вчитель інформатики”, зокрема, щодо: методичної діяльності вчителя, формування системи компетентностей, розвитку технологічної культури, професійного становлення та саморозвитку. Вітчизняні вчені в системі фахової підготовки вчителя інформатики виділяють знаннєву, технологічну, особистісну складові. Знаннєва складова інтегрує зміст фундаментальних дисциплін із методикою навчання інформатики та інформатикою як шкільною дисципліною. Вивчення інформатики повинно поєднуватися з психолого-педагогічною обізнаністю і технічними уміннями, із потребами професійної діяльності і забезпечувати підготовку компетентного вчителя.

Ключові слова: дисертаційне дослідження, вчитель інформатики, методична система, фахові підготовка.

Список використаних джерел:

1. Біляй, ЮП 2018, Методична система підготовки майбутніх учителів математики та інформатики до використання технологій дистанційного навчання. Дисертація кандидата наук, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, Київ, 256 с.

2. Войтович, ІС 2013, Теоретико-методичні засади професійно орієнтованого навчання технічних дисциплін майбутніх учителів інформатики. Автореферат дисертації доктора наук, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, Київ, 48 с.

3. Дущенко, ОС 2019, Формування готовності майбутнього вчителя інформатики до застосування Інтернет-технологій у професійній діяльності. Дисертація кандидата наук. Ізмаїльський державний гуманітарний університет. Державний заклад “Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського”, Одеса, 305 с.

4. Єфименко, ВВ 2015, Методика навчання комп’ютерної математики майбутніх учителів інформатики. Автореферат дисертації кандидата наук, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, Київ, 23 с.

5. Жмуд, ОВ 2015, Формування предметної компетентності з архітектури комп’ютера та конфігурації комп’ютерних систем у майбутніх учителів інформатики. Дисертація кандидата наук, Уманський державний педагогічний університет, Умань, 233 с.

6. Коротун, ОВ 2018, Використання хмаро орієнтованого середовища у навчанні баз даних майбутніх учителів інформатики. Автореферат дисертації кандидата наук, Інститут інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України, Київ, 24 с.

7. Кривонос, ОМ 2014, Формування інформаційно-комунікаційних компетентностей майбутніх учителів інформатики в процесі навчання програмування. Дисертація кандидата наук, Інститут інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України, Київ, 285 с.

8. Кухар, ЛО 2014, Моніторинг сформованості професійних компетентностей майбутніх учителів інформатики засобами тестового контролю. Автореферат дисертації кандидата наук, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, Київ, 24 с.

9. Мойко, ОС 2018, Формування професійної компетентності майбутнього вчителя інформатики в процесі фахової підготовки. Дисертація кандидата наук, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, Київ, 191 с.

10. Монастирна, ГВ 2009, Формування професійної компетентності майбутніх учителів інформатики засобами інформаційно-педагогічного моделювання. Дисертація кандидата наук, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Луганськ, 312 с.

11. Морзе, НВ 2003, Система методичної підготовки майбутніх учителів інформатики в педагогічних університетах. Автореферат дисертації доктора наук, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, Київ, 43 с.

12. Морквян, ІВ 2017, Формування інтелектуальних умінь майбутніх учителів інформатики у процесі вивчення природничо-математичних дисциплін. Автореферат дисертації кандидата наук, Державний заклад “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”, Старобільськ, 23 с.

13. Овчаров, СМ 2005, Індивідуально-диференційований підхід у професійній підготовці майбутніх учителів інформатики. Дисертація кандидата наук, Житомирський державний університет, Житомир, 21 с.

14. Осадча, КП 2009, Формування професійної компетентності майбутніх учителів інформатики у процесі вивчення фахових дисциплін. Дисертація кандидата наук, Мелітопольський державний педагогічний університет, Мелітополь, 423 с.

15. Прийма, СМ 2006, Формування технологічної культури майбутніх учителів інформатики у процесі професійно-педагогічної підготовки. Автореферат дисертації кандидата наук, Харківський національний педагогічний університет, Харків, 20 с.

16. Сікора, ЯБ 2010, Формування професійної компетентності майбутнього вчителя інформатики засобами моделювання. Автореферат дисертації кандидата наук, Житомирський державний університет, Житомир, 22 с.

17. Спірін, ОМ 2009, Теоретичні та методичні основи кредитно-модульної системи навчання майбутніх учителів інформатики. Автореферат дисертації доктора наук, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, Київ. 2009. 42 с.

18. Струтинська, ОВ 2021, Теоретико-методичні засади підготовки майбутніх учителів інформатики до навчання освітньої робототехніки в закладах середньої освіти. Автореферат дисертації доктора наук, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, Київ, 46 с.

19. Тихонова, ТБ 2001, Педагогічні умови професійного саморозвитку майбутнього вчителя інформатики. Автореферат дисертації кандидата наук, Інститут педагогіки академії педагогічних наук України, Київ, 21 с.

20. Умрик, МА 2009, Організація самостійної роботи майбутніх учителів інформатики в умовах дистанційного навчання інформатичних дисциплін. Дисертація кандидата наук, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, Київ, 210 с.

21. Франчук, ВМ 2020, Методика навчання інформатичних дисциплін в педагогічних університетах з використанням веб-орієнтованих систем. Монографія, Київ: Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, 434 с.

22. Шакотько, ВВ 2018, Методична система формування інформологічних компетентностей майбутніх учителів інформатики. Автореферат дисертації кандидата наук, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, Київ, 28 с.

Деталі

Категорія: Uncategorised

Коваленко В. В., Мар’єнко М. В., Сухіх А. С.

Актуальність теми дослідження. У зв’язку із переведенням освітнього процесу для шкільного навчання у дистанційних формат, підвищується необхідність у професійному розвитку фахівців, а саме щодо цифрових навичок та умінь їх використання в освітніх діяльності. Разом з тим провідним попитом у системі підвищення кваліфікації фахівців є розвиток гнучких навичок фахівця “Soft skills”, що за своєю сутністю є сукупністю неспеціальних навичок і забезпечують високу продуктивність та результативність професійної діяльності.

Постановка проблеми. Існує потреба в розширенні як інфраструктури хмаро орієнтованих систем, так і сервісів, що надаються, щоб задовольнити зростаючі потреби в даних наукових досліджень не тільки для вчених, а й для вчителів. Також, перспективним є застосування хмаро орієнтованих систем відкритої науки для проведених уроків та нових дослідницьких проєктів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Про особливості впровадження парадигми відкритої освіти і науки та її інструментів у науковоосвітню практику описано у роботах: M. W. Beck, P. Budroni, T. Heck, I. Peters, В. Ю. Бикова, А. Ю. Василенко, М. П. Лещенко, Ю. Г. Носенко, А. В. Яцишин та ін.

Постановка завдання. Проаналізувати наявні сервіси та інструменти відкритої науки, що можливо використати для самоосвіти та саморозвитку педагогічних працівників.

Виклад основного матеріалу. У дослідженні проаналізовано сервіси та інструменти відкритої науки, які доцільно використати для самоосвіти та саморозвитку педагогічних працівників. Ефективним інструментом для забезпечення потреби у реалізації самоосвіти педагогічних працівників є цифрові технології, зокрема інструменти відкритої науки і освіти. Застосування окреслених інструментів сприятиме: економії часу та фінансів; швидкому пошуку різноманітних матеріалів; збереженню матеріалів у цифровому формати для подальшої роботи з ними та використанню; доступу у будь який часовий проміжок; спільній роботі (колаборації з колегами); обміну досвідом тощо.

Висновки. Інструменти відкритої науки є важливим елементом для застосування в освітньому процесі; самоосвітня діяльність педагогічного працівника із застосуванням інструментів відкритої науки забезпечує: відкритий доступ до актуальних результатів наукових досліджень; допомагає в реалізації учнівських дослідницьких проектів; сприяє комунікації, налагодженню міжнародної співпраці та обміну досвідом; підвищенню кваліфікації та розвитку цифрової компетентності та ін.

Ключові слова: відкрита наука, хмарні сервіси, цифрові технології, самоосвіта, професійний розвиток вчителів, педагогічні працівники.

Список використаних джерел:

1. EOSC Portal – A gateway to information and resources in EOSC. Available from: <https://eosc-portal.eu/>. [15 September 2021].

2. European Commission / Shaping Europe’s digital future. Open Science. Available from: <https://ec.europa.eu/digital-single-market/en/news/open-innovation-open-scienceopen-world-vision-europe>. [15 September 2021].

3. Mayer, K 2019, ‘Open Science Policy Briefing’, ERA Portal Austria. Available from: <https://www.researchgate.net/profile/Katja-Mayer4/publication/286922886_Open_Science_- _Policy_Briefing/links/56785b0b08aebcdda0ebd39f/Open-Science-PolicyBriefing.pdf>. [15 September 2021].

4. Open Innovation, Open Science, Open to the World-a vision for Europe. Available from: <https://ec.europa.eu/digital-single-market/en/news/open-innovation-open-scienceopen-world-vision-europe>. [15 September 2021].

5. Shaping Europe’s digital future. Open Science. Available from: <https://ec.europa.eu/digital-single-market/en/news/open-innovation-open-scienceopen-world-vision-europe>. [15 September 2021].

6. Армейська, ЛВ 2019, ‘Професійна компетентність та неперервна самоосвіта: шляхи самореалізації й самовдосконалення педагогічних працівників’, Проблеми сучасної освіти, №10, с. 5-14.

7. Кашина, ГС 2020, Теоретико-методичні засади інформаційно-технологічного забезпечення природничо-гуманітарної підготовки педагогів у системі післядипломної освіти. Автореферат доктора наук, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Київ.

8. Кириченко МО, Отич ОМ & Олійник ВВ 2018, ‘Проблеми і перспективи розвитку післядипломної освіти в інформаційному суспільстві’, Інформаційні технології і засоби навчання, №3 (65), с. 25-36. Доступно: <https://journal.iitta.gov.ua/index.php/itlt/article/view/2380/1358>. [15 Вересень 2021].

9. Корсікова, КГ 2020, ‘Самоосвіта сучасного вчителя як безперервний процес удосконалення педагогічної майстерності’, в Технології, інструменти та стратегії реалізації наукових досліджень. 20 березня 2020 р., с. 97-99.

10. Крива, М & Пилипець С 2018, ‘Реалізація професійної самоосвіти вчителя початкових класів у сучасному освітньому інформаційно-комунікаційному просторі’, Молодь і ринок, №10 (165), c. 62-67.

11. Литвинова, СГ 2021, ‘Засоби і сервіси хмаро орієнтованих систем відкритої науки для професійного розвитку вчителів ліцеїв’, Науковий вісник ужгородського університету. серія: “Педагогіка. Соціальна робота”, вип. 1 (48), с. 225-230.

12. Мандзій, ЛС 2020, ‘Професійний розвиток педагога: нові можливості у 2020’. Доступно: <https://nus.org.ua/wp-content/uploads/2020/03/Prezentatsiya-MONPidvyshhennya-kvalifikatsiyi-pedagogiv-ZZSO.pdf>. [15 Вересень 2021].

13. Мар’єнко, МВ & Шишкіна, МП 2020, ‘Платформа відкритої науки та застосування її компонентів в освітньому процесі’, Journal of Information Technologies in Education (ITE), №4(45), с. 32-44.

14. Рябова, ЗВ & Єльникова, ГВ 2020, ‘Професійне зростання педагогів в умовах цифрової освіти’, Інформаційні технології і засоби навчання, том 80, №6., с. 369-385.

15. Толочко, СВ 2019, ‘Вимоги цифрового суспільства до компетентності викладачів у системі післядипломної педагогічної освіти’, Інноваційна педагогіка, випуск 12, т. 2, c. 178-181.

Деталі

Категорія: Uncategorised

Руденко Т. П., Потіщук О. О., Костроміна Г. М.

Актуальність теми дослідження. Особливістю сучасного суспільного виробництва є те, що обсяг розумової праці в порівняні з попередніми періодами значно збільшився, а це потребує збільшення кількості фахівців у виробництві. Розвиток інформаційних технологій позитивно впливає на розширення знання та його використання в процесі виробництва. Відповідно сучасний фахівець повинен мати високий рівень освіти та якості які б підвищували його професійну кваліфікацію. Інтелект людини, її знання, здатність стратегічно вірно використовувати інформацію є невід’ємною умовою ефективного виробництва. Посилення ролі інтелектуального капіталу людини серед факторів виробництва буде зростати й надалі.

Постановка проблеми. Аналіз сучасних наукових досліджень та розгляд узагальнених тлумачень сто-совно сутності людського капіталу, інтелектуального капіталу, знання свідчить про недостатнє висвітлення визначальних особливостей цих понять, їх взаємозв’язку. Отже, дослідження інтелектуального та людського капіталу сьогодні є цілком закономірним, враховуючи ті зміни, які пов’язані з суспільно-економічними процесами та розвитком філософської думки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням питань формування та розвитку інтелектуального капіталу присвячені праці В. Базилевича, М. Братніцького, О. Бутнік-Сіверського, В. Геєця, Н. Гавкалової, О. Грішнової, Г. Жаворонкова, Н. Кільчевської, Б. Леонтьєва, Н. Маркової, Н. Ушенко, Л. Федулової, Ю. Фіялковської, А. Чухна, A. Яругової.

