автори: Потіщук О. О., Франко Н. О., Сторожик М. І.
Актуальність теми дослідження. Актуальність теми дослідження полягає в тому, що розвиток продуктивного мислення на сьогодні є вирішальним фактором розвитку суспільства. Розгляд раціональності як форми мислення чи то з точки зору логіки, чи історичного розвитку наукового знання, або вирішення філософсько-світоглядних питань окреслить необхідний напрям дослідження. Раціональність постає як вища культурна цінність, її розгляд у соціокультурному вимірі надасть можливість усвідомити різні її види, які відповідають різним сферам суспільного життя людини таким як, наукова діяльність, філософія, мистецтво, зрештою, визначити її роль у житті людини як певної норми людської поведінки, організації людської діяльності, як необхідного орієнтиру людині у світі. Проблема раціональності як філософського осмислення організації життєдіяльності людини і суспільства, пізнавальних та перетворювальних практик, раціональності знання була та залишається важливою у філософії та головною в науковій діяльності.
Постановка проблеми. Філософське осмислення проблеми раціональності тісно пов’язане з усвідомленням людиною свого існування, сенсу буття, пізнавальних можливостей, знання. Раціональність є одним із типів ставлення людини до світу, це такий важливий елемент, який споріднює людину з навколишнім світом, дозволяє зрозуміти закони його функціонування, а відсутність загальноприйнятого визначення цієї філософської категорії та визначених методологічних підходів до вирішення її проблем спонукає до її розгляду та осмислення.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. На дослідженні проблеми раціональності зосереджували увагу як зарубіжні автори, такі як М. Вебер, Л. Вітгенштайн, Ю. Габермас, Р. Карнап, Т. Кун, І. Лакатос, К. Поппер, так і вітчизняні науковці як-от: І. Бичко, В. Горський, О. Моравецький, В. Науменко, І. Огородник, І. Паливода, М. Попович, Л. Рижко та інші дослідники. Праці І. Антошиної, О. Рубанець, містять логіко-методологічний розгляд раціональності. Проблема типологізації раціональності отримала висвітлення в працях А. Кравченко, М. Колеснікова, А. Колеснікової, О. Леонтьєва, В. Мельника. Аксіологічний аспект раціональності розглядається у працях В. Пироженка, С. Ягодзінського тощо. Фундаментальні філософські положення методології наукового пізнання заклали такі вчені, як-от: Аристотель, Г. Галілей, М. Кузанський, Ф. Бекон, Р. Декарт, Г. Ляйбніц, І. Кант, Г. Гегель, К. Поппер, І. Лакатос тощо. Вивченню теоретичних аспектів та організації проведення наукових досліджень присвячені праці видатних українських учених: В. Вернадського, М. Василенка, В. Копніна, О. Левицького. Питанням методології сучасних наукових досліджень присвячені наукові праці І. Клочкова, А. Конверського, О. Рубанець, С. Сумченка, Л. Шенгерій.
Постановка завдання. Мета дослідження полягає у розгляді проблеми раціональності в історико-філософському контексті, визначені природи, механізмів її розвитку, різних типів раціональності в європейській філософській думці. Дослідження генезису ідеї раціональності в контексті розвитку наукового знання надасть можливість розглянути раціональність, як форму мислення, як у філософії, так і в науці.
Виклад основного матеріалу. Раціональність історично розглядалася передусім як логічна несуперечливість, впорядкованість, відповідність поставленій меті, продуктивність у науковому пізнанні чи предметно-практичній діяльності. Розглядаючи раціональність взагалі, визначають здатність мислення оперувати поняттями, відображати світ розумно. Наукова раціональність є діяльністю зі створення ідеалізованих об’єктів, які визнає наука. У соціально-культурному аспекті раціональність постає як відповідність соціально-культурній системі, в якій здійснюється діяльність. Соціокультурний аспект раціональності розглядається з точки зору цінностей, тобто раціональність як цінність, але й сама раціональність може включати ціннісні аспекти, тоді можна говорити про аксіологічні аспекти наукової раціональності. Отже, раціональність дозволяє окреслити певну співмірність мислення і буття, а її розгляд у соціокультурному вимірі в сучасному філософському дискурсі дає можливість усвідомити різні види раціональності, такі як наукова, практична, художня, що відповідають різним сферам суспільного життя людини – науці, філософії, мистецтву, політиці, особистісному життю.
