Громадсько-державне управління наукою та освітою: методологічні принципи та концептуальні засади

автор: О. Н. Кубальський

Актуальність теми дослідження. Громадсько-державне – соціальний феномен, що сьогодні активно актуалізується в найрізноманітніших сферах суспільної життєдіяльності. Особливо важливим він стає на тому етапі розвитку глобальної цивілізації та окремих спільнот, коли потужну роль відіграють соціально-турбулентні тенденції. В таких умовах громадсько-державне управління має потенціал впорядкування, взаємовлаштування, інтеграції різних за спрямуванням демократизаційних тенденцій. В статті підкреслюється, що даний потенціал особливо важливо використати якомога плідніше в громадсько-державному управлінні наукою та освітою.

Постановка проблеми. Слід з’ясувати не лише єдність, але й відмінність принципів управління освітою від управління наукою, принципів громадсько-державного від державно-громадського управління системою науки, а також виявити специфіку впровадження принципів тієї чи іншої форми її самоорганізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З філософських позицій наукову комунікацію вже досліджували в Україні І. Добронравова, а також сам автор, а споріднену з нею освітню комунікацію філософськи аналізував М. Бойченко. Більш загальну концептуальну характеристику демократичних засад освіти класично надав свого часу ще американський філософ, класик філософії прагматизму Дж. Д’юї. Принцип субсидіарності, згідно яких відбувається делегування більшої частини повноважень від керівних і центральних інстанцій до підлеглих і регіональних досліджував сучасний німецький філософ О. Гьоффе. Водночас важливі узагальнення, які наближаються до філософського рівня концептуалізації робили представники політичної науки та теорії управління в Україні – О. Горбань та О. Тягушева, Г. Єльнікова, А. Крупник, О. Онаць та Л. Калініна, Г. Тодосова та інші, а також у світі – М. Доменек, П. Ласкум. До уваги слід брати також базові правові документи України, які регламентують наукову діяльність, діяльність громадських рад як  особливих громадських організацій, регіональну політику тощо. Водночас, узагальнений аналіз громадсько-державного управління наукою як специфічної моделі децентралізації у організації науки на філософських засадах в Україні здійснено не було.

Постановка завдання. Це зумовлює необхідність дослідити на філософських засадах громадсько-державне управління наукою як специфічну модель децентралізації у організації науки.

Виклад основного матеріалу. Наголошується, що демократизація науки передбачає все більший вплив громадськості на науку, а отже впровадження громадсько-державного чи державно-громадського управління системою науки, принципів її самоорганізації. В Україні реалізовано модель структурно‑громадського супроводу, коли субординаційна вертикаль управління передбачає наявність на кожному управлінському щаблі громадських структур – громадських рад, які ще не повсюди стали реальною силою і виразниками голосу громадськості. Розвиток самоорганізації науковців, у тому числі створення альтернативних, “додаткових” громадських структур постає ключовим фактором зміцнення громадської складової в управлінні наукою, а також сприятиме розвитку науки загалом.

Висновки. Відзначається, що регіоналізація науки орієнтована не стільки на автономію регіональних органів влади, скільки на покращення координації діяльності органів виконавчої влади у сфері інновацій на основі спільного розуміння цілей і завдань інноваційного розвитку України.

Ключові слова: громадсько-державне управління, державно-громадське управління, наука, освіта

Список використаних джерел:

  1. Бойченко, М 2017, ‘Соціальні цінності і функціональні завдання освітньої комунікації: філософське осмислення’, Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць, Вип. 116, с. 233-240.
  2. Горбань, О & Тягушева, О 2016, ‘Науково-освітній комплекс класичного приватного університету як форма державно-громадського управління на регіональному рівні’, Рідна школа, № 2-3, с. 38-43.
  3. Гьофе, О 2004, Справедливість і субсидіарність. Виступи в Україні / пер. і упор. Л. А. Ситниченко, Київ: Альтерпрес, 144 с.
  4. Добронравова, І 2011, ‘Постнекласичне знання як процес – форми організації і самоорганізації’. Філософія освіти № 1-2(10), с. 220-230.
  5. Д’юї, Дж 2003, Демократія і освіта, пер. з англ. І. Босак, М. Олійник, Г. Пехник, Львів: Літопис, 294 с. 
  6. Єльнікова, Г 2003, ‘Теоретичні підходи до моделювання державно‑громадського управління’, Директор школи, жовтень (№ 40), с. 10-11.
  7. Королюк, СВ 2010, ‘Особливості громадсько-державного управління в діяльності сучасної школи’, Теорія та методика управління освітою, № 3. с. 1-13.
  8. Крисюк, СВ 2009, Державне управління освітою. Навчальний посібник для слухачів, аспірантів, докторантів спеціальності “Державне управління освітою”, Київ: НАДУ, 218 с.
  9. Крупник, АС 2018, ‘Громадські ради в Україні: пошук найкращого формату діяльності’, Samoorg – Асоціація сприяння самоорганізації населення, 3.09.2018. Доступно:  <https://samoorg.com.ua/blog/2018/09/03/gromadski-radi-v-ukrayini-poshuk-naykrashhogo-formatu-diyalnosti/>. [24 Вересень 2022].
  10. Крупник, АС 2011, Громадські ради, Енциклопедія державного управління: у 8 томах, Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, наук.-ред. колегія: Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. Т. 1. Київ: НАДУ, 116 с.
  11. Кубальський, ОН 2022, ‘Роль науки у становленні комунікативної парадигми гуманітарної політики в Україні’, Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 2(92), с. 82-93. Доступно: <https://doi.org/10.35433/PhilosophicalSciences.2(92).2022.82-93> [24 Вересень 2022].
  12. Онаць, ОМ & Калініна, ЛМ 2017, Концептуальні засади організаційних механізмів і технологій громадсько-державного управління. Посібник, Київ: Видавничий дім “Сам”, 64 с.
  13. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної, регіональної політики 2010, Постанова Кабінету Міністрів України № 996 від 3 листопада 2010 р. Доступно: <https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/996-2010-%D0%BF#Text>. [24 Вересень 2022].
  14. Про засади державної регіональної політики 2015, Закон України № 156-VIII від 05.02.2015, Відомості Верховної Ради (ВВР), № 13. ст. 90.
  15. Про затвердження Положення про громадську раду при Міністерстві освіти і науки України 2021, Наказ МОН № 572 від 25.05.2021. Доступно:  <https://mon.gov.ua/storage/app/media/gromadka-rada/polojeny/Polozhennya.HR.MON-572-25.05.21_26_05.pdf>. [24 Вересень 2022].
  16. Про Національну академію наук України (n.d.). Довідка. Доступно: <https://www.nas.gov.ua/UA/About/Pages/default.aspx>. [24 Вересень 2022].
  17. Тодосова, ГІ 2013, ‘Обґрунтування моделі державно-управлінського управління освітою’, Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія “Управління”, Вип. 4, с. 351-358.
  18. Domenech, M 2017, ‘Democratizing science. A continuing challenge today’, Revue d’anthropologie des connaissances, 11(2), y-af.
  19. Lascoumes, P 2002, ‘L’expertise, de la recherche d’une action rationnelle à la démocratisation des connaissances et des choix’, Revue française d’administration publique, 3(103), 369-377.