Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автор: І. В. Белоус
Актуальність теми дослідження. Використання нових технологічних засобів, мережевого та апаратно-програмного забезпечення в медичних ЗВО зумовлює трансформаційні процеси, які змінюють базові принципи організації освітнього процесу, їх форму, зміст, навчальні технології, це потребує належного дидактичного супроводу для реалізації цифрового освітнього середовища.
Постановка проблеми. Впровадження інформаційних технологій навчання є одним із найважливіших трендів розвитку освіти в останні десятиліття, оскільки такі технології містять в собі потужний дидактичний потенціал і надають різнопланові можливості для розроблення педагогічних технологій. Саме інформаційні технології здатні вирішити багато проблем у вищій медичній школі за умови сформованості належного цифрового освітнього середовища.
Аналіз останніх джерел та публікацій. Проблеми створення та впровадження мережевих ресурсів та хмарних технологій в освітній процес для покращення якості освітніх послуг за багатьма напрямами були об’єктом досліджень вітчизняних та іноземних науковців В. Бикова, А. Гуржія, М. Жалдака, Ю. Машбиця, О. Спіріна, A. Джейн, Н. Відіч, тощо.
Постановка завдання. Завданням даного дослідження є аналіз дидактичного потенціалу сучасних інформаційних технологій навчання променевої діагностики.
Виклад основного матеріалу. У даній статті запропоновано струк-туру цифрового освітнього середовища навчання променевої діагностики, виокремлено низку умов функціонуван-ня, взаємопов’язані складові, дидактич-ні принципи навчання та організаційно-педагогічні умови. Результати аналізу дидактичного потенціалу сучасних інформаційних технологій навчання променевої діагностики, які отримані з використанням SWОT-стратегії, дали змогу встановити сильні (S) та слабкі (W) сторони впровадження інформаційних технологій в освітній процес з радіології, а також можливості (О), ризики та загрози методики (T). Це в свою чергу дозволило виокремити якісні показники рівня ефективності використання хмарних технологій у навчальній діяльності з радіології та чинники результативності застосування інформаційних технологій навчання.
Висновки. Доцільність використання інформаційних технологій навчання не викликає сумнівів, однак створення цифрового освітнього середовища навчання променевої діагностики потребує дотримання низки умов, чітко виокремлених взаємопов’язаних складових, дотримання дидактичних принципів навчання та забезпечення організаційно-педагогічних умов.
Ключові слова: інформаційні технології навчання, променева діагностика, дидактичні цілі, навчальне середовище, цифрове освітнє середовище.
Список використаних джерел:
1. Jain, A & Pandey, U 2013. ‘Role of Cloud computing in higher education, International Journal of Advanced Research in Computer Science and Software Engineering, Vol. 3, р. 966–972.
2. Stuchynska, NV, Belous, IV & Mykytenko, PV 2021. ‘Use of modern cloud services in radiological diagnostics training, Wiadomosci Lekarskie (Warsaw, Poland: 1960), 74 (3), р. 589–595.
3. Vidic, NS, Clark, RM & Claypool, EG 2015. Flipped Classroom approach: Probability and Statistics Course for Engineers, Seattle: American Society for Engineering Education, р. 14–28.
4. Биков, ВЮ, Вернигора, СМ, Гуржій, АМ, Новохатько, ЛМ, Спірін, ОМ, & Шишкіна, МП 2019. ‘Проєктування і використання відкритого хмаро орієнтованого освітньо-наукового середовища закладу вищої освіти, Інформаційні технології і засоби навчання, 6 (74), с. 1–19.
5. Гуржій, АМ & Лапінський, ВВ 2015. ‘Взаємозв’язок інформатизації суспільства й системи освіти, Комп’ютер у школі та сім’ї, № 8 (128), с. 29–34.
6. Джонсон, Д, Джонсон, Р & Джонсон-Холубек, Э 2001. Методы обучения. Обучение в сотрудничестве,. СПб., 245 с.
7. Жалдак, МІ 2013. ‘Проблеми інформатизації навчального процесу в середніх і вищих навчальних закладах, Комп’ютер в школі та сім’ї, № 3, с. 8– 15.
8. Машбиць, ЮІ, Гокунь, ОО, Жалдак, МІ, Комісаров, ОЮ & Морзе, НВ 1997. ‘Основи нових інформаційних технологій навчання: посібник для вчителів, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України; Інститут змісту і методів навчання, Київ: ІЗМН, 264 с.
9. Професійна освіта: словник 2000. Навчальний посібник, уклад.: СУ Гончаренко та ін.; за ред. НГ Ничкало, Київ: Вища школа, 78 c.
10. Спірін, ОМ & Вакалюк, ТА 2017. ‘Критерії добору відкритих web-орієнтованих технологій навчання основ програмування майбутніх учителів інформатики, Інформаційні технології і засоби навчання, №4 (60), с. 275–287.
11. Стучинська, НВ & Белоус, ІВ 2016. ‘Інтеграція фундаментальних та фахових знань майбутніх лікарів у процесі вивчення основ ультразвукової діагностики, Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Серія: Педагогічні науки, Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, Вип. 132, с. 26–37.
12. Українська наукова інтернет-спільнота. Доступно: <http://nauka-online.org>. [07 Березень 2021].
13. Українські науковці у світі. Доступно: <http://forum.oseu.edu.ua/viewtopic.php?F=8&t=2017>. [07 Березень 2021].
14. Чи готові класні кімнати до політики BYOD (використання власних пристроїв учнів)? Доступно: <http://www.samsung.com/ua/business/insights/others/are-classrooms-readyfor-byod>. [07 Березень 2021].
15. Шишкіна, МП 2009. ‘Вимоги до електронних засобів підтримки процесу розв’язання фізичної задачі, 15-й зб. Наук. пр. Кам’янець-Подільського державного університету. Серія педагогічна: Дидактики дисциплін фізико-математичної та технологічної освітніх галузей, с. 106–109.
автори: Г. Костроміна, Т.Свідло, Л.Школяр
Актуальність теми дослідження. Розвиток інтелектуального, творчого потенціалу людини, виховання покоління, яке б створювало нові матеріальні та духовні цінності має бути пріоритетним для сучасного суспільного розвитку. Творчість розглядається як засіб реалізації людини, досягнення нею гармонії. Саме розвиток творчих здібностей дозволяє людині відчути себе щасливою та стати корисною для суспільства. Завдяки творчості людина формує нову соціальну реальність, а розвиток її творчих здібностей розширює її самореалізацію у суспільстві. Осмислення творчого потенціалу дасть можливість визначити шляхи вдосконалення творчих здібностей людини, сформувати особистість, яка зможе протистояти негативним суспільним викликам.
Постановка проблеми. Проблема формування творчої особистості, розвитку її індивідуальних здібностей є однією з актуальних проблем сучасних наукових досліджень.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченню феномена творчості присвячені праці: Ф. Баррона, Дж. Гілфорда, К. Піковера, П. Торранса, Д. Фелдмана та інших, структурні елементи творчого процесу, психологію творчості досліджували Д. Богоявленська, Л. Виготський, І. Волощук, П. Енґельмаєр, О. Леонтьєв, Г. Маркєлов, В. Роменець, А. Шумілін. Сферу несвідомого, її роль у творчому процесі вивчав А. Бергсон.
Творчість досліджують вітчизняні науковці: С. Аверінцев, В. Андрєєв, М. Бахтін, В. Моляко, Б. Новіков та інші.
Творчість як важлива потреба самореалізації людини представлена у працях зарубіжних та вітчизняних дослідників А. Маслоу, К. Роджерса, М. Козлова та інших. Роботи присвячені впливу соціально-культурного середовища на розвиток людини належать сучасним науковцям В. Андрущенко, Б. Новікову, В. Табачковському.
Постановка завдання. Мета наукового дослідження полягає у визначенні основних механізмів розвитку творчого потенціалу особистості.
Виклад основного матеріалу. Складність вивчення явища полягає у тому, що єдиного визначення творчості не існує, саме цим обумовлюється потреба в обґрунтуванні характерних ознак творчості та визначення головних здібностей людини, що спонукають до творчості. Творчість є засобом самореалізації особистості, характерною сутністю її існування, саме у творчості людина реалізує свій внутрішній потенціал. Реалізація творчого потенціалу особистостей стає мірою й критерієм оцінки розвитку соціально-культурного простору. Як засіб пізнання світу, творчість розкриває величезні можливості людського духу, а реалізація творчого потенціалу людини забезпечує створення нового в ідеальних формах та суспільно-практичній діяльності. Творча діяльність є одним з головних факторів формування людської сутності. У структурі творчої діяльності можна визначити сам процес творчої діяльності, результати діяльності, саму особистість творця, а також середовище та умови, в яких здійснюється творчість. Здатність до творчої діяльності притаманна лише людині, вона створює новий продукт, якого не існувало раніше. Творчість як складна психічна діяльність людини визначається своїми психологічними особливостями. Починається творчість з постановки завдань, які в процесі діяльності будуть вирішу-ватись, далі здійснюється пошук рішення та повноцінною творчість стає лише тоді, коли людина перетворює нові ідеї у суспільний продукт, що стає доступним для розуміння та сприйняття іншими людьми. Творчість пов’язана із структурним та функціональним оновленням діяльності, перетворенням її в більш досконалу, що виражається у нових створених матеріальних та духовних цінностях. Самореалізація творчої особистості відбувається через розкриття закладеного в ній творчого потенціалу, який визначається обдарованістю, креативністю, готовністю до здійснення різних форм діяльності та визначенням її продуктивності.
Висновки: 1) визначено, що творчість є цілісною якістю людини, яка розкриває її індивідуальні здібності, ставлення до себе та світу; 2) визначено основні механізми розвитку творчого потенціалу особистості; 3) розглянуто структурні елементи та роль несвідомого у творчому процесі; 4) розглянуто вплив соціально-культурного простору на формування творчої особистості; 5) отримані результати можуть стати підґрунтям для розробки в подальшому проблем розвитку творчого потенціалу особистості та реалізації її творчих можливостей у різних сферах суспільної діяльності.
Ключові слова: творчість, творчій потенціал особистості, творчий процес, творча активність, творчі здібності, творча діяльність, самореалізація, соціально-культурний простір, суспільство, духовні цінності.
Список використаних джерел:
1. Аристотель 2006. Метафизика. Москва.: Изд-во Эксмо, 608 с.
2. Бергсон, А 1994. Два источника морали и религии, Москва: Канон, 384 с.
3. Богоявленская, ДБ 1983. Интеллектуальная активность как проблема творчества, Ростов-на-Дону: РГУ, 176 с.
4. Волощук, ІС 1998. Науково-педагогічні основи формування творчої особистості, Київ: Пед. думка, 160 с.
5. Выготский, ЛС 1976. Воображение и творчество в школьном возрасте, Москва: Изд-во АПН РСФСР, 519 с.
6. Рубинштейн, СЛ 2007. Основы общей психологии, СПб.: Питер, 713 с.
7. Флоренский, ПА 1993. Анализ пространственности и времени в художественно-изобразительных произведениях, Москва: Прогресс, 324 с.
8. Шумилин, АТ 1989. Проблемы теории творчества. Монография, Москва: Высшая школа, 143 с.
9. Guilford, JP 1967. ‘Creativity: yesterday, today, tomorrow’, Journal of Creative Behavior, Vol. р. 3-14.
10. Torrance, EP 1988. ‘The nature of creativity as manifest in its testing’, R. Stemberg & T. Tardif (eds). The nature of creativity, р. 43-75.
<iframe src="/files/pdf/2021_31(2-3)-4.pdf" width="100%" height="800"></iframe>
автори: Н. В. Науменко, О. А. Горобчук, А. В. Козлов
Актуальність теми дослідження. Реформація вищої освіти, поява на ринку праці великої кількості освітніх послуг, переорієнтація викладацької практики вимагають якісних змін у професійній підготовці фахівців фізичної культури і спорту, які мають поєднувати фізкультурно-педагогічну й тренерсько-викладацьку діяльність.
Постановка проблеми. Реалізація завдань професійної підготовки фахівців фізичної культури і спорту, які мають володіти системою спортивних знань, методів та прийомів з метою їх застосування у процесі виховання здорової нації, відродження культури здоров’я та фізичного розвитку, відновлення національних традицій та цінностей, формування здорового способу життя, визначає пошук інноваційних технологій навчання, які ґрунтуються на особистісно-орієнтованому та діяльнісному підході у навчанні.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Сучасні педагогічні технології були предметом вивчення багатьох науковців, серед яких Ю. Бабанський, В. Беспалько, Б. Блум, Я. Гальперин, М. Кларін, Н. Тализіна та ін. Впровадженню сучасних педагогічних технологій в освітній процес закладів вищої освіти присвячено дослідження І. Зязюна, Н. Наволокової, В. Паламарчук, В. Стрєльнікова та ін. Концептуальні засади професійної підготовки майбутніх фахівців ґрунтовно досліджувалися в працях вітчизняних учених Р. Гуревича, А. Лігоцького, Л. Хомича, Я. Цехмістера, зокрема професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту – в працях вітчизняних і російських дослідників Г. Арзютова, М. Герцика, О. Демінського, В. Завацького, В. Приходька та ін. Дослідження свідчать, що сучасних педагогіч-них технологій сприяють гармонійному розвитку особистості фахівця.
Постановка завдання. Висвітлення доцільності використання сучасних педагогічних технологій на прикладі веб-квест технології, ігрових технологій, технологій опрацювання дискусійних питань у професійній підготовці фахівців фізичної культури і спорту.
Виклад основного матеріалу. Викладання дисципліни “Педагогіка та педагогічна майстерність” відбувається із використанням сучасних педагогічних технологій. В умовах сьогодення з переходом на дистанційну форму навчання варто виділити тех-нологію веб-квест, яка поєднує в собі ігрову та групову діяльність студентів, виконання творчих проєктів, оптимізує час, дозволяє використову-вати різні інформаційні джерела, запам’ятовувати, мислити, вирішувати, організовувати себе для розв’язання проблемних та нестандартних завдань.
Висновки. Застосування сучасних педагогічних технологій в процесі професійної підготовки фахівців фізичної культури і спорту позитивно впливає на активізацію їхнього професійного розвитку.
Ключові слова: педагогічні технології, веб-квест технології, ігрові технології, технології опрацювання дискусійних питань, фахівці фізичної культури і спорту.
Список використаних джерел:
1. Алфімов, ДВ 2011. ‘Структурно-змістовний контент поняття технології’, Науковий вісник Донбасу, № 3. Доступно: <http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvd_2011_3_2>. [14 Лютий 2021].
2. Беспалько, ВП 1989. Слагаемые педагогической технологии, Москва: Педагогика. Доступно: <https://may.alleng.org/d/ped/ped020.htm>. [14 Лютий 2021].
3. Бодарецька, ОМ, Мельник, ОГ & Жежуха, ВЙ 2015. ‘Поняття технологій мотивування персоналу підприємств’, Економіка. Фінанси. Право, № 11, с. 7-11. Доступно: <http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecfipr_2015_11_4>. [16 Лютий 2021].
4. Бойчук, ІД 2009. ‘Науково-теоретичні основи професійної підготовки майбутніх фахівців у коледжі’, Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання та спорту, Харків. Доступно: <https://www.sportpedagogy.org.ua/html/journal/2009-12/09bidfec.pdf>. [14 Лютий 2021].
5. Забіяко, ЮО 2013. ‘Професійна підготовка фахівців фізичної культури та спорту’, Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві, № 2, с. 16–19. Доступно: <http://nbuv.gov.ua/UJRN/Fvs_2013_2_6>. [18 Лютий 2021].
6. Калюжна, ТГ 2013. Сучасні вимоги до професійної підготовки майбутнього вчителя’, Наукові записки Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя, № 4, с. 32–37. Доступно: <http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzspp_2013_4_7>. [18 Лютий 2021].
7. Кларин, МВ 1989. Педагогическая технология в учебном процессе. Анализ зарубежного опыта, Москва: Знание. Доступно: <https://istina.msu.ru/publications/book/12199002/>. [14 Лютий 2021].
8. Науменко, НВ & Козлов, АВ 2018. ‘Веб-квест як метод активного навчання в освітньому процесі закладів вищої освіти’, Дистанційна освіта: реалії та перспективи, І Всеукр. наук.-практ. конф., Харків, 12 грудня 2018 р. Доступно: <http://dspace.hnpu.edu.ua/bitstream/123456789/2040/1/Дистанційна%20освіта.%202019%20.pdf>. [20 Лютий 2021].
9. Романовський, ОГ & Солодовник, ТО 2016. Дидактичні системи у вищій школі, Харків: НТУ “ХПІ”. Доступно: <http://repository.kpi.kharkov.ua/bitstream/KhPI-Press/23191/1/Romanovskyi_Dydaktychni_systemy_2016.pdf>. [16 Лютий 2021].
10. Стрельніков, ВЮ & Брітченко, ІГ 2013. Сучасні технології навчання у вищій школі, Полтава: ПУЕТ. Доступно: <https://ktpu.kpi.ua/wp-content/uploads/2014/02/V.-YU.-Strelnikov-I.-G.-Britchenko.-Suchasni-tehnologiyi-navchannya-u-vishhij-shkoli.pdf>. [16 Лютий 2021].
автор: І. В. Шаповалова
Актуальність теми дослідження. В сучасному соціально-філософському просторі дискусія навколо феноменів біополітики і біовлади набуває особливої актуальності з огляду на ті події, що відбуваються в реальному суспільно-політичному житті. Приймаючи до уваги те, що біополітика і біовлада – це результат багатоаспектної людської діяльності, найбільш складні і динамічні форми суспільно-політичних комунікацій, комплекс технологічних практик і стратегій з високим інноваційним потенціалом, то і аналізувати їх специфічні особливості, прояви та закономірності необхідно, як у ретроспективі найбільш вагомих історичних подій, так і у координатах сучасних суспільних процесів. Це призводить до розширення змісту самих понять “біополітика” і “біовлада”, і, як наслідок, обумовлює виділення нових напрямів їх концептуально-світоглядного осмислення, як у межах спеціалізованого дискурсу, так і в міждисциплінарному полі.
Постановка проблеми. Традиційно біополітику визначають як простір владних відносин, пул певних управлінських рішень, владних обмежень, нормативно-правових приписів. Але реального втілення концепти біополітики і біовлади отримують в контексті відповідних історично-цивілізаційних, соціокультурних, політичних, екологічних і техногенних умов та викликів. Тому, логічно, що виникає потреба інтерпретації цих феноменів з огляду на їх основні суспільно-політичні вияви на різних етапах розвитку суспільства і за різних умов функціонування його соціальних інститутів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед відомих зарубіжних та вітчизняних вчених, які досліджували сутність біополітики і біовлади та еволюцію біополітичного концепту, ми робимо акцент на роботах: М. Фуко [9,10,11,12], А. Негрі [6, 13], М. Харда [13], Дж. Агамбен [1], В. Чешко [15], О. Кузь [15], С. Костючков [5], К. Аласанії [2], Н. Орлеанського [7], А. Желніна [3], М. Харкевича [14], П. Касаткіна [14], Ф. Загиртдінова [4] та інших.
Постановка завдання. Основне завдання статті полягає в дослідженні змісту авторських концептів біополітики і біовлади, починаючи з тих, що вже стали класичними і тих, що знаходяться у стадії активної розробки, розширюючи семантичне коло феноменів біополітики і біовлади у сучасному соціально-філософському дискурсі. Реалізувати спробу прояснити феномени біополітики і біовлади через аналіз впливу на них економічних моделей, виробничих процесів, ринку праці, правових практик, морально-етичних чинників, розвитку інформаційних, біо/мед- технологій, використовуючи методи порівняльного аналізу концептуально-світоглядних позицій різних дослідників.
Виклад основного матеріалу. Перше визначення біополітики М. Фуко запропонував в серії своїх лекція на тему: “Необхідно захищати суспільство”, які він прочитав студентам в Коледжі де Франс в 1975-1976 роках. Під біополітикою вчений розумів “сукупність процесів, що включають в себе пропорцію народжень і смертей, рівень відтворення, ріст населення” [11, с. 257]. Необхідно зазначити, що в концепті М. Фуко біополітика змістовно сполучена з біовладою. Центральне місце в концепті біополітики (біо-власті) посідає держава, яка забезпечує умови для відтворення населення, підтримує його життєдіяльність та проводить політику в системі охорони здоров’я. Подальша концептуалізація феноменів біополітики і біовлади відбувається завдяки дослідницьким зусиллям Дж. Агамбена, А. Негрі і багатьох інших учених. На думку учених, владні конструкти буржуазного суспільства та капіталістичних відносин кінця XVIII ст. – початку XIX ст. забезпечили соціалізацію людського тіла як робочої сили та елементу виробничого процесу. Кон-троль суспільства над людиною почав здійснюватися не тільки через свідомість, ідеологію, “але і в тілі і разом з тілом”. Тіло людини стало розглядатися як біополітична реальність, а медицина з її техноло-гіями як політична стратегія. Слід зазначити, що біополітика (біовлада) - це унікальний і надзвичайно динамічний феномен, який зазнає постійних транс-формації, що обумовлює постійне розширення семантичного кола біополітики та біовлади в сучасному соціально-філософському дискурсі.
Висновки. Розглянуті авторські концепції біополітики і біовлади надають можливість зрозуміти історичну еволюцію владних інститутів в XVIII-XIX ст. (поступове обмеження дисциплінарної влади новітніми біополітичними практиками) у сфері управління біологічним контекстом життя людини, з’ясувати, як правові практики, економічні модальності капіталістичного виробництва і ринку суспільної праці, здобутки біологічних (медичних), інформаційних технологій дають можливість перепрограмувати і змінити життя людства, а також виявити нові вектори і форми біополітичного управління в умовах соціально-політичних трансформацій і техногенних викликів сучасного суспільства.
Ключові слова: біополітика, біовлада, біоетика, біологія, людина, суспільство, біотехнології, виробництво.
Список використаної літератури:
1. Агамбен, Дж 2011. Homo sacer. Суверенная власть и голая жизнь, Москва : Издательский дом: Европа, 114 с. Доступно: <https://royallib.com/book/dgordgo_agamben/homo_sacer_suverennaya_vlast_i_golaya_gizn.html/> [9 Березень 2021 ].
2. Аласания, КЮ 2018. ‘Философская концепция биовласти: истоки и перспективы’, Вестник Московского университета, Сер. 7, Философия, № 4, с. 70-77. Доступно: <https://cyberleninka.ru/article/n/filosofskaya-kontseptsiya-biovlasti-istoki-i-perspektivy/viewer/> [10 Березень 2021 ].
3. Желнин, АИ 2019. ‘Биополитика и биополитическая экономия: сущность концептов’, Вестник Пермского университета, Вып. 3, с. 320-327. Доступно: <https://cyberleninka.ru/article/n/biopolitika-i-biopoliticheskaya-ekonomiya-suschnost-kontseptov/viewer /> [25 Березень 2021].
4. Загыртдинова, ФБ 2012. ‘Био: власть, политика, этика’, Вестник Челябинского государственного университета, № 13(287), с. 39-43. Доступно: <https://cyberleninka.ru/article/n/bio-vlast-politika-etika/viewer/> [12 Березень 2021].
5. Костючков, СК 2017. ‘Біофілософія як теоретична і практична основа підвищення рівня ефективності сучасної системи освіти’, Гілея: науковий вісник, зб. наук. праць, гол. ред. ВМ Вашкевич, Київ: “Гілея”, № 117, с. 193-196.
6. Негри, А 2008. ‘Труд множества и ткань биополитики’, Синий диван, № 12, Доступно: <http://polit.ru/article/2008/12/03/negri/> [24 Лютий 2021 ].
7. Орлеанский, НН 2016. ‘Генезис поняти биополитики: от социобиологизма к постструктурализму’, Теория и методология управления: тренды и управления, Вип. 1(13), С. 39-43. Доступно: <http://nbpublish.com/library_get_pdf.php?id=36596/> [25 Березень 2021].
8. Пресьядо, П 2020. ‘Уроки вируса’, Центр политического анализа. Доступно: <https://centerforpoliticsanalysis.ru/position/read/id/uroki-virusa/> [25 Березень 2021].
9. Фуко, М 1996. ‘Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности’, в кн. Работы разных лет, Пер. с франц. С.Табачниковой, Москва: Касталь, 448 с.
10. Фуко, М 2002. ‘Интеллектуалы и власть. (Избранные политические статьи, выступления и интервью)’, Пер. с франц. СЧ Офертаса, под общ. ред. ВП Визгина & БМ Скуратова, Москва: Праксис, 384 с. Доступно: <https://royallib.com/book/fuko_mishel/intellektuali_i_vlast_izbrannie_politicheskie_stati_vistupleniya_i_intervyu.html/> [27 Лютий 2021].
11. Фуко, М 2005. 'Нужно защищать обществ’, Пер. с франц. О.Самарова, Москва: Наука, 312 с. Доступно: <https://royallib.com/book/fuko_mishel/nugno_zashchishchat_obshchestvo.html/> [27 Лютий 2021].
12. Фуко, М 2010. Рождение биополитики. Курс лекций, прочитанных в коллеж де Франс в 1978-1979 учебном году, Пер. с франц. АВ Дьякова, СПб.: Наука, 448 с. Доступно: <http: //royallib.com/book/fuko_mishel/rogdenie_biopolitiki.html/> [27 Лютий 2021].
13. Хард, М & Негри А 2004. Империя, пер. с англ, ГВ Каменский, МС Фетисова, Москва: Праксис, 440 с.
14. Харкевич, МВ & Касаткин, ПИ 2011. ‘Биополитика и религия в эпоху постмодерна’, Вестник МГИМО Университета, философия, № 6, с. 217-222. Доступно: <https://cyberleninka.ru/article/n/biopolitika-i-religiya-v-epohu-postmoderna/viewer/> [22 Лютий 2021].
15. Чешко, ВФ & Гузь, ОМ 2016. ‘Біовлада і біополітика: антропологічний та соціополітичний вимір техногуманітарного балансу’, Гілея : науковий вісник : Зб. наук. праць, гол. ред. ВМ Вашкевич, Київ, Вип. 107, с. 267-271.
16. Элланский, ЮГ & Приз, ЕВ 2011. ‘Основы взаимосвязи биоэтики и биополитики’, Известия ВУЗов, Северо-Кавказский регион, Естественные науки, № 4 (164), с. 125-127. Доступно: <https://cyberleninka.ru/article/n/osnovy-vzaimosvyazi-bioetiki-i-biopolitiki/> [24 Лютий 2021].
автори: А. А.Кравченко, А. Ю. Морозов
Актуальність теми дослідження. Небезпека обмеження свободи особистості - загроза людськості, запобігання якої потребує постійної духовної роботи по моральному самовдосконаленню.
Постановка проблеми. Тоталітаризм в своїй основі передбачає ситуацію тотальності - домінування метанаративів (всезагального та універсального) над одиничним та особливим. Але за яких умов культура, побудована на метанаративах, стає саме тоталітарною?
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Літературу, що стосується тоталітаризму, варто поділити на три блоки. По-перше, це - апологети тоталітарного мислення: Платон, Г. Ф. Гегель, К. Маркс, Ф. Ніцше, Т. Карлайл, Х. Чемберлен. По-друге, це мислителі, що заклали фундаментальні основи вивчення феномену тоталітаризму – Х. Арендт, К. Поппер, Е. Фромм, Т. Адорно, З. Бауман тощо. По-третє, це науковці, що піднімають питання тоталітарного потенціалу західної культури: Х. Ортега-і-Гассет, М. Бердяєв, Ю. Габермас, П. П. Гайденко, Е. Саркісянц.
Постановка завдання. Метою статті є осмислення інструментальної раціональності на предмет виявлення в ній тоталітарного й нігілістичного потенціалу.
Виклад основного матеріалу. У статті аналізується феномен інструментальної раціональності, що лежить в основі процесів дегуманізації, анонімності, безвідповідальності, конформізму. Зазначається, що просвітницький нігілізм як викривлене розуміння свободи, заперечуючи кордоцентричну духовну традицію, призводить до розпаду субстантивної єдності розуму, породжуючи релятивізацію моралі та естетизацію зла. Позитивістська програма, що оперує з ціннісно нейтральними науковими “фактами”, виносить за межі логічної структури світу його смисл та верховні цінності. Очищений від моралі, “евклідовий розум” стає бездушною і безсердечною технікою підбору та розрахунку оптимальних засобів для вирішення цілей “по той бік добра і зла”, а “інженерний” підхід до вивчення природи і суспільства у поєднанні з суб’єкт-об’єктною орієнтованою “стратегічною дією” та “технічним мисленням” створює передумови для виникнення специфічної ситуації Тотальності, в якій унеможливлюється все одиничне та індивідуальне.
Висновки. Антигуманістичний потенціал цінностей інструментальної (“технічної”, “економічної”) раціональності може бути “знятий” чи принаймні компенсований у просторі діалогічної суб’єкт-суб’єктної “комунікативної дії” (Ю. Габермас), в якій на засадах рівності і толерантності до Іншого всім учасникам дискурсу буде надано право голосу і можливість бути почутим.
Ключові слова: нігілізм, свобода, відповідальність, інструментальна раціональність, Голокост, тоталітаризм.
Список використаних джерел:
1. Адорно, Т 2003. Негативная діалектика, пер. на русск. ЕЛ Петренко, Москва. Доступно: <https://gtmarket.ru/library/basis/5512>. [23 Березень 2021].
2. Арендт, Х 2005. Джерела тоталітаризму, пер. з англ. В. Верлоки, Дм Горчакова, Київ, Дух і Літера, 584 с.
3. Арендт, Х 2013. Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі, пер. з англ. А Котенка, Київ, Дух і Літера, 367 с.
4. Бауман, З 2010. Актуальность Холокоста, Москва: Европа, 316 с.
5. Бердяев, Н 1933. ‘Человек и машина. Проблемы социологии и метафизики техники’, Путь, № 38, с. 3–37.
6. Вітгенштейн, Л 1995. Tractatus logico-filosoficus. Філософські дослідження, Київ: Основи, 145 с.
7. Гайденко, ПП 2003. Научная рациональность и философский разум, Москва: Прогресс-Традиция, 528 с.
8. Головин, Е 2002. ‘Ради триумфа ложного идеала роз’, Волшебная гора. Альманах, Вып. 8, с. 24–26.
9. Гусейнов, А 2000. ‘Этика доброй воли’, в кн. Кант И. Лекции по этике, Москва: Изд-во МГУ, с. 5–36.
10. Достоевский, ФМ 1982. Бесы, Москва: Правда, Библиотека Огонек, собр. соч. в 12 т., Т. 9.
11. Левинас, Э 2000. Избранное: тотальность и бесконечное, СПб: Университетская книга, 416 с.
12. Лосев, АФ 1993. Очерки античного символизма и мифологии, Москва: Мысль, 650 с.
13. Поппер, К 1994. Відкрите суспільство та його вороги, пер. з англ. О. Коваленко & К. Поппер, Київ: Основи, 444 с.
14. Радзинский, Э 2015. Берегитесь, боги жаждут, Москва: АСТ, 315 с.
15. Саркисянц, Мануэль 2003. Английские корни немецкого фашизма: от британской к австро-баварской “расе господ”, пер. с нем, Мануэль Саркисянц, СПб.: Академический проект, 600 с.
16. Тиллих, П 1995. ‘Мужество быть’, в кн. Избранное, Москва: Юрист, с. 7-131.
17. Фромм, Е 2019. Втеча від свободи, Київ: Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля”, 288 с.
18. Хабермас, Ю 2000. Моральное сознание и коммуникативное действие, СПб: Университетская книга, 410 с.