Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
Актуальність теми дослідження. Соціальний інститут як феномен являє собою багаторівневий симбіоз відповідних складових, що включає в себе не тільки елементи (об’єкти, суб’єкти) соціальної дійсності, а й певні стереотипи, ментальні установки, уявні (віртуальні) реальності та дозволяє розкрити еволюційність і прогресивну адекватність функціонування соціального інституту у синтезі інноваційності та принципів сталого розвитку суспільства.
Постановка проблеми. Сучасна соціально-економічна криза, зміна аксіологічного вектору, комунікативних стратегій, емоційно-мотиваційної та морально-етичної детермінант, актуалізація дискурсу людиноцентризму спровокували процес примноження кількості змінних у рівнянні соціального виміру людського життя, де явище соціального інституту виступає сенсом, технологією, механізмом, когнітивним фільтром становлення та розвитку як окремого індивіду так і соціуму.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед відомих вчених, які досліджували проблематику виникнення та функціонування явища “соціальний інститут”, ми акцентуємо увагу на роботах: Т. Веблен, Ю. Габермаса, Дж. Кемпбелла, Дж. Коммонса, Дж. Сьорля, Р. Туомела, Л. Халіулліной, К. Хей, В. Шмідт та інших.
Постановка завдання. Здійснити теоретичний аналіз поняття та сутності феномену “соціальний інститут”.
Виклад основного матеріалу. Традиція дослідження феномену “соціальний інститут” вирізняє наступні напрями його інтерпретації: класичний структуралізм, що абсолютизує роль безособових соціальних структур; акціонізм, який ґрунтується на пріоритеті життєдіяльності суб’єктів соціальної динаміки; дискурсивний інституціоналізм, який поєднує проект комунікативного суспільства Ю. Габермаса та соціальний конструктивізм Дж. Сьорля. Функціонал соціального інституту формують наступні складові. По-перше, соціальний інститут продукує доволі точно виражені критерії прийнятної та неприйнятної поведінки індивідів. Тому доречно зауважити якщо не конститутивний, то регламентуючий вплив соціальних інститутів на цінності, культуру, мораль, право, традиції та ритуали соціуму. По-друге, соціальні інститути продукують стійкі зразки герменевтичних практик, які стають першоджерелом для інтерпретації поведінки інших та створюють передумови для рефлексії та самоаналізу. А по-третє, така регламентація соціального життя не просто встановлює певні рамки та обмеження, а й формує передумови механізмів формування сенсу, вирізнення цілісності феноменів.
Висновки. Теоретичний аналіз поняття та сутності явища “соціальний інститут” потребує подальших наукових розвідок. Спираючись, у своїй більшості, на дослідження Дж. Сьорля (концепція конструювання соціальної реальності) стверджуємо, що людське суспільство як таке починається з інституціоналізованої дійсності, а сучасний дискурс соціального неможливий без залучення історико-культурного контексту, логіки технологічно-цивілізаційного розвитку та ідеологем ціннісного ґатунку. Такий комплексний підхід збагачує дескриптивно-аналітичні можливості дискурсивних процедур соціального.
Ключові слова: соціальний інститут, індивід, суспільство, інституціоналізм, інтенціональність. соціальна дійсність.
Список використаних джерел:
Актуальність теми дослідження. В постмодернову добу практики культури рішуче переосмислюють траєкторії свого розвитку та змісту. Негація раціональності як самодостатньої основи культури в цілому, і культури мислення зокрема, продукує якісно новий тип дискурсу і як описової практики, і як технології смислоутворення. Постмодернізм постулює глобальну світоглядну кризу, що має безпосереднє втілення в семіотичному полі сучасної культури.
Постановка проблеми. Постає нагальна потреба фундаментальної аналітики актуальних світоглядних детермінант відносно перспектив подальшого розвитку культури з огляду на її метафізичний зміст.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. В сучасних світоглядних практиках тривають дискусії щодо змісту, значення та історичних рамок філософії пост-модернізму, особливо в контексті декларованої відмови від метафізичних принципів пізнання. П. Дж. Хієтт зазначає спільнe позицію щодо констатації неможливості знайти Абсолют в постмодернізмі, яка обмежується зорієнтованістю на кінцевих речах, утилітарно або іронічно. Н. Франжіпен переконує, що незважаючи на постулювання завершення постмодернізму, артикульовані ним ідеї мають місце в сучасній культурі, зокрема в художній літературі. І. Хассан стверджує, що пост-модернізм може бути визначений як безперервне вправляння у самовизначенні. Г. де Діжн обґрунтовує метафізику як метод пізнання не суперечить не тільки сучасним реаліям соціокультурного життя, але органічно єдина із наукою в найвищих формах її об’єктивації та прагматизму. Г. де Вріз переконаний, що критика метафізики є невід’ємним атрибутом самої метафізики. Про варіабельність застосування метафізики як методу переконливо зазначає Дж. Барріс. Він аргументує системно-формалізуючий зміст метафізичної думки. А. Шепперсона та К. Дж. Томаселлі стверджують, що дослідження культури та її світоглядних принципів є важливими у розв’язанні найбільш гострих гуманітарних проблем сучасності.
Постановка завдання. Апофеоз свободи (номінальної, звичайно), постульований філософією постмодернізму, небезпечний цілком реальними соціальними катаклізмами. Відповідно, існує необхідність концептуального аналізу “метафізичного ядра” постмодерністських cтудій.
Виклад основного матеріалу. Проблема дискретності та континуальності часу і простору корелює із проблемою цілого та загального. Якщо онтологія представлена як світ окремих речей, а системи метафізики описують світ як цілісність, то філософія постмодернізму піддає сумніву та критиці класичні зразки постулювання цілісності. Підсумком такої світоглядної диспозиції стає екзистенційно-горизонтальний вектор цілепокладання та доцільності як такої. Освоєння, або швидше, “обживання” простору в часі відбувається як його маркування - встановлення позначок, залишення слідів та картографія. Вся монументальність культури є, таким чином, знаково-символьною системою, яка переформатовує світ за людинорозмірним форматом. Темпоральність суб’єктивності - не тільки екзистенційна трагедія, але й сакральний дар сутнісного бачення речей та явищ. Навіть, якщо в постмодернізмі ця сакральність легітимізована соціумом та культурою, а не вічністю універсуму.
Висновки. Розгубленість та дезорієнтація людини на тлі семіотичного простору культури несвідомого потребує радикальних рішень. Опанувати реальність в її просторово-часових визначеннях як фізичного, так і соціального виміру, неможливо. Вірогідним рішенням цієї одвічної проблеми облаштування світу до людських потреб та запитів доречно запропонувати створення реальності віртуальної, або колективного свідомого як монументу техніко-цивілізаційного поступу людства.
Ключові слова: постмодернізм, деконструкція, симулякр, простір, час, культура, суб’єктивність, соціальність.
Список використаних джерел:
Яценко О. Д., кандидат філософських наук, доцент (e-mail:
ПОСТМОДЕРНІЗМ: ДЕСКРИПТИВНІ ПРАКТИКИ РЕФЛЕКСІЇ КУЛЬТУРИ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.25(7-8)-1
Мордоус І.О., кандидат педагогічних наук, доцент (e-mail:
СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ:ЗАГАЛЬНІ ОБРІЇ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.25(7-8)-2
Левченко В. В., кандидат філософських наук, доцент (e-mail:
Форостюк І. В., кандидат педагогічних наук, доцент (e-mail:
РОЗВИТОК КУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГІВ ВИЩОЇ ШКОЛИ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.25(7-8)-3
Сакун А. В., доктор філософських наук, доцент (e-mail:
Кадлубович Т. І., кандидат політичних наук, доцент (e-mail:
Черняк Д. С., кандидат соціологічних наук, доцент (е-mail:
СТВОРЕННЯ СИТУАЦІЇ УСПІХУ НА ЗАНЯТТЯХ З ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН – ПЕРЕДУМОВА ГУМАНІЗАЦІЇ ОСВІТИ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.25(7-8)-4
Пономарева Н. С., аспірант (e-mail:
СИСТЕМА ІНФОРМАТИЧНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧИТЕЛЯ МАТЕМАТИКИ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.25(7-8)-5
Куриш Н.К., здобувач Хмельницької гуманітарнопедагогічної академії (e-mail:
ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС ІНСТИТУТІВ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
DOI 10.33930/ed.2019.5007. 25(7-8)-6
Левченко Т. Г., кандидат філософських наук, доцент (e-mail:
СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ДУХОВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНИ: ПИТАННЯ ПРО СТАТУС ТЕОЛОГІЇ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.25(7-8)-7
Кислий А. О., кандидат філософських наук, доцент (e-mail:
СЛУЖІННЯ ТА ПРОСВІТНИЦЬКО-ВИХОВНА МІСІЯ ЦЕРКВИ У СЦЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ОСНОВ СОЦІАЛЬНОГО ІДЕАЛУ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.25(7-8)-8
Актуальність теми дослідження. Питання сенсу життя людини протягом всього існування людства є дискусійним і не припиняє втрачати своєї актуальності, адже велика кількість людей не мають однозначної відповіді на дане запитання. Тому дана світоглядна проблема потребує подальшого дослідження.
Постановка проблеми. Слід констатувати, що сучасне суспільство має проблеми духовно-морального стану. Духовність нації знаходиться на досить низькому рівні, а питання моралі нехтуються та зневажаються суспільством. Релігійність, здебільшого, проявляється в обрядах, сутність яких більшість українців не знає, а тому не може пояснити, бо так склалось історично. Від розуміння людиною сенсу свого життя буде залежати передусім рівень її духовності та праведності життя.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розглядаючи питання сенсу життя людини слід зазначити, що воно не втрачає своєї актуальності і сьогодні. З одного боку, питання сенсу життя людини розглядається з позиції філософського вчення, надаючи йому дискусійного характеру, а з іншого має чітку богословську інтерпретацію. Погляд на дане питання описаний в працях філософів М. О. Бердяєва, В. С. Соловйова, Г. С. Сковороди та вчених-богословів В. О. Попова, І. С. Проханова.
Постановка завдання. Розглянути питання сенсу життя людини з точки зору філософського вчення та розкрити дане питання з позиції богословського бачення Івана Проханова на основі аналізу його аудіо - проповіді “В чем смысл твоей жизни?”.
Виклад основного матеріалу. У статті основна увага спрямована на проповідника І. С. Проханова. Серед його проповідницької спадщини до наших часів зберіглась аудіо – проповідь “В чем смысл твоей жизни?”. Дана проповідь є практичною. Вона спрямована на зміну моральної свідомості людей для того, щоб вони могли стати конструкторами нового соціально – політичного життя на основі християнських цінностей. На його думку, життя людини призначене для Бога, а значить робота, сім’я, суспільство, людство, мистецтво і наука - все для Господа, тому що все від Господа.
Висновки. У статті розглянуто питання сенсу життя людини з точки зору філософського вчення та здійснено аналіз проповіді І. С. Проханова, яка є прямим закликом до усвідомлення людиною свого сенсу життя.
Ключові слова: І. С. Проханов, проповідь, сенс життя людини, Бог, Священне Писання, песимізм, чистий оптимізм віри.
Список використаних джерел: