Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автор: Gao W.
Актуальність теми дослідження. Значна державна підтримка наукових та технологічних досліджень, їхня апробація та впровадження в соціальну практику дає підстави оцінювати сучасне китайське суспільство як інноваційне. Значні та суттєві соціальні трансформації мають місце на всіх рівнях соціально-політичного життя: від управлінських практик та стратегій до звичайних щоденних активностей громадян. Найбільший резонанс викликає впровадження Системи Соціального Кредиту (SCS) як загальнодержавної програми з реалізації виховної та моніторингової функції. Цей досвід є показовим та знаковим для дослідження інноваційного суспільства.
Постановка проблеми. Китайський уряд позиціонує політику своєї держави як відкриту та демократичну. Але є підстави вважати таку оцінку дещо упередженою, оскільки Китай є економічно успішною соціалістичною державою на тлі глобального світового капіталізму. Тому дослідження та аналітика інноваційного суспільства в Китаї, особливо з огляду на тотальну урядову програми Системи Соціального Кредиту (SCS) є важливою проблемою сучасної соціальної філософії та гуманітарного знання в цілому.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз останніх публікацій з проблеми дослідження свідчить, що проблема інноваційного суспільства у Китаї є актуальним питанням для сучасного гуманітарного знання. Так, Yongnian Zheng (2010) доводить, що основним рушієм змін суспільних трансформацій сучасного Китаю є політика його відкритості. Xiao Ying (2015) пропонує змінити методологію аналітики інноваційного суспільства Китаю. На відміну від традиційних категорій “держава та суспільство”, автор пропонує впроваджувати концепти “інститути та життя”. Інший дослідник Gladys Pak Lei Chong (2019) наголошує, що постсоціалістичний Китай орієнтований на споживання, тому системи соціального кредитування розвиваються як урядова програма на економічній платформі. Zhuo Huang, Yang Lei & Shihan Shen (2016) досліджують розвиток китайської системи особистої кредитної звітності, що орієнтована на уряд. Donghee (Don) Shin (2019) вважає основою становлення інноваційного суспільства в Китаї широке впровадження алгоритмів.
Постановка завдання. Основним завданням статті є аналітика впровадження урядової програми Системи Соціального Кредиту (SCS) в інноваційному суспільстві Китаю.
Виклад основного матеріалу. Основними принципами впровадження програми SCS є наступні: формування стійкої соціальної структури та оперативного керування нею; моніторинг та корекція соціальних трансформацій та поведінки широких верств населення: прозорість як основний чинник життя інноваційного суспільства; стимулювання конкуренції як мотивації досягнення успіху. Завдяки прозорості суспільного життя в інформаційному просторі соціуму оприлюднюються різні зразки поведінки в тих або інших умовах; система SCS є значним компонентом державної стратегії інтеграції та консолідації китайського інноваційного суспільства; проведення зовнішньої політики за принципом “soft power”: позитивний досвід китайського інноваційного суспільства із впровадження SCS має передумови до поширення зони її впровадження у країнах Азії, Африки та Латинської Америки, особливо країнам-учасницям проекту “Один пояс – один шлях”. SCS охоплює всі сфери соціального життя сучасного громадянина китайської держави, формує стійку форму звітності перед суспільством за зміст та перебіг своїх щоденних активностей, прагнень та уподобань.
Висновки. Інноваційне суспільство Китаю є показовим та знаковим для сучасних соціальних трансформацій. Досвід китайської держави із впровадження інновацій технічного та управлінського характеру передовим та унікальним по своїй суті. Особливої уваги потребує вивчення особливостей впровадження
Системи Соціального Кредиту. Така державна стратегія розбудови інноваційного суспільства спрямована не тільки на підтримку стабільності соціально-політичної системи сучасного Китаю, але і на забезпечення необхідного напрямку розвитку держави та суспільства, соціальних інституцій та змісту щоденних практик.
Ключові слова: інноваційне суспільство, Система Соціального Кредиту, моніторинг, “китайська мрія”.
References:
автор: Цибулько О. С.
Актуальність теми дослідження. Ідея духовності завжди займала важливе місце у традиційній освіті. Джерелом духовної думки спочатку вважалося православ’я, але після зміни вектору духовності, джерелом стала комуністична ідеологія. Моральна модель тогочасного суспільства полягала в створенні не тільки ідеалу людини, але й в будуванні ідеального світу для існування. Сама ідея духовності, яка була занадто перекручена радянським режимом, зазнала настільки значних змін, що стала ледь пізнавана. В той же час інтерес до різного роду навчань і нетрадиційних релігій привів суспільство до повної духовної дезорієнтації, в якій стали виникати нові, невідомі ідеали і цінності. У зв’язку з цим, в 90-і роках XX ст. активно досліджувалися аспекти феномену духовності і розглядалися з різних точок зору. Особлива увага приділялася вивченню сутності феномену духовності і різних сторін його проявів і функціонування в педагогічному середовищі. Ця наукова новизна того періоду стала міцною платформою для будування певних аспектів педагогічної думки.
Постановка проблеми. У зв’язку з певними змінами у всіх сферах життя радянських людей, які відбулися у 90-роках минулого століття виникла потреба осмислення духовності у педагогічному вимірі. З’явилися різні течії та напрямки розуміння духовності в освіті та вихованні. Разом з тим, праць присвячених дослідженню особливостей нових вимірів духовності в пострадянському освітньому просторі немає.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Для написання статті були використані праці І. Беха, А. Богуш, С. Кримського, О. Сухомлинської. Разом з тим, ідейною основою
роботи є спеціальні дослідження з окремих аспектів зазначеної проблеми. Однак, праць, присвячених саме дослідженню духовності в пострадянському освітньому просторі, немає.
Постановка завдання. Дослідження особливостей нових вимірів духовності в пострадянському освітньому просторі.
Виклад основного матеріалу дослідження. У статті розглядається питання особливостей нових вимірів духовності у пострадянському освітньому просторі. Особлива увага приділяється аналізу світської та релігійної (православної) педагогіки. У статті виявлені закономірності розвитку духовності у пострадянському освітньому просторі.
Висновки. Отже, необхідно виділити основні розбіжності в виховних позиціях світської і православної педагогіки. Буття людини розуміється світською педагогікою як обмежений часом період, обмежений часом людського існування, закінчений і самоцінний. Світське виховання зводиться до формування “гармонійно розвиненої особистості”, тобто до розвитку сили душі – розуму, волі, почуттів, і ідеалом для неї є образ людини з блискучою ерудицією, сильними пристрастями і волею. Ідеї православної педагогіки зосереджені навколо буття людини у вимірах “вічності” та “безсмертя”, отже головною ідеєю виховання стає формування конкретної особистості, відповідальної перед всім світом не тільки за своє життя , а й за історичну та культурну спадщину власного народу. Вона визнає реальність духовного світу і духовної основи людини, а поняття добра і зла носять в ній абсолютний характер. Така виховна система сприяє цілковитому відновленню бінарного типу мислення, яке є гарантом життєздатності та духовного здоров’я. Вона стверджує поняття святості, добра, справедливості не шляхом зовнішніх заборон, а шляхом вироблення внутрішньої мотивації і потреби докорінних змін свого світорозуміння і способу життя.
Ключові слова: духовність, світська педагогіка, православна педагогіка, релігійна педагогіка, пострадянський освітній простір.
Список використаних джерел:
автор: Мордоус І. О.
Актуальність теми дослідження. Розвиток сучасного інформаційного світу, зміна соціально-політичних, культурних, економічних цінностей в багатьох відношеннях обумовлені процесом піднесення парадигми інституціональних перетворень. Небезпідставно цінним вважається вплив інституціоналізму на всі сфери життя суспільства, зокрема сферу освіти. Знаковості та масштабності активному прогресуючому розвитку інституційної освіти додає, насамперед, той факт, що в її основі лежать глибинні тренди сучасної філософії освіти – зрушення в її змістовному наповненні, науковому баченні сутнісних основ педагогічного та соціально-культурного процесу. В цих умовах унеобхіднюється завдання визначення концептуальних основ вітчизняної теорії інституційної освіти.
Постановка проблеми. В ситуації зростання ролі філософських досліджень з вивчення напрямків розвитку сучасної освіти в контексті суспільства знань актуалізується завдання виясни- ти, яким чином відбувається формування і розвиток інституційної освіти в Україні, її імплементація в теорію навчального процесу, перетворення його відповідно до вимог глобальної цивілізації.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика інституційної освіти вирішується в контексті загальної теорії інституціоналізму. Його класичну основу складають праці американських дослідників Т. Веблена, Дж. Коммонса, У. Мітчелла. До першої генерації ранніх американських інституціо- налістів належать Дж. Дьюї, Дж. М. Кларк, Е. Богарт, а пізніше Дж. К. Гелбрейт, Р. Л. Хайлбронер, Е. Дюркгейм, К. Поланьї. Новий інституціоналізм, насамперед в галузі економічної науки, представляють Р. Коуз, Д. Норт та Р. Фогель. В українській науці проблеми інституціоналізму розробляють А. С. Гальчинський, Т. В. Гайдай, А. О. Маслов. Проблеми інституційної освіти знаходяться в центрі уваги Н. Фергюсона, В. Г. Кременя, В. П. Андрущенка, О. П. Кивлюк та ін. Разом з тим поза увагою дослідників залишився аналіз проблеми впливу основних факторів на становлення інституційної освіти.
Постановка завдання. У зв’язку з динамікою зростання впливу інституційної теорії на розвиток і зміну параметрів соціально-економічного, політичного і культурного життя, що обумовлює зміну парадигм мислення, ціннісних основ епістемології, трансформуючи тим самим освітні технології, способи виховання і формування особистості, породжені інформаційною епохою, завдання даної статті полягає в аналізі сутності інституційної освіти як фактору становлення нової соціокультурної, політичної та інтелектуальної реальності, особливості якої визначаються креативами пізнання, сприйняття і розуміння.
Виклад основного матеріалу. Розвиток сучасної цивілізації засвідчує визначальну роль в її прогресивному поступі інституцій. Вони визначили відмінність західної цивілізації від іншого світу. Підтвердженням інституційних переваг Заходу стала проведена ним рання індустріалізація. Ґенеза та формування інституціоналізму за своєю ідейною та концептуально- методологічною спрямованістю відбувається як процес, альтернативний неокласиці в контексті світової гетеродоксії, яка швидко розповсюджувалася в суспільній науці. Виокремлення інституційної освіти в якості окремого напрямку соціокультурної діяльності обумовлено фактором диференціації інституційної теорії в цілому. Особливістю інституційної освіти є її орієнтація на індивіда і перетворення його на особистість. Зміст інституційної освіти розкривається через аналіз інституту, в який входить сукупність усталених звичаїв, традицій, способів мислення, поведінкових стереотипів індивідів та соціальних груп. Динаміка соціально-політичних, економічних перетворень в Україні вимагає перегляду основ вітчизняної освіти і визначити перспективи її розвитку в ХХІ столітті в контексті інституціоналізму.
Висновки. Одна з найважливіших теоретико- методологічних змін в структурі гуманітарного знання є процес активного розвитку аналітико-дискурсивного потенціалу концепції інституціоналізму. Дослідна програма інституціоналізму увібрала в себе основні структурні елементи неокласики, яка орієнтує на пріоритет інтересів індивіда. В їх контексті відбувається процес становлення інституційної освіти. В її основі лежить поняття інституції, пов’язаної з культурним та ментальним розвитком народу. Для українського інституту освіти принципово важливим є визначення цільових установок, її ціннісних основ і предметного змісту. Сутність інституційної освіти полягає в тому, що вона є результатом комплексного міждисциплінарного підходу і системного аналізу сучасного навчального процесу.
Ключові слова: інституційна освіта, культура, суспільство, менталітет, навчання, система, цінності.
Список використаних джерел:
автор: Рябченко В. І.
Актуальність теми дослідження. Для того щоб Україна могла стати конкурентоспроможною та успішною країною за рівнем благополуччя свого народу й бути рівною серед країн-лідерів світової спільноти, їй конче необхідні конкурентоспроможні фахівці та справжня національна еліта, яка керується демократичними цінностями й державницьким світоглядом. Цим актуалізується демократизація соціального середовища вітчизняних закладів вищої освіти як передумова розвитку особистісного потенціалу суб’єктів його діяльності.
Постановка проблеми. Демократію розглядаємо як безальтернативну форму влаштування суспільних відносин, яка своєю чергою є цивілізованою альтернативою авторитаризму. Історія світової цивілізації підтвердила, що демократичне соціальне середовище не лише
найліпшим чином стримує прояви свавілля суб’єктів влади, а й створює найсприятливіші можливості для розвитку й самореалізації особистості у ньому, перш за все, завдяки свободі вибору й цивілізованій конкуренції. Демократичне середовище розкріпачує ініціативу, креативність особистості людини, пробуджує та виховує в ній соціальну відповідальність.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження проблеми демократизації закладів вищої освіти зокрема й освіти в цілому висвітлюються в публікаціях Т. Жижко, Є. Іванова, С. Квіта, М. Михайличенка, У. Парпан, І. Силадій, Л. Шелюк, Ю. Юшкевич та інших авторів.
Постановка завдання. Обґрунтувати необхідність демократизації соціального середовища закладу вищої освіти як передумови розвитку особистісного потенціалу суб’єктів його діяльності.
Виклад основного матеріалу. У статті визначено та обґрунтовано чинники, якими зумовлюється необхідність демократизації соціального середо- вища вітчизняних закладів вищої освіти як передумови розвитку особистісного потенціалу суб’єктів їхньої діяльності, зокрема такі як: світовий тренд демократизації; ускладнення структур соціальних систем; всезростаючі потреби в розвитку людського капіталу; автономізація вітчизняних закладів вищої освіти; нагальна цивілізаційна потреба України в національній еліті. Актуалізовано та проаналізовано концептуальні
проблеми на шляху утвердження реальної демократії у закладах вищої освіти. Визначено й схарактеризовано три різновиди моделі діяльності ЗВО за рівнем сприятливості демократизації їх соціального середовища, зокрема: несприятливу, посередню і найсприятливішу.
Висновки. Найсприятливіші умови для демократизації соціального середовища створюються в тому закладі вищої освіти, який забезпечує формування якісного академічного персоналу й контингенту студентів та орієнтується на створення умов для максимально можливого розвитку особистісного потенціалу всіх суб’єктів його діяльності. А такі умови стають можливими лишень у демократичному соціальному середовищі. Рівень розвитку особистісного потенціалу здобувачів вищої освіти є поточним і кінцевим результатом діяльності ЗВО. Чим з розвиненішим особистісним потенціалом випускники ЗВО, тим продуктивніші вони у своїй життєвій кар’єрі. Чим продуктивніші особи з вищою освітою, тим продуктивніше суспільство, в якому вони працюють. Своєю чергою розвиток особистісного потенціалу здобувачів вищої освіти у процесі навчання залежить від рівня особистісного потенціалу академічного персоналу, з представниками якого вони взаємодіють. Така модель діяльності формує позитивну репутацію ЗВО, яка складається роками й десятиліттями із життєвих здобутків і кар’єрних досягнень випускників університету. Втрата пріоритету орієнтації діяльності університету на розвиток особистісного потенціалу
здобувачів вищої освіти неминуче програмує втрату його репутації. Репутація ЗВО має високу ціну і її на відміну від рекламного іміджу, яким заманюють на навчання абітурієнтів, за гроші не купиш.
Ключові слова: Україна, демократизація, державницький світогляд, заклад вищої освіти, здорова конкуренція, людський капітал, національна еліта,
соціальне середовище, цінності, цивілізація.
Список використаних джерел: