автор: В. А. Ігнатьєв
Актуальність теми дослідження. Багато аргументованої критики у бік логоцентризму та раціоналізму класичної філософської парадигми призвело до її деструкції. Та поряд з цим формувалися елементи некласичної методології різних напрямків та шкіл, що дозволило осмислити і навіть відкрити історики-філософські традиції. В даній статті мова йде про досить новітній з точки зору філософського обґрунтування напрям, який отримав назву “український кордо центризм”. Даний напрям цікавий тим, що на відміну від західноєвропейської класичної філософської парадигми з логоцентричним фундаментом, український кордоцентризм відноситься до некласичної філософської парадигми, тому що свідомо будувався на принципі “серця”. У свою чергу цей принцип має свою парадигмальну тяглість, яка розвивалася на “узбіччі”, “периферії” класичної європейської філософської парадигми. Аналізуючи тексти українських мислителів, Д. Чижевський визначив центральний “знак-символ – людське серце”, яке позначило не тільки культуру українського бароко, а й сформувало проблему “філософії серця” як основної характеристики цілої традиції української філософії, яку представляють Г. Сковорода, П. Юркевич, М. Гоголь, Т. Шевченко, В. Винниченко. А якщо так, то виникає питання про історико-філософські джерела, що визначали даний напрямок українських мислителів.
Постановка проблеми. Особливість українського кордоцентризму полягає у тому, що українська культура має не тільки корені загально християнської, а саме православної культури з ісихастською традицією. Саме ісихастська традиція в період становлення національної української державності визначила не тільки вектор української історії, а й культуру українського мислення. Автор досліджує історико-культурний вплив ісихастської традиції на процес становлення української історії, національної української державності і у цілому на культуру українського мислення. Без врахування впливу ісихастської традиції не можливо зрозуміти джерела ідей Г. Сковороди та П. Юркевича як засновників українського кордоцентризму. Із врахуванням ісихастської традиції український кордоцентризм постає як явище некласичної філософської парадигми, що має не тільки історико-філософське значення, а й визначає сьогодення та перспективи філософсько-релігійного та культурного простору.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Попри різні акценти на які наголошують сучасні дослідники: І. Бич-ко, М. Булатов, І. Мойсєїв, С. Ярмусь, Н. Хамітов, К. Кислюк, В. Кремень, О. Стражний. Я. Гнатюк вказує на те. що український кордоцентризм є досить складним феноменом, а тому з точки зору традиційної філософії можна виділити в ньому цілий спектр герменевтичних шарів: мета-філософський, історико-філософський, онтологічний, гносеологічний, антропологічний, аксіологічний, соціально-філософський, історіософський, етичний. Шукаючи першоджерела формування даної традиії С. Ярмусь, А. Бичко стверджують, що джерела ідеї кордоцентризму закладаються ще в період Киівської Русі. Але особливо необхідно звернути увагу на дослідження С. Шуміла, який вперше послідовно досліджує і доводить прямий зв'язок ісихастської традиції та української історії та державності.
Постановка завдання. Нашим завданням є доведення тези, що саме ісихастська традиція є джерелом український кордоцентризму як некласичної філософської традиції.
Виклад основного матеріалу. Історія прийняття християнства Київською Руссю із самого початку свідчить про тісні зв’язки з чернечою республікою на Афоні. Дослідники свідчать, що Афон вже тоді був центром просвітництва і культури Київської Русі. Тільки таким чином стає зрозумілим, що Антоній Печерський не був історичною випадковістю, яка раптом як зірка впала з неба. Не тільки в Києві, а й у інших культурно-політичних центрах з’являються монастирі у контексті афонської спадщині. ХV ст. для Візантійської імперії стало катастрофічним. Але Афон зберіг відносну автономність. У ХVІ ст. саме Волинь стає духовно-просвітницьким центром зв’язку української землі з Афоном. Занепад Візантії позначився і на історії українських земель. Поступове підсилення Речі Посполитої призвело до початку проектів з поглинання православної культури. Берестейська унія 1596 р. спровокувала рух православного духовно-культурного опору. І Афон із традицією ісихастів виконував свою духовну місію. Афонський вплив на літературні твори українських діячів був прямим. С. Шуміло стверджує, що старець Іоанн Вишенський був найяскравішою особистістю православного руху в Україні ХVІІ ст. Його духовно-літературна творчість на століття випереджає передвісників “філокалічного відродження” у православ’ї ХVIIІ-XIX ст. Твори І. Вишенського наскрізь просякнуті аскетично-ісихастськими мотивами. Але він був не тільки досвідченим практиком безперестанної Ісусової молитви, а намагався прищепити ісихастську традицію на батьківщині. Саме звідси було його бажання будувати духовно-просвітницьку систему в право-славних монастирях за афонськими звичаями. Українське ісихастське відродження мало не тільки релігійний і культурно-політичний вплив. Він носив державницький характер. Прямий вплив на формування української державності підтверджує благословення і за суттю легітимізацію на “священну війну” за оборону православ’я відомого афоніта патріарха Константинопольського Афанасія, який двічі зустрічався з Богданом Хмельницьким і який закінчив своє життя у козацькому Мгарському монастирі. Участь афонітів не тільки у духовному, а й у політичному житті України була систематична і широко розповсюджена. ХVІІ-ХVІІІ ст. теж несли на собі значний вплив ісихастської традиції на всі версти українського суспільства від духовно-політичної еліти до широких мас. Саме цим можна пояснити феномен Г. Сковороди.
