Державна (українська) мова як основа формування національної ідентичності українців

автори: Дорошенко І. М., Олексієнко О. В. 

Актуальність дослідження. В умовах повномасштабного вторгнення Російської Федерації та веденні активних бойових дій на всій території України, російська мова перетворилася на ”мову агресора”. Отже, спілкування українською мовою набуває не тільки загальноосвітнього чи культурного, але й політико-ідеологічного значення.

Постановка проблеми. Вивчення державної (для України – української мови) є центральним завданням освітньої політики, адже мова є не тільки засобом спілкування, а насамперед – ”дійсністю свідомості”, яка має об’єднувати людей в єдину спільноту під назвою ”український народ”, формувати національну ідентичність.  Вивчення державної мови “цементує суспільство”, а відтак – постає як питання національної безпеки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Над зазначеною проблемою плідно працюють представники різних галузей науки, зокрема Б. Ажнюк, Г. Євсєєва, C. Єрмоленко, Л. Заболоцька, А. Загнітко, Т. Ковальова, І. Кресіна, Л. Мамчур, І. Пентилюк, А. Потебня, K. Свиржецький та багато інших. Разом з тим, існує низка проблем, які потребують додаткового наукового дослідження.

Постановка завдання. Проаналізувати роль української мови в контексті формування  національної ідентичності українців, визначити предмет, завдання і наукові засади вивчення державної мови в Україні.

Виклад основного матеріалу. Аналізуються  головні недоліки вивчення української мови в період існування СРСР та завдання їх викорінення, розглядається  політико-ідеологічний та виховний аспекти вивчення державної мови. Визначаються основні методологічні та дидактичні принципи вивчення державної мови, перспективні шляхи та підходи до ефективного вивчення української мови.

Висновки. Державність української мови є основою формування сучасної української нації, виступає головним чинником консолідації українського суспільства, символічним уособленням української державності, гарантією збереження національної ідентичності українського етносу й державної єдності України. Але поряд з цим магістральним завданням залишається не загубити головну ознаку розвиненого демократичного суспільства – визнання прав та свобод всіх громадян, незалежно від приналежності до етносу, культури, мови, та поважливе ставлення до будь-якої особистості, яка є громадянином України.

Ключові слова: українська мова, педагогічна освіта, українська державність, національна ідентичність, культура, політична нація, мовна політика.

Список використаної літератури:

  1. Ажнюк, БМ 2008, ‘Шляхи і методи розширення сфери застосування української мови: концептуальні й практичні аспекти’, в кн. Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом, кол. монографія Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, Київ: Дельта, с. 343–367.
  2. Алпатов, ВМ 2013, ‘Языковая политика в современном мире’. Научный діалог, № 5(17): Филология, с. 8–28.
  3. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти (проект) 2011, Дивослово, № 7, с. 20–27.
  4. Євсєєва, ГП 2012, Державна мовна політика в контексті української національної ідеї: теоретико-методологічні засади. Автореферат дисертації доктора наук, Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Харків. регіон. ін-т держ. упр., Харків, 42 с.
  5. Єрмоленко, С 2007, Мова і українознавчий світогляд. Монографія, Київ: НДІУ, 444 с.
  6. Заболоцька, Л 2012, ‘Українська мова в контексті сучасної мовної ситуації в Україні (до питання про її роль в умовах глобалізації)’. Українознавчий альманах, Вип. 9, с. 347–350. Доступно: <http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukralm_2012_9_99>. [20 Червень 2022].
  7. Загнітко, А 2002, ‘Українська мова як державна: ретроспектива і сучасність’. Освіта і управління, Т. 5, № 2, с. 7–14.
  8. Ковальова, ТВ 2009, ‘Державне регулювання мовних відносин в умовах глобалізації’. Стратегічні пріоритети, № 2 (11), с. 132 – 138.
  9. Козулин, ВН & Чернышов, ЮГ 2014, Проблемы национальной и региональной идентичности: алтайская школа политических исследований. PolitBook, № 1, с. 172–195. Доступно: <https://cyberleninka.ru/article/n/natsionalnoy…regionalnoy…>. [20 Червень 2022].
  10. Конституція України 1996, Документ № 254к/96-ВР, Відомості Верховної Ради України, № 30, ст. 141. Доступно: <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text>. [20 Червень 2022].
  11. Кресіна, ІО & Горбатенко, ВП 2008, ‘Основні напрями правового регулювання мовної політики’, в кн. Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом : кол. монографія. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, Київ : Дельта, с. 335–343.
  12. Мамчур, Л 2014, ‘Стандартизація мовної освіти учня як об’єкт вивчення лінгводидактики вищої школи’. Зб. наук. праць Уманського держ. пед. ун-ту ім. П. Тичини, [гол. ред.: М. Т. Мартинюк], Умань : ФОП Жовтий О. О., Ч. 1., с. 253–260.
  13. Національна доктрина розвитку освіти 2004, Законодавчі акти України з питань освіти: зб. законів. Документ № 347 від 17 квіт. 2002 р. Київ : Парлам. вид-во, 404 с.
  14. Пентилюк, ІС 2013, ‘Українська мова і література як засіб формування мовної особистості’. Науковий вісник Донбасу, № 2. Доступно: <http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvd_2013_2_9>. [20 Червень 2022].
  15. Пентилюк, М 2012, Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики. Збірник статей, Київ: Ленвіт, 256 с.
  16. Потебня, АА 1976, ‘Язык и народность’. Эстетика и поэтика, Москва: Просвещение, 614 с.
  17. Савойская, СВ 2014, ‘Языковой образовательный фактор определения конструктивной и деструктивной политики в современной Украине’. Путь науки: Международный научный журнал, № 5, с. 125–127. Доступно: <https://cdml.ru/userfiles/file/the-way-of-science--5-(5)-july.pdf>. [20 Червень 2022].
  18. Свиржецкий, К 2008, Языки в Украине: возродить украинский – защитить русский. Запорожье : Дикое Поле, 136 с.