Ісихастський синергізм і розділення Заходу й Сходу

автор: А. І. Бобрик

 Актуальність теми дослідження. Ісихастський синергізм відкриває перспективи наукових і богословських пошуків нової форми християнства, винайдення балансу і взаємодії між ієрархічністю і віруючим народом, між Церквою, суспільством і політикою, і можливості конструктивного діалогу між Заходом й Сходом. Молитва є квінтесенцією християнства. Фундаментальною категорією богослов’я ісихазму є термін “енергія”, який має різну рецепцію як на Сході, так і на Заході, що й призвело до розділення не лише у аскетичній практиці, а й у догматичному вченні про Трійцю.

Постановка проблеми. Вивчення ґенези і розвиток філософської категорії “енергія” і її шляхи засвоєння християнською теологією відкриває всю глибину розуміння догматичних і практичних розбіжностей між Західною і Східною Церквою. Об’єктивні висновки із розвідок даної тематики можуть слугувати новим богословським рефлексіям в області онтології, гносеології й антропології християнства.

Аналіз останніх досліджень публікацій. Теоретичною основою даної розвідки стали дослідження Девіда Бредшоу, священика Віталія Ігнатьєва, Геннадія Христокіна, Сідоріни Євгенії, Михайла Реутина, Усікової Людмили, Тетяни Гаврилюк тощо.

Постановка завдання. Мета статті: дослідження поняття “енергія” і її трансформація й рецепція на Сході й Заході. Завдання: з’ясувати значення ісихастської молитовної практики і довести можливість сопричастя Богу цілісній людині. 

Виклад основного матеріалу. У статті автор робить богословський і філософський аналіз терміну “енергія” як фундаментальної категорії богослов’я ісихазму, котрий при  різній трансформації й рецепції став визначаючим фактором формування двох паралельних релігійно-філософських парадигм: східнохристиянської і західно-християнської. Стверджується, що Захід пішов шляхом неоплатонізму, ототожнивши самого Бога з буттям “ésse”, а дії з творчими результатами, що й призвело до певної дистанції між Богом і творінням, а причетність сприймалась через причинність буття. Східне християнство від неоплатонізму взяло понятійну мову і створило власну релігійно-філософську патристичну традицію, у якій буття Бога розрізняється між внутрішнім і зовнішнім, де внутрішнє незмінне, а зовнішнє є проявом і відображення внутрішнього і яке є сопричасним творінню. 

Висновки. Ісихазм є богослов’я синергізму або досвіду, де термін “енергія” виражає те, що вічно супроводжує сутність Бога. Божественні атрибути: благість, життя, безсмертя, незмінність, необмеженість і безначальність – це не те, що Бог довільно встановлює, а особливі модальності божественного акту самопрояву. Захід не визнає у Бога нічого, окрім божественної сутності, а для Сходу в Бога окрім природи є вічна нестворена Слава.

Ключові слова:  ісихазм, “еnergeia” (енергія),  “ésse” (буття), синергізм, паламізм, неопаламізм, неоплатонізм, есенціалізм, персоналізм, некласична парадигма

Список використаних джерел:

  1. Брэдшоу, Д 2012, Аристотель на Востоке и на Западе: Метафизика и разделение христианского мира. Отв. Ред. Фокин АР, ин-т философии РАН, Москва: Языки словянских культур, 388 с.
  2. Григорий Назианзен 2012, Слова Доступно: <https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/slova/>. [24 Вересень 2022].
  3. Григорий Палама 1995, Триады. Москва: Канон, 344 с.
  4. Григорий Палама свт. 2013, Сто пятьдесят глав. Доступно: <https://booksonline.com.ua/view.php?book=123955&page=3>. [24 Вересень 2022].
  5. Григорий Синаит (n.d.), Творения. О заповедях и догматах. Доступно: <https://ni-ka.com.ua/grigorii-sinait-tvoreniya/>. [24 Вересень 2022].
  6. Зізіулас Йоан 2005, Спілкування як буття. Дослідження особистісності і Церкви. Пер. З англ., Київ: Дух і літера, 276 с.
  7. Ігнатьєв, ВА 2014, ‘Ісихазм: суперечність наративів у релігійно-філософському дискурсі’. Філософські обрії, № 32, Релігієзнавство. Доступно: <https://byzantina.files.wordpress.com/2015/01/ignatyev.pdf>. [24 Вересень 2022].
  8. Иоанн Дамаскин 2003, Точное изложение православной веры. Москва: Изд. Сретенского монастиря, Книга № 1, 164 с.
  9. Иоанн Дамаскин, преп. 2002, Творения. Источник знания. Пер. С греч. И коммент. Афиногенова, ДЕ, Бронзова, АА, Сагарды, АИ & Сагарды, НИ (Святоотеческое наследие. Т. 5.), Москва: Индрик, 416 с.
  10. Климет Александрийский (n.d.), Строматы. Книга 6. Доступно: <http://khazarzar.skeptik.net/books/clem_al/stromata/index.htm>. [24 Вересень 2022].
  11. Ларше Жан-Клод 2021, Лицо и природа. Православная критика персоналистских теорій Христоса Яннараса и Иоанна Зизиуласа. Пер. С фр. Доброцветов, П, Ахматханов, Р, Вавилова, А & Чернов, В, науч. Ред. Доброцветов, П, Москва: Паломник, 286 с.
  12. Майстер Экхарт и св. Григорий Палама: актуальность духовного опыта: Альманах 2015, Под ред. Душина, ОЭ, Издательство Псковского государственного университета, VERBUM, Выпуск 17, 248 с.
  13. Мейендорф, И прот. 2001, Византийское богословие. Исторические тенденции и доктринальные темы. Пер. С англ. Марутика, В. Минск: Лучи Софии, 336 с.
  14. Творения преподобного Максима Исповедника. Книга ІІ. Вопросоответы к Фалассию (n.d.). Доступно: <https://coollib.com/b/516743-prep-maksim-ispovednik-tvoreniya-prepodobnogo-maksima-ispovednika-kniga-ii-voprosootvetyi-k-falassiy__/read>. [24 Вересень 2022].
  15. Феодорит Критский, блаж. Эранист (n.d.). Доступно: <https://arheve.org/read/feodorit-kirskiy/eranist/59201>. [24 Вересень 2022].
  16. Фома Аквинский 2004, ‘Сумма против язычников’. Книга I, перевод и премечания Бородай, ТЮ, Москва: Институт философии, теологи и истории св. Фомы, 440 с.
  17. Фома Аквинский 2004, ‘Сумма против язычников’. Книга II, перевод и премечания Бородай, ТЮ, Москва: Институт философии, теологи и истории св. Фомы, 584 с.
  18. Фома Аквинский 2006, Сумма теологии. Отв. Ред. Проф. Н. Лобовица и канд. филос. Наук Апполонова, АВ; перев. Апполонова, АВ, Москва: изд. Савин С.А., Ч.1. Вопрос 12, Раздел 6, 870 с.
  19. Хоружий, СС 2012, Исследования по исихастской традиции: в 2 томах. СПб.: Издательство Русской христианской гуманитарной академии, Т.1. К феноменологии аскезы, 242 с.
  20. Христокін, ГВ 2019, Методологія православної теології в її парадигмальних трансформаціях. Дисертація на здобуття наукового ступеню доктора філософії, НПУ імені М. П. Драгоманова, МОН України, Київ, 544 с.
  21. Чорноморець, Ю 2011, ‘Необхідність пізнання традиції’. Труди Київської духовної академії, № 15, Київ, 364 с.