автор: Пилипенко Світлана Григорівна
Актуальність теми дослідження. На початку ХХІ століття екзистенціально-антропологічний вимір філософського дискурсу набуває особливої актуальності в умовах плинної сучасності. У сучасних філософських студіях ідеться про пошук опори, завдяки якій, незважаючи на наявні трансформації, філософія здатна продовжити відігравати засадничу роль у визначенні проблем існування людини / суспільства / цивілізації та шляхів їх вирішення. Ідеться про осмислення фундаментальних ідей, серед яких чільне місце займає проблема зв’язку людина – світ, яка охоплює низку питань щодо буттєвої заглибленості людини та її безперервних духовних пошуків. Ідеться про філософські запити як вирішення проблем у визначенні змісту й призначення філософії освіти та її відповідності викликам з боку суспільства, що пов’язано з ідеологією економічного зиску, медійної влади тощо в контексті глобалізації, інформатизації та технологізації сучасності.
Постановка проблеми. У філософських дискурсах кінця ХХ – початку ХХІ ст. суспільство більше не абсолютизується як система суспільних відносин – зазначається множинність сенсів, що долає одномірність його існування / визначення. Ця ситуація зумовлює розгубленість людини перед викликами сучасності, тим самим змушує останню до пошуку нових дій та практик. Одним із концептів, що набуває особливого значення в ситуації втрати сучасною людиною опертя, є поняття “освітня мобільність” як своєрідного медіатора, що дозволяє відшуковувати / встановлювати нові шляхи закріплення людини в соціальному бутті.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз освітньої мобільності як відповіді на виклики пізнього модерну обумовлено працями дослідників, які звертаються до проблем глобалізації, технологізації та інформатизації сучасності, окреслюючи конфігурацію сучасного суспільства. Насамперед це праці П. Друкера, М. Кастельса, С. Леша, М. Маклюена, Р. Робертсона, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями та інших. Ситуація загубленості людини і пошук нових скрепів зазначена в розмислах С. Кримського, В. Малахова, М. Поповича, В. Табачковського, П. Фрейре. Процесам трансформації соціальної реальності в контексті плинної сучасності присвячені дослідження Д. Вояковського, Е. Гідденса, Дж. Г. Міда, М. Фезерстоуна. Парадоксальність і проблематичність сучасної освіти аналізується в працях В. Андрущенка, М. Дроботенко, М. Култаєвої, Н. Радіонової, М. Триняк, Н. Хамітова та інших українських дослідників. Суперечливість сучасного стану філософського знання розкривається З. Бауманом, М. Квієком, Л. Донскісом, Л. Пенто.
Постановка завдання. Звернення до освітньої мобільності як феномена зумовлює наступні завдання: проаналізувати феномен освітньої мобільності як відповідь сучасного суспільства / особистості на виклики плинної сучасності; розкрити значення освітньої мобільності в парадигмі сучасного філософського знання, що перебуває в ситуації пошуку нових концептуальних засад і свідчить про наявність методологічного плюралізму.
Виклад основного матеріалу дослідження. Репрезентується нове бачення філософії як такої, що має основним завданням відповідність новим реаліям, де людина і світ як реальності стають поліпарадигмальними, полісутнісними, тим самим розширюючи філософський простір досліджень. Виникають інноваційні проєкти розвитку суспільства, завдяки чому філософія стає відкритою для суспільства. Ідеться про потребу застосування нових дослідницьких парадигм для з’ясування сучасних процесів. Зазначено, що сьогодні ідеться нові форми презентації філософії поза академічними інститутами. Цей новий малюнок моделей презентації філософії констатує публічний поворот у філософії теперішнього. Публічний поворот створив мозаїчну конфігурацію філософії, включивши як популяризаторів науки, так і академічних філософів. Незважаючи на це, проблема становлення людини як дієвця залишається невизначеною. Процес освіти як механізм збереження цілісності особистості все більше зазнає критики. Ідеться про трансформацію інституцій освіти як становлення пост-університету. Залучається до аналізу концепт “сенс буття”, що дозволяє розглядати пост-університет як буття (З. Бауман, Л. Донскіс). Розглянуто концепцію освіти П. Фрейре як “читання слова і читання світу” у контексті навчання як діалогічний метод, що свідчить про взаємність роздумів та дій. Ідеться про потребу культурної антропотехніки для вдосконалення суб’єктом самого себе. Інноваційний підхід до системи освіти відповідає заклику щодо створення людини нової генерації, чому і сприяє освітня мобільність, яка є можливою за умови відкритості. Освітня мобільність насамперед виступає як проєкт збагачення власного тезаурусу, у зв’язку із залученням різноманітних культурних практик, та способом визнання та адаптації до тих змін, які виступають реаліями сьогодення, де мобільність – це критерій збереження та існування сучасного суспільства. Поняття мобільності досі є дискусійним. Звернення до освітньої мобільності дозволяє говорити про її гнучку конфігурацію, де перехрещуються професійна підготовка і наявний культурний рівень, які спрямовані на формування особистості, яка повинна відповідати сучасним викликам. Під час освітньої мобільності змінюється соціальна роль особистості: від суб’єкта, що діє / навчається до становлення особистості, яка цілісно сприймає світ, тим самим стверджуючи принцип єдності в різноманітті, що резонує з принципом мультикультурності та толерантності. Освітня мобільність відповідає принципу “турботи людини про себе” (М. Фуко) і пов’язана з такими процесами, як інтеграція, модернізація, трансляція досвіду та практик, поглиблення взаємодії між усіма учасниками як соціальної, так і культурної взаємодії. Це дозволяє визначити освітню мобільність як площину соціальної взаємодії, де утворюється новий мережевий рисунок соціальних інституцій та соціальних спільнот.
Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок. Сучасність демонструє пошук нових концептуальних засад філософії ХХ – початку ХХІ ст., серед яких чільне місце займає освітня мобільність як відповідь на сучасні трансформаційні процеси. Аналізуючи освітню мобільність в контексті плинної сучасності, варто зробити такі висновки: по-перше, мобільність / освітня мобільність як феномен набуває глобального сенсу, про що свідчать праці сучасних дослідників. По-друге, ця репрезентація подана як інновації осмислення взаємодії людини зі світом. Цей зв’язок треба розглядати скрізь призму множинності дослідницьких парадигм і дискурсів, що пов’язано з поліпарадигмальністю, яка відтворює сенс буття плинної сучасності. Постає завдання виокремити концептуально важливі засади освітньої мобільності з метою аналізу складних колізій сучасного життя в його різноманітних модифікаціях. По-третє, освітня мобільність створює нові можливості для творчої самореалізації особистості, що пов’язано з екзистенціальними переживаннями та не може відбуватися без визнання принципу толерантності, діалогу та визнання усіх суб’єкту освітнього процесу.
Ключові слова: Освітня мобільність, глобалізація, людина, буття, діалог.
Список використаних джерел:
- Бауман, З & Донкінс, Л 2016, Плинне зло. Життя без альтернатив, пер. з англ. О Буценко, Київ: Дух і літера, 216 с.
- Вояковський, Д 2020, Ментальні кордони в Європі без кордонів, пер. з пол. ВФ Саган. Київ: Ніка-Центр, 320 с.
- Култаєва, М 2014, ‘Невеличка екскурсія по філософських ландшафтах Петера Слотердайка’, Філософська думка, № 3, с. 20–40.
- Маффесолі, М 2019, Час племен : Занепад індивідуалізму у постмодерному суспільстві, Київ: Києво-Могилянська академія, 264 с.
- ‘Публічна філософія: освітні та соціальні можливості: (круглий стіл)’ 2019, Філософська думка, № 1, с. 6–39.
- Фуко, М 2018, ‘Інші простори’, в кн. Рухливий простір: міждисциплінарна антологія, пер. з фр. І. Собченко, за ред. К. Міщенко та С. Штретінг, Київ: Арт кн., с. 30–40.
- Чудовська-Кандиба, І 2008, ‘Вернісаж нарисів глобалізації в українському соціальному дискурсі’, Глобальні модерності, редколегія: М. Фезерстоун, С. Леш, Р. Робертсон, Київ: Ніка-центр, с. 10–16.
- Швидун, Л 2021, ‘Освітня мобільність у просторі глобалізованого світу’, Грані, № 5, Т. 24, с. 27–34.
- Ясна, І 2017, ‘Publicturn: філософія в публічному просторі’, Філософська думка, № 1, с. 28–41.
- Freire, P 2005, Pedagogy of the Oppressed, transl. MB Ramos; introd. D Macedo. New York, London: A continuum, 183 р.
- Hannerz, U 1996, Transnational Connections: Culture, people, places, London–NewYork: Routledge, 201 p.
- Somers, J 2011, Performing Gaia: Towardsa Deep Ecocritical Poeticsand Politics of Performance. PhD diss., 329 p.