автор: Радіонова Наталія Василівна
Актуальність теми дослідження. У постіндустріальну добу звернення до комунікативних практик ХІХ століття, відтворених у соціокультурному просторі тогочасної Слобожанщини, є актуальним принаймні з двох причин. По-перше, це дає більш ширше розуміння механізму транслювання інформації на рівні первинної комунікації, її селекції та породження вторинних смислів, яке залежить не в останню чергу від етнонаціональної специфіки. По-друге, внутрішній драматизм національного самоствердження Слобідського регіону сприяє розумінню глибинних підвалин сучасної російської агресії.
Постановка проблеми. В сучасних українських реаліях, коли ризик потрапити у інформаційну пастку занадто великий, важливо здійснювати комунікативне просвітництво. Не останню роль в цьому відіграє розуміння досвіду минулого нашої країни.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження комунікативних практик та комунікативних процесів набуло свого висвітлення у площині політичних, соціологічних досліджень. Особливо слід відзначити праці вітчизняних дослідників - А. Єрмоленка, О. Кивлюк, М. Култаєвої, Г. Почепцова, Л. Ситниченко.
Постановка завдання. Дослідити функціональні можливості та людинотворчий потенціал комунікативних практик ХІХ століття, виявити їх евристичний потенціал для посилення ефективності комунікаційних процесів постіндустріальної доби.
Виклад основного матеріалу. Комунікація, розгортаючи широкий спектр соціальних, політичних, культурних і освітніх смислів набуває особливого статусу і значення у постіндустріальному суспільстві. Але мало хто звертає увагу на той факт, яку роль відіграє феномен “одночасної неодночасності” у сучасному світі. Концептуальний ключ до розуміння, чому входження України у світовий культурний простір як самобутнього суб’єкту, серед інших перепон наштовхується на складнощі обумовлені попереднім розвитком, дають комунікативні практики ХІХ століття.
Висновки. Комунікативні практики ХІХ століття в оптиці постіндустріального суспільства віддзеркалюють практики тогочасного освітнього, культурного, політичного та соціального буття, демонструючи комунікативні або репресивні механізми їхнього сприймання, розуміння та інтерпретації, залежно від етнокультурного комунікативного досвіду.
Ключові слова: комунікативні практики, інформація, комунікативний досвід, свобода, національне самоствердження, Слобожанщина ХІХ століття, постіндустріальний, російська агресія.
Список використаних джерел:
- Бистрицький, Є, Пролеєв, С, Білий, О, Лозниця, С, Зимовець, Р & Кобець, Р 2018, Національна ідентичність і громадянське суспільство, вид. 2-ге, допов., Київ: ДУХ І ЛІТЕРА.
- Бистрицький, Є, Зимовець, Р & Пролеєв, С 2020, Комунікація і культура в глобальному світі, Київ: ДУХ І ЛІТЕРА.
- Вюллер, Т 2018, Що таке час? пер. з норвезької, Київ: Ніка-Центр; Львів: Видавництво Анетти Антоненко.
- Державний архів Харківської області (n.d.), Екземпляр промов студентів Харківського університету. Ф. 3. Оп. 35 ед. хр. 93.
- Державний архів Харківської області (n.d.), Екземпляр промов студентів Харківського університету. Ф. 3. Оп. 39 ед. хр. 99.
- Кивлюк, ОП 2011, Інформаційна педагогіка: філософія, теорія, практика. Монографія, Київ: УАН ВІР.
- Колективна пам'ять, примирення і міжнародні відносини 2023, Колективна монографія, наук. ред. Ніколя Масловскі, Анжей Шептицький; наук. ред. укр. Видання Киридон, АМ & Троян, СС; пер. з польск. Саган, ВФ, Київ: Ніка-Центр,
- Почепцов, ГГ 2022, Токсичний інфопростір. Як зберегти ясність мислення і свободу дій, Харків: Віват.
- Радіонова, НВ 2008, Репрезентації філософії в освітньому просторі Слобожанщини у ХІХ столітті, Суми: ВАТ “СОД”, видавництво “Козацький вал”.
- Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна за 200 років 2004, Харків: Фоліо.
- Luhmann, N 1998, Die Gesellschaft der Gesellschaft, Frakfurt.
- Treml, AK 2004, Das Alte und das Neue. Erziehung und Bildung in evolutionstheoretischer Sicht,