Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автор: Ю. Л. Константінов
Актуальність теми дослідження. Питання агресії та війни залишаються невирішеними проблемами людства навіть у XXI столітті. У процесі філософського осмислення цих феноменів постає потреба у пошуку шляхів досягнення “вічного миру”, як ідеалу гармонійного співіснування. Особливо актуальним пошук умов досягнення миру та припинення війни є для нашої країни.
Постановка проблеми. Особливість розміркування про умови досягнення “вічного миру” полягає у складності оцінювання перспектив такого миру на тлі постійних воєн та соціальних конфліктів, що тривають у сучасному світі.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Філософські традиції І. Канта, Г. Гегеля, Т. Гоббса та їх ідеї про війну й мир залишаються основоположними в антропологічному осмисленню цих явищ. Серед сучасних дослідників, які розвивають ці підходи, можна відзначити праці Ю. Габермаса, Р. Нормана, Ф. Фукуями, а також українських мислителів О. Забужко, Т. Лютий, В. Єрмоленка, Б. Парахонського, Г. Яворської, Г. Ситника, О. Панич, О. Остапенка та В. Ряшко. Проте переважна більшість робіт присвячена саме питанням агресії та війни, залишаючи поза уваги можливість їхньої трансформації у “вічний мир”.
Постановка завдання. Виявити та проаналізувати основні причини агресії, що породжують війни, а також розкрити можливі шляхи їхнього усунення задля досягнення “вічного миру”. Особлива увага приділяється дослідженню чинників, що мають безпосередній вплив на формування стійких умов мирного співіснування.
Виклад основного матеріалу. Незважаючи на сформовані концепції ролі соціальних, політичних та економічних чинників у розвитку війни, у статті розглянуто сучасні виклики, пов’язані з агресією, зокрема в контексті глобалізації, цифровізації та впливу ідеологій. Особливу увагу приділено аналізу антропологічної природи агресії як механізму еволюційного виживання, що набуває деструктивних форм у сучасному світі та являється викликами сьогодення.
Висновки. Останні роки, позначенні збройними конфліктами, суттєво вплинули на процес філософського осмислення умов досягнення “вічного миру”, вносячи суттєві корективи у відповідні концепції. Це створює серйозний виклик для сучасної філософської антропології та соціальної етики. Підштовхуючи до пошуку нових підходів розв’язання проблеми війни як соціального явища
Ключові слова: агресія, війна, вічний мир, держава, совість, причини агресії.
Список використаних джерел:
автор: О. Ю. Рак
Актуальність теми дослідження. На період війни, розуміння щастя змінилось, цінність життя теж дало нову форму пояснень, тому тема стала ще більш актуальною на сьогоднішній день. Стаття присвячена аналізу філософських поглядів Епікура про смерть, щастя, знання та інші важливі теми. У процесі дослідження автором детально опрацьовано аргументи Епікура – чому смерть не є злом, а також його ідеї про те, як досягти щастя в житті.
Постановка проблеми. Розкрито проблематику, що філософія Епікура пропонує практичні комунікативно-ціннісні поради, як жити без страху перед смертю, цінувати життя і знаходити радість у простих речах. Епікур у своїх філософських роздумах підкреслює важливість розумного життя, етики, справедливості, знань і суджень. При опрацюванні даної проблеми ми бачимо суттєвий вплив епікуреїзму на українську культуру. Автор статті при проведенні дослідження наводить приклади використання ідей Епікура в творах таких українських письменників, як: Іван Франко, Леся Українка та Микола Хвильовий.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Науковими дослідженнями щодо філософських поглядів Епікура щодо проблемних понять представлено у працях відомих українських авторів, таких як: М. М. Мовчан, О. В. Кулєшов, Л. С. Кучера, П. А. Кравченко, В. Л. Петрушенко, М. В. Сінельникова. Слід виокремити американського класика, вченого-філософа Девіда Констана, який досліджував епікурейську філософію і його праця “Деякі аспекти епікурейської психології”.
Постановка завдання. Виявлення основних моментів у епікурейській філософії – це існування людини, цінність життя та буття, розуміння основних понять “щастя”, “задоволення”, “страху”, “страждання” тощо. Філософ наголошує, що найкращим чином досягнення щастя та задоволення – це мати якомога менше потреб від життя. А відповідно дня нас постає завдання – виокремити найкращі поради для життя, щоб отримати насолоду і щастя у людському бутті.
Виклад основного матеріалу. Філософ мав оптимістичний напрям щодо етики життя та задоволення і вважав, що в усьому є міра її дотримання. Ідеал життя та буття полягає – у задоволенні природних, а не створених бажань. Жодним чином Епікур був проти заздрощів та злих намірів нашкодити комусь, основне в його житті пам’ятати про безкорисливу доброту, оскільки вона завжди винагороджується. Вчений наголошував на необхідності постійно працювати над своїми знаннями та чуттями, щоб бути потрібним для багатьох. Найважливішою комунікативною порадою філософа була розуміння щастя і вміти вдовольнятися найменшим, також відноситись до смерті як кінець буття людини і треба жити отримуючи задоволення від природнього та фізичного існування, насолоджуватись життям, але пам’ятати межі допустимості заборонених пристрастей.
Висновки. Мета нашого життя – це пошук щастя, жити доброчесно і справедливо, керувати своїми думками, а отже – здобувати розум та знання. Автором розроблено висновок, що головними комунікативно-ціннісними порадами є принцип задоволення за Епікуром – це не просто пошук фізичних радощів, а комплексний підхід до життя, який включає в себе розуміння і задоволення як фізичних, так і розумових потреб, і в кінцевому – досягнення “атараксії”, тобто спокою душі.
Ключові слова: смерть, страх, щастя, задоволення, епікуреїзм, комунікативно-ціннісна порада, атараксія
Список використаних джерел:
автор: В. І. Поліщук
Актуальність теми дослідження. Концепція сталого розвитку є однією з ключових парадигм сучасної наукової думки, яка об’єднує економічні, екологічні та соціальні аспекти. В умовах прискореного технологічного розвитку, зростання населення та інтенсивного використання природних ресурсів питання збалансованого розвитку набуває критичного значення. В умовах глобальних екологічних і соціальних криз, таких як пандемія COVID-19 та війна в Україні, яка почалася у 2022 році. Ці події посилили соціальні та економічні нерівності, погіршили стан глобальної екосистеми та підкреслили важливість міжнародної співпраці у вирішенні глобальних проблем. У сучасних умовах концепція сталого розвитку отримує новий імпульс у контексті необхідності комплексної інтеграції екологічних, соціальних та економічних аспектів розвитку, що стає головною передумовою для довготривалого збереження людської цивілізації та природних ресурсів.
Постановка проблеми. Сучасна концепція сталого розвитку постає як відповідь на низку глобальних викликів, зокрема економічних, соціальних та екологічних. Традиційні моделі економічного зростання, орієнтовані на максимальне використання ресурсів, призводять до погіршення стану навколишнього середовища, соціальних нерівностей і економічної нестабільності. Основна проблема сталого розвитку полягає в необхідності знайти баланс між задоволенням потреб сучасного покоління та збереженням ресурсів для майбутніх поколінь. Глобальні виклики, як-от пандемія COVID-19 та війна в Україні, посилили ці проблеми, підкресливши важливість інтеграції екологічних, соціальних та економічних аспектів розвитку. Вирішення цих проблем потребує міждисциплінарного підходу та розробки нових стратегій, здатних забезпечити тривалий та гармонійний розвиток людства.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Концепція сталого розвитку широко досліджувалась багатьма науковцями. Звіт “Межі зростання” (1972) Донелли й Денніса Медоуз, Йоргена Рандерса та Вільяма Беренса вперше наголосив на обмеженості ресурсів планети. Ерлех Шумахер у “Мале – це прекрасно” (1973) запропонував людоцентричний підхід до економіки, а Елвін Тофлер у “Третій хвилі” (1980) розглянув адаптацію до швидких змін у суспільстві. Звіт Брундтланд “Наше спільне майбутнє” (1987) закріпив поняття сталого розвитку на міжнародному рівні. Р. Костанца, Г. Дейлі та Дж. Лавлок висвітлили екологічну економіку й збереження ресурсів, а З. Халл і Г. Йонас дослідили етичну відповідальність перед майбутніми поколіннями. А. Папудзинський систематизував філософські парадигми сталого розвитку, виділивши прагматичний, консервативний та системний підходи. А. Фергус, Дж. Роуні, Ю. Габермас і М. Фуко підкреслили важливість дискурсу в сталому розвитку. Внесок Г. Нерсесян і С. Гордіджина акцентує на регулюванні корпоративної соціальної відповідальності..
Постановка завдання. Дослідити еволюцію концепції сталого розвитку з філософської точки зору, зокрема, її соціально-філософські аспекти, та визначити їхнє значення для забезпечення гармонійного розвитку суспільства.
Виклад основного матеріалу. Розглянуто еволюцію концепції сталого розвитку від її історичних витоків до сучасних парадигм. Проаналізовано вплив глобальних криз на досягнення цілей сталого розвитку та інтеграцію екологічних, економічних і соціальних вимірів у процес прийняття рішень. Значна увага приділяється корпоративній соціальній відповідальності (КСВ) як етичному компоненту бізнесу та її ролі у сталому розвитку.
Висновки. Концепція сталого розвитку є ключовою для забезпечення довгострокового розвитку людства. Її інтеграція в соціальну філософію дозволяє забезпечити гармонійний розвиток, що враховує економічні, соціальні та екологічні аспекти. Міжнародні ініціативи, такі як Конференція ООН 1992 року та Хартія Землі, сприяли утвердженню концепції сталого розвитку на глобальному рівні, акцентуючи на інтеграції всіх аспектів розвитку. Філософські підходи до сталого розвитку, представлені в працях сучасних дослідників, варіюються від прагматичних до системних, пропонуючи різні шляхи досягнення гармонійного розвитку. Концепція сталого розвитку підкреслює важливість соціальної рівності та справедливого розподілу ресурсів, що є ключовими для довготривалого розвитку людства. Її інтеграція в економічні та екологічні аспекти забезпечує стійкість розвитку, а філософська рефлексія сприяє подальшому теоретичному та практичному осмисленню цієї концепції як соціального та етичного імперативу. Філософський аналіз сталого розвитку є важливим елементом для подальших досліджень і практичної реалізації цієї концепції.
Ключові слова: сталий розвиток, соціально-філософські аспекти, глобальні виклики, корпоративна соціальна відповідальність, гармонійний розвиток.
Список використаних джерел:
автори: Т. П. Руденко, В. В. Безпалько
Актуальність теми дослідження. Творча діяльність, насамперед, науково-технічна творчість є духовно-соціальним феноменом в результаті якої людина продукує теоретичні, технічні та технологічні продукти, які задовольняють її потреби. Техніка і технології полегшують життя людини. Однак, виникають і глобальні проблеми в контексті техногенного змісту. Великий соціокультурний вплив мають інформаційні технології, які забезпечують інтереси, комунікацію людей, їх обмін інформацією, проте це зменшує рівень автономності, приватності, безпеки, що ставить під питання дотримання прав людини в цифрову еру. Відповідно, філософське осмислення взаємодії людини і технології є сьогодні актуальною проблемою.
Постановка проблеми. Філософське осмислення природи творчості, специфіки творчої діяльності займає важливе місце в історії філософської думки. А розгляд творчої діяльності людини у контексті розвитку техносфери сучасного суспільства надасть можливість запобігти негативним наслідкам розвитку техніки та технологій. Розвиток сучасного технічного середовища постійно набирає обертів, що свідчить про формування нової реальності, в якій технічне та технологічне стає пріоритетним та має інтегрований характер. Техносфера при цьому повинна розвиватися коеволюційно відносно природи, людини, суспільства.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням творчості, творчій діяльності присвячена велика кількість філософських робіт, серед яких творчість розглядається як духовно-соціальний феномен – праці І. Волощук, Л. Гончарової, В. Моляки, В. Шинкарука та інших дослідників; як засіб пізнання та перетворення світу, як інноваційна діяльність творчість вивчається у працях Л. Гаращенко, Л. Козак, Д. Кочмар, О. Леонтьєва, Б. Новікова, О. Чумак. Творчу діяльність, творче мислення, розвиток творчих здібностей людини досліджують Д. Алфімова, Е. Бутенко, І. Волкова, О. Матюшкін, В. Моляко, В. Роменець, Я. Сікора. У дослідженні було розглянуто праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, предметом вивчення яких були технологічні, соціокультурні трансформації сучасного суспільства. Особливості розвитку “техносфери” розглядають О. Дольська, Л. Сліпчишин, П. Тейяр де Шарден, М. Гайдеггер, К. Ясперс, Е. Тоффлер.
Постановка завдання. Мета дослідження полягає у визначенні особливостей творчої діяльності; розгляді поняття “техносфера”, вивчені закономірностей функціонування техносфери та виявленні механізмів її впливу на життя людини. Розгляд творчої діяльності у контексті розвитку сучасної техніки та технологій сприятиме поглибленому розумінню специфіки творчості.
Виклад основного матеріалу. Найчастіше творчість розглядають як діяльність в процесі якої створюються якісно нові матеріальні і духовні цінності. Визначають такі ознаки творчої діяльності як вироблення суспільних цінностей, використання нових способів діяльності та засобів виробництва. У процесі діяльності людина використовує наявні знання й оволодіває новими. Творчість стає актом розкриття існуючих закономірностей через відображення дійсності та завдяки її перетворенню. Діяльність завжди є цілеспрямованою, людина формулює і розв’язує проблеми, вибирає оптимальні шляхи їх вирішення. Творчість є формою розвитку суспільства, культури. Діяльнісний підхід до творчості визначає здатність особистості до створення нових цінностей культури, а у процесі діяльності розкриваються комунікативні, інтелектуальні, емоційно-вольові можливості особистості. Творчість є вищий вид діяльності, це відмінна сутність людини. Результатами технічної творчості є нові знаряддя праці, конструкторські вироби, технологічні процеси, які мають суспільну цінність. Відповідно, техніка та технології виступають як феномен світу, що оточує нас. Техносфера впливає на духовне життя, відбувається трансформація ціннісних орієнтацій людини. Етика взаємодії з технологічними системами стає однією з найбільш актуальних проблем цифрової епохи. Розвиток техносфери повинен відбуватися коеволюційно – гармонійно по відношенню до усіх її складових. Функціональним призначенням техніки є покращення умов існування людини, отже, при розробленні техніки і технологій слід враховувати антропологічні, психологічні, екологічні, етичні чинники.
Висновки. Розгляд техносфери, визначення предмету дослідження та методологічних підходів до вивчення цього феномену є проблемними питаннями сучасного філософського дискурсу. Термін “техносфера”, найчастіше, застосовується для філософського аналізу сучасного технічного середовища. Із застосуванням комп’ютерних засобів і технологій у всіх сферах суспільного життя змінюється сучасна картина світу. Розвиток науки, техніки і технологій не можливо уявити без творчої діяльності людини. Кожен історичний етап суспільного розвитку відрізняється характерними рисами технічного середовища. І надалі, ми будемо спостерігати розвиток техніки і технологій, особливо інформаційних. Інформаційні технології повинні забезпечувати ефективну взаємодію людей, сприяти розвитку науки, освіти, культури.
Ключові слова: творчість, творча діяльність, людина, природа, техносфера, техніка, технології, технічна реальність, мислення, духовність, суспільний розвиток, суспільство, цифрова епоха
Список використаних джерел:
автор: І. В. Комісар
Актуальність дослідження. Актуальність даного дослідження зумовлена фундаментальною важливістю проблеми природи знання у філософії, яка охоплює пошук основних принципів, що визначають людське розуміння реальності. Метафізика знання розширює рамки епістемологічного аналізу, звертаючись до онтологічних питань, які лежать в основі можливості пізнання. У сучасному світі, де наукові та технологічні досягнення трансформують уявлення про знання і реальність, дослідження метафізичних основ знання не тільки поглиблює філософське розуміння, а й також пропонує нові концептуальні підходи до інтерпретації реальності.
Постановка проблеми. Проблема метафізичних основ знання полягає у визначенні його природи, меж і зв’язку з реальністю та буттям. Це вимагає аналізу онтологічних та епістемологічних припущень різних філософських традицій, що формують сучасне розуміння пізнання як процесу, інтегрованого в контекст людського існування.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досліджуючи дану проблематику, ми спиралися на роботи Платона, Арістотеля, Р. Декарта, І. Канта, Г. Гегеля, М. Гайдеггера, В. Квайна, А. Вайтгеда, а також сучасних дослідників, таких як В. Петрушенко, А. Гуей, Т. Прадьо, М. Есфельд, А. Браянт, та інших.
Постановка завдання. Завданням дослідження є виявлення онтологічних основ знання, аналіз ключових метафізичних концепцій і оцінка їх впливу на сучасне філософське розуміння зв’язку між знанням, реальністю та буттям.
Виклад основного матеріалу. Стаття присвячена дослідженню метафізичних основ знання через порівняльний аналіз класичних, модерних та сучасних філософських підходів. Розглядаються основні метафізичні концепції, такі як дуалізм знання і реальності, іманентність знання в матеріальному світі, роль суб'єктивності, діалектичний розвиток знання, екзистенційна залученість у буття та процесуальність знання. Автор акцентує увагу на тому, що метафізичний підхід до знання сприяє поглибленню розуміння його природи, меж та епістемічної валідності, що розширює сучасне бачення реальності та буття.
Висновки. Метафізичні концепції знання відіграють ключову роль у філософському осмисленні природи пізнання, його меж і зв’язку з реальністю. Від класичних дуалістичних підходів до сучасних динамічних і реляційних моделей, метафізика знання розкриває його як багатовимірний процес, що інтегрує онтологічні, епістемологічні та екзистенційні аспекти, сприяючи формуванню цілісного розуміння реальності та буття.
Ключові слова: метафізика, знання, дуалізм, іманентність, суб'єктивність, діалектика, пізнання, реальність
Список використаних джерел: