автор: Васкул Святослав Васильович
Актуальність теми дослідження. З огляду на поліконфесійну ситуацію в християнському середовищі, виникає потреба компаративного аналізу теологічних підстав екуменічної концепції в цілому, перегляду передумови та причини активізації екуменічних віянь серед християн, його функціональний аспект консолідації зусиль.
Постановка проблеми. Богословські підстави екуменічної парадигми, котрі були сформовані протестантськими, католицькими та православними богословами потребують об’єктивного аналізу, також зокрема і в позитивних наслідках реалізації екуменічної парадигми у соціальній сфері, їхнє суспільне значення, а також їхня оцінка богословами та дослідниками. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Богословські інтенції та практичні ініціативи екуменізму православної церкви є в фокусі дослідницької уваги Ю. Корнійчук [14, 15]. Роль соціального вчення православ’я для становлення громадянського суспільства в нашій країні в своїх роботах аналізує Р. Процюк [19]. Аналізом проблематики екуменізму, як постсекулярної парадигми займалися такі вітчизняні дослідники як С. Кияк, П. Яроцький, В. Єленський, О. Кисельов.
Постановка завдання. З огляду на недостатню висвітленість проблематики екуменічних зусиль, як відповіді християн на виклики сучасного глобального суспільства, виникає потреба критичного та об’єктивного аналізу екуменічної концепції в цілому, а також в площині суспільних практик.
Виклад основного матеріалу. Екуменізм як явище зароджується в християнському середовищі і своєю першочерговою метою має відновлення єдності найперше між християнськими конфесіями. Важливою складовою екуменічної діяльності, котру виокремлюють дослідники, є соціальний вимір екуменізму, наслідки якого набагато легше охарактеризувати у суспільній площині. Варто зауважити, що даний вимір є важливим, з огляду на те, що існує велика кількість прихильників екуменічного руху, котрі стверджують, що ефективність будування екуменічного діалогу та досягнення згоди у богословських питаннях великою мірою визначається соціальною єдністю, розвитком співпраці у соціальному напрямку. Перенесення акцентів своєї екуменічної діяльності християнськими конфесіями у сферу соціального служіння, як наслідок конфронтації із труднощами, котрі виникли при богословсько догматичному діалогуванні, створили сприятливе середовище для формування видимого образу християнської єдності, що є одним із магістральних елементів місії Церкви у світі. У §12 “Декрету про екуменізм” зазначено, що соціальна співпраця повинна бути спрямована на: “належне поцінування гідності людської особи, плекання блага миру, застосування євангельських засад у соціальному житті, розвиток наук і мистецтв у християнському дусі, (…) подолання таких трагедій сьогодення, як голод і стихійні лиха, неграмотність і злидні, нестача житла, несправедливий розподіл матеріальних благ”. Така співпраця також сприятиме кращому міжконфесійному пізнанню християн та прокладенню шляху в напрямку єдності.
Висновки. Коротко підсумовуючи можна зробити висновок, що головним чином богословське обґрунтування екуменізму полягає у словах Ісуса Христа: “Щоб усі були одно” (Ів. 17:21), а всі інші спроби витворити концепцію для подолання роздробленості християн можуть тільки на них ґрунтуватися. Тому консолідація зусиль перед лицем різних загроз, робить простішим налагодження діалогу задля вирішення проблеми міжконфесійних суперечок та створення сприятливих умов функціонування поліконфесійного суспільства.
Ключові слова: релігія, екуменізм, діалог, міжхристиянська (міжконфесійна) комунікація, теологія, євхаристійне сопричастя, ІІ Ватиканський собор, соціальне служіння, соціальна відповідальність.
Список використаних джерел:
- Бабенко, О 2022, ‘Медіа екуменічного спрямування в умовах війни (на прикладі сайтів “Релігійно-Інформаційна Служба України” та “Духовний Фронт України”)’, Журналістика майбутнього: виклики, тенденції, перспективи, с. 110-112.
- Бутенко, Я 2014, ‘Вплив рішень Другого Ватиканського собору (1962–1965) на діяльність папи римського Іоанна Павла ІІ’, Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія, №1 (3), с. 83-87.
- Владиченко, ЛД 2019, ‘Всеукраїнська Рада Церков і Релігійних Організацій – понад двадцять років діяльності: здобутки та перспективи’, Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник, №2 (14), с. 5-9.
- Гарт, Д & Хриссавгіс, Й 2020, ‘За життя світу. На шляху до соціального етосу Православної Церкви’, РІСУ. Доступно: <https://risu.ua/za-zhittya-svitu-na-shlyahu-do-socialnogo-etosu-pravoslavnoji-cerkvi_n103522>. [15 Жовтень 2023].
- Всеукраїнська Рада Церков закликає президента Путіна зупинити війну 2022, ВРЦіРО. Доступно: <https://vrciro.org.ua/ua/statements/uccro-calls-on-president-putin-to-stop-the-war>. [10 Вересень 2023].
- Германова де Діас ЕВ 2017, ‘Культурологічні аспекти трансцендентального екзистенціалізму Карла Ранера’, Харків: Культура України. Серія: Культурологія : зб. наук. пр., М-во культури України, Харків. держ. акад. культури, Вип. 55, с. 69–80.
- Горохолінська, ІВ 2019, Демаркація секулярного / постсекулярного в сучасній релігійності: філософський та богословський дискурс. Дисертація доктора філософських наук, М-во освіти і науки України, Нац. Пед. ун-тім. М. П. Драгоманова, Київ, 510 с.
- Гуцалюк, Ю 2016, ‘Феномен екуменізму та його роль у релігійному житті’, Наукові записки Національного університету “Острозька академія”. Серія “Релігієзнавство”, №1 (13), с. 125-132.
- Документи Другого Ватиканського Собору (1962–1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі. 2014, Перекл. з лат., Львів: Свічадо, Український Католицький Університет, 608 с.
- Єгрешій, О 2021, ‘Інклюзія в Церкві: можливості, переваги, виклики’, Добрий Пастир: науковий вісник Івано-Франківської академії Івана Золотоустого. Богослов’я. Філософія. Історія, № 16, с. 126-134.
- Єрємєєв, ОС 2016, ‘Святий і Великий Собор Православної Церкви та проблема становлення Української Помісної Православної Церкви’, Православ’я в Україні : матер. VІ Міжнар. наук. конф. присвяченої 1000-літтю духовних зв’язків України з Афоном (1016–2016) та 25-літтю Помісного Собору Української Православної Церкви (1–3 листопада 1991 р.), Київ, с. 845–853.
- Заява ВРЦіРО та Уповноваженого ВР з прав людини 2022, ВРЦіРО. Доступно: <https://vrciro.org.ua/ua/statements/statement-of-uccro-and-ombudsman>. [10 Вересень 2023].
- Інформація про ВРЦіРО (n.d.), ВРЦіРО. Доступно: <https://vrciro.org.ua/ua/council/info>. [10 Вересень 2023].
- Корнійчук, Ю 2011, Соціальний вимір екуменічної діяльності Православних церков. Автореферат дисертацій кандидата наук, Київ: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 18 с.
- Корнійчук, Ю 2010, ‘Проблема православної ідентичності в контексті розвитку екуменічного руху’, Наукові записки Національного університету “Острозька академія”. Сер.: Філософія, № 6, с. 187-195.
- Комюніке за підсумками візиту делегації ВРЦіРО до Ватикану 2023, ВРЦіРО. Доступно: <https://vrciro.org.ua/ua/events/uccro-visit-to-holy-see>. [10 Вересень 2023].
- Павленко, ПЮ 2005, ‘Утопія єдиного християнства та конвергенційні процеси в ньому’, Українське Релігієзнавство, № 35, с. 139–151.
- Потт, Т 2009, ‘Сакраментальне розуміння Церкви: Схід і Захід’, Наукові записки Українського католицького університету. Серія: Богослов’я, № 1, с. 242-250.
- Процюк, РР 2015, ‘Соціальна доктрина православ’я і становлення громадянського суспільства в Україні’, Грані, №3, с. 125-130.
- У пошуках єдності християн 2008, Київ: Дух і літера, 224 с.
- Халецький, О & Голубовська, О 2016, ‘Екуменізм на стежках теономної сакралізації’, Наукові записки Національного університету “Острозька академія”. Серія “Релігієзнавство”, № 1 (13), с. 164-177.
- Основные принципы отношения Русской Православной Церкви к инославию (n.d.), Официальный сайт Русской Православной Церкви. Доступно: <http://www.patriarchia.ru/db/text/418840.html>. [10 Вересень 2023].