Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
Актуальність дослідження. В статті для обґрунтування креативно-інноваційного потенціалу розвитку філософії лін-виробництва як умови створення справжньої довготривалої цінності підприємства застосовано принципи і методи Agile-менеджменту, який є гнучким і сприяє адаптації всіх суб’єктів даного процесу. В основі концепції філософії ощадливого виробництва - скорочення часу на замовлення та підвищення рівня продуктивності.
Постановка проблеми. Упровадження принципів ощадливого виробництва на підприємстві дозволило майже вдвічі збільшити продуктивність, скоротити виробничі площі та зменшити запаси практично без фінансових втрат. Результати аналізу та використання принципів і методів Agile-менеджменту засвідчили про ефективні управлінські механізми, що сприяли успіхам упровадження філософії лін-виробництва, які на сьогоднішній день здобули визнання в усьому світі.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історія лін-виробництва розглянута у роботі авторів Джеймс П. Вомака, Деніел Т. Джонса, Деніел Руса “Машина, що змінила світ. Історія лін-виробництва-темної зброї “Тойоти” в автомобільних війн. Велику роль у нашому дослідженні відграла робота Джеймс Вумека, Деніел Джонса “Ощадливе виробництво. Як виробнича система Toyota допоможе запобігти матеріальних втрат і забезпечити процвітання вашої компанії”. Робота “Машина, що змінила світ” вже стала класикою менеджменту. Це третя книжка в історичній трилогії, яку починає “Концепція корпорації” Пітера Друкера, де вперше було викладено суть моделі масового виробництва, а продовжує праця Альфреда Слоуна “Мої роки в “Дженерал моторз”, в якій автор, розробник цієї системи, пояснив її у деталях.
Постановка завдання – показати, що креативно-інноваційний потенціал розвитку філософії лін-виробництва виступає як найпотужніший інструмент для створення цінностей ощадливого виробництва та боротьби з витратами на підприємстві, щоб упровадити його розвиток.
Виклад основного матеріалу. Дана концепція використовує креативно-інноваційний потенціал виробництва, поширюючи його серед співробітників, дистриб’ютерів і постачальників, щоб не було жодних проблем серед суб’єктів даного процесу. Підкреслено, що більшість лін-інструментів кидають справжній виклик керівникам підприємств, які є необхідні для вдосконалення розробки продукції, управління мережею постачання, виробничих операцій і взаємин з клієнтами. Нове поняття “ощадливе виробництво” може спрямувати весь потік “спрямування цінності” на пошук досконалості.
Висновки. Проаналізовано концепцію Agile-менеджменту, необхідного для упровадження ощадливого виробництва, З’ясовано сутність та значення ощадливого виробництва та представлено йому характеристику. Показано умови здійснення переходу від масового виробництва до лін-виробництва.
Ключові слова: філософія лін-виробництва, ощадливе виробництво, креативно-інноваційний потенціал особистості.
Список використаних джерел:
Актуальність дослідження. Стаття присвячена змісту натурфілософського знання, спрямованого на формування світоглядних установок сучасної особистості у діапазоні “людина – природа”.
Постановка проблеми. Робота має на меті актуалізацію світоглядно-формуючого потенціалу натурфілософського знання, надання рекомендацій щодо окреслення його змісту та вдосконалення подання у системі філософського у вищих закладах освіти.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика змісту філософської освіти конкретно з позиції самої філософії освіти в Україні розглядалася досить побіжно. Однак вагомим вважаємо методологічний внесок у філософію освіти таких сучасних українських науковців, як В. Андрущенко, А. Бойко, В. Вашкевич, Д. Дзвінчук, І. Добронравова, Т. Жижко, О. Кив-люк, С. Клепко, К. Корсак, М. Култаєва, М. Михальченко, І. Надольний, Д. Свириденко, Н. Скотна, С. Терепи-щий, С. Черепанова й ін.
Постановка завдання. Філософія природи є органічною й необхідною частиною філософського знання, що має вивчатись у закладах вищої освіти, і передбачає не тільки засвоєння майбутніми фахівцями спекулятивних знань з натурфілософії, а й подальше усвідомлення філософських проблем біології, зоології, екології, економіки, рибництва тощо.
Виклад основного матеріалу. У статті стверджується, що засвоєння знань з філософії природи мають допомогти майбутнім фахівцям сформувати світоглядні позиції у діапазоні “людина – природа”, а саме: раціонально осягнути цілісність природи та її першооснови, осмислити природу як загальне, граничне поняття, що задає схему розуміння й пояснення окремих речей; як регулятивну ідею, що дозволяє зрозуміти все суще й предмети в їхній єдності й у різноманітті форм, побудувати раціонально-наукову картину світу, заповнивши дані природознавства й виявивши внутрішні принципи взаємозв’язку й детермінації речей, розкрити різні рівні природи як цілого – від неорганічної природи до життя загалом і життя людини зокрема. Це є фрагмент прагматистсько-інструменталістської філософсько-освітньої системи, що є в дієвому цілеспрямованому впливі на особистість через специфічний інструмент – філософське знання. Тут натурфілософія постає інструментом інтелектуального дискурсу особистості, а її вивчення є прагмою (діянням) на шляху до формування світогляду особистості й універсальної картини світу. Саме натурфілософські знання, формуюючи світоглядні орієнтації нової (сучасної) особистості, допомагають усвідомити сукупність об’єктивних умов існування людства й визначити його виживання як нагальну проблему сучасності.
Висновки. Змістове наповнення філософського знання має добиратися відповідно до спеціалізації вищих навчальних закладів освіти з урахуванням соціально-педагогічного результату, спрямованого на піднесення інтелектуального рівня і розширення діапазону світоглядних орієнтацій особистості. Зокрема натурфілософія має вивчатися насамперед у навчальних закладах природничого спрямування у спектрі таких філософських знань про природу, як пантеїзм і панпсихізм з його формами – анімізмом, гілозоїзмом, ученням про душу як субстанційну основу світу.
Ключові слова: натурфілософія, філософія природи, світогляд особистості, натурфілософське знання.
Список використаних джерел:
Актуальність дослідження. Однією з головних проблем сучасної цивілізації є відсутність порозуміння між людьми. Надмірна орієнтація на прагматичні цінності в сучасному суспільстві призвела до девальвації первинних начал людської природи, забуття одвічних принципів гуманізму та людиноцентризму. Відтак людина опинилася у пастці власного самолюбства, пихатості, невміння рахуватися із думкою членів найближчого оточення, що призвело до появи значної кількості насильницьких конфліктів. Існування масштабних організацій з підтримки миру та безпеки у глобальному світі, підписання міжнародних угод і меморандумів не в змозі компенсувати дефіцит людської духовності, солідарності та миролюбства. Через це з року в рік все більша частина вчених намагається довести, що досягнення миру в усьому світі потребує більш глибинного його осмислення – не лише як відсутності відвертих вбивств, а й як сукупності таких показників як соціальна справедливість, індекс щастя, міжособистісна довіра, а також високий розвиток галузей освіти і охорони здоров’я.
Постановка проблеми. Наявність такого амбіційного проекту як “суспільство знань” суттєво додало оптимізму усім, хто вірить в те, що жага до знання може витіснити насильство у локальних і глобальних масштабах, врешті-решт переконати людство у доцільності відмови від насильства незалежно від того які, здавалося б, благі наміри воно не переслідувало. Інша частина вчених, будучи скептиками, одноголосно стверджує, що насильство неможливо перемогти, адже воно споконвічно супроводжувало розвиток людської цивілізації. На їх думку, ідея вічного миру це не більше ніж утопія, яка не може втілитися у суворій реальності повсякденного життя. Відповідно, її корисність полягає лише в тому, що про неї здатні мріяти лише філософи. Тож в межах даної роботи буде здійснена спроба відповісти на дане запитання – чи реально досягти порозуміння у сучасному світі, в якому конфліктність вже сприймається як певна норма, і якщо так, що для цього потрібно?
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема позитивного впливу освіти на суспільство в умовах конфлікту входить у сферу наукових інтересів вчених у галузі соціальної філософії, філософії освіти, серед яких найбільш помітними є К. Макглін, М. Зембілас та З. Бекерман завдяки їх колективній монографії “Освіта миру в конфліктних та постконфліктних суспільствах: порівняльні перспективи” (2009). Не менш ґрунтовним у даному контексті видається зміст докторської дисертації І.Ф. Пачеко “Конфлікт, постконфлікт та функції університету: уроки Колумбії та інших збройних конфліктів” (2014), а також зміст наукової праці Дж. П. Ледерака “Розбудова миру. Стале примирення в розділених суспільствах” (2019).
Постановка завдання. Ключове завдання даної роботи – сформувати авторське бачення стратегії розвитку освіти в умовах конфлікту, а також довести, що проект суспільства знань, з його перевагами і недоліками, може бути реалізований не на шкоду людству лише як перший крок у будівництві суспільства порозуміння. Подібне суспільство неможливо досягнути, його можна лише збудувати власними зусиллями.
Виклад основного матеріалу. Розбудова суспільства на засадах миру є неможливим без генерування та впровадження ефективної стратегії розвитку вищої освіти. Освіта, що репрезентує світоглядно-ціннісні принципи гуманізму, демократизму, толерантності, діалогізму є потужним інструментом у консолідації конфліктного суспільства, його поступової трансформації у суспільство порозуміння. У зв’язку із цим роль вчителя у процесі миробудівництва важко переоцінити. На жаль, більшість політиків надають перевагу фінансуванню короткотривалих проектів, де певні матеріальні зиски можуть бути отримані за мінімальний період часу. Це, напевно, є однієї з головних стратегічних помилок, які призводять до вкрай негативних наслідків.
У загальних рисах мир можна порівняти зі своєрідним гуманітарним депозитом, що орієнтований на довготривалу перспективу. Його основним дивідендом є стабільний розвиток суспільства у якому в якості метафоричної відсоткової ставки виступає довіра окремих громадян один до одного. Тобто, чим більшою є соціальна довіра у суспільстві, тим більше ймовірність того, що війна не зачепить територіальної цілісності певної держави. Під рівнем довіри мається на увазі підтримка державних інституцій влади збоку пересічних громадян, а також міжособистісна довіра у питаннях віросповідання, етнічних та ціннісно-світоглядних відмінностей. Університети мають збільшувати рівень довіри у соціумі, тим самим виступаючи за оптимістичним сценарієм засобом профілактики, а за песимістичним – інструментом постконфліктної реабілітації суспільства. Проте для цього потрібно регулярно збільшувати державні інвестиції у її розвиток, не апелюючи виключно до грантової системи фінансових надходжень.
Висновки. В межах даної роботи було доведено, що вища освіта здатна зменшити кількість конфліктів у глобальному і локальному вимірах, а у перспективі – наблизити людство до табуювання насильства як такого. Зробити це під силу саме педагогам, тому що вони можуть наочно продемонструвати у навчальному процесі наскільки важливою є повага до прав кожної людини, її поглядів та цінностей, а також відмова від фанатизму та радикалізму. В університетах мають готувати не просто соціальних персонажів, які матимуть певні практичні вміння, а, в першу чергу, духовно розвинених особистостей, які сповна усвідомлюватимуть, що життя людини – є найвищою цінністю незалежно від кольору шкіри, гендерної приналежності чи ідеологічних міркувань.
Ключові слова: цивілізація, конфлікт, освіта, суспільство знань, миробудівництво, порозуміння.
Список використаних джерел:
Актуальність теми дослідження. Зміна способів педагогічного мислення та практики супроводжується пошуком нових засад розвитку освіти. Різноманітні школи та традиції вступають у діалог. Глобальний світ відкритий до будь-якого досвіду, сучасні контури освіти вимальовуються шляхом перехрещення різних освітніх теорій і практик. Освіта вимушена шукати шляхи подолання дегуманізації та жорсткої утилітарності.
Постановка проблеми. Сьогодні дедалі очевиднішими стають відхід від “традиційної” освіти, її невідповідність вимогам часу, у минуле відходять способи мислення та діяльності. Освіта ХХI ст. має здійснити “антропологічний поворот”. Сучасне суспільство у процесі свого становлення прагне реалізувати персоналістичний вибір, спираючись на надбання загально-людської культури. Освіта в цій ситуації є одним з основних джерел олюднення сучасності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблематики комунікативного простору освіти присвячені роботи М. Бубера, Ю. Габермаса, С. Франка, К. Ясперса, В. П. Андрущенка, В. Г. Кременя, А. П. Огурцова, С. А. Смірнова та ін.
Постановка завдання. Сучасна модернізація освітнього простору має враховувати здобутки “комунікативної філософії”, прагнучи перейти від авторитарного минулого з його суб’єктно- об’єктною взаємодією, до демократизації педагогічного процесу з притаманними йому суб’єктно- суб’єктними відносинами. Постає завдання позбутисяі однобічної зорієнтованості на “теоретичний розум” та знайти шляхи доповнення його “практичним розумом”. Така цілісна освіта відтворюватиме “життевий світ” людини.
