автор: Блажко В. В.
Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах глобальних екологічних криз дедалі більшого значення набуває звернення до екологічної етики. Остання виступає як парадигма, що визнає природу як суб’єкт, що має моральний статус. Це вимагає не лише визнання наявних проблем, а й формування екологічної поведінки людини на основі етичних принципів. Застосування екзистенціалу “страждання” у контексті взаємин людини і Землі дозволяє перейти від геополітичного до геоантропологічного виміру. Саме це становить актуальне завдання сучасної філософії, що полягає у відновленні порушеного зв’язку між природою та людиною. Усвідомлення людиною наслідків власної діяльності та здатність співпереживати Землі як живому середовищу формує екологічну самосвідомість, яка уможливлює реалізацію практик турботи, емпатії та відповідальності.
Постановка проблеми. Страждання є одним із основних феноменів людського існування, що постійно перебуває в центрі філософської уваги. У межах екзистенціалістського підходу проблема страждання виступає однією з ключових категорій, оскільки головна увага зосереджена на людині як суб’єкті, що переживає суперечності свого існування. Однак такий підхід часто призводить до штучної автономії людини, внаслідок чого природа та Земля відсуваються на другий план філософських роздумів, що лише посилює антропоцентричні заклики.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останні роки в гуманітарному та філософському знанні помітно зростає інтерес до переосмислення ролі Землі. Такий підхід формує новий філософський напрям, де Земля розглядається як учасник людської історії та культури. Філософи, як-от М. Еліаде, наголошували на сакральному вимірі Землі в релігійних уявленнях, а М. Гайдеґґер уводить поняття “вкорінення” (Bodenständigkeit), яке підкреслює глибинний зв’язок людини з місцем її буття. Один із таких підходів сформульовано в гіпотезі Гайї Дж. Лавлока, у цій же парадигмі мислить Т. Мортон [12], який запропонував поняття “гіпероб’єкт” для опису масштабних екологічних явищ, зокрема й самої Землі. У межах сучасної філософської парадигми акцент переноситься на такі аспекти, як екзистенціал страждання, турбота як філософський принцип (Є. Андрос, С. Крилова, Н. Хамітов), що свідчить про зміну акцентів, про поєднання фундаментальної онтології, та антропологічної відповідальності.
Постановка завдання. Метою статті є філософське осмислення взаємозв’язку між людиною і Землею крізь екзистенціал “страждання”. Це дозволяє, по-перше, звернутися до символічного значення Землі як архетипу особистої і колективної ідентичності людини, що зумовлює консолідацію нації; по-друге, простежити взаємозв’язок між образом Землі в культурній уяві та принципами екологічної свідомості.
Виклад основного матеріалу дослідження. У сучасній філософській думці Земля постає як багатовимірна онтологічна структура, що формує ідентичність людини й визначає модуси її існування. Земля розглядається не лише як фізичне середовище, а як суб’єкт символічного, духовного й етичного виміру. У цьому контексті екзистенціал страждання дозволяє осмислити взаємодію людини із Землею як дію співпереживання. Зміщення фокусу з геополітики до геоантропології означає переосмислення відносин “людина – Земля” як взаємної відповідальності, а не домінування. Перехід до екзистенційного розуміння Землі вимагає відмови від інструментального бачення на користь турботи та етичної відповідальності. У цьому контексті формування екологічної свідомості постає як необхідна умова гармонійного співіснування людини з планетою.
Висновки. Геополітика, яка протягом ХХ століття залишалася домінуючою парадигмою, дедалі більше втрачає свою актуальність. Її акцент на територіальних і ресурсних аспектах влади редукувала Землю виключно як об’єкт експлуатації або арену геополітичних конфліктів. Водночас сучасні дослідження все частіше звертаються до антропологічного виміру землі, трактуючи її як суб’єкт, що зазнає впливу людської діяльності. Такий підхід вимагає радикального перегляду уявлень про Землю: від пасивного об’єкта до активного суб’єкта, до якого можуть бути застосовувати екзистенційні категорії, зокрема й категорія страждання. У світлі екологічної кризи метафорика страждання Землі набуває особливого значення, оскільки висвітлює механізми відчуження людини від природи й наслідки такого відчуження. Розвиток концепції “soliumpoietics” відкриває альтернативне бачення, яке ґрунтується на принципах взаємності, турботи та відповідальності й може стати основою для подолання екологічної кризи.
Ключові слова: страждання, Земля, геоантропологія, екологічна свідомість, турбота, етика, суб’єктність природи, екологія.
Список використаних джерел:
- Еліаде, М 2002. Священне і мирське. Пер. з нім. Г. Кьорян. Київ : Основи, 116 с.
- Горбань, ГО 2003. Деякі аспекти формування екологічної свідомості у вищому навчальному закладі. Доступно : <http://www.ecopsy.com.ua/data/zbirki/2003_01/sb01_12.pdf>. [24 Квітень 2025].
- Липа, Ю 2023. ‘Геополітичні орієнтири нової України’. Український націоналізм. Основи ідеології, ред.-упоряд. О.Однороженко. Київ : Видавництво Марка Вельника, c. 65–81.
- Малиновський, АТ 2022. ‘Романтична історіософія А.Міцкевича. Емоції, простір, імперія’. Київські полоністичні студії, Т. 38, c. 11–23.
- Морозов, А 2014. ‘“Інший” як центральна проблема етики Емануеля Левінаса’. Схід, № 2, c. 158–162.
- Пилипенко, СГ 2020. Земля у філософському постнекласичному дискурсі: монографія. Харків : ФОП Панов А. М., 316 с.
- Погорєлов, ОФ & Карпенко, МВ 2024. ‘Антропний принцип структури світогляду’. Epistemological Studies in Philosophy, Social and Political Sciences, Т. 7, № 2, c. 100–106.
- Lovelock, JE 1979. Gaia: A New Look at Life on Earth. Oxford : Oxford University Press, 157 p.
- LeVasseur, T 2024. ‘The Soil is Alive: Cultivating Human Presence Towards the Ground Below Our Feet’. Open Cultural Studies. 8. Article 0010. Available from : <https://doi.org/10.1515/culture-2024-0010>. [24 April 2025].
- McElwee, P 2021. ‘The Role of Soils in Learning and Inspiration, Physical and Psychological Experiences, and in Supporting Identities’. Philosophical Transactions of the Royal Society B: Biological Sciences, 376(1834), 20200184. Available from : <https://doi.org/10.1098/rstb.2020.0184>. [24 April 2025].
- Metcalf, R 2012. ‘Rethinking ‘Bodenständigkeit’ in the Technological Age’. Research in Phenomenology, No 42, pp. 49–66. Available from : <https://doi.org/10.1163/156916412X628748>. [24 April 2025].
- Morton, T 2013. Hyperobjects: Philosophy and Ecology after the End of the World. Minneapolis : University of Minnesota Press, 236 p. (Posthumanities; vol. 27).
- Ruse, M 2013. The Gaia Hypothesis: Science On a Pagan Planet. Chicago and London : University of Chicago Press, xiv + 251 p.
