Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автор: Яценко О. Д.
Актуальність дослідження. Проблема постколоніальних критик в сучасному гуманітарному знанні є важливою не тільки в горизонті історичних ретроспекцій а також в контексті актуальних досліджень. Цей інструментарій дозволяє експлікувати внутрішні інтенції світоглядної парадигми, яка визначає і зміст філософії, і міжнародну політику, і перебіг щоденних практик та оцінок. Авторська позиція полягає в тому, що стратегії колоніалізму не втратили своєї актуальності в сучасному світі. Не тільки в плані дискурсивно-нарративного контенту. Але процеси глобалізації та уніфікації сучасного світу дозволяють вести мову про трансформацію технологій колоніалізму, трансгрессивності зазначених операцій, розширення контексту та плюралізму специфікації їх застосування. Насправді, колоніальні стратегії набули більш витончених форм реалізації. І європейська політика єдності різноманіття є різновидом техніки “soft management” у поширенні та зміцненні сфери впливу.
Постановка проблеми. Постколоніальні критики не зосереджуються виключно на вивченні наслідків епохи колоніалізму. Основний фокус досліджень становлять сучасні трансформації в реалізації колоніальних стратегій, адже боротьба за сфери впливу та зміст етико-аксіологічного комплексу, що детермінує перебіг суспільного життя в сучасному світі не менш актуальна, ніж в попередні епохи.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Постколоніальна критика включає широкий спектр проблемних питань, тому провідні мислителі сучасності приділяють пильну увагу її проблемам. Луї Блонд (2016) дає строгу оцінку постколоніальної критики на прикладі робіт відомого філософа Е. Левінаса. Автор переконаний, що непродумана критика загрожує стати єдиною доктриною поширення історичних наративів. Невідповідність між заявленими гаслами та реальними діями політичної еліти Європейського Союзу засуджує Гурміндера К. Бхамбра (2016). У межах постколоніального дискурсу критикуються навіть основні категорії та поняття. Так, Леа Калмансон (2015) обґрунтовує позицію, що сама концепція культури є колоніальним явищем, оскільки культурні відмінності та їх дослідження пропонують порівняльний підхід, який, у свою чергу, передбачає існування взірця. Навіть концепція толерантності та емпатії потрапляє до постколоніальних критиків. Єнс Елзе (2018) припускає, що політичне звернення до переваг культурної різниці обумовлено почуттям емпатії, однією з головних позитивних мотивацій нашого часу. Лін Картер (2006) досліджує зв'язки між постколоніальною та науковою методологією освіти. Моніка Бхагат-Кеннеді (2018) переконана, що методологія постколоніалізму не втратила своєї актуальності в сьогоденні. В якості основного аргументу автор наводить приклади активізації національних рухів у ряді країн світу, де ліберальні і світські ідеали поступаються традиційним і культурним. Філософський дискурс постколоніалізму та його наміри пропонує відомий французький мислитель Дж. Дерріда. Він актуалізує значення відмінностей, спростовуючи класичну метафізику ідентичності. Інший відомий філософ М. Фуко додає компонент генеалогії як методу до визначення дискурсу. Явище колоніалізму інтерпретується в негативних оціночних координатах як архаїчне і нелегітимне в сучасному гуманітарному дискурсі.
Постановка завдання. Основне завдання статті полягає в аналітиці сучасного трансгрессив-ного стану постколоніальних практик з огляду на концепт європейської ідентичності та її функцій в реалізації міжнародної політики.
Виклад основного матеріалу. Якщо проаналізувати історію формування європейського простору, то очевидною є неоднозначність і невизначеність його концептуальних основ. Важко уявити Європу виключно як географічний проект. Швидше, це теоретико-ідеологічна структура, яка є результатом роботи видатних мислителів минулого. Або як операційно ефективна стратегія реалізації політики колоніалізму, оскільки культурно-політична складова домінує у визначенні європейської ідентичності. Тому поширені думки про розуміння Європи як форми ідеології, міфу, дискурсу. Підтвердженням цієї тези може бути наявність невідповідності між номінально сформульованими положеннями та фактичними подіями та політичними рішеннями. Основний зміст цих понять формують ідеї європейських цінностей, історико-культурні, філософські і світоглядні. Крім того, ідеології Старої та Нової Європи суперечать один одному. Якщо традиційна світоглядна парадигма Європи постулює незмінні матеріальні цінності, то некласична постколоніальна практика формує дискурс єдності різноманітності. Зазначимо лише, що мотивацією такого об'єднання є цивілізаційно-технологічні процеси глобалізації, які формують аксіологічну основу нової ідеології. Тобто риторика єдності різноманітності є невід'ємною частиною реалізації політики євроцентризму, оскільки залучення до європейського простору передбачає прийняття логіки відносин і взаємодії, що підтверджується європейським дискурсом як відповідні.
Висновки.
Ключові слова: ідентичність, культура, історія, нарратив, реіфікація, трансгресія, метафізика відмінності, дискурс, soft-management.
References:
автор: Ріна Авінаш Пітале Пурадкар
Актуальність дослідження. Освіта повинна бути спрямована на цілісний розвиток особистості і на те, що нам необхідно отримати повну освіту, якщо хочемо бути повноцінними особистостями. Система освіти, яка не сприяла впровадженню націоналізму, не має ніякої користі. Реальна освітня система повинна вміти наповнити почуттям поваги до власної історії, культури своєї країни та предків. Колоніалізм мав внутрішню психологічну концепцію і приділяв небагато уваги пануванню іноземної влади, що впливала зовні. Дуже важливо проаналізувати політику в галузі освіти, заснованої під час британського панування, щоб зрозуміти сьогодення і уявити майбутнє.
Постановка проблеми. Розвиток системи освіти протягом періоду британської колонізації визначався потребами колоніальних держав. Якщо проаналізувати розвиток протягом цієї доби, ми побачимо, що колоніальні інтереси завжди формували тодішню політику Індії в галузі освіти. Шрі Ауробіндо каже, що патріотизм - це чиста любов і відданість батьківщині. Він мріяв про націоналізм, який рухався у напрямку загального гуманізму. Він вважав, що освітня система має бути здатна зароджувати почуття націоналізму у нового покоління.
Аналіз актуальних наукових досліджень і питань. Система освіти доколоніального періоду, яка була введена Маколеєм, зросла і настільки зміцніла, що для нас виявилося вкрай важко, незважаючи на великі зусилля з відновлення індійської педагогіки, розвивати і впроваджувати в Індії справжню душу індійської педагогіки та її нові прогресивні форми у пост-колоніальну епоху. Шрі Ауробіндо, Махатма Ганді, Рабіндранат Тагор, Канайялал Манеклал Мунші та інші націоналісти підтримали концепцію про те, що національна освіта повинна бути частиною боротьби за свободу.
Постановка завдання. Основна мета полягає в тому, щоб знайти можливі рішення вищезазначеної проблеми та її впливу. Велич індійської системи освіти і мета національної освіти полягає в тому, щоб по всій країні національні цінності стали основою впроваджених освітніх програм.
Виклад основного матеріалу. Найбільшого діяча освіти маємо серед тих, хто відігравав важливу роль у розробці освітніх систем, саме у їхньому прагненні розвивати ідеальні методики та структуру освіти. Нова педагогіка національної освіти спонукає до подальшого втілення потенційних можливостей дитини та її душі, втілення, що недвозначно було викладено в працях націоналістичних лідерів, які надихали і керували рухом національної освіти в Індії. У цій роботі я спробував переглянути філософію освіти Шрі Ауробіндо, який намагався вирішити проблему, створену системою освіти Маколея протягом до- і постколоніального періоду в Індії.
Висновок. Сучасна система освіти служить для популяризації культури споживацтва. Це неминуче веде суспільство до стану запеклої конкурентної боротьби. Причину нинішнього суспільного неспокою можна простежити до філософії “виживання найсильніших”. Шрі Ауробіндо погоджується з цим спостереженням і стверджує, що “Наша мета не технічного характеру. Вона духовна і ґрунтується на концепції “дхарми” (справедливості).
Ключові слова. До- і постколоніальна Індія, британське панування, система освіти Маколея, криза освіти, машина з виробництва службовців, Сварадж, індійська педагогіка, освіта корінного населення (Свадеші), національна освіта, інтегральна освіта, структура комплексної освіти.
References:
автор: Аміта Валмікі
Актуальність дослідження. Між науковцями існує гостра суперечка щодо підняття завіси західного або колоніального шляху вивчення кожного напряму індійської освіти; будь то мистецтво, наука чи торгівля, а також інші нововведені та постійно зростаючі галузі. Індійці завжди розглядали систему індійської освіти через призму британських поглядів, і тому це актуальна потреба, щоб розглянути її нейтрально, саме відповідно до індійського стилю життя. Терміново потрібні метаморфози, і вони мають іти від науковців. Це питання стосується не тільки Індії, але й усіх колишніх колоній різних країн. Імперіалізм залишив свої відбитки настільки глибокими і повністю викарбуваними на індійському стилі життя, що кожна сфера індійського побуту насамперед оцінюється за мірками західного світу. Таким чином, актуальність дослідження полягає в тому, щоб деколонізувати або відновити систему освіти, а також розглядати її цілком неупереджено чи такою, як вона є.
Постановка проблеми. Вся індійська система освіти потребує перегляду та переоцінки. Індія є країною контрастів, де різні релігії, мови, діалекти, раси та культури живуть під однією з найбільших демократій у світі. Парасолька достатньо велика, щоб вмістити це різноманіття, і поділ індійських штатів після отримання незалежності від британців базувався на мовному принципі. Мови відіграють ключову роль у житті Індії, оскільки таким чином проявляється індійська культура. Топографія та географія настільки різноманітні, що потребують дуже точного методу поводження з цим різнобарв’ям. Як це зробити? Отже, цільовим завданням є встановлення нового шляху перегляду та аналізу індійської системи освіти у її диверсифікованих штатах, які мають різну мову та культуру; впровадження нової політики для збагачення системи освіти.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ретельний аналіз системи освіти в доанглійській Індії, під час британського панування і постбританської епохи є важливою передумовою для деколонізації індійської системи освіти. Також важливо врахувати, чи можлива взагалі деколонізація в цьому глобалізованому світі? Десь комусь треба починати, та це має починатися з науковців і діячів освіти; тих, хто там був і наразі працюють над цим питанням.
Мета дослідження є напрочуд очевидною, а саме знайти вирішення вищезазначених потреб. Для того, щоб переглянути систему індійської освіти у всій її цілісності, оскільки маються обізнані міжнародні науковці, які з нетерпінням чекають світлого майбутнього; сформувати освітню політику, що відповідає індійському стилю життя, повертаючись до коренів індійської системи освіти, і зрозуміти, чи підходить вона нинішньому поколінню - їхнім потребам, вимогам і добробуту; відновити індійську систему освіти у комплексі з міжнародною системою освіти. Це буде більш доречною метою дослідження. Також необхідно з'ясувати, яку роль відіграє мова, у випадку з “англійським” середовищем в Індії, для покращення чи погіршення ситуації.
Виклад основного матеріалу. Теза полягає в тому, щоб повернутися до праці вищих діячів науки часів британського панування і постбританської епохи. Хтось, як Рабіндранат Тагор, бажали радикальних змін в системі освіти; але деякі, подібні до Махатма Ганді, були більш врівноваженими і мріяли про самостійну систему освіти. Багато інших науковців до цих пір опановують нові освітні політики чи то для “деколонізації”, чи для “відновлення” системи освіти в Індії; це індійська “постмодерна деконструкція”, коли жорстка і ортодоксальна політика замінюється прогресивною та більш динамічною; не здаючись на поталу старому, але “відновлюючи” старе за новим сценарієм.
Висновки. Вивчення поглядів вищих діячів науки Індії протягом британського панування та в епоху постбританської Індії; їхньої роботи над освітньою системою Індії та спроб знайти належне вирішення кризи індійської системи освіти може дати нам певну базу, щоб зробити “щось” сьогодні та в майбутньому Індії.
Ключові слова: деколонізація, відновлення, колоніальне панування, колоніальна система освіти, корінні культури, сварадж (самоврядування), націоналізм, рідна/і мова/и.
References:
Кивлюк О.П.
THE BOUNDARIES OF THE INFORMATION PEDAGOGY IMPLEMENTATION IN THE CONTEXT OF THE USE OF INFORMATION AND COMMUNICATION TECHNOLOGIES IN THE EDUCATIONAL PROCESS
DOI 10.33930/ed.2019.5007.13(5)-1
Галицький О. В.
УПРАВЛІННЯ ЕЛЕКТРОННИМИ ОСВІТНІМИ РЕСУРСАМИ З ВИКОРИСТАННЯМ ВЕБ-ОРІЄНТОВАНИХ КОМП’ЮТЕРНИХ СИСТЕМ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.13(5)-2
Верезомська С. Ж.
ВПРОВАДЖЕННЯ ТРЕНІНГОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКТИВИ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.13(5)-3
Поворознюк С. І.,
Павлишена М. О.
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РОДИННО-ПОБУТОВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ КАЗКИ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.13(5)-5
Волощенко Н. О.,
Корнійчук А. В.
РОЛЬ СЮЖЕТНО-РОЛЬОВОЇ ГРИ У ФОРМУВАННІ МОРАЛЬНИХ НОРМ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.13(5)-6
Поліщук К. М.
СУЧАСНА ІГРАШКА: АКТУАЛЬНІСТЬ, ТЕНДЕНЦІЇ, ПЕРСПЕКТИВИ ВПЛИВУ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.13(5)-7
Мордоус І. О.,
Карпачова М. А.
ДО ПИТАННЯ ПРО ІНТЕГРАЦІЮ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.13(5)-8
Булгакова Т. М.,
Гришко В. Д.
НАПРЯМИ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.13(5)-9