Висновки. Український кордо-центризм як історико-філософське явище є прямим наслідком впливу ісихастської традиції на становлення української культури мислення. Ісихазм, як духовно-релігійне явище української культури, став основою відродження православних монастирів та української державності, вийшов за межі українського чернецтва і отримав масове поширення не тільки на козацькі еліти, а й на найбідніше верстви. Так, народжується кобзарство, яке було не тільки соціально-культурним явищем, а й проявом ісихатської практики мандруючих старців. Попри епоху секуляризації з боку російської імперії наслідування даної традиції стає основою творчості Г. Сковороди, як засновника українського кордоцентризму. Попри відсутність єдиного релігійно-філософського тексту серед представників цього напряму їх внутрішній контекст можна віднести до некласичної філософської парадигми. Тому що основою останнього складає не класичний раціоналізм, а проблема “серця”, що реалізовувалось через духовну містику, естезис та інтуїцію. У цьому сенсі навіть впливи західно-європейської містики не стільки визначали, скільки доповнювали і вписувались у особливості кордоцентричного мислення.
Ключові слова: ісихастська традиція, кордоцентризм, некласична філософська парадигма
Список використаних джерел:
- Афонское наследие: Научный альманах 2016, Киев–Чернигов: Издание Международного института афонского наследия в Украине, Вып. 3–4, 360 с.
- Бичко, АК, Бичко, ІВ & Табачковський, ВГ 2001, Історія філософії, Київ: Либідь, 408 с.
- Вишенский, И 1955, Сочинения, подгот. текста, ст. и коммент. И.П. Еремина; Отв. ред. Гудзий, НК, pед. из-ва Стратановский, ГА, М.; Л.: Изд-во АН СССР, 372 с.
- Гнатюк, ЯС 2010, Український кордоцентризм у конфлікті міфологій та інтерпретацій. Монографія, Івано-Франківськ: Симфонія форте, 184 с.
- Иерофей (Влахос), митр. 2011, Свт. Григорий Палама как святогорец, Сергиев Посад: ТСЛ, 428 с.
- Кралюк, П 2017, Ісихазм та його поширення на українських землях. Доступно: <https://risu.ua/isihazm-ta-yogo-poshirennya-na-ukrajinskih-zemlyah_n83519>. [25 Січень 2023].
- Кульчицький, О 1995, Основи філософії і філософічних наук, Мюнхен, Львів: УВУ, 164 с.
- Сковорода, Г 1995, Пізнай в собі людину, Львів: Світ, 528 с.
- Ушкалов, Л 2004, ‘Сковорода й Паїсій Величковський’, в кн. Григорій Сковорода: Семінарій, Харків: Майдан, 300 с.
- Хоружий, С 1998, К феноменологии аскезы, Москва: Издательство гуманитарной литературы, 352 с.
- Хоружий, С 2006, Духовные основи русского старчества. Доступно: <https://afonit.info/biblioteka/nasledie-svyatoj-gory/khoruzhij-s-dukhovnye-osnovy-russkogo-starchestva>. [25 Січень 2023].
- Чижевський, Д 1983, Нариси з історії на Україні, Брюсель, Мюнхен, Лондон, Нью-Йорк, Торонто: Вид-во Спілки Української Молоді, 175 с.
- Чижевський, Д 2004, Філософія Сковороди. Доступно: <http://litopys.org.ua/chysk/chysk.htm>. [25 Січень 2023].
- Чорноморець, Ю 2011, ‘Необхідність пізнання традиції’, Труди Київської духовної академії, № 15, Київ, 364 с.
- Шумило, СВ 2016, Влияние учения святителя Григория Паламы об Иисусовой молитве и “внешних” и “внутренних” знаниях на взгляды Иоанна Вишенского. Доступно: <https://azbyka.ru/otechnik/Zhitija_svjatykh/starets-ioann-vishenskij-afonskij-podvizhnik-i-pravoslavnyj-pisatel-polemist-materialy-k-zhizneopisaniyu-blazhennoj-pamjati-velikogo-startsa-ioanna-vishenskogo-svjatogortsa/9>. [25 Січень 2023].
- Шуміло, С 2021, Розвиток українсько-афонських духовно-культурних зв’язків у XVІI – першій третині ХІХ ст. Дисертація кандидата історичних наук, Київ: Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури України, 304 с. – Доступно: <https://www.academia.edu/4749398215>. [25 Січень 2023]..
- Шумило, СВ 2016, ‘Старец Иоанн Вишенский: афонский подвижник и православный писатель полемист’, Материалы к жизнеописанию “блаженной памяти великого старца Иоанна Вишенского Святогорца”, Київ: Издательский отдел УПЦ, 208 с.
- Юркевич, ПД 1993, Вибране, упор. Тихолаза, АГ, Київ: Абрис, 416 с.
- Ярмусь, С 1988-1989, ‘Кордоцентризм – підстава української духовності й філософії’, Збірник праць ювілейного конгресу у 1000-ліття хрещення Руси-України, Мюнхен: УВУ, с. 402-415