Деталі

Категорія: Uncategorised

автор: Кивлюк О. П.

 Актуальність теми дослідження. Феномени глобалізації, цифровізації, віртуалізації та техногенезу трансформують не лише екзистенційні умови буття людини, а й самі основи її онтології. У контексті філософських розвідок ХХІ століття традиційна концепція людини як раціональної, автономної та цілісної істоти постає як така, що потребує сутнісного перегляду. У світлі новітніх технологічних досягнень – таких як біоінженерія, штучний інтелект, цифрові симуляції реальності – людська ідентичність дедалі частіше постає як фрагментарна, технічно медійована, контингентна тощо.

Постановка проблеми. Новий онтологічний ландшафт поглиблює відмінності в соціальній, цифровій та інтелектуальній рівності, що зумовлює необхідність – формування цифрової етики, дослідження питань технологічної справедливості, еволюції свідомості, автономії у світі алгоритмів, переосмислення власної ідентичності та змін у аксіологічному вимірі. Ця проблематика і виводить на перший план трансгуманістичні і постгуманістичні концепції, які пропонують альтернативні візії майбутнього людської суб’єктності — від розширення людських можливостей до виходу за межі “людського” як такого.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теорії транс- та постгуманізму як предмет філософської концептуалізації привертав і привертає увагу сучасних науковців, які досліджують дану проблематику в контексті міждисциплінарних методологічних підходів у мультикультурному вимірі. Трансгуманізм, починаючи з відомого футуриста Ф. Есфандіарі та Макса Мора, вивчають: Дж. Губермен, С. Л. Соргнер, Н. Бостром, А. Косс, Л. Гоц. Постгуманістичні теорії описані в роботах: Д. Гаравей, К. Н. Хейлз, Р. Брейдотті, Ф. Феррандо, К. Дейгл, Н. Загурська, О. Базалук та інші філософи. Людину як незавершений проєкт через розширення можливостей тіла та розуму досліджували: С. Фуллер, Ф. Рана та К. Семплс, Е. Круз, Дж. Савулеску, Е. Міа і т.д.

Постановка завдання. Окреслити філософські абриси транс та постгуманізму в контексті їх відмінностей щодо еволюційної концепції “Людина 2.0”.

Виклад основного матеріалу. Осмислення трансгуманізму та постгуманізму в контексті формування моделі “Людини 2.0” виявляє концептуальну багатовекторність і семантичну напруженість між цими підходами. У межах філософського дискурсу вони нерідко постають як своєрідні теза й антитеза, що полемізують з приводу онтологічного та ціннісного статусу людини у добу технологічного прискорення. У певних аналітичних парадигмах транс- та постгуманізм розглядаються як взаємодоповнювані моделі еволюції людини, що виходить за межі традиційної антропології. Водночас, в інших інтерпретаціях між ними фіксується сутнісне протиставлення: трансгуманізм функціонує як технооптимістичний ідеал вдосконаленої людини майбутнього, зосереджений на максимізації когнітивних, фізичних і моральних можливостей за допомогою біоінженерних втручань; постгуманізм же, навпаки, репрезентує критичну деконструкцію антропоцентризму та підважує уявлення про людину як єдиного носія розуму, агентності й цінності.

Висновки. Реконцептуалізація людського буття в межах транс- та постгуманістичних парадигм відкриває нові горизонти осмислення феномену “Людини 2.0” як проєкту радикальної антропотрансформації, що балансувати між аксіологічним імперативом збереження гуманістичних засад (гідності, автономії, моральної відповідальності) та технооптимістичним баченням вдосконалення людини за допомогою біо-, нейро- і цифрових технологій. Це створює методологічне підґрунтя для розвитку транс- та постгуманістичних концепцій – таких, що здатні охопити складність змін, які відбуваються на перетині гуманітаристики, техногенезу, біоінженерії, глобального мислення та міждисциплінарності. підходу.

Ключові слова: людина, трансгуманізм, постгуманізм, антропоцентризм, глобалізація, цифровізація, технології.

Список використаних джерел:

1. Бейквелл, С 2025. Людині під силу. Сімсот років гуманістичного вільнодумства, допитливості та надії, пер. з англ. Войтка, Я, Х.: Віват, 560 с.
2. Загурська, Н 2018. ‘Speculative posthumanism: naturalization and vitalization’, Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, “Серія ЄФілософія. Філософські перипетії”, Вип. 59, C. 25–31. Available from: <https://doi.org/10.26565/2226-0994-2018-59-3> [28 Березень 2025].
3. Кивлюк, ОП 2024. ‘Трансгуманізм та постгуманізм: рефлексія сучасного напрямку філософсько-антропологічної теорії’, V Академічні Читання пам’яті Г.І.Волинки: філософія, наука та освіта: наук.-прак. конференція (Київ, 1 травня 2024), за ред.: Андрущенко, ВП, Русакова, СС & Гончаренко, КС, Львів-Тоунь: Liha-Press, С. 104-107.
4. Харарі, ЮН 2023. Homo Deus. За лаштунками майбутнього, пер. з англ. Демʼянчук, О, 4-те вид., Київ: Вид-во Букшеф, 512 c.
5. Хейлз, НК 2013. Як ми стали постлюдством. Віртуальні тіла в кібернетиці, літературі та інформатиці, пер. Марічева, Є, Київ: Вид-во Ніка-Центр, 426 с.
6. Bostrom, N 2008. ‘Letter from Utopia’, Studies in Ethics, Law, and Technology, 2(1), рр. 1-7. Available from: <https://nickbostrom.com/utopia> [28 March 2025].
7. Braidotti, R 2013. The Posthuman, Polity Press, 229 p.
8. Dobrodum, O & Kyvliuk, O 2021. ‘Transhumanism and Posthumanism: Reflection of the Human Civilization Future’ Philosophy and Cosmology, Volume 26, рр.77-89. Available from: <https://doi.org/10.29202/phil-cosm/26/6> [28 March 2025].
9. Fereidoun, ME 1978. Optimism One, Popular Library, p. 172.
10. Fuller, S 2011. Humanity 2.0: What it Means to be Human Past, Present and Future, Palgrave Macmillan London, p. 265.
11. Haraway, D 1985. A Cyborg Manifesto: Science, Technology, and Socialist-Feminism in the Late Twentieth Century. 33 p.

Деталі

Категорія: Uncategorised

автор: Самчук З. Ф.

 Актуальність теми дослідження. Уміння майбутніх учителів працювати зі смислотворчими ресурсами мови є критично важливим для розвитку демократичної культури в умовах глобалізації та гібридизації освітніх практик. Символічна компетентність, що охоплює здатність інтерпретувати багаторівневі знаки, керувати ними й вибудовувати міжкультурний діалог, поки що залишається недостатньо концептуалізованою у вітчизняній педагогіці.

Постановка проблеми. Існуючі моделі мовної підготовки здебільшого зосереджені на комунікативних навичках, ігноруючи цивілізаційні, етичні та семіотичні аспекти, без яких неможливо сформувати відповідальне громадянство. Відтак постає запитання: як інтегрувати символічну компетентність у структуру підготовки вчителів, щоби забезпечити не лише технічне володіння мовою, а й критичне осмислення культурних кодів?

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Світові та українські автори порушують аспекти автономного навчання, екологічного підходу до мови, епістократичної ролі знання й проблеми інтернаціоналізації вищої освіти. Проте міждисциплінарний синтез цих напрямів щодо підготовки педагогів залишається фрагментарним. Дослідження демонструють дефіцит методологічних моделей, що поєднують цивілізаційну теорію, філософію освіти і екологію мовлення.

Постановка завдання. Метою статті є теоретично обґрунтувати символічну компетентність як невід’ємну складову демократичної підготовки вчителів, визначити її цивілізаційні параметри та запропонувати модель інтеграції цієї компетентності до освітніх програм.

Виклад основного матеріалу. Автор обґрунтовує поняття символічної компетентності на перетині епістократичного підходу, прагматичної педагогіки й екологічної лінгвістики; аналізує трансформації освітніх ландшафтів під впливом Болонського процесу та англомовних програм; формулює трирівневу (інституційну, методичну й особистісну) модель інтеграції символічної компетентності у навчальні курси; демонструє її потенціал для розвитку критичного мислення, етичної чутливості та здатності до культурного медіаціювання.

Висновки. Символічна компетентність виступає інтегративною лінзою, що з’єднує функціональні мовні навички з цивілізаційною рефлексією, забезпечуючи педагогам епістемічно відповідальні стратегії роботи зі знаками. Запропонована модель створює методологічні орієнтири для формування навчального середовища, у якому мова стає простором демократичного співтворення смислів і соціальної відповідальності.

Ключові слова: символічна компетентність; демократична освіта; мовна підготовка вчителів; цивілізаційний підхід; екологія мови; епістократія; критичне мислення.

Список використаних джерел:

1. Андрущенко, В 2021. ‘Епістократія освіти’, Вища освіта України, № 2, с. 5–12.
2. Гарбуза, ТВ 2013. ‘Організаційне забезпечення процесу професійної підготовки майбутніх учителів іноземної мови у Відкритому університеті Великобританії’, Вісник післядипломної освіти, № 9 (22), с. 34–44.
3. Д’юї, Д 2003. Демократія і освіта, пер. М.Олійник, І.Босак & Г. Пехник, Літопис, Львів, 294 с.
4. Рафальський, ОО & Самчук, ЗФ 2018. Цивілізаційні перехрестя сучасного суспільства, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, Київ, 688 с.
5. Самчук, ЗФ 2015. ‘Причинно-наслідкові зв’язки світоглядної зрілості та якісної освіти’, у Автономія та врядування у вищій освіті: збірник наукових праць, ІВО НАПН України, Київ, с. 236.
6. Терепищий, СО 2016. Сучасні освітні ландшафти, Фенікс, Київ, 309 с.
7. Crome, K, Farrar, R & O’Conner, P 2008. ‘What is Autonomous Learning?’, Discourse, № 1, pp. 11–16.
8. Kramsch, C 2008. ‘Ecological perspectives on foreign language education’, Language Teaching, vol. 41, № 3, pp. 389–408.
9. Maiworm, F & Wächter, B 2002. English-language-taught Degree Programmes in European Higher Education, Lemmens, Bonn.
10. Pérez Cañado, ML 2010. ‘English language teaching in the European Higher Education Area: from policy to practice’, Innovation in Language Learning and Teaching, vol. 4, № 1, pp. 53–69.
11. Tudor, I 2005. The Challenge of the Bologna Process for Higher Education Language Teaching in Europe, Université Libre de Bruxelles, Brussels.

Деталі

Категорія: Uncategorised

автори: Богачев Р. М., Руденко Т. П., Костроміна Г. М., Бабіна С. І., Гайдук Ф. В. 

 Актуальність теми дослідження. У процесі художньої творчості створюються цінності, які мають вічний характер. Художня творчість відображає свободу людського духу. Завдяки творчості людина змінює не лише навколишній світ, але й своє оточення, побут. У художній діяльності вона набуває естетичного розвитку, сприймає світ за законами краси. Художня творчість є унікальною діяльністю, в якій розкривається багато психічних якостей людини, адже творчий процес відбувається на високому рівні свідомості. У процесі творчої діяльності розвивається інтелектуальна, емоційна, вольова сфера особистості.

Постановка проблеми. Проблема художньої творчості, її природа, роль у формуванні особистості завжди розглядалася філософами, і сьогодні, використання художньої творчості для розвитку всебічно гармонійної особистості є важливою і актуальною проблемою. Художню творчість досліджувало багато науковців. У творчості людина утверджує основні життєві цінності – добро, красу, істину.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню творчості присвячені праці Н. Барвіної, О. Босенка,  Б. Новікова, А. Канарського, Л. Левчук,  В. Моляки, О. Морщакової, В. Шинкарука. Особливості художнього освоєння дійсності, художня цінність мистецтва розглядається у працях І. Волкової,  С. Крамської, В. Моляки, О. Оніщенко. Естетичний розвиток особистості досліджували Т. Катаргіна, В. Панченко. У досліджені було розглянуто філософські ідеї Платона, Аристотеля, Плотіна, Леон-Баттіста Альберті, Дж. Піко делла Мірандоли, Ф. Бекона, Р. Декарта, Т. Гоббса, Д. Г’юма,   Б. Паскаля, І. Канта, Г. Гегеля, Ф. Шеллінга, представників романтизму як-от:  Дж. Г. Байрон, Г. Гейне, Ф. Шиллер, західноєвропейських дослідників ХІХ-ХХ століття: А. Бергсона, А. Шопенгауера,  З. Фройда, К. Юнга, Е. Гуссерля,   М. Гайдеггера, К. Ясперса, А. Камю,  Ж.-П. Сартра, праць українських дослідників Л. Губерського, А. Канарського,   М. Поповича. Духовно-моральні цінності особистості досліджували Г. Костюк, А. Маслоу, О. Леонтьєв, К. Роджерс та інші. Сучасні дослідники, такі як В. Андрущенко, І. Бех, Н. Вознюк, С. Гончаренко, С. Максименко, Л. Подоляк розглядають проблему виховання духовно-моральної особистості.

Постановка завдання. Мета дослідження полягає у розгляді художньої творчості в історії філософської думки, визначенні її особливостей, ролі у людській життєдіяльності. Для цього необхідно проаналізувати філософську спадщину мислителів Античності, визначити особливості естетичних поглядів філософів доби Середньовіччя, Відродження, Нового часу, німецької класичної філософії, ідеї некласичної філософії щодо осмислення художньої творчості та сучасні естетичні й мистецтвознавчі уявлення. Важливим є розуміння естетичного та мистецького досвіду минулого і сучасності, базисних цінностей, естетичних категорій, різних видів і жанрів мистецтва.

Виклад основного матеріалу. У процесі художнього осмислення світу людина пізнає та перетворює дійсність за законами краси. Розвиток сприймання, уяви, розуміння прекрасного в природі, розвиток творчих здібностей до художньої творчості, поцінування мистецтва є складовими естетичного розвитку особистості. Властивості творів мистецтва та їх вплив на людину розглядаються через поняття прекрасне. Основним засобом естетичного розвитку особистості є художня творчість, результатом якої є нові художні цінності. Кожна історична доба уособлює в собі характерні стильові особливості різних видів мистецтва. У художній творчості відбувається самовираження особистості. За допомогою художніх засобів, таких як колір, звук, форма, творчий задум митця втілюється у твір мистецтва. Художня творчість є найвищою формою естетичної діяльності людини. Вона сприяє естетичного розвитку та формуванню духовно-моральних цінностей особистості. Як продуктивна людська діяльність художня творчість завжди буде вимагати індивідуальності, адже саме у творах мистецтва розкривається індивідуальність автора-митця.

Висновки. У процесі художньої творчості митцем створюється естетична цінність у вигляді твору мистецтва. Практична діяльність митця поєднується з творчою розумовою діяльністю людини, яка опановує мистецький твір. Завдяки художній творчості відбувається вдосконалення духовного світу людини, у неї виникає інтерес до творчої діяльності, гармонізуються взаємини з іншими людьми. Художня творчість є інструментом пізнання та перетворення дійсності, результатом якої є витвори мистецтва. Мистецький твір як предмет сприйняття іншими людьми, втілює в собі не лише усвідомлений, узагальнений і відображений митцем художній матеріал, а й рівень естетичного розвитку художника, а також сприяє розвитку естетичного смаку, переживання, цінностей суб’єкта сприйняття. У художній творчості особистість не лише змінює навколишній світ, але й саморозвивається – вивчає види, жанри, стильові особливості мистецтва, усвідомлює естетичні та духовно-моральні цінності.

Ключові слова: художня творчість, естетичний розвиток, художня діяльність, людина, особистість, краса, мистецтво, гармонія, духовність, морально-духовні цінності, духовний світ особистості.

Список використаних джерел:

1. Арістотель, 2018. Поетика. Перекладач Борис Тен. Київ : Вид-во Фоліо. 160 с.
2. Барвіна, НО 2016. ‘Художньо-естетична потреба як духовна домінанта сучасної вищої освіти’. Духовність особистості: методологія, теорія і практика. Зб. наук. пр. Східноукр. Національний ун-т ім. В. Даля, Луганськ, № 5 (74). с. 38-52.
3. Блаженний Аврелій Августин (n.d.). Про град Божий. Доступно: <https://blagovist.info/vybrani-pratsi-sviatykh/pro-hrad-bozhyy-knyha-1>. [31 Березня 2025].
4. Босенко, ОВ & Пучков АО 2013. ‘Статті з естетики та поетики у другому томі “Європейського словника філософій”’. Сучасні проблеми художньої освіти в Україні, Київ, № 8. с. 94-99.
5. Бражнік, ОВ 2010. ‘Закономірності існування творчої особистості. Теорія і практика творчості’. Вісник Львівської національної академії мистецтв, Львів, № 21. с. 63-71.
6. Ганаба, С & Пантєлєєв, К 2019. ‘Творчість як свобода: концептуальні ідеї та практичні стратегії’. Зб. наук. праць Національної академії державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки, Київ. с. 61-72.
7. Гегель, Георг, Вільгельм, Фридрих 2004. Феноменологія духу. Пер. П. Таращук ; ред. пер. Ю. Кушаков. Київ : Видавництво Соломії Павличко “Основи”. 548 с.
8. Іванова, ОА 2008. ‘Літературний твір: між літературознавством та соціальними комунікаціями’. Вісник Одеського національного університету. Філологія. Літературознавство, Одеса, № 7, Т.13. с. 64-70.
9. Каблова, ТБ 2016. ‘Артур Шопенгауер про паралелі етосу музики та “волі до життя” у Всесвіті’. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, Київ, № 4. с. 86-89.
10. Кант, І 2022. Критика сили судження. Пер. : Віталій Терлецький. Київ : Темпора, 904 с.
11. Кардашов, ВМ 2011. Художньо-творчий розвиток особистості : теоретичний та методичний виміри. Монографія. 3-тє вид., допов. Мелітополь. 257 с.
12. Кремінь, Т & Кремняк, Ю 2008. ‘Художня рецепція філософії екзистенціалізму в прозі Івана Багряного’. Вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Ужгород, №19. с. 55-58.
13. Ліпін, М 2019. ‘Творчість та креативність: способи людського існування’. Вісник КНТЕУ. Фiлософсько-культурні цінності особистості. Київ, № с. 79-91.
14. Лимар ВБ, 2021. ‘Творчість як практичний прояв свободи (історико-теоретичний контекст)’. Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, Київ, № 8. с. 10-17.
15. Майстренко, ЛВ 2004. ‘Любов Земна і Любов Небесна у “Бенкеті” Платона’. Гуманітарний вісник : зб. наук. пр. ЧДТУ, Черкаси, № 8. с. 80-84.
16. Макаренко, Г 2001. ‘Музика і філософія: Шопенгауер, Вагнер, Ніцше’, Київ : Факт, 52 с.
17. Моляко, ВО 2004. ‘Психологія творчості – нова парадигма дослідження конструктивної діяльності людини’. Практична психологія та соціальна робота. Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, № 8. с. 1-4.
18. Морщакова, О 2006. ‘Єдність культури та особистості: феномен творчості’. Психологія і суспільство. Культура, методологія, наука, Київ, № 3, Т.1. с. 138-147.
19. Оніщенко, ОІ 2011. Письменники як дослідники: потенціал теоретичних ідей (О. Уайльд, Т. Манн. А. Франс, І. Франко, С. Цвейг). Монографія. Київ. 299 с.
20. Павлова, О 2018. ‘Мімезис і проблема способу сигніфікації: філософсько-естетичний аспект’. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Київ : Вид-во Київського нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. № 1 (3). с. 18-21.
21. Платон 2018. Бенкет. Переклад з давньогрецької і коментарі Уляна Головач; вступна стаття Джованні Реале. Вид. 2-ге, випр. Львів : Видавництво Українського католицького університету, 220 c.
22. Платон 2021. Держава. Пер. з давньогрец. Дзвінка Коваль. 2-ге вид., перероб. Львів : Апріорі, 457 с.
23. Пономарьов, О & Черемський, М 2019. ‘Творчість як важлива умова становлення особистості’. Педагогіка і психологія професійної освіти, Київ, № 1, с. 56-67.
24. Попович, ОВ. 2013 ‘Філософська еволюція змісту ідеї творчості’. Збірник наукових праць “Ґілея: науковий вісник”, Київ, № 79, c. 201-205.
25. Саноцька, Н 2006. ‘Колективне несвідоме як джерело творчості у філософській концепції К. Юнґа’. Вісник Львівського університету. Філософські науки. Львів : № 9. с. 88-96.
26. Шандрук, С 2015. ‘Творчість як употужнення здібностей особистості’. Психологія і суспільство, Київ, № 1. с. 86-91.
27. Шевчук, С 2018. ‘Аристотель – засновник науки (соціокультурні та епістемологічні детермінанти наукової програми мислителя)’. Вісник Львівського ун-ту. Серія філос-політолог. Студії, Львів, № 20. с. 115-120.
28. Alberti, LB 1970. On Painting. Translated with Introduction and Notes by John R. Spenser. New Haven: Yale University Press, 1970.
29. Letters Upon The Aesthetic Education of Man J. C. Friedrich Von Schiller 2017. Available from : <https://openspaceofdemocracy.wordpress.com/wp-content/uploads/2017/03/letters-on-the-aesthetic-education-of-man.pdf>. [1 April 2025].
30. The Enneads, by Mackenna, Stephen. ix. On the Good, or the One (n.d.). Available from : <https://archive.org/details/plotinustheennea033190mbp/page/n15/mode/2up>. [2 April 2025].
31. Schelling, FWJ 1989. The Philosophy of Art. Edited, translated, and introduced by Douglas W. Stott. Foreword by David Simpson. First Edition. Minneapolis, University of Minnesota Press, 342 p.
32. Schopenhauer, A 2017. The World as Will and Representation. Available from : <https://antilogicalism.com/wp-content/uploads/2017/07/schopenhauer-the-world-as-will-and-representation-v2.pdf>. [5 April 2025].
33. Thomas Aquinas (n.d.). The Summa Theologica Translated by Fathers of the English Dominican Province. <https://www.documentacatholicaomnia.eu/03d/1225-1274,_Thomas_Aquinas,_Summa_Theologiae_%5B1%5D,_EN.pdf> [1 April 2025].

Деталі

Категорія: Uncategorised

автор: Крилова С. А.

 Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що у кризові часи, особливо в ситуації війни, актуалізується необхідність альтруїзму. Але в авторитарних і тоталітарних суспільствах альтруїзм зводиться до самопожертви в ім’я інтересів лідера і його оточення. Альтруїзм повинен набути ознак “розумного альтруїзму”, носій якого здатний до турботи і любові не лише до інших, а й до себе. Особливо актуальним це стає для збереження демократії. Однією з ефективних практик розвитку розумного альтруїзму є освіта, яка вільна від формалізму, фанатизму й егоїзму.

Постановка проблеми. Важливими питаннями є те, що таке альтруїзм і якими є передумови розвитку розумного альтруїзму? Якими повинні бути практики, що актуалізують розумний альтруїзм? Можна припустити, що саме освіта може бути однією з таких практик.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему альтруїзму досліджують сучасні українські автори, серед яких можна зазначити Ю. Гуменюк, К. Литвинюк, Р. Малиношевського, Н. Оленцевич, Т. Пантюк, Ю. Пантюк, А. Рідкодубську, О. Фоміну, Ю. Шабанову та ін. Продуктивні підходи щодо можливостей освіти для актуалізації конструктивного альтруїзму зустрічаємо у роботах В. Андрущенка. Методологія метаантропології, яку розробляє Н. Хамітов, дозволяє усвідомити метаморфози альтруїзму в екзистенціальних вимірах буття людини.

Постановка завдання. Завданням даної статті є концептуалізація розумного альтруїзму, як такого, що протистоїть проєкту альтруїзму, основаному на абсолютній необхідності самопожертви, заперечення себе. В актуалізації розумного альтруїзму допомагають практики освіти.

Виклад основного матеріалу. В координатах метаантропології розумний альтруїзм передбачає поєднання турботи і любові до Іншого з турботою і любов’ю до себе, що заперечує абсолютну необхідність самопожертви. Людина допомагає Іншому, але при цьому в неї залишається можливість саморозвитку і побудови свого проєкту життя. Розумний альтруїзм можливий за умови любові до себе, яка передбачає самотворення та саморозвиток. Актуалізація розумного альтруїзму найбільш органічною є в демократичних суспільствах. В ситуації прийняття альтруїзму як абсолютно необхідної самопожертви, відсутня турбота і любов до себе, що часто-густо призводить до фізичного знищення чи до особистісної деградації. Це притаманно для тоталітарних та авторитарних суспільств, де людина є лише гвинтиком суспільного механізму. Такій деперсоналізації людини у викривленому альтруїзмі може протистояти освіта.

Висновки. Розумний альтруїзм актуалізується освітою, яка формує мотивацію до самопізнання і саморозвитку.

Ключові слова: альтруїзм, розумний альтруїзм, гуманізм, самопожертва, освіта, метаантропологія, соціальна метаантропологія, буденне буття людини, граничне буття людини, метаграничне буття людини, авторитаризм, тоталітаризм, демократія.

References:

1. Andrushchenko, VP 2025. Prosvitnytska odisseia rozumu (Educational Odyssey of Mind). Kyiv : Znannia Ukrainy. 524 s.
2. Krylova, SA 2020. ‘Vymiry liubovi ta problema podolannia samotnosti. Liudyna. Ekzystentsiia. Kultura (Deminss of love and the problem of Overcoming Loneliness’. Man. Existence. Culture)’. Pidkhid filosofskoi antropolohii yak metaantropolohii: zbirnyk naukovykh prats. Za redaktsiieiu N. Khamitova i S. Krylovoi. Kyiv : KNT. 370 s.
3. Krylova, SA 2025. ‘Poklykannia liudyny i altruizm yak problema praktychnoi filosofii (Calling a person and altruism as a problem of practical philosophy)’. Mizhnarodna naukova konferentsiia. Dni nauky filosofskoho fakultetu, s. 161-165.
4. Krylova, SA 2022. Krasa liudyny v zhyttievykh praktykakh kultury. Dosvid sotsialnoi ta kulturnoi metaantropolohii i androhin-analizu: monohrafiia (The beauty of man in life practices of culture. Experience of social and cultural metaanthropology and androgynos: monograph). Vydannia 2-e, vydannia, vypravlene i dopovnene. Kyiv : KNT. 536 c.
5. Khamitov, N 2023. Filosofska antropolohiia: aktualni problemy. Vid teoretychnoho do praktychnoho povorotu (Philosophical anthropology: actual problems. From theoretical to practical turn). 5-e vydannia, vypravlene i dopovnene. Kyiv : KNT. 405 c.
6. Khamitov, N & Krylova, S 2024. ‘Filosofske mystetstvo yak praktychna filosofiia: faktor svitohliadnoi stiikosti y altruizmu: metaantropolohichnyi analiz (Philosophical art as practical philosophy: a factor of worldview stability and altruism: metanthropological analysis)’. Humanitarno-relihiieznavchyi visnyk. № 2 (24), s. 56-59.
7. Shashkova, L & Krylova, S 2023. ‘Akademichna dobrochesnist i akademichna kharyzma vchenoho: tsinnosti vidkrytosti y doviry (Academic virtue and academic charisma of the scientist: values of openness and trust)’. SOFIIA. Humanitarno-relihiieznavchyi visnyk. № 2 (22), s. 87-90.
8. Khamitov, N 2023. The War in Ukraine and the New Humanism: David versus Goliath. Meta-anthropology of history of 21st century. Sofia : Kibea. 124 p.