Виклад основного матеріалу. Становлення особистості є принципово діалогічним процесом. Саме тому в ньому беруть участь завжди щонайменше дві людини. У їхній інтерсуб’єктивній взаємодії відбувається творення смислу. Багатогранний діалог з культурою виявляє єдність у розмаїтті сторін особистості людини. Діалог у такому розумінні є специфічною діяльністю, спрямованою на конситуювання смислів та цінностей. Ідея “комунікації” опредметнилася в ученнях і концепціях, які виникли на початку ХХ ст. Вагомим стимулом для її розробки була філософія К. Ясперса. Особливо популярною проблема “комунікації” стала у філософських ученнях останніх десятиріч минулого століття. З них на перше місце слід поставити концепції К.-О. Апеля та Ю. Габермаса. Освіта передбачає зміну всіх суб’єктів, залучених у процес педагогічної діяльності. Нова система освіти неможлива без переходу від суб’єктно- об’єктного підходу до суб’єктно-суб’єктного підходу Такий підхід можливий лише на основі відповідної філософії освіти, головним принципом якого є діалогізм.
Висновки. Відповідно до діалогічного розуміння сутності освіти визначаються її цілі. Без упровадження діалогічних відносин в освітній простір він не може бути смислоутворюючим. Орієнтиром освіти сьогодні є людина, тому постає питання, якою буде людина майбутнього.
Ключові слова: освіта, діалог, інформація, комунікаця, культура, людина.
Список використаних джерел:
Актуальність теми дослідження. Непересічна роль неперервної освіти та просвітництва у розбудові освітньо-наукового академічного простору Європи та Світу полягає у життєвій суспільній необхідності нарощення інтелектуального потенціалу академічної культури усіх учасників та зацікавлених в організації освітньо-наукового процесу підготовки педагогічних та науково-педагогічних кадрів і адміністраторів у ЗВО.
Постановка проблеми. Міжнародне партнерство у реалізації Болонських підходів транскордонної академічної мобільності, соціального виміру та гарантій міжкультурного співробітництва здобувачів освітніх послуг та наукових сервісів з забезпеченням пролонгованої професійної зайнятості у сфері освіти, науки та інноватики “без кордонів для всіх” вимагає формування потенціалу академічної культури працівників ЗВО для забезпечення відповідності світовим стандартам громадянського суспільства.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Культуру академічної доброчесності та етики в умовах глобалізації досліджували Р. Барнет, Т. Бечер, Д.Рхоуд, В. Гумбольдт, Г. Хоружий, Л. Хоружа, О. Семеног, Н. Рідей, І. Ісаєнко, Н. Костриця, І. Захаров, О. Кондур, Є. Ляхович, І. Налєтова, А. Вебер, М. Закович та ін.
Постановка завдання. Дослідження феномену тезаурису академічної культури та процесу її формування у майбутніх педагогів ЗВО у поліваріантному тлумаченні, обґрунтуванні, розробленні та моделювання як пріоритету освітньо-наукового політики навчальних закладів повинно здійснюватися в контексті становлення та нарощення інтелектуального потенціалу педагогічної еліти для національної самобутності та самовизначеності громадянського суспільства у сучасній Україні.
Виклад основного матеріалу. Проаналізовано тезаурус академічної культури, проведено аналіз ціннісних суспільних освітньо-наукових орієнтацій соціальних категорій професійно-зацікавлених педагогів у пролонгованій зайнятості впродовж життя; здійснено семантичний системний аналіз структури і змісту культур обумовлених взаємин людини та суспільства, майбутніх педагогічних працівників та полі-профільних професійних середовищ їх реалізацій та працевлаштування; обґрунтовано роль екологічної культури у забезпеченні сталості суспільного розвитку ноосферологічної парадигми наукового пізнання.
Висновки. Педагогічні розвідки узагальнюють теоретичні, методичні та практичні аспекти формування академічної культури майбутніх педагогів у вищій освіті. Подальші пошуки дослідження потребують вивчення питань розроблення та апробації сучасних освітніх, інформаційних і комунікаційних технологій в освітньому процесі підготовки фахівців у закладах вищої педагогічної освіти.
Ключові слова: академічна культура, майбутні педагогічні працівники, заклади вищої освіти, модель формування, контенти та компоненти моделі системи підготовки педагогів з компетентностями академічної культури.
Список використаних джерел: