автори: Мар’єнко М. В., Маркова О. М., Коновал О. А. 

Актуальність теми дослідження. Пандемія COVID-19, повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України, введення воєнного стану призвели до того, що дистанційне та змішане навчання є одними з основних форм реалізації навчального процесу за останні роки в Україні. Однак, існує обмеженість форм взаємодії вчителя з учнями, що пов’язано з недостатньою розробленістю методик та методичних рекомендацій для організації індивідуальної роботи з учнями в процесі дистанційного та змішаного навчання.

Постановка проблеми. Існує досить велика кількість учнів, які не встигають в опануванні навчального матеріалу в межах навчальної програми, оскільки не мають можливості виходити на зв’язок. Вирішенням даної проблеми може бути організація індивідуальних консультацій та організації індивідуальної роботи з учнями, що з певних причин не можуть працювати в синхронному режимі роботи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження стану реалізації дистанційного навчання в Україні Центру інноваційної освіти “Про.Світ” в 2020 р. показало які існують найпоширеніші проблеми з даної проблематики. В інформаційно-аналітичному збірнику за 1991-2021 р. показано, що було організовано та проведено онлайн-курси для вчителів за останні роки. Переважна більшість курсів спрямована на оволодіння основними навичками використання інструментарію хмарних платформ, підготовці навчально-методичних матеріалів, розвитку цифрових компетентностей вчителів. К. П. Осадча розглядає тьюторство, як провідну роль в організації дистанційного навчання.

Постановка завдання. Визначити основні етапи організації індивідуальної роботи з учнями засобами цифрових технологій.

Виклад основного матеріалу. Для організації індивідуальної роботи з учнями рекомендується використовувати комбінування хмарних сервісів загального призначення, спеціалізованих хмарних сервісів та програми відеоконференцій. Вибір спеціалізованого хмарного сервісу залежить від предмету, який викладає вчитель. Інструментарій програми відеоконференцій має складатись з функції відеозапису та текстового чату. Це основні вимоги, що допоможуть в організації та проведенні індивідуальної роботи з учнями.

Висновки. Основні етапи організації індивідуальної роботи з учнями засобами цифрових технологій доречно встановити в залежності від структурних елементів уроку. В якості засобів для організації індивідуальної роботи з учнями краще використати два види хмарних сервісів: спеціалізованих та загального призначення, а також програму відеоконференції.

Ключові слова: індивідуальна робота, цифрові технології, хмаро орієнтовані сервіси, дистанційне навчання, змішане навчання.

Список використаних джерел:

1. Дослідження стану реалізації дистанційного навчання в Україні (березень – квітень 2020р.) 2020, Центр інноваційної освіти “Про.Світ”. Доступно : <https://nus.org.ua/wp-content/uploads/2020/05/Research2020_ProSvit_MF1.pdf>. [20 Червень 2022].
2. Коваленко,ВВ, Мар’єнко, МВ & Сухіх, АС 2021, Використання цифрових технологій у процесі змішаного навчання в закладах загальної середньої освіти: метод. рекоменд. ІІТЗН НАПН України, Київ. Доступно : <https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/728506>. [20 Червень 2022].
3. Мар’єнко, МВ & Сухіх, АС 2022, ‘Організація навчального процесу у ЗЗСО засобами цифрових технологій під час воєнного стану’. Український Педагогічний журнал, № 2, с. 31-37. Доступно : <https://doi.org/10.32405/2411-1317-2022-2-31-37>. [20 Червень 2022].
4. Омельчук, СА & Степанова, МО 2021, ‘Трансформація структури сучасного уроку української мови в умовах дистанційного навчання’. Зб. наук. пр. “Педагогічні науки”, Вип. 97, с. 12-21. Доступно : <https://ps.journal.kspu.edu/index.php/ps/article/view/4489/3961>. [20 Червень 2022].
5. Осадча, КП 2016, ‘Тьюторство як простір для педагогічної діяльності’. Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету, Серія : Педагогіка, № 1, с. 52-60. Доступно : <https://journals.indexcopernicus.com/api/file/viewByFileId/73494.pdf>. [20 Червень 2022].
6. Освіта в незалежній Україні: розвиток та конкурентоспроможність. Інформаційно-аналітичний збірник 2021, Міністерство освіти і науки України, Київ. Доступно : <https://cutt.ly/kLj7dAb>. [20 Червень 2022].

   ---

Деталі

Категорія: Uncategorised

автори: Дорошенко І. М., Олексієнко О. В. 

Актуальність дослідження. В умовах повномасштабного вторгнення Російської Федерації та веденні активних бойових дій на всій території України, російська мова перетворилася на ”мову агресора”. Отже, спілкування українською мовою набуває не тільки загальноосвітнього чи культурного, але й політико-ідеологічного значення.

Постановка проблеми. Вивчення державної (для України – української мови) є центральним завданням освітньої політики, адже мова є не тільки засобом спілкування, а насамперед – ”дійсністю свідомості”, яка має об’єднувати людей в єдину спільноту під назвою ”український народ”, формувати національну ідентичність.  Вивчення державної мови “цементує суспільство”, а відтак – постає як питання національної безпеки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Над зазначеною проблемою плідно працюють представники різних галузей науки, зокрема Б. Ажнюк, Г. Євсєєва, C. Єрмоленко, Л. Заболоцька, А. Загнітко, Т. Ковальова, І. Кресіна, Л. Мамчур, І. Пентилюк, А. Потебня, K. Свиржецький та багато інших. Разом з тим, існує низка проблем, які потребують додаткового наукового дослідження.

Постановка завдання. Проаналізувати роль української мови в контексті формування  національної ідентичності українців, визначити предмет, завдання і наукові засади вивчення державної мови в Україні.

Виклад основного матеріалу. Аналізуються  головні недоліки вивчення української мови в період існування СРСР та завдання їх викорінення, розглядається  політико-ідеологічний та виховний аспекти вивчення державної мови. Визначаються основні методологічні та дидактичні принципи вивчення державної мови, перспективні шляхи та підходи до ефективного вивчення української мови.

Висновки. Державність української мови є основою формування сучасної української нації, виступає головним чинником консолідації українського суспільства, символічним уособленням української державності, гарантією збереження національної ідентичності українського етносу й державної єдності України. Але поряд з цим магістральним завданням залишається не загубити головну ознаку розвиненого демократичного суспільства – визнання прав та свобод всіх громадян, незалежно від приналежності до етносу, культури, мови, та поважливе ставлення до будь-якої особистості, яка є громадянином України.

Ключові слова: українська мова, педагогічна освіта, українська державність, національна ідентичність, культура, політична нація, мовна політика.

Список використаної літератури:

1. Ажнюк, БМ 2008, ‘Шляхи і методи розширення сфери застосування української мови: концептуальні й практичні аспекти’, в кн. Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом, кол. монографія Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, Київ: Дельта, с. 343–367.
2. Алпатов, ВМ 2013, ‘Языковая политика в современном мире’. Научный діалог, № 5(17): Филология, с. 8–28.
3. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти (проект) 2011, Дивослово, № 7, с. 20–27.
4. Євсєєва, ГП 2012, Державна мовна політика в контексті української національної ідеї: теоретико-методологічні засади. Автореферат дисертації доктора наук, Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Харків. регіон. ін-т держ. упр., Харків, 42 с.
5. Єрмоленко, С 2007, Мова і українознавчий світогляд. Монографія, Київ: НДІУ, 444 с.
6. Заболоцька, Л 2012, ‘Українська мова в контексті сучасної мовної ситуації в Україні (до питання про її роль в умовах глобалізації)’. Українознавчий альманах, Вип. 9, с. 347–350. Доступно: <http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukralm_2012_9_99>. [20 Червень 2022].
7. Загнітко, А 2002, ‘Українська мова як державна: ретроспектива і сучасність’. Освіта і управління, Т. 5, № 2, с. 7–14.
8. Ковальова, ТВ 2009, ‘Державне регулювання мовних відносин в умовах глобалізації’. Стратегічні пріоритети, № 2 (11), с. 132 – 138.
9. Козулин, ВН & Чернышов, ЮГ 2014, Проблемы национальной и региональной идентичности: алтайская школа политических исследований. PolitBook, № 1, с. 172–195. Доступно: <https://cyberleninka.ru/article/n/natsionalnoy…regionalnoy…>. [20 Червень 2022].
10. Конституція України 1996, Документ № 254к/96-ВР, Відомості Верховної Ради України, № 30, ст. 141. Доступно: <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text>. [20 Червень 2022].
11. Кресіна, ІО & Горбатенко, ВП 2008, ‘Основні напрями правового регулювання мовної політики’, в кн. Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом : кол. монографія. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, Київ : Дельта, с. 335–343.
12. Мамчур, Л 2014, ‘Стандартизація мовної освіти учня як об’єкт вивчення лінгводидактики вищої школи’. Зб. наук. праць Уманського держ. пед. ун-ту ім. П. Тичини, [гол. ред.: М. Т. Мартинюк], Умань : ФОП Жовтий О. О., Ч. 1., с. 253–260.
13. Національна доктрина розвитку освіти 2004, Законодавчі акти України з питань освіти: зб. законів. Документ № 347 від 17 квіт. 2002 р. Київ : Парлам. вид-во, 404 с.
14. Пентилюк, ІС 2013, ‘Українська мова і література як засіб формування мовної особистості’. Науковий вісник Донбасу, № 2. Доступно: <http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvd_2013_2_9>. [20 Червень 2022].
15. Пентилюк, М 2012, Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики. Збірник статей, Київ: Ленвіт, 256 с.
16. Потебня, АА 1976, ‘Язык и народность’. Эстетика и поэтика, Москва: Просвещение, 614 с.
17. Савойская, СВ 2014, ‘Языковой образовательный фактор определения конструктивной и деструктивной политики в современной Украине’. Путь науки: Международный научный журнал, № 5, с. 125–127. Доступно: <https://cdml.ru/userfiles/file/the-way-of-science--5-(5)-july.pdf>. [20 Червень 2022].
18. Свиржецкий, К 2008, Языки в Украине: возродить украинский – защитить русский. Запорожье : Дикое Поле, 136 с.

    ---

Деталі

Категорія: Uncategorised

автор: Кубальський О. Н.

Актуальність теми дослідження. Оскільки інформаційне суспільства здійснює істотний сукупний приріст знань, то оперування ними в повному обсязі виявляється завданням недосяжним. За цих обставин актуалізується потреба вибіркового засвоєння знань на підставі певних критеріальних, тематичних та аргументаційних пріоритетів.

Постановка проблеми. Епоха інформаційного суспільства супроводжується не підвищенням, а зниженням загального рівня інформаційної компетентності у форматі неефективного оперування знаннями. Це є наслідком як розгубленості перед безпрецедентним зростанням обсягів інформації, так і ерозії культури наукового мислення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Упродовж попереднього десятиліття до різних аспектів епістемологічної компетентності була прикута думка таких дослідників, як П. Бурдьє, М. Нусбаум, К. О’Коннор, Дж. Везерол, Дж. Хохшильд, К. Ейнштейн, А. Рутерфорд. Серед вітчизняних науковців найбільш комплексно окреслену тематику в своїх працях висвітлює В. Левкулич.

Постановка завдання. Метою статті є окреслення як значущості епістемологічної компетентності для науки епохи соціальної турбулентності, так і засобів її поступального культивування. Завдання полягають в осмисленні причинно-наслідкових зв’язків, що лежать в основі окресленої мети.

Виклад основного матеріалу. Розглянуто основні тематичні, концептуальні та аргументаційні підходи до проблематики епістемологічної компетентності в епоху інформаційного суспільства і глобальної турбулентності.

Висновки. Підвищення рівня епістемологічної компетентності набуває ознак стратегічного завдання для потреб ефективного функціонування науки сучасного формату. Досягнення такої мети можливе насамперед унаслідок культивування критичного мислення і аналітичних навичок, вміння здійснювати демаркацію епістемологічного масиву на підставі принципів об’єктивності, неупередженості, коректності та відповідності буттєвим реаліям.

Ключові слова: інформаційна епоха, епістемологічна компетентність, епоха глобальної турбулентності, культура наукового мислення, епістемологічні пріоритети, вибіркове засвоєння знань.

Список використаних джерел:

1. Горбунова, Л 2011, ‘Складнісне мислення як відповідь на виклик епохи’. Філософія і методологія розвитку вищої освіти України в контексті євроінтеграційних процесів, авт. кол.: В.Андрущенко (керівник), М. Бойченко, Л. Горбунова, В. Лутай, та ін., Київ: Педагогічна думка, с. 35–49.
2. Гумплович Л 1996, ‘Основания социологии’. Западноевропейсеая социология ХХ – начала ХХ веков: Тексты, Москва: Издание Международного Университета бизнеса и управления, с. 88–105.
3. Левкулич, В 2021, ‘Вища освіта сучасності крізь призму концептуальних пріоритетів’. International Scientific Journal of Universities and Leadership, № 12, с.100–116. Доступно: <https://doi.org/10.31874/2520-6702-2021-12-2-100-116>. [23 Червень 2022].
4. Мельниченко, АА 2006, ‘Метаморфози сучасного виховання в суспільстві, що трансформується: філософський вимір’. Мультиверсум. Філософський альманах, Київ: Центр духовної культури, №55, с.233–243.
5. Ясперс, К 1994, Смысл и назначение истории, пер. с нем.. Москва: Политиздат, 527с.
6. Bourdieu, P 1990, Homo Academicus. Stanford University Press, 344р.
7. Fake news in the U.S. - statistics & facts 2022. Aviable from: <https://www.statista.com/topics/3251/fake-news>. [22 June 2022].
8. Hochschild, JL & Einstein, KL 2016, Do Facts Matter?: Information and Misinformation in American Politics. University of Oklahoma Press, 248р.
9. Nussbaum, M 2010, Not for Profit: Why Democracy Needs the Humanities. Princeton, NJ: Princeton University Press, 178 р.
10. O’Connor, C & Weatherall, JO 2020, The Misinformation Age: How False Beliefs Spread. Yale University Press, 280р.
11. Rose, J 2001, The Intellectual Life of the British Working Classes. New Haven: Yale University Press, 544р.
12. Rutherford, A 2018, Elements of Critical Thinking: A Fundamental Guide to Effective Decision Making, Deep Analysis, Intelligent Reasoning, and Independent Thinking. Independently published, 154р.
13. Zimdars, M & Mcleod, K 2020, Fake News: Understanding Media and Misinformation in the Digital Age. The MIT Press, 416р.

    ---

Деталі

Категорія: Uncategorised

автор: Левкулич В. В. 

Актуальність дослідження. Оскільки науково-освітня політика здійснює вирішальний вплив на функціонування не лише науки й освіти як соціальних інститутів, а й суспільства загалом, то вона володіє трансчасовою актуальністю. Потенціал актуальності істотно зростає в сучасну епоху глобальної турбулентності та соціальних трансформацій.

Постановка проблеми. Сутність проблеми полягає в тому, що адекватна відповідь на виклики сьогодення принципово неможлива за умов тієї матриці світоглядного стереотипізму, яка сформувалася впродовж трьох попередніх десятиліть.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На Заході авторами найбільш ґрунтовних праць, присвячених проблематиці світоглядних орієнтирів науково-освітньої політики, вважаються Ф. Кумбс, Н. Ферґюсон, К. Леш, Дж. Хайдт, Х. Плакґроуз, Дж. Ліндсей, Дж. Ісраел, В. Істерлі. Серед вітчизняних дослідників найбільший внесок у розробку зазначеної проблематики зробили В. Луговий, З. Самчук, О. Слюсаренко та Ж. Таланова.

Постановка завдання. Метою дослідження є критичний аналіз основних недоліків сучасної науково-освітньої політики. Завдання полягають у виявленні світоглядної зумовленості ключових проблем, що стоять на заваді ефективному функціонуванню науково-освітньої сфери.

Виклад основного матеріалу. Проаналізовано основні проблемні фактори сучасної науково-освітньої політики, що є наслідком здебільшого хибних світоглядних орієнтирів, а тому потребують ґрунтовного рефлексійного переосмислення.

Висновки. Основні проблеми й негативні тенденції науково-освітньої сфери сучасної України зумовлені світоглядною, критеріальною і аксіологічною невиразністю. Вони потребують насамперед рефлексійних зусиль у напрямі переосмислення хибних стереотипів.

Ключові слова: політика України в науково-освітній сфері, рівень світоглядної культури, проблемні виклики сучасності, наукометричний підхід, неадекватні критерії, концептуалістика якості. 

Список використаних джерел:

1. Вольнєвич, Б 2020, ‘Наукова критика та критерії науковості (Scientific criticism and criteria of scientificity)’. Філософія освіти. Philosophy of Education, пер. Олег Гірний, № 26 (1), с. 250–259. Доступно: <https://doi.org/10.31874/2309-1606-2020-26-1-15>. [24 Червень 2022].
2. Генон, Р 2007, Кризис современного мира (Crisis of the modern world), пер. с франц. Т. Любимовой. Москва: Алгоритм, 220 с.
3. Казаринова, ДБ 2020, ‘Векторы эволюции политической рефлексии и политейнмент (Vectors of the evolution of political reflection and politics)’. Социальные и гуманитарные знания, Том 6, № 2, с. 134–141.
4. Кумбс, ФГ 1970, ‘Кризис образования в современном мире: Системный анализ (Crisis of education in the modern world: System analysis)’. Москва: Прогресс, 261 с.
5. Резерфорд, Э 1938, ‘Современная алхимия (Modern Alchemy)’. Успехи физических наук, Т.19, №1, с. 18–48.
6. Самчук, ЗФ 2015, ‘Причинно-наслідкові зв’язки світоглядної зрілості та якісної освіти (Cause-effect relationships of worldview maturity and quality education)’. Автономія та врядування у вищій освіті: збірник наукових праць, авт. : Бульвінська, ОІ, Гриценко (ред.), МВ, Рябченко, ВІ, Самчук (ред.), ЗФ & Червона ЛМ, Київ: ІВО НАПН України, с. 4–123.
7. Самчук, З 2020, ‘Текст політики на тлі цивілізаційних контекстів і підтекстів як відсутній елемент освітнього дискурсу (Policy text against the background of civilizational contexts and subtexts as a missing element of educational discourse)’. Освітній дискурс: збірник наукових праць, №6, с.7–22.
8. Слюсаренко, О 2022, ‘Когерентність науки та освіти в діапазоні від інструментального потенціалу до проблемних факторів функціонування (Coherence of science and education in the range from instrumental potential to problematic factors of functioning)’. Modern problems in science. Proceedings of the ХIХ International Scientific and Practical Conference, Vancouver, Canada, р. 544–550.  Доступно:  <https://isg-konf.com/modern-problems-in-science-two>. [25 Червень 2022].
9. Ферґюсон, Н 2020, Глобальний занепад. Як помирають інститути та економіки (Global Decline. How institutions and economies die). Київ: Наш Формат, 144 с.
10. Easterly, W 2014, ‘The Tyranny of Experts: Economists, Dictators, and the Forgotten Rights of the Poor’. Basic Books, 416 р.
11. Israel, J 2020, ‘The Enlightenment that Failed: Ideas, Revolution, and Democratic Defeat, 1748-1830’. Oxford University Press, 1088 р.
12. Lasch, C 2018, ‘The Culture of Narcissism: American Life in An Age of Diminishing Expectations’. W. W. Norton & Company; Reissue edition, 368 р.
13. Lukianoff, G & Haidt, J 2019, ‘The Coddling of the American Mind: How Good Intentions and Bad Ideas Are Setting Up a Generation for Failure’. Penguin Books, 352 р.
14. Peirce, CS 1993, ‘Reasoning and the Logic of Things: The Cambridge Conferences Lectures of 1898’. Harvard University Press, 312 р.
15. Pluckrose, H & Lindsay, J 2020, ‘Cynical Theories: How Activist Scholarship Made Everything about Race, Gender, and Identity – and Why This Harms Everybody’. Pitchstone Publishing, 352 р.