автори: Богачев Р. М., Костроміна Г. М., Руденко Т. П.
Актуальність теми дослідження. Творча діяльність завжди спрямована на створення нових матеріальних та духовних цінностей. Цінності, які створюються в процесі художньої творчості мають вічний характер. Художня творчість відображає свободу людського духу в його істині, красі. Це неповторна, унікальна діяльність, яка доповнює надбання минулого, привносить нове та збагачує загальну культуру людства. У художній творчості відбувається самовираження і самореалізація особистості, розкривається її духовний зміст. Художня творчість розширює світогляд, твори мистецтва сприяють пізнанню та освоєнню дійсності, формуванню естетичних цінностей, а цінності є необхідними для гармонійного розвитку особистості.
Постановка проблеми. Проблема художньої творчості завжди була у центрі уваги філософів, митців, представників естетичної думки. Розвиток художньої творчості має тривалу історію, тому теоретичне обґрунтування та осмислення основних естетичних категорій відбувалося через еволюцію художнього процесу. Дослідженням художньої творчості присвячено багато наукових робіт, але деякі розглянуті поняття потребують перегляду та уточнення.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Творчість досліджується у працях Д. Алфімова, І. Волощук, Б. Новікова, В. Моляки, В. Шинкарука та інших науковців. Творчі здібності, творча уява, творче мислення, особливості художнього освоєння дійсності розглянуто у працях Н. Ашаренкової, Н. Барвіної, О. Босенка, І. Волкової, А. Канарського, С. Крамської, Л. Левчук, В. Моляки, С. Садовенко, М. Поповича тощо. Художня цінність мистецтва розглядається у працях Д. Кучерюка, В. Панченко, О. Оніщенко. Психологію творчості, особливості художньої діяльності вивчали як вітчизняні так і зарубіжні науковці: І. Бех, Н. Гавриш, Г. Костюк, С. Максименко, Д. Ніколенко, В. Роменець, Т. Рібо, К. Тейлор. Дане дослідження потребувало звернутися до праць філософів минулого Платона, Аристотеля, Ф. Бекона, Ж.-Ж. Руссо, І. Канта, Ф. Шеллінга, Ф. Шиллера, Г. Гегеля, західноєвропейських науковців ХІХ-ХХ століття: А. Бергсона, А. Шопенгауера, К. Юнга, Е. Гуссерля, М. Гайдеггера, Г. Спенсера та праць українських дослідників В. Андрущенка, Л. Губерського, А. Канарського, М. Михальченка, М. Поповича.
Постановка завдання. Мета дослідження полягає у розгляді історичного розвитку художньої творчості та визначенні особливостей, механізмів її функціонування, взаємодії матеріального та духовного на різних етапах її становлення. Для цього необхідно розглянути філософську та естетичну думку минулого: проаналізувати філософські пошуки мислителів античності, естетичні погляди філософів доби Середньовіччя, Відродження, Нового часу, концепції німецької класичної філософії, некласичну філософію – ірраціональні підходи до художньої творчості та сучасне осмислення естетичних поглядів, сутності естетичних почуттів. Також необхідно розглянути як художня творчість взаємопов’язана з духовним життям суспільства та особистості.
Виклад основного матеріалу. На ранніх етапах розвитку людства вже з’являються художні форми, які є невід’ємною складовою культури. Відображення в міфотворчості різних видів діяльності людини розкривало характер відношень між людьми, підкреслювало їх творчий початок. Античність визначила проблематику художньої творчості. Піфагор розробляє вчення про евритмію – співзвуччя в поезії і музиці та визначає здібність людини долучатися до гармонії і ритмів космосу. Сократ підкреслював здібність художника передавати стани людської душі, вважав, що мистецтво, зокрема, скульптура передає подібність образів живих людей. Світ ідей Платона – це спроба філософа пов’язати природу художніх форм зі світом людського буття. Термін художня творчість починає вживатися у середньовіччі. У Західній Європі поступово посилюється увага художньої творчості до реального світу. Естетична свідомість середньовіччя не виключала будь яке самовираження, якщо воно походить від душі. Вважалося, що воно не порушує релігійні догмати. Тому, такий погляд був притаманний багатьом художникам, скульпторам, архітекторам цієї доби. Художня уява Відродження поєднала речі, які не поєднуються: з одного боку підноситься чуттєве, а з іншого втілюється духовне; обожнюється людське та до рівня людського спускається божественне. Віра в безмежні можливості людини. Ця епоха переосмислила культуру античності і середньовіччя, накопичила багатий художній матеріал та втілила свої критерії краси і досконалості, що створило передумови розмежування принципів задоволення і моральної користі, чуттєвості та розуму та визначила рух естетичної думки епохи Нового часу. Для свідомості Нового часу притаманна щира віра в безмежні можливості розуму, сили самої людини. ХVІІ-ХVІІІ століття є часом співіснування протилежних уявлень про природу людини, мистецтва та світобудови. Ця доба характеризується теоретичним осмисленням мистецтва, формуються нові поняття та категорії. Естетичні погляди представників німецької класичної філософії представлені теоретичними концепціями І. Канта, Г. Гегеля, Ф. Шиллера, Ф. Шеллінга. Мистецтво у І. Канта є сферою незацікавленого, безкорисного духу, “доцільність без цілі”. Ф. Шеллінг підкреслює, що робота художника завжди є унікальною. Художня творчість у Г. Гегеля розглядається як взаємодія матеріального і духовного, а їх співвідношення призводить до превалювання духовного – до максимального розвитку рефлексії. Художня творчість у некласичній філософія є багатогранною та різноманітною. Звільнення від вольової залежності, за А. Шопенгауером, дозволяє людині не тільки пізнавати світ, але й позбавляє її від страждань. Мистецтво стає нагородою генію за його самотність і страждання. Їх подоланням відбувається в художній творчості завдяки бажаній свободі, яку реалізує художник. Ідея зближення мистецтва і гри постає у центрі філософії позитивізму, зокрема у О. Конта, Г. Спенсера. У XX столітті набувають поширення ідеї інтуїтивізму, психоаналізу, екзистенціалізму, герменевтики, аналітичної психології. К. Юнг розробляє типологію творчого процесу, наголошує на незалежності та автономності художника у культурному середовищі. А. Бергсон наголошує на інтуїції як основній рушійній силі художньої творчості. К. Леві Строс, М. Фуко, Р. Якобсон проголошують текст головним об’єктом дослідження, а в якості тексту постає культура, мистецтво, мова, наука, релігія, міфологія. Художня творчість кожної епохи представлена різноманітними формами. Естетична свідомість кожного історичного періоду формувалася під впливом творчих практик всіх видів мистецтва. У творчості кожен митець виразно розкриває свої вподобання, світогляд. Як зазначає Н. Барвіна, відбувається безкорисне ставлення митця до об’єкту пізнання, “творче сприйняття світу та перетворення його за законами краси” [1, с. 44]. В. Моляко підкреслює, що призначення талановитої особистості обумовлене “рівнем свідомості, сферою духовних та матеріальних потреб”, на творчість впливає її “система ціннісних орієнтацій” [8]. Сприймаючи твори мистецтва, людина розвиває у собі психічні процеси, які проявляються у художньому акті співтворчості. С. Шандрук підкреслює, що творчість є “найвища форма активності свідомості особистості, котра уможливлює створення якісно нових, оригінальних, неповторних, культурних соціально значимих матеріальних та духовних цінностей” [10, с. 89]. Розвиток художньої творчості відбувається в загальному потоці історії, творча діяльність взаємопов’язана з духовним життям суспільства та особистості. Особистість реалізує свій задум, втілює мрії у творах мистецтва. Творча особистість приймає, безпосередньо, участь у становленні духовної культури суспільства, вона вивчає минуле і здатна спроєктувати майбутнє.
Висновки. Уперше розуміння творчості було закладено Платоном, у добу античності виникає концепція упорядкованого космосу, утверджується гармонія, краса, наслідування природи. Творчість у християнському богослов’і постає як ідея божественного творіння світу. Художня творчість привертає увагу філософів Відродження, Нового часу, до неї звертаються представники німецької класичної філософії та ірраціональних філософських напрямків. Теоретичне оформлення проблеми художньої творчості в естетичній науці припадає на кінець ХІХ початок ХХ століття. Сучасний філософський дискурс також цікавлять проблеми художньої творчості. Художня творчість є відображенням окремої обдарованої особистості, її цінностей, які передаються людині, транслюються наступним поколінням у вигляді художньо-образної мови мистецтва. Художня творчість збагачує духовний світ як окремої особистості так і духовну культуру людства.
Ключові слова: художня творчість, естетичні погляди, мистецтво, художнє сприйняття, творча уява, художній твір, художня цінність мистецтва, творча діяльність, духовна культура, суспільство, особистість
Список використаних джерел:
- Барвіна, НО 2016, ‘Художньо-естетична потреба як духовна домінанта сучасної вищої освіти’, Духовність особистості: методологія, теорія і практика : збірник наукових праць, Східноукр. Національний ун-т ім. В. Даля, № 5 (74), с. 38-52.
- Босенко, ОВ & Пучков АО 2013, ‘Статті з естетики та поетики у другому томі “Європейського словника філософій”’, Сучасні проблеми художньої освіти в Україні, Київ, № 8, с. 94-99.
- Бражнік, ОВ 2010, ‘Закономірності існування творчої особистості’, Теорія і практика творчості, Львів: Вісник Львівської національної академії мистецтв, № 21, с.63-71.
- Бутенко, В & Бутенко Н, 2020, ‘Естетична свідомість як умова організації життєдіяльності особистості за законами краси’, Молодь і ринок, №3-4 (182-183), с. 23-29.
- Гук, ОФ 2013, ‘Теоретичні передумови формування естетичної культури’, Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки: збірник наук. праць Національний ун-т ім. Тараса Шевченка, Київ: Фенікс, № 18, с. 193-199.
- Крамська, С, Руденко, О 2020, ‘Значущість художньо-творчого ресурсу у професійному становленні вокаліста: мистецько-історичний погляд’, Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка,№ 8 (102), с. 457-467.
- Марчепок, ММ & Ховрич, МО 2012, ‘Поняття художньо-технічної творчості в психолого-педагогічній літературі’, Вісник Чернігівського національного педагогічного університету; гол. ред.. Носко, МО. Чернігів: ЧНПУ, №. 100, с. 252-254.
- Моляко, ВО 2004, ‘Психологія творчості – нова парадигма дослідження конструктивної діяльності людини’, Практична психологія та соціальна робота, Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, № 8, с. 1-4.
- Садовенко, СМ 2014, ‘Самодіяльна художня творчість: культурологічні аспекти концептуалізації’, Культура і сучасність. Культурологія, № 1, с. 53-60.
- Шандрук, С 2015, ‘Творчість як употужнення здібностей особистості’, Психологія і суспільство, № 1, с. 86-91.