Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автор: Жукова Г. В.
Актуальність дослідження. Сьогоднішня академічна освіта є пріоритетом не тільки із-за досконалих зразків навчання, але й формування нових знань, створення уявлень про світ, ідеальне в освіті. Інноваційна трансформація систем професійної та післядипломної освіти, інтенсивний розвиток галузевого навчання на підприємствах і організаціях, а також системи додаткової освіти актуалізували пошук нових форм підготовки професійних працівників, однією з яких є позаакадемічна освіта. Позаакадемічна освіта - це можливість з’ясувати траєкторії професійної інтеграції людини в суспільство, розвиток окремих шляхів відповідно її розуміння.
Постановка проблеми. Чи існують нові можливості отримання людиною освіти?
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальновизнаною необхідністю європейської освіти є відкритість процесу отримання знань, знаходження сенсу освіти протягом життя, що у Європейському Союзі розглядається як один з головних елементів соціальної моделі людини. Міжнародна комісія ЮНЕСКО по освіті сформулювала такі напрями освіти ХХІ століття: вміти пізнавати і вчитися у будь-якому віці; вміти працювати та творити; навчитися жити разом; вміти жити, вміти творити. Ступінь розробки теми дослідження в наукових працях – Л. Сігаєва вважає метою освіти дорослих не тільки забезпечення оптимізацію професійної мобільності, але й надання людині можливості бути самою собою; Л. Корчагіна обґрунтовує навчання впродовж життя як створення всіх необхідних умов для отримання необхідної людині, суспільству і державі освіти; вчені Дж. Сємєйна, Р. Велденб, Х. Хейкеб, С. Влейтенб та Х. Бошусенз наголошують на тому, що навчання впродовж життя є поєднанням людиною вроджених здібностей та знань.
Постановка завдання. Актуальним і дискусійним є питання про залежність успішної кар’єри від академічної освіти, тобто неврахування інновацій, філософсько-культурного ідеалу, що містить природну тенденцію розвитку.
Виклад основного матеріалу. Основним завданням академічної освіти є підготовка фахівців, створення і розвиток відповідного професійного напряму науки, розвиток теорії і практики навчання. Відповідно, сучасні тенденції філософії та педагогіки, академічна освіта, як і раніше, залишаються актуальними і затребуваними, підтримуються як державними, так і недержавними установами. Але звичайне навчання може бути творчим, не відірваним від проблем реального життя, що розглядається як збереження традицій, тенденцій і змін, характерних для масової освіти. Прагнення відкинути досягнення і нові рішення, що відповідають вимогам сучасності, сприяють застою в освітній думці. Позаакадемічна освіта орієнтована на багатовимірне інтуїтивне відпрацювання професійних моделей, що вирішується через реалізацію, орієнтацію в цілісній дійсності і поступальне поєднання пізнання фаху і професійну діяльність.
Висновки. Найбільш актуальною характеристикою нинішньої ситуації в системі освіти є усвідомлення громадянами необхідності освіти протягом усього життя, з акцентом на професійний аспект. З огляду на широке коло проблем, що викладені, можна звернути увагу на те, що в позаакадемічній освіті зростає кількість студентів, підвищується популярність навчання без перерви у виробництві, відродження освіти дорослих, розвиток більш гнучких вимог та кваліфікації для початку роботи. Це необхідно враховувати при розробці процесуальних принципів освітньої орієнтації людини для засвоєння норм співіснування.
Ключові слова: освітнє середовище, позаакадемічна освіта, вибір професії.
Список використаних джерел:
автор: Сакун А.В.
Актуальність теми дослідження. Зростання впливу особистості на різні сфери життя обумовлене рівнем отриманого нею знання. Йдеться про знання досконалої якості, або елітне знання, на основі якого формується творча, продуктивна частина суспільства. В становленні особистості проблема набуття якісних знань не знімається, а навпаки, актуалізується.
Постановка проблеми. Методологічний аналіз процесу набуття знань, який вивчає закономірності їх засвоєння, умінь та навичок, визначає обсяг і структуру змісту пізнання, удосконалює методи і організаційні форми навчання, зумовлює сам факт наявності елітного знання. Проте дослідження проблеми елітного знання потребує уточнення гносеологічного змісту поняття “знання”.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема сучасного знання в контексті елітного знання знайшла висвітлення в багатьох публікаціях, а саме: В. Андрущенка, В. Беха, В. Ільїна, В. Загороднюка, В. Кременя, Ж. Лакана, М. Мамардашвілі, С. Пролеєва та інших.
Постановка завдання. Дослідження впливу наукового пізнання на творення елітного знання, яке допомагає розв’язувати суперечності, накопичені у просторі освіти.
Виклад основного матеріалу. В статті досліджується проблема якісного знання в сучасному суспільстві. Освіта пов’язана з глобальним характером економіки, який передбачає набуття не просто інформації, знань чи вмінь, а інтелектуального капіталу. Володіння таким капіталом і є володіння елітним знанням, яке відкриває інші способи розуміння дійсності. Воно виступає як діяльність із самопізнання, розкриває не лише внутрішню будову духовного світу людини, а й розуміння структури соціально-економічного і культурного буття. Елітне знання відкриває не лише зовнішні, а й внутрішні взаємозв’язки – онтологічні, соціокультурні, когнітивні, морально-етичні, виявляє рівень екзистенційного самоаналізу.
Висновки. Елітне знання є об’єктивним знанням, завдяки якому відбувається поступ наукового пізнання. Статус елітного знання набуває тоді, коли воно є результатом інноваційних інтелектуально-методологічних рефлексій. Разом з тим елітне знання завжди особистісне, оскільки досягається завдяки власним судженням, які спираються на творчі потенції та інтуїтивні передчуття суб’єкта пізнання. Факт елітного знання обумовлений і тим, що в системі пізнання завжди формуються і стверджуються передові ідеї, теорії, погляди, які утворюють не інтелектуальне поле, у якому з’являються таланти і генії. Їх знання стає основою формування інтелектуальної еліти.
Ключові слова: знання, еліта, пізнання, наука, інтелект, творчість, освіта.
Список використаних джерел:
автор: Гальченко М.С.
Актуальність дослідження. Глибина і неочікуваність глобальних процесів сучасного розвитку стали викликом для науки, об’єктами вивчення якої стають відкриті і складні системи. Їх визначальною рисою є здатність до самоорганізації і саморозвитку. Пізнання загальних принципів, що лежать в основі процесів самоорганізації в різних системах, в тому числі й соціальних, вимагають нового рівня осмислення і неортодоксальних підходів. Їх демонструє синергетика як нова методологія пізнання і система творчого, неординарного мислення.
Постановка проблеми. Виокремлення синергетичного мислення як окремого виду когнітивної теоретичної діяльності спонукає до пізнання і розуміння процесу розвитку складних систем, здатних до самоорганізації, за їх внутрішньою логікою, що має креативний, продуктивний потенціал.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика синергетики як наукової дисципліни і методологічної системи в Україні розглядалася в роботах В. Кременя, В. Ільїна, В. Пролеєва, І. Добронравової, С. Сисоєвої, Л. Горбунової, Л. Шашкової. Принципи і методи синергетики висвітлювалися в публікаціях А. Єрохіна, К. Майнцера, Р. Євстигнєєвої, І. Пригожина, І. Стенгерс, В. Аршинові та інших. Проблема синергетичного мислення в освіті вирішувалася в роботах Е. Морена, О. Князєвої та ін.
Постановка завдання. У зв’язку із суперечливістю, непередбачуваністю, динамікою сучасного розвитку посилюється необхідність застосування творчого потенціалу мислення як особливої ціннісної ідеї в пізнанні соціальних процесів. Впродовж всієї своєї історії людина створює світ власного існування, розв’язуючи тим самим цілком творче завдання. Історичні зміни людського світу, засвідчені розвитком культури, наочно стверджують дану ситуацію. Вирішення цього завдання можливе завдяки синергетичному мисленню, для якого властивий чинник самоорганізації та внутрішньої структурованості когнітивного процесу. В межах даної статті постає завдання виявити синергетичні основи сучасної картини світу та її осмислення.
Виклад основного матеріалу. Синергетика є наукою про самоорганізацію складних систем – біогеоценозу, соціальних систем, свідомості, мислення людини, інформаційно-технологічних комплексів. Синергетика прагне створити “єдине поле” міждисциплінарної комунікації, сформувати принципи наукової картини світу. Нерівноважність складних систем в певних умовах породжують самоорганізацію як природних, так і соціальних процесів. Як вчення про саморозвиток, синергетика перебудовує сучасний світогляд і мислення, завдяки якому можна зрозуміти нестабільність, нелінійність і відкритість сучасного світу в його унікальності та цілісності.
Висновки. Феномен синергетики характеризується потенціалом креативності, оскільки творче мислення в процесі своєї діяльності йде від хаосу до порядку, від усталеної структури до інновації. Синергетичне мислення є найбільш продуктивним для пізнання смислового простору природного і соціокультурного світу в процесі розвитку його систем, здатних до самоорганізації. Синергетика відкриває конструктивні принципи побудови і об’єднання відносно простих структур в складні. Для побудови складної системи потрібно творчо осмислити і вибрати потрібний напрямок подальшого розвитку як суспільства, так і особистості.
Ключові слова: синергетика, мислення, хаос, порядок, творчість, система, самоорганізація.
Список використаних джерел:
Сайгученко В. В.
ІННОВАЦІЇ В ОСВІТІ: ФІЛОСОФСЬКО–ОСВІТНІЙ АСПЕКТ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.12(4)-1
Іванова К. А., Хіріна Г. О., Кулакова О. М.
ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВИКЛАДАННЯ СВІТОГЛЯДНИХ ДИСЦИПЛІН ФІЛОСОФСЬКОГО ЦИКЛУ В ПЕРШІ РОКИ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ НА ПРИКЛАДІ КАФЕДРИ ФІЛОСОФІЇ ТА СОЦІОЛОГІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ФАРМАЦЕВТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.12(4)-2
Селіверстова Г.В.
ВХОДЖЕННЯ ПОСТНЕКЛАСИЧНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПОНЯТТЯ “ХАОС” В ОСВІТНЮ СФЕРУ: СОЦІАЛЬНО–ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.12(4)-3
Жукова Г. В.
АЛЬТЕРНАТИВНА ОСВІТА ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКО-ОСВІТНЬОГО ДИСКУРСУ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.12(4)-4
Добродум О.В.
РЕЛИГИЯ, ТЕХНИКА, КУЛЬТУРА: ДИСКУРСЫ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.12(4)-5
Поліщук О. С., Поліщук О. В.
ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.12(4)-6
Яценко О.Д.
ПРОТИРІЧЧЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕФЛЕКСІЇ КУЛЬТУРИ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.12(4)-7
Осіпцов А. В., Цибулько О. С.
ЕВОЛЮЦІЙНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ІДЕЙ ПРАГМАТИЗМУ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.12(4)-8
Кузьоменська Л. Г.
КОМУНІКАТИВНИЙ ГОРИЗОНТ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА У ДЗЕРКАЛІ ПЕРСПЕКТИВ І ОБМЕЖЕНЬ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.12(4)-9
Ревін Ф. Г.
АФЕКТИВНІ ФАКТОРИ СУМІСНОГО ЕМОЦІЙНОГО ПРОСТОРУ
DOI 10.33930/ed.2019.5007.12(4)-10