Постановка завдання. Мета дослідження полягає у визначенні ролі знання як основного елементу людського капіталу у розвитку сучасного суспільного виробництва, логіки взаємозв’язків таких понять, як людський капітал, знання, інтелектуальний капітал, суспільне виробництво.

Виклад основного матеріалу. Формування та застосування інтелектуальних, професійних здібностей та знання, визначення їх ролі у процесі виробництва завжди було у центрі уваги досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців. Прискорений розвиток інформаційних технологій, глобалізація суспільного життя створили умови для збору, накопичення, поширення та збереження різноманітної інформації та знання. У результаті професійної діяльності відбувається самовираження та самореалізація особистості, вона не тільки реалізує себе як фахівця, але й як творчу особистість. Результатом творчої діяльність людини є нові матеріальні та духовні цінності, набутий досвід та засвоєння нового знання. Індивідуальний капітал формують особисті якості, індивідуальні та суспільні вміння, досвід, здібності, знання, отриманні в процесі навчання та підвищення кваліфікації. Зміни які відбуваються в різних виробничих сферах свідчать, що для розвитку індивідуального інтелектуального капіталу необхідною умовою є загальний капітал знань, який формують не лише теоретичні та практичні знання людини, але й духовні знання. Особистість, яка керується духовними цінностями використовує інтелектуальні, професійні знання та уміння, для реалізація соціально значимих завдань. На нашу думку, головною складовою інтелектуального капіталу є людський капітал. Впродовж свого життя людина розвиває творчі здібності, талант, поступово відбувається їх інтелектуалізація. Таким чином, можна вважати, що індивідуальний інтелектуальний капітал є розвинений людиною капітал знань та отриманий капітал професійних компетенцій.

Висновки. Визначено, що знання формують людський капітал та є особливим виробничим ресурсом, цей суспільний продукт є результатом колективної, розумової праці. Більшу частку сучасного виробництва складає розумова праця, діяльність яка має ознаки творчого характеру.
Обґрунтованим є твердження, відповідно до якого індивідуальний інтелектуальний капітал виявляє собою розвинений капітал знань людини та отримані в процесі суспільної діяльності компетенції, які формують такі якісні характеристики особистості як творчість, комунікативність та креативність. Людський капітал складає сукупність знань, умінь, навичок, практичних надбань, професійного досвіду, творчих здібностей, він не може бути привласненим. До складу людського капіталу належить знання, рівень освіти працівників, їх кваліфікація, професійна підготовка, що включає вміння та навички, практичний досвід роботи, творчий потенціал, а також мотивація. Відмінність людського капіталу у тому, що його вартість з часом не зменшується, а, навпаки, зростає, суспільну цінність набувають фаховість та професійний досвід. Набутті людиною знання, досвід, розвинені здібності можуть ефективно використовуватися у виробництві в майбутньому.

Ключові слова: людський капітал, знання, навички та вміння, інтелектуальний капітал, виробництво, професійний досвід, творча діяльність, суспільство.

Список використанних джерел:

1. Аквинский, Ф 2006, Сумма теологии, пер. c лат. СИ Еремеев, АА Юдин, Киев: Ника-Центр, Эльга, Ч. ІІ-І, Вопросы 1-48, 572 c.

2. Аристотель, 1978, Сочинения, в 4 т., Москва: Мысль, АН СССР, Институт философии, Т. 2, с. 70; 78-79.

3. Бутнік-Сіверський, ОБ 2004, ‘Інтелектуальний капітал: теоретичний аспект’, Інтелектуальний капітал, № 1, с. 16-27.

4. Геєць, ВМ 2009, Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку. Монографія, Київ: Ін-т економіки та прогнозування НАН України, 863 с.

5. Грішнова, ОА 2001, Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. Монографія, Київ: Т-во “Знання”, 254 с.

6. Драгунова, Т & Майданік, І 2007, ‘Особливості сучасного формування і розвитку наукового потенціалу України в регіональному вимірі’, Україна: аспекти праці, № 6, с. 35-40.

7. Колот, А 2007, ‘Інноваційна праця та інтелектуальний капітал у системі факторів формування економіки знань’, Україна: аспекти праці, № 4, с. 4-9.

8. Платон 1986, Діалоги, пер. с древнегреческого сост., ред.. и вступ. статьи АФ Лосев, Москва: Мысль, с. 122–123.

9. Платон 2009, Апология Сократа, пер. с древнегреч. МС Соловьев и др.; общ. ред. АФ Лосев, Москва: Эксмо. Доступно: <http://bookz.ru/authors/platon/apologia_082.html>. [05 Вересень 2021].

10. Ушенко, НВ 2008, Людський капітал: регуляторні механізми відтворення. Монографія, Донецьк : ТОВ “Юго-восток, Лтд”, 288 с.

11. Russell, B 1948, Human Knowledge – Its Scope and limits, London: George Allen and Unwin Ltd, р. 172.

12. Stewart, TA 1997, The Intellectual Capital. The New Wealth of Organizations, N.Y.; L.: Doubleday / Currency, 389 p.

13. Toffler, A 1986, Trzecia fala, przeł. Ewa Wogdyłło, Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 397 p.

Деталі

Категорія: Uncategorised

Д. Б. Свириденко, В. О. Кивлюк

Актуальність теми дослідження. Стрімка глобальна ескалація напруженості разом з загрозою самознищення людської цивілізації (спричинена не тільки нарощуванням ядерних арсеналів, але й занепадом рівня освіти) кардинальним чином вплинули на розробку та застосування новітніх міждисциплінарних методів та наукових дисциплін, що покликані надати змогу усестороннього дослідження способів мирного розв’язання територіальних, економічних та інших суперечностей, що, своєю чергою, суттєво вплинули на розвиток миротворчих механізмів та імплементацію широкого спектра меж та заходів, що сприятимуть зниженню та поступовій елімінації конфліктогенних процесів та тенденцій у світі та нашій державі.

Постановка проблеми. Освітня складова, що впливає на пріоритет формування оборонної політики лише нещодавно почала робити перші кроки в напрямку визнання загрози чинників інформаційної війни, як таких, що можуть мати принципове значення для перебігу більш активної фази “гарячого протистояння”. У світлі означених викликів глобальній і національній безпеці, саме фактор навчальної підготовки громадян має бути поставлений в центр освітньої політики, що робить ставку на стимуляцію у них природних задатків критичного та креативного мислення, активізацію та культивацію громадянських чеснот, поваги до ближнього та толерантного відношення до всіх.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Практичний вимір різноманітних аспектів миро будівництва було досліджено такими вченими як А. Багінський, М. Геник, С. Закірова, О. Захарова, О. Иляш, К. Семчинський, Д. Свириденко, В. Філіпчук, Г. Хоменко, Є. Ярошенко тощо. Є.Хриков розглядає наукову освіту як новітній педагогічний концепт в контексті загрози гібридної війни. В. Кивлюк і М. Легенький досліджують освітній та глобалізаційний аспекти підґрунтя наукової освіти в Україні та світі, роблячи висновки, що ця концепція трактується як низка ефективних прагматичних кроків, що мають на меті виплекати і поширити ідеї миробудівництва серед студентів і широких верств населення.

Постановка завдання. Автори статті ставлять перед собою завдання здійснити філософську концептуалізацію феномену миробудівництва принагідно до стимулювання освіти як інструмента досягнення толерантного та безпечного соціуму.

Виклад основного матеріалу. Принципово важливим щодо концепції миробудівництва, у наш час виявляється огляд проблем історичних маніпуляцій та підміни історичних наративів; проблем відродження та збереження національної пам’яті. В політологічному напрямку важливим вбачається дослідити досвід постколональної та посттоталітарної теорії, вивчити доробок теорії транзитних суспільств, зробити огляд політичних механізмів забезпечення практики миробудівництва. Аналізуючи правознавчі (огляд міжнародної та вітчизняної законодавчої бази у сфері миробудівництва) аспекти і принципи миробудівництва, вважаємо важливим, приділити увагу їх впливу на напрацювання відповідних практичних положень законодавства. В рамках курсу дисциплін “Освітня політика”, дослідити феномен переміщеного університету в Україні та ознайомитися з принциповими кроками, що спрямовані на покращення функціонування подібних освітніх установ. Не менш важливим щодо концепції миробудівництва, у наш час виявляється філософська й загальна освіта та духовний саморозвиток, що черпають з класичної спадщини миролюбного, людяного відношення до пацифізму та тих, хто нас оточує. Ці принципи, зокрема, знайшли потужне вираження у вченні Льва Толстого та філософії Махатма Ганді, що підіймає їх з повсякденного рівня суб’єктивного морального кодексу поведінки людини, на більш високий щабель палкого громадянського активізму та політичної діяльності. Програма освіти в дусі глобальної громадянськості – це відповідь ЮНЕСКО на виклики сучасності. Її завдання полягає в тому, щоб дати можливість учням різного віку зрозуміти, що ці проблеми необхідно розглядати на світовому, а не на регіональному рівні, і стати активними прихильниками побудови більш мирного, толерантного, інклюзивної, безпечного і сталого суспільства.

Висновки. Вироблення та дослідження стратегії миробудівництва має значні перспективи розвитку та удосконалення, вимагаючи концентрованих зусиль світової громади. Більш глибинної й акцентованої розробки, зокрема, потребує вивчення впливу новітніх конфліктогенних факторів на безпеку, стабільність і мир. Відповідно, глибинне опрацювання низки теоретичних і практичних підходів в рамках “Правознавства”, “Історії української державності”, “Філософії освіти”, “Освітньої політики”, “Політології” та інших споріднених дисциплін, набуває особливої доречності. Зважаючи на те, що наша держава була змушена відбивати атаки на вістрі нового типу конфліктів, коли військові дії долають конвенційну площину та перетікають до нових (ще погано досліджених) сфер і вимірів неортодоксальної конфлікто-генності, перед вітчизняною наукою постали раніше невідомі виклики, що об’єднана академічна спільнота має сприймати як можливість розробки дієвих теорій налагодження мирного процесу, удосконалення теоретичної та практичної складової досліджень миру, враховуючи принципово нові технологічні та соціальні аспекти поточного конфлікту.

Ключові слова: миробудівництво, наукова освіта, розв’язання конфліктів, освітня політика

Список використаних джерел:

1. Верьовкін В. 2017. ‘Особливості реалізації освітньої політики щодо переміщених університетів України’, Вища освіта України, № 4, с. 35–40.

2. Ґеник, МА 2021. ‘Методологічні проблеми міждисциплінарних досліджень миру.’ ПОЛІТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ/POLITICAL STUDIES Український науковий журнал, Вип. (1), c. 8-21.

3. Двуреченська ОС. 2014. ‘Місце історичної пам’яті у розвитку України як суб’єкта сучасних міжнародних відносин’, Грані, № 1, с. 59-63.

4. Курило, ВС, Савченко СВ, & Караман, ОЛ 2019. ‘Переміщені університети як новий тип закладів вищої освіти України’, Education and pedagogical sciences, № 3, c. 3-9.

5. Качмар, ОЮ 2017. ‘Філософські витоки концепції ненасильницького спілкування’, Проблеми гуманітарних наук. Серія : Філософія, Вип. 37, c. 4–14.

6. Кивлюк, ВО 2020. ‘Значення міжнародної освіти як засобу миробудування в контексті філософії освіти’, Дослідження проблем гуманітарних наук : збірник наукових праць, м. Київ, 18-19 листопада 2020 р. / ред. кол.: А. В. Сакун, Т. І. Кадлубович, Д. С. Черняк. – Київ : КНУТД, c. 84-87.

7. Легенький, МІ 2015. ‘Освітня політика в умовах глобалізації’, Митна справа, № 3(2), c. 3-7. 8. Образование в духе глобальной гражданственности’ (2021). UNESCO website. Available from: <https://ru.unesco.org/themes/obrazovanie-v-duhe-globalnoy-grazhdanstvennosti>. [11 November 2021].

9. Свириденко, ДБ, Хоменко, ГВ, & Александрова, ЮМ. 2020. ‘Філософська концептуалізація наукової освіти як інструмента миробудівництва’, Освітній дискурс, Вип. 26, c. 49-61.

10. Смільська, І 2016. ‘Миротворчість як один із головних напрямків співпраці України та ООН’, Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини, Вип. 17, c. 66-72.

11. Хоменко, ГВ 2019. ‘Соціально–філософський аналіз феномену миру як основи проектування миробудівництва’, Гілея: науковий вісник, Вип. 145(2), c. 164-168.

12. Хриков, ЄМ 2017. ‘Уроки гібридної війни для вищої освіти України (Lessons of the hybrid war for the higher education of Ukraine)’, / Є.М.Хриков // Гібридна війна на Сході України в міждисциплінарному вимірі : витоки, реалії, перспективи реінтеграції. - Старобільск, с.192 - 198.

13. Bazaluk, O & Svyrydenko, D 2017. ‘Philosophy of war and peace: in search of new European security strategy’, Anthropological Measurements of Philosophical Research. 12:89-99.