Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автор: Жукова Г. В.
Актуальність дослідження. Планомірне навчання, спрямоване на задоволення освітніх потреб громадян, окремих соціальних, професійних груп є результатом збільшення освітнього потенціалу суспільства. На відміну від академічної, позаакадемічна освіта здійснюється різними організаціями і установами і не завжди професійними педагогами (викладачами). Вона менш структурована і не обов’язково завершується отриманням загальновизнаного документа про освіту, виступає, так званою альтернативною освітою.
Постановка проблеми. Чи є складні освітні процеси, які відбуваються в Україні в останні десятиліття, підвищенням стабільності, духовності і потенціалу освітньої системи країни?
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Концепція позаакадемічної освіти як сучасної освітньої парадигми була розглянута в роботах: С. Варбуртон [12], Л. Грін [7], О. Кивлюк [3], Дж. Коена [6], Д. Об-лінгера [9], Д. Супер [11] та інших.
Постановка завдання. Освіта як процес розвитку внутрішнього світу особистості, що включає ставлення людини до себе, до навколишнього світу і до інших людей, передбачає пізнавальну навчальну активність як діяльність, що відповідає потребі в тих чи інших знаннях. Саме така по суті освітня діяльність дійсно може виділяти зміст і спрямованість ціннісних орієнтацій, особистісних смислів і установок, тобто створювати фундамент особистісного розвитку людини в будь-якому віці.
Виклад основного мате-ріалу. Запити навчатися протягом життя стають дедалі актуальнішими і змальовують не тільки потребу в освіті, а й стабільність країни, бо освіта є магістральною складовою суспільної, фахової та соціальної галузей. Незаперечність означення позаакадемічної освіти як незвичайного явища сучасного освітнього світу веде до задоволення актуальних запитів громадян.
Висновки. Для консолідації суспільства і зміцнення держави особистість має володіти широкими знаннями, уміннями та навичками, що відповідають національній ідеї в її світоглядному розумінні. Врахування освітньо-виховних аспектів розвитку суспільства та інформаційно-комунікаційних технологій вносить істотний вклад у вирішення завдань забезпечення професійних потреб населення. Нарівні з академічною затребуваною стає позаакадемічна освіта, яку можна отримати поза інституційними структурами, використовуючи, в тому числі, відкриті ресурси електронного навчання, притаманні сучасному навчанню.
Ключові слова: позаакадемічна освіта, альтернативна освіта, академічний заклад, феномен, методологія, навчання.
Список використаних джерел:
автор: Селіверстова Г.В.
Актуальність дослідження. Складність, мінливість та хаотичність сучасного світу вже стали такими його постійними і відомими ознаками, які не мають заперечення як у вчених, так і у філософів, психологів, соціологів та ін. Дійсно розвиток пост-некласичного природничого знання доказав існування складних і хаотичних процесів у природному світі, а сучасні гуманітарні розвідки підтвердили хаотизацію різних сторін культурного, соціального та психологічного буття людини.
Постановка проблеми. Теорія хаосу, яка вже найшла певне місце у природничому знанні, та була прийнята у сфері соціальних наук, поступово набуває соціально–філософське значення і розповсюджується в освітньому просторі. Але її застосування в освіті ще потребує подальшого розгляду та дискусій, оскільки вона має як своїх прихильників, які демонструють аргументи на її захист, так і опонентів, які мають доречні зауваження.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значущість синергетичного підходу у освітній сфері вже має певну традицію в українській гуманітаристиці, що розглянута та обґрунтована в працях сучасних українських педагогів, філософів, психологів та ін. До числа яких належать В. Андрущенко, Л. Горбунова, І. Добронравова, І. Єршова–Бабенко, Н. Кочубей, В. Кремень, С. Клепко, В. Лутай, М. Ожеван та ін.
Постановка завдання. Здійснити аналіз застосування теорії хаосу в освітньому просторі та виявлення її соціально–філософського значення, що дає можливість розглядати освітній процес з позицій невизначеності, нелінійності та сприяє вирішенню проблеми соціалізації особистості.
Виклад основного матеріалу. В статті пропонується застосування теорії хаосу в освітній сфері, що дозволить розширити методо-логічний арсенал синергетики в освітньому просторі та у соціальній філософії, відкриє нові можливості для розуміння освітнього процесу з позицій самоорганізації і нелінійності, а також допомагає вирішенню проблеми соціалізації особистості.
Висновки. Поняття “хаос”, яке вже має застосування у постнекласичній науковій думці, може бути впровадженим також і у освітній простір. Його впровадження сприятиме новому погляду на освітній процес як такий, що має відкритий характер та є чутливим до змінення початкових умов. Також впровадження поняття “хаос” має соціально–філософське значення, яке полягає у тому, що формування і розвиток людини постає як складний самоорганізаційний процес, що має часом непередбачувані наслідки.
Ключові слова: соціальна філософія, освітній простір, синергетика, теорія хаосу, психосинергетика, самоорганізація, соціалізація особистості.
Список використаних джерел:
автори: Іванова К. А., Хіріна Г. О., Кулакова О. М.
Актуальність дослідження. Викладання світоглядних дисциплін у вищих навчальних закладах завжди є актуальним та необхідним в нашому суспільстві. Велике значення в цьому мають кафедри філософії, тому відтворення історії створення таких кафедр, їх функціонування, біографій викладачів та співробітниками, що стояли біля джерел є дуже важливим та актуальним сьогодні.
Постановка проблеми. Дослідивши значну кількість архівних джерел та документів державної влади та управління автори пропонують свою інтерпретацію системи формування викладання предметів філософського циклу у медико-фармацевтичних вищих навчальних закладах України в перші роки радянської влади та відтворюють наукові біографії викладачів ХФІ того часу.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемою історії формування системи викладання дисциплін філософського циклу займалися: А. Журавльов, І. Федосова, А. Конохова, Б. Грубих, Т. Буяльська, В. Клаверова, В. Клочко та інші. Також використано архівні матеріали НФаУ.
Постановка завдання. Автори ставили за мету розглянути історію становлення системи викладання дисциплін філософського циклу в вищих навчальних закладах медико-фармацевтичного профілю в 20–х – 30–х рр. ХХ ст. на прикладі сучасної кафедри філософії та соціології Національного фармацевтичного університету, створити наукові біографії викладачів кафедри, які працювали в 20-30-ті роки.
Виклад основного матеріалу. В статті проаналізовані документи державних органів влади перших років радянської влади, що визначали напрямки роботи вищих навчальних закладів, показана інтерпретація та реалізація цих постанов РНК РРФСР в Україні на початку 20-х рр. У межах статті на основі аналізу документів архіву НФаУ за 20-30-ті роки ХХ ст. створені наукові біографії викладачів кафедри Гладкого П., Гончара М., Гордієнка В., Домнич К., Завгороднього В., Заліпка М., Запорожченка М., Зильбера С., Коновалова С., Кошовенка П., Міллера Л., Нестеренка Д., Погорілого Д., Пушкарьової Ф., Станкова А. та Радєва В., проаналізовані зміни в системі викладання дисциплін світоглядної спрямованості, змісті цих дисциплін, методик викладання. Простежені зміни в організаційній будові кафедри, зміні її назви.
Висновки. Таким чином, в умовах радикальної зміни політичної ситуації в країні,
умовах становлення нової системи гуманітарної освіти в перші роки радянської влади відбулося формування сучасної кафедри філософії та соціології НФаУ, яка фактично почала свою історію як організаційна структура з 1925 році, а в 1939 р. отримала офіційну назву – кафедра марксизму-ленінізму. В 20–30–ті роки почав формуватися перший кадровий склад кафедри, вироблялися перші методики викладання, формувався зміст предметів.
Ключові слова: кафедра, світогляд, суспільні науки, методика, викладач, тоталітаризм.
Список використаних джерел:
автор: Сайгученко В. В.
Актуальність дослідження. Реформування української системи освіти не стало актуальним питанням і завданням для всього суспільства. Так, роботодавці не приймають участі у плануванні прийому і працевлаштуванні випускників освітніх закладів. Ефективність упровадження старшої профільної школи вже на початковому етапі функціонування не підтверджується експериментально. Є певні обмеження для учнів сільської місцевості, що створює умови для подальшого соціального розшарування.
Постановка проблеми. Важливість аналізу власних помилок на шляху реформування, розуміння причин – це єдиний шлях, що допомагає запобігти у подальшому сліпого копіювання. Є необхідність проаналізувати і певні досягнення: завдяки чому/незважаючи на що ці досягнення стали можливими. Окремого дослідження потребує інноваційна діяльність за окремими проектами.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження ґрунтується на роботах П. Сорокина, Т. Вагнера, Й. Шумпетера, М. Кондратьєва. Д. Бернала, М. Портера, К. Фримена, Н. Нельсона, Ф. Кука, Ж. Будвіля, П. Друкера, Х. Річардсона, Е. Даунса, Д. Кімберлі. Г. Лівітта, де важливим є співпадіння інновацій і цілей, підвищення продуктивності і гнучкості організації.
Постановка завдання. Здійснити аналіз власних помилок на шляху реформування, знайти їх причини – для запобігання у подальшому сліпого копіювання; проаналізувати і певні досягнення: завдяки чому/незважаючи на що ці досягнення стали можливими.
Виклад основного матеріалу. Звертаючись до класиків інноваційної педагогіки, необхідно шукати практичні шляхи на виконання нормативно–правових документів України з питань інноватики в освіті, а саме: звернути увагу на термінологію, мету і принципи державної інноваційної політики, об’єкти інноваційної діяльності, суб’єкти. Важливо підкреслити, що інноваціями визначаються ново-створені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно–технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери, коли освітніми інноваціями визнаються вперше створені, вдосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності та впровадження реформ.
Висновки. У процесі інноваційної діяльності змінюється характер і вид діяльності, що спонукає появі відповідного стиля мислення та образу життя з його здатністю до саморозвитку всіх суб’єктів інноваційної діяльності. Наше дослідження пропонує з’ясувати місце освітніх інституцій і людини у нашій українській повсякденності. Проведене у відповідності до законодавчих освітніх документів воно дає можливість акцентувати на важливості не тільки методики, технології, але й інноваційній діяльності кожного освітнього інституту.
Ключові слова: філософія освіти, реформування, інновації.
Список використаних джерел: