Наукова комунікація в добу глобалізації та соціальної турбулентності

автор: О. Н. Кубальський

Актуальність теми дослідження. Останніми роками питання наукової комунікації набуло глобального значення, не в останню чергу завдяки вірі в те, що наука і технології є основою економіки знань. Наука і технології є невід’ємною частиною нашої культури і значною мірою впливають на наше повсякденне життя. Наукове знання є корисним для суспільства, але в той час і небезпечним, що надає всі підстави громадськості знати про ці нові досягнення. Незалежно від того, як фінансуються дослідження, їхні наслідки повинні бути доведені до відома як науковців, так і суспільства.

Постановка проблеми. Комунікація науковців між собою та із громадськістю має тривалу історію, але в добу глобалізації та перед обличчям соціальної турбулентності вона стикається з новими викликами. Відомий філософ Ю. Габермас вважав, що науковий дискурс важливий, якщо він не суперечить моральним орієнтирам, а техніка максимально антропологічна та має бути присутньою в комунікації. Проблема поля-гає в тому, чи дійсно наукова комунікація, базується на загальноприйнятих суспільством нор-мах, і яких рис вона набуває в умовах глобалізації та соціальної турбулентності?

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історико-філософський аспект дослідження наукової комунікації представлений працями Дж. Маккліллана, Г. Дорна, К. Вагнер. В теорії комунікативної дії великий внесок зроблено видатним Ю. Габермасом, природу розуму та його взаємодії з наукою досліджували М. Гайдеґер, О. Нейрат. Питання відкритого суспільства та відкритої науки теоретизували Д. Буг-рос, К. Поппер, М. Воелфі, П. Олліаро, М. Тодд та ін.

Постановка завдання. Наукова комунікація являє собою проблематичний феномен, для розв’язання сутнісних рис якого необхідно дослідити історію наукової комунікації, здобутки теоретиків комунікаційних процесів, поняття відкритої науки та відкритого суспільства, дослідити умови соціальної турбулентності та глобалізації, з якими стикається наукова комунікація.

Виклад основного матеріалу. Наука у сучасному розумінні, як експериментальна наука, зароджується лише у XVI ст. Незважаючи на те, що ще у античності процес накопичення та систематизації знань набув високого рівня емпіричного та практичного статусу, він був далеким від раціонального рівня. Наука античності пропонувала розв’язання конкретних задач, натомість наука у сучасному її розумінні оперує теоремами та аксіома-ми. З розвитком науки, починаючи з XVII століття у Європі формується практика наукової комунікації. Наукова комунікація у вигляді листувань об’єднала таких інтелектуалів Нового часу, як Ф. Бекон, Г. Галілей, І. Ньютон, Р. Декарт та багатьох інших. Світова наука працює на глобальному рівні як мережа, така ж сама “незрима колегія”. Між “незримою колегією” XVII ст. та її аналогом ХХІ ст. є багато спільних рис, вони однаково сприяли комунікації провідних інтелектуалів, вони однаково функціонують стихійно. Теоретик комунікативної дії Ю. Габермас казав, що його оригінальна теорія має задати нові змісти  раціональності та спорідненій із нею соціальній архітектурі. В умовах соціальної турбулентності зростає потреба в особливому виді евристичного вченого. Вченого, який керується особливим шляхом пізнання до глибинного розуміння процесів. Його діяльність має базуватися на вже наявному досвіді, та бути спрямованою на конструктивний результат пізнання та дії. Суть такого погляду на процес пізнання полягає в дуалізмі знання та розуміння, так, наприклад, в динамічних умовах соціальної турбулентності недостатньо лише шукати правильні або корисні шляхи розв’язання поставлених задач, необхідно ще й усвідомлення, пошук сенсу.

Висновки. У XIX–XX ст. наука поступово стає справжнім соціальним інститутом, кількість вчених у світі зросла з кількох тисяч до кількох мільйонів. Глобалізація наукової комунікації має економічний характер, але це не є перевагою чи недоліком, це є характеристикою епохи. Вона прямо впливає на інноваційний характер науки. В умовах соціальної турбулентності усталені образи стають розпливчастими, та потребують переосмислення. Це стосується й наукової комунікації, а точніше комунікаційних компетенцій науковця. Те, що раніше вважалося достатнім для наукової комунікації, а саме професійне знання та професійні навички, в умовах соціальної турбулентності виявляється недостатнім.

Ключові слова: наукова комунікація, соціальна турбулентність, глобалізація, відкрита наука.

Список використаних джерел:

  1. Burgos, D 2020, Radical Solutions and Open Science: An Open Approach to Boost Higher Education. Singapore: Springer Open.
  2. Habermas, J 1981, Theorie Des Kommunikativen Handelns. 1: Handlungsrationalität und gesellschaftliche Rationalisierung. Frankfurt am Main: Suhrkamp.
  3. Habermas, J 1982, Zur Logik der Sozialwissenschaften. Frankfurt am Main: Suhrkamp.
  4. Habermas, J 1968, Technik und Wissenschaft als “Ideologie”. Frankfurt am Main: Suhrkamp.
  5. Heidegger, M 1959, Gelassenheit. Pfullingen: Verlag Günther Neske.
  6. McClellan, JE & Dorn, H 2015, Science and Technology in World History: An Introduction. Third ed. Baltimore, MD: Johns Hopkins University Press.
  7. Neurath, O 1930, Wege Der Wissenschaftlichen Weltauffassung. Erkenntnis, 1: 106-125.
  8. Popper, KR 1977, The Open Society and Its Enemies. London, UK: Routledge & Kegan Paul.
  9. Wagner, CS 2008, The New Invisible College: Science for Development. Washington, DC: Brookings Institution Press.
  10. Woelfle, M, Olliaro, P & Todd, MH 2011. ‘Open science is a research accelerator’. Nature Chemistry, 3 (10), р. 745–748. Available from: <https://www.nature.com/articles/nchem.1149>. [26 September 2022].