автор: М. С. Лугова
Актуальність теми дослідження. В українському суспільстві окремим культурним елементом є дитина та період дитинства, як соціальний феномен. Народна педагогіка, родинне виховання, виховні звичаї та традиції з використанням фольклору, що були основою освіти, знов виходять на перший план, відображуючи самобутність української родини, яка є дзеркалом народності загалом.
Постановка проблеми. Геополітичні зміни, знаходження територій України в складі інших держав та глобалізація створили негативні умови для існування української культури та народних традицій. Однак, війна в Україні актуалізувала потребу не тільки в шануванні культурної спадщини, а й в дослідженні, використанні й популяризації її серед населення на територіях України.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідження дитини в контексті традиціної родини відбувалось на основі українського села у ХХ столітті. Ця сфера цікавила зокрема О. О. Ярошинську, О. В. Квас, Н. В. Жмуд, З. П. Бакум, А. Ємельову, З. П. Богдан, С. М. Ткачук
Постановка завдання. Завданням дослідження є соціально-філософський аналіз “дитини”, “дитинства” в традиційній української родині, досліджуючи особливості української культури.
Виклад основного матеріалу. Діти в українській традиційній родині є обов’язковим елементом. Сам шлюб був реалізацією потреби у продовженні роду, а сім’ї здебільшого були багатодітні, аборт суспільно засуджувався. Процес виховання реалізувався засобами народної педагогіки, яка вважалось найбільшим джерелом мудрості. Кожна дитина мала свої обов’язки по господарству, відповідно віку та фізичним можливостям. Тобто, дитина в українській родині була повноцінним членом соціальної групи. Дорослі сприймали її рівною собі. Світові динамічні процеси привнесли в українську родину нові, нетрадиційні аспекти, які безперечно мають вплив і на дитину: одностатеві відносини, чайлдфрі, гостьові шлюби, полігамні відносини тощо. Такі тенденції стають дедалі розповсюдженішими серед країн Європи та США, зважаючи на домінування толерантності, плюралізму, секулярізації суспільства. Однак, вони мають великий вплив на феноменологію дитинства, адже зменшують рівень народжуваності через відмову або неспроможність народження дитини. Такі умови роблять родину не життєздатною, а отже призводить до негативної динаміки самовідтворення та продовження роду. Важливим на сьогодні є навчання молодого покоління основам народної культури та її особливостям, які є символами народності, єдності та патріотизму в українській свідомості. Самобутні архетипи з українського фольклору (з легенд, казок) значно рідніше та органічніше поєднуються з дитячими колисковими та накладають позитивний відбиток на формування особистості дитини. Вони мають вплив не тільки на патріотичне ставлення до батьківщини, а й виховують характерні для українського народу риси: працелюбність, повага до батьків та літніх людей, гуманне ставлення до навколишнього середовища, високі моральні якості, сила духу та сила волі, гідності, честь та відвага.
Висновки. Філософське значення родини полягає у збереженні та відродженні нації, а життєздатна нація зберігає себе в родині, сили якої спрямовані на підтримку життєдіяльності всього суспільного середовища, через працю, взаємодію з природнім середовищем, творчу діяльність та повагу до власної історії, мови, культури та традицій. Ідея духовності, працьовитості, творчої діяльності, любові до життя у гармонії з природою – червоною ниткою простежується через твори українських класиків літератури та мистецтва. Саме ці чесноти є актуальними сьогодні для всього українського народу, а формування їх відбувається через навчання молодих осіб, які через невеликий проміжок часу стануть батьками та зможуть використовувати зазначені цінності під час родинного виховання.
Ключові слова: дитинство, батьківство, материнство, Україна, культурна спадщина, українська родина
Список використаних джерел:
- Бакум, ЗП & Ємельова, А 2011, ‘Етнопедагогіка як джерело трудового виховання особистості’, Педагогічні науки: зб. наук. праць Бердянського педуніверситету, Бердянськ : БДПУ, № 3, с. 21-27.
- Богдан, ЗП & Ткачук, СМ 2018, ‘Педагогічне значення українського дитячого фольклору’, Інноваційна педагогіка, № 3, с. 245-248.
- Жмуд, НВ 2008, ‘Дитина як архетип етнічної культури українців’, Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія : Історія, № 13, с. 297-302.
- Квас, ОВ 2011, ‘Дитина і дитинство в українській виховній традиції’, Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки, № 12, с. 182-186.
- Ярошинська, ОО 2005, Розвиток поглядів на інститут батьківства в історії української етнопедагогіки. Автореферат дисертації кандидата наук, Київ, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, 18 с.
- Ярошинська, ОО 2006, ‘Сучасні тенденції розвитку інституту батьківства на Україні’, Психолого-педагогічні проблеми сільської школи, Київ: Міленіум, №15, с. 120-128.