автори: Н. Д. Ковальчук, Л. А. Овсянкіна
Актуальність теми дослідження. Національна ідея в усі часи була тим важливим чинником, який консолідував і духовно об’єднував українців як політичну націю та визначав їх ідентичність. Сьогодні вона також є стрижневим чинником відродження нової, незалежної, вільної України, що свідчить про її формотворчу, конструктивно-творчу місію. У складні часи історії саме усвідомлення національної ідеї допомагає людині усвідомити своє місце та роль у формуванні майбутнього своєї нації. Ці обставини визначають актуальність дослідження української національної ідеї на вирішальних етапах розвитку українського суспільства, яка виступає головним чинником, що задає базові орієнтири майбутнього історичного шляху нації та інтегрує її навколо цих орієнтирів, особливо в кризові моменти її історичного розвитку.
Постановка проблеми. Історія нашої держави підтверджує, що національна ідея ніколи не була явищем сталим, завершеним. Унікальність і неповторність кожної нації залежить саме від тієї національної ідеї, яка, як внутрішній двигун, рухає країну до прогресивних змін, зберігаючи націю як таку. Специфіка національної ідеї полягає у тому, що вона допомагає людині усвідомити сенс приналежності до своєї країни, її перспективну мету та засоби її досягнення спільними зусиллями всієї нації. Саме тому процес складної еволюції української національної ідеї, в основі якої постійно домінувала ідея збереження етнічної самобутності у цьому контексті потребує серйозного дослідження. Цей процес розпочався ще за часів Київської Русі і є надзвичайно актуальним в наш час для вирішення багатьох проблем розвитку української нації.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему відстоювання національної ідентичності та форму-вання національної ідеї аналізували у своїх наукових працях С. Кримський, М. Попович, Л. Губерський, В. Андрущенко, М. Михальченко, Ю. Зерній, Ф. Медвідь, А. Фартушний, Ю. Римаренко, Л. Шкляр, С. Римаренко, М. Розумний, М. Степико, О. Майборода та інші вітчизняні дослідники. Вони наголошували на тому, що українська національна ідея детермінує в собі державність, ідентичність, незалежність, суверенітет, соборність і має сприяти побудові дійсно громадянського суспільства та консолідації сучасної України на демократичних засадах. Незважаючи на високий рівень існуючих теоретичних розробок, невирішеною залишається проблема формування змісту національної ідеї та її втілення у життя в контексті сучасної України.
Постановка завдання. Розкрити роль національної ідеї в добу українського бароко як вирішального етапу формування української нації. Проаналізувати головні ідеї розбудови української національної ідеї в контексті Кирило-Мефодіївського братства. Визначити роль і значення творчого доробку М. Драгоманова у розробці української національної ідеї, яка має глибинний зв’язок з історією народу, його менталітетом і традиціями. Дослідити суть концепції І. Франка про українську політичну націю як складову української національної ідеї та її роль у побудові Незалежної України.
Виклад основного матеріалу. В статті аналізується специфіка доби українського бароко, що стимулювала формування української нації та української національної ідеї, яка виступала як єдність “меча фізичного” та “меча духовного”. Розкривається історична місія української цивілізації в цю добу, що була тісно пов’язана з козаками, які уособлювали дух свободи, вільної індивідуальності, захисту рідної Батьківщини від ворогів зовнішніх та внутрішніх. Доводиться думка про те, що Запорозька Січ, як духовна складова козацтва, демонструвала не тільки силу та міць козацької шаблюки, але й була взірцем патріотизму, мужності, високих моральних чеснот, притаманних лицарям. Особливу увагу приділено аналізу просвітницької діяльності братств і, передусім, Києво-Могилянської академії, як фортеці духовності. Досліджено потужний внесок М. Драгоманова у розробку української національної ідеї, яка має триматися на глибинному зв’язку з історією народу, його менталітетом і традиціями. Розкрито значення ролі постаті І. Франка, який одним із перших в українській політичній думці XIX–XX століть сформував концепцію української політичної нації, як головної складової національної ідеї.
Висновки. Найбільш потужно українська національна ідея, яка зароджувалась ще у Київської Русі, проявила себе за часів українського бароко. Національна ідея в цю добу набула подвійного значення: по-перше, це козачина, як головна сила захисту української держави; по-друге, духовна діяльність братств та Києво-Могилянської академії. Новий етап розбудови української національної ідеї пов’язаний з діяльністю Кирило-Мефодіївського товариства та програмним документом цієї організації, викладеним М. Костомаровим у “Книзі буття українського народу”. Потужний внесок у розробку української національної ідеї зробив М. Драгоманов, який наголошував на необхідності глибинного зв’язку з історією народу, його менталітетом і традиціями. У XIX-XX ст. постать І. Франка стала ключовою у продовженні формування концепції української політичної нації, як головної складової національної ідеї. В наш час формування сутності та змісту української національної ідеї знаходиться в стані пошуку. Адже процес формування української національної ідеї – явище складне та незавершене. На нього впливають такі фактори, як: культурно-історична спадщина; розуміння історичної реальності; система національних інтересів, які змінюються залежно від внутрішніх та зовнішніх трансформаційних процесів. Розробка та ефективне втілення у життя національної ідеї залежить від дотримання таких пріоритетних чинників, як: гуманізм, демократизація та орієнтація на цінності громадянського суспільства, соціальний характер реформ, пріоритет національних інтересів над глобальними, зміцнення авторитету держави, збереження національного капіталу, подолання бідності, заборона тіньової економіки тощо. Підґрунтям усіх цих процесів мають залишатися притаманні українській нації неповторна духовність, культура та людяність.
Ключові слова: національна ідея, доба українського бароко, ідентичність, незалежність, свобода, національні інтереси, майбутньотворення держави.
Список використаних джерел:
1. Білецький, ОІ, Басс, ІІ & Кисельов, ОІ 1958. Життя і творчість І. Франка, Київ: Вид-во АН УРСР, 1958, 357 с.
2. Губерський, Л, Андрущенко, В & Михальченко, М 2005. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світогляд. Аналіз, Київ: Знання України, 2-е вид., 580 с.
3. Драгоманов, МП 1915. Чудацькі думки про українську національну справу, Відень: Наклад і друк партійної друкарні, 1915, 121 с.
4. Зерній, ЮО 2008. ‘Взаємозв’язок історичної пам’яті та національної ідентичності’, Політичний менеджмент, № 5, с. 104-115.
5. Канак, ФМ 1998. ‘Національна ідея та її втілення’, Розбудова держави, № 7-8, с. 40-47.
6. Карізька, ІО 1998. Культурні основи життєдіяльності нації Феномен нації: основи життєдіяльності, Київ: Знання, с. 77-93.
7. Костомаров, МІ 1991. Закон Божий (Книга буття українського народу), Київ: Либідь, 40 с.
8. Кримський, СБ 2009. Ранкові роздуми, Київ: Майстерня Білецьких, 120 с.
9. Майборода, ОМ 2017. Етнічність у міжнародній системі, Київ: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАНУ, 448 с.
10. Медвідь, ФМ 2005. ‘Українська національна ідея як детермінанта державотворчих процесів’, Політичний менеджмент, 2005, №5, с. 35-43.
11. Попович, МВ 2019. ‘Червоне століття’, Київ: Видавничий дім “АртЕк”, 888 с.
12. Прокопович, Ф 1979. ‘Про риторичне мистецтво’, в кн. Прокопович Ф. Філософські твори у 2 т., Київ: Наукова думка, Т. 1, 512 с.
13. Римаренко, ЮІ, Шкляр, ЛЄ & Римаренко, СЮ 2001. Етнодержавознавство. Теоретико-методологічні засади, Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 264 с.
14. Розумний, ММ 2016. Виклики національного самовизначення. Монографія, Київ: НІСД, 196 с.
15. Степико, МТ 2011. Українська ідентичність: феномен і засади формування, Київ: Національний інститут стратегічних досліджень, 336 с.
16. Фартушний, АА 2000. Українська національна ідея як підстава державотворення. Монографія, Львів: НУ „ЛП”, 308 с.
17. Франко, ІЯ 1976. Зібрання творів : у 50 т. АН УРСР, Ін-т літ. ім. Т.Г. Шевченка, Київ: Наукова думка, Т. 1. с. 65-66.
