автор: Ревін Ф. Г.

Актуальність теми дослідження. Колективна діяльність як специфічна галузь дослідження вже певний час э предметом активної соціально-філософської рефлексії. Водночас, зміцнення ролі процесів суспільної інтеграції, динамічне перетворення старої парадигми соціальних відносин, постання та виокремлення нових форм кооперативних взаємозв’язків та модусів взаємодії у стрімко глобалізуючомуся світі спонукає дослідників максимально всеохопно вивчати означене розмаїття типів і видів сумісної кооперативної практики, спираючись на різні інноваційні методи дослідження та методологічні інструменти.

Постановка проблеми. Колективні інтенційні настанови носять наскрізний характер в нашому житті. Адже саме подібні поліморфні різновиди спільної дії і покладено в основу формування та функціонування соціальної реальності. Автор, отже, має намір детально дослідити мереологічну діалектику сполук кооперативної дії, що фундують засади соціальної динаміки, дозволяючи мислити власну особистість через призму статусу різних суспільних груп, розглядати себе з точки зору нашого спільного громадського впливу, обов’язків та відповідальності, приміряти та виконувати велику кількість сумісних суспільнотворчих соціальних ролей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Разом з цим, вельми близькі за загальною проблематикою досліди спостерігаються у доробку таких вчених як В. Андрющенко, Ю. Бойко, М. Бойченко, Л. Губерський, А. Єрмоленко, А. Єрмолаєв, В. Лісовий, М. Михальченко, В. Навроцький, М. Надольний, В. Ніколаєв, Н. Петрук, О. Поліщук та у багатьох інших.

Постановка завдання. Метою даної статті є висвітлення раніше широко не досліджуваного в лоні української соціальної філософії феномену “колективної інтенційності”, здійснивши аналіз основних позицій і положень в рамках актуальної для аналітичної та континентальної філософії суспільства дискусії навколо онтологічного статусу колективної діяльності, спільної та індивідуальної праксеологічної площини інтенційних проявів, різноманітних особливостей кооперативних актів, модусів, та станів.

Виклад основного матеріалу. В статті проаналізовано сучасну парадигму та актуальний стан проблематики теоретико-практичних засад кооперативної поведінки в рамках концепції “колективної інтенційності”, що активно досліджується в лоні аналітичної соціальної філософії. Зокрема, на меті стояло розкрити сутнісні нормативні, отологічні та психологічні аспекти полеміки щодо засадничих механізмів змісту, модальності, та природи суб’єкту сумісної праксеологічної діяльності, висвітливши апорії раціональної колективної дії, виявити розбіжності та точки перетину між позиціями та аргументацією основних сторін та напрямків в зазначеній галузі.

Висновки. Висновки, зроблені в статті, можуть бути витлумачені як підтримка гіпотези про нерозподільчий "we-mode", яка вимагає ретельного простого пояснення співпраці, що доповнює надмірно індивідуалістичний "I-mode" спільних починань, поширених в англосаксонської соціальної науці. Таким чином, при оцінці через призму індивідуального режиму особистої зацікавленості майже половина учасників стандартного експерименту вирішують спів-працювати, використовуючи підходи, засновані на наших міркуваннях, тим самим доводячи, що група людей може мати намір діяти раціональними способами для досягнення Парето-оптимальних результатів. Ще одним критичним недоліком таких моделей є їх атомістично герметична методологія, яка, незважаючи на отримання негайних логічних вигод, тим не менш, повністю ігнорує цілий ряд життєво важливих сукупних чинників співробітництва, а саме: культурна замкнутість, суспільна довіра і взаємність, які накопичуються і формуються з плином часу.

Ключові слова: інтенційність, колективізм, індивідуалізм, інтерналізм, екстерналізм, інструменталізм, холізм, редукціонізм, натуралізм, праксеологія, теорія раціонального вибору, кооперація, синергія, спільна діяльність

Список використаних джерел:

1. Блумер, Г., 1994. ‘Коллективное поведение’, Американская социологическая мисль : тексты, М. : Изд-во МГУ, 496 с.
2. Горак, Г., 2008. ‘Громадянське суспільство як інтегратор особистісних начал’, Філософська думка, № 3, С. 62 – 73.
3. Навроцький, ВВ., 2009. ‘Аналітична соціальна філософія про колективні феномени’, Актуальні проблеми духовності : зб. наук. праць, Вип. 10, Кривий ріг : Видавничий дім, С. 293 -301.
4. Култыгин, ВП., 2004. ‘Теория рационального выбора – возникновение и современное состояние’, Социологические исследования, № 1, С. 27–67.
5. Поліщук, ОС., 2015. ‘Колективна дія : соціальне пізнання і практика. Досвід філософської концептуалізації : монографія’, Тернопіль : ТОВ «Тернограф», 400 с.
6. Таран, ВО., 2009. ‘Соціальна філософія : Навч. пос.’, К. : Центр учбової літератури, 272 с.
7. Bratman, M., 1993. ‘Shared Intention’, Ethics 104. P. 97-113.
8. Gilbert, M., 1987. ‘Modelling Collective Belief’, Synthese, Vol. 73, P. 185-204.
9. Jankovic, M., Ludwig, K., ed., 2017. ‘The Routledge Handbook of Collective Intentionality’, Routledge, New York, 256 p.
10. Searle, J., 1990. ‘Collective Intentions and Actions’, Intentions in Communication, Cambridge : MIT Press, P. 401-415.
11. Sellars, W., 1980. ‘On Reasoning about Values’, American Philosophical Quarterly, 17(2), P. 81–101.
12. Tuomela, R., 2002. ‘The Philosophy of Social Practices’, Cambridge, UK : Cambridge University Press, 288 p.
13. Weirich, P., 2008. ‘Collective Rationality : Equilibrium in Cooperative Games’, Oxford University Press, 263 p.