автор: Синій В. С.

Актуальність теми дослідження. Протестантська освіта в Україні і на всьому просторі Східної Європи поступово долає кризові явища, пов’язані з бюрократизацією освітньо-виховного процесу та індивідуалістичними інтенціями студентів. Це подолання стало можливим через відкриття потенціалу комунітаризму в епоху постмодерну для духовних закладів вищої освіти. Комунітаризм як теорія спільнот передбачає, що семінарія є освітньо-виховною та науково-богословською спільнотою, що слугує церковними спільнотам. Розвиток комунітаризму в теології сьогодення сприяє кращому розумінню можливостей колективного лідерства у спільнотах викладачів, спільнотах керівництва семінарій, спільнотах рад опікунів, спільнотах студентів. Разом із тим, ефективний перехід до нового стану освіти та виховання ускладнений через ряд проблем і суперечностей, які є наслідком особливостей розвитку колективного лідерства у протестантській освіті у попередні 30 років.

Постановка проблеми. Застосування положень теології спільнотності (комунітаризму) до осмислення семінарій як специфічних навчальних закладів, до відкриття нових перспектив розвитку семінарій взагалі та навчально-виховного процесу зокрема є критично важливим. Перед обличчям цих нових викликів протестантська освіта України опинилася, обтяжена суперечностями реалізації колектив-ного лідерства, які зумовлені особливостями розвитку богословської освіти останніх 25-30 років. Розуміння цих суперечностей дозволяє здійснювати контекстуа-лізацію ідеалів спільнотного лідерства доби постмодерну для українського протестантизму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Традиційно оцінки розвитку колективного лідерства в протестантських освіті надавалися з позицій світогляду, характерного для доби пізнього модерну, коли українських протестантизм тимчасово набував форм ієрархічних корпорацій. За таких умов багато значення надавалося характерис-тикам кількісного зростання чи падіння. Це призводило до діагностування стану духовної освіти як кризового, що детально описано в дослідженнях С. Саннікова, О. Гейчен-ко, О. Турлака, В. Чаплінського. Намагання надати нового імпульсу за рахунок розуміння духовної освіти як частини місійної діяльності, здійснені П.Пеннером, мали лише обмежений ефект. Лише сьогодні, після 2014 року, головними стали якісні показники в оцінці процесів розвитку духовної освіти та виховання. Все це зумовлює трансформацію уявлень про перспективи розвитку духовної освіти та колективного лідерства в цій галузі.

Постановка завдання. Метою дослідження є комплексний аналіз зростання усвідомлення семінарськими спільнотами потреби у колективному (спільнотному) лідерстві на різних етапах розвитку протестантської освіти в пострадянському контексті, зміна форм колективного лідерства, наповнення змістом такої формальної структури як рада опікунів, виявлення внутрішніх суперечностей усіх цих процесів та пропозиція шляхів подолання цих протиріч.

Виклад основного матеріалу. На процес виникнення баптистських семінарій України вплинули західні церкви або місії, в окремих випадках – українська діаспора, яка довший час проживала поза межами України. Визначальний вплив здійснили представники церков, навчальних закладів та християнських вузів США. Семінарії пережили ряд етапів власного розвитку, під час яких змінювалися і форми колективного лідерства. Перший етап – виникнення семінарій та узгодження роботи семінарій до уніфікованих стандартів. На першому етапі, відразу після виникнення семінарії мали дуже дружні відносини з помісними церквами, програми були дуже гнучкі й відповідали на потреби церков. Церковне керівництво сприймало ці починання як частину церковного служіння. Другий етап – екстенсивний розвиток семінарій, під яким автор має увазі залучення в роботу семінарій додаткових ресурсів і зростання семінарій, пов'язане з кількістю студентів, а для деяких семінарій – відкриття філій або виїзних програм. Цей вид зростання також був пов'язаний із тим, що семінарії почали ставати все більш незалежними від національних церков, партнерство із західними організаціями стало більш формалізованим, що найчастіше проявлялося в участі західних партнерів в опікунській раді. Третій період – переоцінка роботи семінарій. Початок цього періоду значною мірою пов'язаний зі світовою економічною кризою 2007-2008 років, а його результатом стало відновлення діалогу семінарій та церков. Четвертий період – інституційних змін – пов'язаний із реакцією української держави на болонський процес та прийняттям нового Закону України “Про вищу освіту”. Розпочався процес підготовки до державної акредитації та формування культури відкритості у національному освітньому середовищі.

Висновки. В цілому на етапі виникнення євангельських семінарій в Україні та інших країнах служіння акредитаційної асоціації ЄААА вплив західних організацій на формування опікунських рад або інших управлінських рад був виразним і значним. Найчастіше він не був прямим, а опосередкованим – через національних лідерів, які в процесі навчання або досвіду роботи зіткнулися з такою моделлю керівництва. Після 25 років розвитку й осмислення колегіального керівництва, можемо підсумувати, що опікунські ради стали природним органом управління для теологічних ЗВО в Україні, однак вони не зайняли проактивної позиції в усіх навчальних закладах і далеко не всі стали самостійними і повністю національними.

Ключові слова: богословська освіта, форми богословської освіти, зміст богословської освіти, соціальне покликання теології, теорії про церковні і науково-освітні спільноти.

Список використаних джерел:

1. Elliott, M 1999. ‘Recent Research on Evangelical Theological Education in Post-Soviet Societies’, in: Occasional Papers on Religion in Eastern Europe: Vol. 19: Iss. 1, Article 2, p. 1-21.
2. Гейченко, А 2010. ‘Анализ двадцатилетнего опыта богословского образования в Украине (1989-2009): взгляд изнутри движения’. Доступно: <https://www.academia.edu/12244688/Анализ_двадцатилетнего_опыта_богословского_образования_в_Украине_1989-2009_взгляд_изнутри_движения.pdf>. [5 Січень 2021].
3. Пеннер, П 1999. Научите все народы… Миссия богословского образования: факторы, определяющие развитие богословского образования в России и странах СНГ, СПб: Библия для всех.
4. Санников, СВ (ред.) 2007. ‘Эффективность богословского образования в Украине: исследовательский проект’, Theological Reflections: Euro-Asian Journal of Theology, № 7, Одесса: OCI, ЕААА. Доступно: <http://reflections.e-aaa.info/article/view/76873/72628> [7 Січень 2021].
5. Турлак, О 2011. ‘Церковь и богословское образование в бывшем СССР: что было сделано не так?’, Форум 20. Двадцать лет религиозной свободы и активной миссии в постсоветском обществе. Итоги, проблемы, перспективы евангельских церквей. Материалы к дискуссиям, редактор-упоряд. Михайло Черенков, Київ: Дух і літера, с. 122–135.
6. Чаплинский, В 2017. ‘Формирование академического богословия в ВСО ЕХБ в 1997-2005 годах’, Нова парадигма, № 133, с. 72-82.