автор: А. М. Квік
Актуальність теми дослідження. Саме тому в умовах глобалізації суспільства виникає чим раз гостріша потреба в формуванні сприятливих умов для функціонування різних релігійних систем, а частіше мирного співжиття конфесій та деномінацій в середовищі окремих релігійних вчень. Тому проблематичні питання на котрі силується дати відповідь екуменізм, заслуговують із плином часу все більшої уваги.
Постановка проблеми. В процесі діалогу важливим є потрактування “співрозмовника” з позиції сотеріології конкретної конфесії, що може здійснюватися у світлі інклюзивізму (припущення, що спасіння може осягнути будь-який християнин, без різниці його конфесійної приналежності чи навіть і нехристиянин, якщо він дотримується норм загальнолюдської моралі, етичних принципів) або ексклюзивізму (спасіння можуть осягнути тільки послідовники певної релігійної віри чи конфесії). В середовищі католицької теології богослови, котрі відзначалися інклюзивістськими сотеріологічними поглядами були А. де Любак та К. Ранер, котрі намагалися витворити концепцію, котра б стала своєрідним мостом для екуменічного та міжрелігійного діалогування.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням проблема-тики екуменічної концепції католицизму займався цілий ряд дослідників, зокрема Н. Гордієнко, Н. Арсеньєва, Ю. Крянев, В. Бодак, І. Бондарук, С. Кияк, П. Яроцький, В. Єленський, О. Кисельов, Ю. Корнійчук.
Постановка завдання. Дане дослідження ставить за мету аналіз ефективності католицької екуменічної концепції з перспективи розвитку міжрелігійного діалогу.
Виклад основного матеріалу. Просвітницька філософська концепція спричинила формування розуміння того, що релігія повинна служити спільному благу та справедливості в суспільстві, а інакше вона не може вільно функціонувати в публічному просторі. Протестантська критика біблійного тексту відображає по великому рахунку основні тенденції кризи віри в суспільному середовищі просвітництва, а також вони заклали фундамент для становлення ліберальної теології. В католицькому середовищі такі явища зазнали критики, однак з часом з’являється розуміння потреби наявності адекватної реакції традиційної Церкви. Як варіант розв’язання цього питання може бути створення умов розмежування релігійної та нерелігійної сфер, котре уможливить досягнення об’єктивності зі сторони світської влади із одночасним включенням юридично врегульованого функціонування релігійних організацій, котрі можу здійснювати соціальну діяльність в площині екуменічних акцій. Аналіз суспільних явищ, котрі дали поштовх до формування екуменічного руху в його теперішніх формах та виявах, є надзвичайно значущим, оскільки є відчитування та прогнозування подальшого розвитку екуменічної концепції в цілому, потребує деталізації окреслення впливу постмодерністських віянь на культурну переміну суспільства. Питання раціоналізації релігійних вірувань, котрі задовольняють потреби переважної більшості населення планети, щоразу частіше виникає в релігієзнавчо-філософському середовищі, однак жодним чином не ставиться питання про ймовірність зникнення цих вірувань чи тим паче їх усунення із культурно-світоглядної площини людства.
Висновки. Глобалізаційні процеси суспільства, котрі спрямовані на послідовне об’єднання людей в культурних та економічних площинах тягнуть за собою розмивання різного роду граней та ідентичностей. За умов такого процесу зближення і в релігійному середовищі виходить на перший план проблематика спільного співжиття різних релігійних систем за посередництвом толерантності, міжрелігійного діалогу та транскультурної динаміки. Різного виду екуменічні ініціативи покликані до вирішення цих питань, а наслідок поступового сприйняття осіб, котрі є носіями відмінних релігійних світоглядів виявляється у можливості діалогу та духовному єднанні цих релігійних систем. Успішна реалізація та функціональність такого діалогу, комфортне співіснування різних культур та світоглядних парадигм, стають можливими завдяки співпраці у сфері уникнення та подолання транскультурних та цивілізаційних конфліктів.
Ключові слова: екуменізм, міжрелігійний діалог, міжконфесійний діалог, релігійне середовище, іслам.
Список використаних джерел:
- Андрійовський, Р 2003, ‘Євхаристійна еклезіологія у православному світі ХХ століття’. Alma mater (Журнал студентів Української Папської Колегії св. Йосафата в Римі), № 68, с. 25–29.
- Бриндак, І 2011, Правда про Асиж. Самбірсько-Дрогобицька єпархія.. Режим доступу: <http://sde.org.ua/zmi/zvoda/item/1664-pravda-pro-asyj.html>. [22 Вересень 2022].
- Горохолінська, ІВ 2019, Демаркація секулярного / постсекулярного в сучасній релігійності: філософський та богословський дискурс. Дисертація доктора філософських наук, М-во освіти і науки України, Нац. Пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, Київ, 510 с.
- Документи Другого Ватиканського Собору (1962–1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі 2014, Перекл. З лат., Львів, Український католицький університет, Свічадо, 608 с.
- Єленський, В 2006, ‘П’ять вимірів турецького візиту папи Бенедикта ХVІ’. Радіо Свобода. Режим доступу: <https://www.radiosvoboda.org/a/955664.html>. [22 Вересень 2022].
- Кисельов, О 2009, Феномен екуменізму в сучасному християнстві. Київ: Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 133 с.
- ‘Послання до Божого люду з нагоди закінчення Спеціальної Асамблеї для Близького Сходу Синоду Єпископів Католицької Церкви (підсумок)’ (2010), Radio Vaticana. Режим доступу: <http://www.archivioradiovaticana.va/storico/2010/10/23/послання_до_божого_люду_з_нагоди_закінчення_спеціальної_асамблеї_для/ucr-433469>. [22 Вересень 2022].
- У пошуках єдності християн 2008, Київ: Дух і літера, 224 с.
- Чікарькова, МЮ 2019, ‘Еволюція новітньої християнської теології: від модернізму до постмодернізму’. Волинський Благовісник, № 7, c. 355–372.
- Шкрібляк, МВ 2013, ‘Православно-католицький діалог кінця XVI – початку XVII століть: постаті та провідні тенденції’. Релігія та Соціум, № 1, с. 55–64.
- Rooney, AF 2017, ‘Religious freedom and Islamic terrorism’. Crux. Режим доступу: <https://cruxnow.com/commentary/2017/05/17/religious-freedom-islamic-terrorism>. [22 September 2022].