Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автор: Верезомська С. Ж.
Актуальність дослідження. У наш час стрімких змін та все більшої інформатизації сучасного суспільства велика увага вітчизняних та зарубіжних науковців приділяється проблемі оновлення традиційних методів навчального процесу у закладах вищої освіти та більш широкому застосуванні у ньому сучасних інноваційних технологій. Через це надважливим є дослідження можливостей та перспектив включення тренінгової методики в освітній процес вищих закладів освіти як обов’язкової частини сучасного освітнього процесу.
Постановка проблеми. У статті аналізується впровадження тренінгових технологій викладання соціології, як одного з найбільш актуальних й інноваційних методів у вищих закладах освіти. Обґрунтовано переваги тренінгових занять як основи особистісно-орієнтованого навчання у сучасних умовах. Розглянуто подальші перспективи впровадження тренінгових технологій в освітньому процесі.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні аспекти тренінгу як перспективної форми освітньої технології розглядалися зарубіжними та вітчизняними науковцями, зокрема Дж.Кейплом, Р.Барклі, І.Вачковим, С.Дерябо М.Артюшиною, Н.Бутенко, Г.Ковальчук, А.Черпак.
Постановка завдання. Робиться спромога обґрунтувати переваги тренінгових технологій у викладання соціології, як найактуальнішого з інноваційних методів навчання у сучасних закладах вищої освіти.
Виклад основного матеріалу. Виклад основного матеріалу поділяється на дві частини: розгляд тренінгового заняття як інноваційної форми освітнього процесу та аналіз досвіду викладання соціології з використанням тренінгових технологій.
Висновки. Існуючий позитивний досвід впровадження тренінгових технологій навчання, що існує в Полтавському університеті економіки і торгівлі показує, що він сприймається студентами дуже позитивно. Студенти вважають, що використання тренінгових технологій під час занять сприяє більшій зацікавленості предметом, забезпечує зв'язок теорії та практики й активізує їх навчально-пізнавальну діяльність, допомагає студентам самореалізуватися і розкрити свій творчий потенціал, формує вміння працювати в команді та ефективно і швидко вирішувати поставлені завдання, що сприяє інтенсивності навчання. При цьому на тренінгових заняттях викладач має можливість залучити до процесу навчання всіх студентів і ознайомити аудиторію з новим матеріалом на практиці.
Ключові слова: вищій заклад освіти, соціологія, тренінгові технології навчання, інноваційні методи викладання, компетенції, Полтавський університет економіки і торгівлі.
Список використаних джерел:
автор: Галицький О. В.
Актуальність дослідження. Залучення новітніх технологій до освітньої галузі є досить виваженим рішенням. Галузь освіти є невід’ємною складовою сучасного суспільства. Сьогодні існує достатня кількість електронних освітніх ресурсів, але щоб отримати доступ до них потрібно використовувати новітні технології.
Постановка проблеми. У сучасних умовах розвитку інформаційного суспільства все більшої уваги потребує залучення новітніх інформаційних технологій до освітньої галузі. Існує велика кількість електронних освітніх ресурсів, тому постає проблема у їхньому належному використанні під час навчально-виховного процесу і сучасній інтерпретації, тобто із залученням новітніх програм та засобів навчання. Такими сучасними засобами є веб-орієнтовані комп’ютерні системи.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Впровадженням сучасних інформаційних технологій до навчального процесу займалися вітчизняні та зарубіжні науковці серед них: В. Биков, Ю. Горошко, М. Жалдак, В. Клочко, Н. Морзе, С. Раков, Ю. Рамський, С. Семеріков, О. Спірін, Є. Смірнова-Трибульська, Ю. Триус та інші.
Постановка завдання. Завданням даного дослідження є огляд сучасних веб-орієнтованих комп’ютерних систем для управління електронними освітніми ресурсами.
Виклад основного матеріалу. У даній статті було розглянуто різновиди електронних освітніх ресурсів, які використовуються у закладах вищої освіти. Розглянуто основні різновиди веб-орієнтованих комп’ютерних систем для управління електронними освітні-ми ресурсами. Описано, як, використовуючи веб-орієнтовані комп’ютерні системи, є можливість здійснювати управління електронними освітніми ресурсами закладу вищої освіти.
Висновки. Розглянувши різновиди електронних освітніх ресурсів для ефективного їх використання та управління було виокремлено три різновиди веб-орієнтованих комп’ютерних систем, а саме: системи управління вмістом веб-сайтів, системи управління навчальним вмістом та веб-орієнтовані видавничі системи. В ході дослідження було показано, як відповідний електронний освітній ресурс, можна використовувати та здійснювати його управління у веб-орієнтованій комп’ютерній системі (системах).
Ключові слова: електронні освітні ресурси, веб-орієнтовані комп’ютерні системи, електронний документ, електронне видання, комп’ютерний тест, курс дистанційного навчання.
Список використаних джерел:
автор: Кивлюк О.П.
Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку освіти використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у навчанні стало процесом опосередкованим, а подекуди і не контрольованим. Доведеним залишається той факт, що впровадження інформаційно-комунікаційних, цифрових, електронних ресурсів та технологій сприяє інтенсифікації навчального процесу. Разом з тим, вони несуть у собі певні небезпеки. А отже, без їх ґрунтовного аналізу і виявленню певних меж реалізації інформаційної педагогіки, як типу педагогіки, що зумовлений закономірностями функціонування інформаційних ресурсів та їх розвитку, бо наслідки такого фетишизування технологічного прогресу можуть бути не зворотними не тільки для освіти, а і для суспільства взагалі.
Постановка проблеми. В педагогічній науці досі лишається проблемним питання виваженого, збалансованого, методично- грамотного використання інформаційно-комунікаційних технологій в навчальному процесі. Ця проблема стосується не лише аудиторних занять, а й самостійної підготовки, самопізнання, дозвілля тощо.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженнями використання ІКТ в навчальному процесі займаються такі сучасні українські вчені: В.Биков, А.Гуржій, М.Жалдак, А.Кудін, Н.Морзе, О. Спірін, С.Яшанов, які мають своїнаукові школи, що продовжують дослідження в даному напрямі.Концептуаліза-цією та теоретичним аналізом процесів інформатизації освіти займаються наступні філософи: В.Андрущенко, В.Бех, В.Воронкова, Л.Дротянко, В.Кремінь, В.Нечитайло, Н.Поліщук, О.Скубашевська, А. Ярошенко та інші відомі українські вчені.
Постановка завдання. Визначити межі, можливості та суперечності процесу реалізації інформаційної педагогіки в Україні в контексті використання ІКТ як освітньої технології.
Виклад основного матеріалу. Виокремлено зовнішні (кібер-, інтернет-, соціально-мережева залежність, кібер-плагіаторство, віртуалізація життя, ігроманія, інформаційна маніпуляція, знеособлення тощо), внутрішні межі (нервово-психічне та фізичне навантаження) та визначено оптимальні параметри (інформаційна культура, дидактична обґрунтованість, контрольованість, матеріально- технічна забезпеченість, ергономіка тощо) реалізації завдань та принципів інформаційної педагогіки в контексті використання інформаційно-комунікаційних технологій в навчальному процесі.
Висновки. Реалізація інформаційної педагогіки в контексті використання ІКТ уможливлюється за рахунок визначення оптимальних пара-метрів: формування інформаційної, мережевої, віртуальної культури; модернізація освітньо-пізнавальної діяльності; організація контролю й самоконтролю; формування ергономічного мислення; поєднання традиційних і нових інформаційно-освітніх технологій навчання.
Ключові слова: інформаційна педагогіка, інформацій-комунікаційні технології, навчальний процес, інформаційне суспільство.
References:
автор: Ревін Ф. Г.
Актуальність дослідження.На відміну від моделей соціального аналізу, які критикуються за те, що підсумовують та схематизують онтологію взаємодії суспільства, висновки наведеного нами аналізу ґрунтуються на соціально-філософських теоріях, що стосуються емоційної природи колективних явищ. Зокрема, автор пропонує вивчити кооперативну діяльність сучасних суспільств з точки зору афективних факторів, що переважають у міжособистісному обміні між членами різних формальних організацій, спонтанними групами та колективами з урахуванням їх особливого типу, організаційної згуртованості, а також спільно досягнуті результати.
Постановка проблеми. Наріжні емпатичні й ідентифікаційні суспільні процеси, зокрема, можна оцінити в рамках методів і категорій запропонованої в лоні феноменологічної філософії соціально-філософської доктрини, постулюючи порядок видів соціальних сполук, який відповідає різнимтипам спільної емоційної взаємозалежності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Критичні роздуми, що стосуються загальних основ актуальних питань, представлені в роботах наступних українських дослідників: М. Булатова, В. Москаленко, В. Польщук, Л. Орбан-Лембрик, М. Пірен, В. Циба, А. Коваленко, М. Культаєва, М. Корнев. Основні методологічні механізми та конкретні концептуальні рішення висвітлені в публікаціях Н. Бойчука, Н. Бурана, Т. Добко, Т. Лутія, І. Почінока, О. Хижняка, А. Малінкіна та інших.
Постановка завдання. Відповідно, метою даної роботи є застосування раніше запропонованої феноменологічної методології та класифікації колективних емпатетіческіх станів з метою надання засобів для адекватної інтерпретації ступеня, в якому конкретне соціальне утворення є гармонійним. А також визначити емоційні передумови і важелі громадянської активності, аналізуючи вплив емоційних чинників на нашу здатність до спільного критичного мислення, рефлексивно-реактивне сприйняття і усвідомлення суспільних перетворень.
Виклад основного матеріалу. Емоційна складова соціокультурних зрушень і розвитку рідко є основним предметом глибокого наукового дослідження. Прийняття нормативних моделей соціальної формації в якості вихідної точки сучасної соціальної науки розглядає виникнення, функціонування та динаміку стабільних колективних суб'єктів, заснованих на неявному атомізмі та раціональності прикордонних ліній соціально складових осіб, що їх утворюють. Основний аспект досліджуваної в даний час афективної феноменології пов'язаний з роллю, яка приписується актам загальної симпатії і солідарності стосовно випадків колективно підтримуваної профілактичної емоційної аксіології. Віддзеркалюючи потужні гальванізуючі диспозиції, колективні емоції часто є проявом різноманітних, часом суперечливих суспільнихтенденцій, здатних поширюватися по даній соціальній формації, амбівалентно змінюючи їхню полярність.
Висновки. Один з найважливіших внесків соціальної феноменології у вивчення групових емоцій полягає в тому, щоб запропонувати механізм регулювання в поєднанні з розвитком моделі продуктивної комунальної згуртованості, досягнення якої має прагнути будь-яке гармонійне і етичне суспільство. Таке тлумачення, однак, не передбачає відвертого ігнорування нашої колективної пізнавальної та вольової спроможності, а натомість вимагає збалансованого підходу до усвідомлення морального значення та раціонального впливу в рамках більш широкої схеми строго стратифікованого суспільства.
Ключові слова: колективні емоції, солідарність, симпатія, сумісні афективні стани, соціальна онтологія, психологія мас, феноменологія.
Список використаних джерел: