автори: Б. В. Новіков, Т. П. Руденко, С. І.Бабіна
Актуальність теми дослідження. Філософська творчість Г. Сковороди привертає увагу сучасників тому, що філософ у центрі уваги ставить людину та визначає, що є опорою людині у світі. При цьому буття людини у нього постає як процес постійного самотворення, самовдосконалення. Проблеми сьогодення хвилюють кожну людину, а можливість побудувати гармонійні стосунки зі світом є головним завданням для неї. Шлях до щастя, на думку філософа полягає в самопізнанні та в моральному вдосконаленні людини, тому філософська мудрість Г. Сковороди сьогодні потрібна кожному.
Постановка проблеми. Проблема формування цілісної особистості та визначення шляхів морального вдосконалення людини залишається актуальною і сьогодні, а розгляд філософської творчості Г. Сковороди в цьому аспекті є цілком закономірним.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дане дослідження надало можливість звернутися до наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників філософської спадщини Г. Сковороди. Теоретичні засади творчості мислителя намагалися з’ясувати багато науковців. Праці Г. Сковороди дослід-жували Д. Багалій, В. Горський, П. Жи-тецький, І. Іваньо, О. Мишанич, І. Мірчук, К. Митрович, А. Ніженець, Д. Олянчин, І. Пістрий, Ф. Поліщук, П. Попов, М. Рогович, І. Табачников, Д. Чижевський, В. Шаян, П. Яременко та інші. Філософські ідеї Г. Сковороди дослід-жуються у працях сучасних науковців, насамперед, С. Гладкого, І. Загрійчук, Д. Кирика, М. Редько, М. Рика, М. Рогови-ча, З Скринник, І. Карівця, Л. Харченко.
Постановка завдання. У межах дослідження необхідно здійснити аналіз творчості Г. Сковороди в аспекті морального вдосконалення людини. Розглянути поняття філософа “істинної людини” та дослідити зв’язок між вченнями античних філософів, ранньохристиянською філософією, гуманістами Відродження та філософською творчістю Г. Сковороди, яка вплинула на подальший розвиток філософської думки. Важливим є дослідження розуміння й витлумачення проблеми людського щастя, що розглядає філософ, визначення сенсу людського буття.
Виклад основного матеріалу. Творчість Г. Сковороди включає багато суперечливих вчень, які свій початок беруть ще в античній та ранньохристиянській філософії, але все ж таки для нас є зрозумілим, що провідною ідеєю його творчості є тема людини, її моральне буття. Г. Сковорода вибудовує свій ідеал людини, який має спільні риси з античним ідеалом. Вчення філософа про дві натури, які є основою визначених ним світів, а саме, макрокосму, тобто Все-світу, мікрокосму, як проекції Всесвіту, якою є людина, та символічного світу, який у нього є Біблією, – нагадує космічний логос стародавніх греків, який співпадає у нього з невидимою натурою, що ототожнюється з Богом. Він постає як всесвітній розум і закон, який організовує та впорядковує світ, тому у розумінні філософа жити у злагоді з Богом, означає жити у гармонії з природою, знайти гармонію внутрішнього світу. Важливим у філософа є розуміння й висвітлення проблеми людського щастя, яке, на думку мислителя, можна досягти шляхом морального вдосконалення людини. Філософ трактує життя людини як моральну діяльність, вводить поняття “сродної” праці, в основу якої покладає природні нахили людини: “найбільша справа, коли вона без природженості робиться, втрачає свою честь і цінність”, а якщо людина буде “жити у злагоді з природою”, вона неодмінно буде щасливою [4, с. 11]. Філософ звертається до стоїчної філософії і Біблії, це визначило його філософську позицію – ототожнення філософії з етикою, своїм завданням він вважав навчити людину зберігати душевний спокій у мінливому світі. Здійснення божественної волі вимагає від людини можливості діяти у відповідності з моральними законами, саме так людина може знайти душевний спокій. Для побудови гармонійних стосунків зі світом важливим для людини є пізнання своєї природи, самопізнання. Божественний закон, який міститься у Біблії, вважає філософ, спонукає людину до моральних вчинків. На думку мислителя, пізнання символічного світу Біблії відбувається за допомогою серця. Образно-символічний світ Біблії неможливо пізнати буквально, розумом, його можна збагнути лише серцем. Серце дає можливість розрізняти добро і зло, для Г. Сковороди серце людини є сферою постійної боротьби добра і зла: “…всі світи складаються із двох сутностей: злої й доброї” [8, с. 154]. Символічна філософія Г. Сковороди має спільні риси з античними вченнями, його образи-символи часто мають кілька значень, але він ніколи не намагався розірвати світ матеріальний і світ духовний, а завжди намагався побачити в матеріальному духовне, ось чому в мікрокосмі формується символ “істинної” людини через духовне звернення до Бога. У його образно-символічному світорозумінні кожному елементу навколишнього світу відповідає внутрішня і зовнішня сутність, форма і матерія, а головною метою людини, як вважав мислитель, є пізнання внутрішньої сутності світу, в якому прихована істина “із двох сутностей дві думки і два серця: тлінне й нетлінне, чисте й нечисте, мертве й живе” [8, с. 145]. Як відзначив Л. Ушкалов, Г. Сковорода в своїх творах, постає насамперед філософом і богословом, для нього характерним є поєднання “поезії, філософії, богослів’я й релігійно-містичних розважань”, його символічний спосіб філософствування спричинив “чимало різноманітних, інколи – цілком протилежних, міркувань і присудів” [11, с. 35-36]. Вчення Г. Сковороди є взірцем символічного світорозуміння, філософ намагався об’єднати внутрішню і зовнішню людські натури, а божественну сутність людина може пізнати не лише розумом, але й відчути її серцем. Самопізнання, самозаглиблення, життя у гармонії з природою, говорить філософ, забезпечує душевний спокій. Усвідомлюючи необхідність самопізнання, він намагається знайти відповідь на головні питання етики, а саме, через специфіку малого світу, тобто людину, він осягає духовні основи буття, окреслює його морально-етичні виміри, розглядає добро і зло, вказує шлях до “істинної» людини”. Г. Сковорода пропонує шлях морального вдосконалення людини через самопізнання, наслідування природи, що дасть можливість людині пізнати себе і звернутися в собі до Бога.
Висновки. Український філософ Г. Сковорода є одним із тих діячів культури українського бароко, творчість якого не припиняє привертати увагу багатьох сучасних дослідників. Уявивши людину як мікрокосм, філософ наголошує на актив-ній сутності людини, яка утверджувалася ще античними мислителями, була продовжена середньовічними богословами, ця ідея підтримувалася філософами доби Відродження, Нового часу та була провідною у вченнях професорів Києво-Могилянської академії. Теорія “сродної праці” філософа розкриває істинне призначення людини та вказує правильний шлях до щастя. Мислитель пропонує шлях морального вдосконалення людини через самопізнання, закликає до наслідування природи, до наполегливої праці над формуванням цілісної особистості, в якій гармонійно поєднуються розум та почуття. І сьогодні філософські роздуми Г. Сковороди допомагають глибше зрозуміти екзистенційні проблеми та є змістовним підґрунтям для розвитку сучасної етичної науки.
Ключові слова: людина, видима та невидима натура, мікрокосм, всесвіт, логос, ідея “сродної праці”, щастя, самопізнання, самовдосконалення, серце людини, моральне буття, сенс людського життя.
Список використаних джерел:
- Багалій, ДІ (1926; 2017), Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода, Харків: Держ. Вид-во України, (Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2017). Доступно: <https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=8630>. [10 Серпень 2022].
- Верба, ГМ 2007, ‘Ключ до християнської філософії Григорія Сковороди’. “Сковорода і Біблія”. Путівник, Т. : Астон, 655 c.
- Горбач, Н 2002, Невідомий Григорій Сковорода. Львів: Логос, 152 с.
- Григорій Сковорода: філософія життя і творчості “українського Сократа” 2019, Наук.-допом. Бібліогр. Покажч, Харків: Нац. Пед. ун-т імені Г.С. Сковороди, наук. Б-ка, уклад. ТІ Неудачина; відп. Ред. ОГ Коробкіна, Харків: ХНПУ, 128 с.
- Кретов, ПВ & Кретова, ОІ 2018, ‘Фігура замовчування і філософема пам’яті у творчості Г.С. Сковороди та модерна традиція’. Вісник Черкаського університету. Серія “Філософія”, № 2, с. 24-31.
- Рик, МС 2019, Символізм у творчості Г. Сковороди: релігієзнавчий аналіз. Дисертація кандидата філософських наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 196 с.
- Сковорода Григорій 2011, Сад божественних пісень. Упорядкув. Текстів, передм., прим. В. Шевчука, Київ: Національний книжковий проект, 336 с.
- Сковорода Григорій 2005, Твори. У 2-х т, Київ: ТОВ Видавництво “Обереги”, 2-е вид., виправ. Т. 2, 480 с.
- Сковорода Григорій 1972, Повне зібрання творів у двох томах, Київ: Наукова думка, Т. 1, 531 с.; Т. 2, 574 с.
- Сковорода, ГС 2011, Повна академічна збірка творів. Пер. Роговича М., за ред. Проф. Ушкалова Л., Харків-Едмонтон-Торонто: Майдан; Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 1400 с.
- Ушкалов, Л 2007, Сковорода та інші: Причинки до історії української літератури, Київ: Факт, 552 с.