Висновки. Генеза раціональності бере початок з її розуміння в Античності, до неї зверталися філософи наступних історичних періодів, і сьогодні, вона розглядається науковцями, а складність її трактування акцентує різноманіття її форм. Філософське осмислення проблеми наукової раціональності ґрунтується на понятті наукової істини, найбільш поширених концепціях її існування, застосуванні різного методологічного забезпечення наукових досліджень. Філософія і наука дотримуються логіки раціонального сприйняття світу, головною рисою раціональності визначається тлумачення буття за допомогою розуму, визначенні законів існування природи, людини, суспільства. Філософія як рефлексивне мислення, в якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності, визначає людське самоствердження у світі, а наука як цілеспрямована діяльність, потужний соціальний інститут, складова промислового виробництва та сукупність фундаментальних досліджень допомагає людині вирішувати як теоретичні задачі так і практичні цілі.
Ключові слова: раціональність, мислення, людина, світ, пізнання, логіка, філософія, діяльність, істина, класична та некласична наука, методологія, соціокультурний вимір раціональності, цінність.
Список використаних джерел:
- Антошина, ІВ 2024. ‘Методологія як фундаментальна основа наукового дослідження’. Національний університет “Одеська юридична академія”, Академічні візії. Одеса, № 27, с. 1-7.
- Колесніков, МП & Колеснікова, АМ 2012. ‘Філософія і наукові типи раціональності (феноменологічний аспект)’. Філософія і сучасність : наук.-теорет. і практ. журнал. Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. Харків, № 7, с. 19-31.
- Мельник, В 2021. ‘Науковий раціоналізм: філософські виміри’. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. Львів, № 38, c. 9-20.
- Моравецький, ОМ 2019. ‘Філософсько-світоглядна проблема раціональності’. Актуальні проблеми філософії та соціології : Наук.-практ. журнал. Вид-во нац. ун-ту “Одеська юридична академія”. Одеса, № 24, с. 40-45.
- Науменко, ВЮ 2007. ‘Раціональність/ірраціональність пізнання у сучасному психоаналітичному дискурсі’. Вісник Черкаського нац. ун-ту ім. Богдана Хмельницького. Черкаси, № 25, с. 128-134.
- Паливода, І 2019. ‘Раціональність та ірраціональність в політиці ХХІ століття’. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії, Львів, № 24, c. 214-215.
- Пироженко, В 2002. ‘Наукова раціональність: ціннісна норма і методологічний регулятив’. Вісник Національної академії наук України, Київ, № 8, с. 1-9.
- Попович, МВ 1993. Логіка і проблема раціональності. АН України, ін-т філософії, Київ : Наукова думка, 191 с.
- Рубанець, ОМ 2010. ‘Сучасна наука в пошуках нового образу’. Вісник Національного технічного ун-ту України “КПІ”. Філософія. Психологія. Педагогіка. Київ, № 2, с. 57-61.
- Сидоренко, АП, Макуха, СН & Коваленко, ЕА 2020. ‘Раціональність як філософська проблема та дієвий чинник формування економіки знань’. Економічна теорія та історія економічної думки. Вісник соціально-економічних досліджень, Одеса, № 1 (72), с. 11-24.
- Сумченко, СВ 2016. ‘Сучасна наука: стан та перспективи розвитку’. Філософія науки: традиції та інновації, Київ, № 1-2 (13-14), с. 12-21.
- Чумак, ОВ 2015. Інноваційна діяльність як чинник розвитку суспільства в умовах глобалізації. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук, Запоріжжя : Запорізький національний ун-т, 224 с. Доступно : <http://phd.znu.edu.ua/page/dis/05_2015/Chumak_dis.pdf>. [25 Квітня 2025].
- Шенгерій, ЛМ 2011. ‘Порівняльний аналіз моделей пізнавальних процесів’. Філософські обрії : наук.-теорет. журнал Ін-ту філософії ім. Г.С. Сковороди, НАН України та Полтавського нац. педагогічного ун-ту ім. В. Г. Короленка. Полтава, № 25, с. 218-229.
- Ягодзінський, СМ 2010. ‘Наукова раціональність і раціоналізм в освіті’. Практична філософія. Київ, № 2, с. 62-69.
