Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автор: Щетінін О. В.
Актуальність теми дослідження. За останні десятиліття в Україні з`явилася низка наукових праць по проблематиці релігійної ідентич-ності, але більшість вітчизняних вчених які досліджують це питання – В. Калач, І. Папаяні, Л. Филипович та інші, зосередились в першу чергу на сучасних аспектах даної проблематики, мало висвітлюючи історичні аспекти даного питання.
Постановка проблеми. Правобережна Україна під владою Російської імперії була поліетнічним та поліконфесійним регіоном і хоча релігійна історія кожної групи у краї стала предметом дослідження низки вчених, питання релігійно-конфесійної ідентичності його мешканців з кінця XVIII – до початку ХХ ст. все ще мало вивчене.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Такі вчені як О. Буравський, І. Опря, Б. Скіннер та інші у своїх наукових працях торкалися питання ідентичності релігійних груп Правобережної України кінця XVIII – початку ХХ ст., але це питання все ще залишається не дослідженим комплексно.
Постановка завдання. Проаналізувати характер і розвиток конфесійної ідентичності мешканців Правобережя кінця ХVIII – початку ХХ ст., визначити різні типи релігійності мешканців регіону та чинники, які впливали на різну конфесійну ідентичність і зумовлювали ставлення один до одного.
Виклад основного матеріалу дослідження. Суспільство Правобережжя впродовж досліджуваного періоду у цілому зберігало агрописьменний характер – землевласники та духовенство регіону були відокремлені від селян освітнім бар`єром. Неосвіченість та догматична необізнаність селянства трьох обрядів регіону породила низку спільних культів для західної та східної християнських традицій. Освічені мешканці християнських конфесій регіону мали різне ставлення один до одного, але однаково негативне до євреїв. Протестанти регіону мали відмінну від традиційної релігійність не засновану на обрядах.
Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок. Релігійна ідентичність мешканців регіону в досліджуваний період мала декілька рівнів: з одного боку освічене духовенство і землевласники усвідомлювали догматичні різниці між конфесіями, а з іншого боку більшість селяни мали конфесійного нечітку та неконфліктну ідентичність. Юдеї, караїми та мусульмани були окремими етнорелігійними групами які мали непроникну по відношенню до інших релігій регіону ідентичність. Протестанти регіону сприймалися більшістю мешканців як чуже явище. Перспективним напрямком є подальше вивчення релігійної ідентичності мешканців регіону із залученням невідомих раніше джерел.
Ключові слова: релігійна ідентичність, конфесійна ідентичність, Правобережна Україна.
Список використаних джерел:
1. Beauvois, D 1997. ‘Religie a narody w walce rosyjsko-polskiej na Ukrainie prawobżeżnej w latach 1863-1914, Przegląd Historyczny, №88, s. 73–94.
2. Bobrowski, T 1900. Pamiętniki Tadeusza Bobrowskiego, t. 1, Lwów: Nakładem Funduszu testamentowego, 417 s.
3. Dubiecki, M 1914. Na kresach i za kresami, Kijów: Nakładem księgarni Leona Idzikowskiego, 236 s.
4. Jełowicki, A 1839. Moje wspomnienia, Paryż: Wydanie Alekdandra Jełowickiego i spółki, s.
5. Kraszewski, I 1840. Wspomnienia z Wołynia, Polesia i Litwy, t. 1. Wilno: Nakł. i Druk. J. Glücksberga, 203 s.
6. Lipkowski, L 1913. Moje wspomnienia 1849–1912, Kraków: nakładem autora, 324 s.
7. Skinner, B 2014–2015. ‘Валентина Лось. Уніатська Церква на Правобережній Україні наприкінці XVIII – першій половині ХІХ ст.: організаційна структура та культурно-релігійний аспект (Київ: Друкарня Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, 2013. 300 с.) : рецензія’, Київська Академія, Вип. 12, c. 195–203.
8. Агад Га-ам в селі Гопчиця. Село Гопчиця і панський будинок. Доступно:<http://hopchytsya.com.ua/ahad-ha-am-hopchytsya-1/>. [24 Травень 2021].
9. Баляс, І 2012. ‘Міжконфесійне протистояння православного, уніатського та католицького духовенства волинської губернії на основі “Волынских епархіальних відомостей”’, Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія ІV: Історичні науки, с. 78–87.
10. Буравський, О 2004. Поляки Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., Житомир: Видавництво ЖДУ, 168 c.
11. Буравський, О 2011. ‘Римо-Католицька Церква в контексті міжконфесійних відносин на Правобережній Україні наприкінці ХVIII – початку ХІХ ст.’, ”Гілея: науковий вісник”: Збірник наукових праць, Вип. 47 (5), с. 5–11.
12. Бучковський, О 2020. Сторінки історії: ікона Матері Божої Тиврівської. Доступно: <https://kmc.media/2020/08/22/storinky-istoriyi-ikona-materi-bozhoyi-tyvrivskoyi.html>. [24 Травень 2021].
13. В преддверии нового года, 1908. Киевские епархиальные ведомости, № 1, с. 10–13.
14. Геллнер, Е 2003. Нації та націоналізм; Націоналізм, пер. з англ. Г Касьянов, Київ: Таксон, 300 с.
15. Голій, РВ 2013. ‘“Відомості про відступників” як історичне джерело конфесійних конверсій у 30-ті роки ХІХ ст. (на прикладі Волинської губернії)’, Науковий вісник Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, № 21, с. 127–133.
16. Духовное просвещение на Волыни в первые годы по возсоединении, 1913. Волынские епархиальные ведомости, № 1–2, с. 12–13.
17. Єсюнін, С 2018. Сторінки історії православної церкви у місті Хмельницькому: храм Різдва Богородиці, Доступно: <https://khm.gov.ua/uk/content/storinky-istoriyi-pravoslavnoyi-cerkvy-u-misti-hmelnyckomu-hram-rizdva-bogorodyci>. [24 Травень 2021]. 18. Из обозрения духовных журналов, 1912. Волынские епархиальные ведомости, № 1, с. 15–16.
19. Историко-статистическое описание местечка Сатанова Проскуровского уезда Подольской губернии и находящегося близ него Свято-Троицкого Заштатного Монастыря, составлено из сведений, доставленных Священником М. Орловским, 1862. Подольские епархиальные ведомости, №2, часть неофициальная, с. 47–56.
20. Калач, В 2018. ‘Форми та рівні релігійної ідентичності: теоретико-методологічний аналіз’, Українська полоністика, Випуск 15, с. 31–40.
21. Лось, ВЕ 2013. Уніатська Церква на Правобережній Україні наприкінці XVIII – першій половині XIX ст.: організаційна структура та культурно–релігійний аспект, Київ: НБУВ, 300 с.
22. Мищак, ІМ 2012. ‘Удосконалення конституційного законодавства України у сфері свободи совісті та віросповідання відповідно до міжнародно-правових норм та стандартів’, Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України, № 4, с. 37–40.
23. Моцпан, Р (n.d.). Чудотворна ікона Божої Матері “Барська”, Доступно: <https://blagobar.church.ua/svyatini/?fbclid=IwAR2AV1xLcYre5BU7-WPVTtcSeSxK--kJCM2FHNjtFPa-IrgUx6VI69e_fik>. [24 Травень 2021]. 24. Надтока, ГМ 1998. ‘Міжконфесійні відносини в Україні на початку XX ст.’, Український історичний журнал, № 5, с. 86–99.
25. Нынешний состав Подольской епархии, 1862. Подольские епархиальные ведомости, № 1, часть вторая неофициальная, с. 9–10.
26. О гаданиях у Малоросиян 24 и 30 ноября во дни св. Великомученицы Екатерины и св. ап. Андрея Первозваного, 1846. Киевские губернские ведомости, № 8, с. 64–67.
27. Опря, ІА 2017. ‘У пошуках власної ідентичності: пізньопротестантські конфесії Правобережної України у кінці ХІХ – на початку ХХ ст.’, Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки, Том 27, с. 419–425. 28. Павлюк, ГВ 2011. ‘Особливості внутрішньоцерковного життя баптистських громад Волинської губернії в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.’, Наукові записки Національного університету “Острозька академія”, Сер.: Історичне релігієзнавство, Вип. 4, с. 145–158.
29. Пастырское совещание, 1906. Православная Подолия, № 1, с. 32–53.
30. Поліщук, ЮМ 2012. Національні меншини Правобережжя України у контексті етнічної політики Російської імперії (кінець XVIII – початок XX ст.), Київ: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 432 с.
31. Потверждение Духовенству о точном соблюдении правил, относительно приготовления иноверцев-нехристиан к принятию христианской веры, 1865. Подольские епархиальные ведомости, №1, часть первая официальная, с. 25.
32. Продажа церковных книг при Подольской Духовной консистории, 1862. Подольские епархиальные ведомости, №1, часть неофициальная, с. 7–9.
33. Пушкар, Н (n.d.). Тадеуш Чацький з русофільських позицій І. Г. Кулжинського в його спогадах про Волинь, Доступно: <http://volodymyrmuseum.com/naukovi-statti/206-tadeush-chatskyy-z-rusofilskykh-pozytsiy-i-h-kulzhynskoho-v-yoho-spohadakh-pro-volyn.>. [24 Травень 2021].
34. Сміт, Е 1994. Національна ідентичність, пер. з англ. П. Таращука, Київ: Основи, 223 с.
35. Стоколос, НГ & Шеретюк, РМ 2012. Драма Церкви, Рівне: ПП ДМ, 347 с.
36. Филипович, Л 2018. ‘“Православний атеїст” як специфічна форма релігійної ідентичності в сучасній Україні’, Історія релігій в Україні, Науковий щорічник, Вип. 28. Частина ІІ, с. 531–544.
37. Хіхлач, Б (n.d.). З історії греко-католицької церкви на Поділлі (XVII–XIX ст.), Доступно:<https://dekanat.at.ua/publ/b_khikhlach_quot_z_istoriji_greko_katolickoji_cerkvi_na_podilli_xvii_xix_st_quot/1-1-0-1>. [24 Травень 2021].
38. Шеретюк, РМ 2014. ‘“Змагання за душі” як один із засобів зміцнення позицій російської православної церкви на Правобережній Україні (середина – друга половина ХІХ ст.)’, Наукові записки Національного університету “Острозька академія”, Серія: Історичне релігієзнавство, Вип. 11, с. 169–180.
39. Шеретюк, РМ 2014. ‘Заходи урядових і церковних структур щодо нейтралізації реакції населення Правобережжя на його “возз’єднання” з російською православною церквою 1839 р.’, Наукові записки Національного університету “Острозька академія”, Серія: Історичне релігієзнавство, Вип. 9, с. 185–198.
40. Школы при сельских церквях Киевской епархии, 1861. Киевские епархиальные ведомости, № 4, часть вторая неофициальная, с. 108–121
автор: Секісов В. Ю.
Актуальність теми дослідження. Сучасні суспільно – політичні процеси в Україні актуалізують з новою силою проблему взаємовідносин церкви та держави, а також церкви та громадянського суспільства. Завдання богослов’я сьогодні полягає насамперед у примиренні віри з соціальною реальністю. Соціальні трансформації зумовили перегляд традиційних підходів та тлумачень у площині “церква – держава - суспільство” і окреслили нові виклики, що виходять за межі усталених поглядів та спонукають до визначення власної громадянської позиції та активної участі у процесах сучасності. Те ж саме стосується й окремих релігійних спільнот, де продовжуються дискусії стосовно “християнського ставлення до влади”. Важливими аспектами таких дискусій є звернення до біблійних текстів, а також відкриття досягнень богословської думки у сфері політичної теології.
Постановка проблеми. ХХ століття супроводжувалось глибокими кризами та страхітливими війнами що стало справжнім випробуванням для всього людства. Церква також зіткнулась з новими викликами, що очікували нових відповідей. Таким чином, міжвоєнний час став драматичним тлом для формування нової богословської течії протестантизму, яка пізніше отримала назву діалектичної теології або ж теології кризи. Народження і боротьба нових візій та траєкторій на європейському континенті були значною мірою пов’язані з Німеччиною та німецькою церквою, а одним із найважливіших викликів став пошук нового богословського бачення стосовно значення, ролі та функцій церкви та держави.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сьогодні проблема взаємовідносин церкви і держави досліджується широким колом фахівців. Наше дослідження будується на роботах К. Барта та С. Гауерваса, а також окремих розвідках як українських так і іноземних дослідників. Серед них М. Черенков, Джеймс Кінг, Річард Белл та інші.
Постановка завдання. Мета даного дослідження – огляд богословських концепцій К. Барта та С. Гауерваса стосовно держави та церкви, їх порівняння та пошук можливих імплікацій.
Виклад основного матеріалу. У роботі проаналізовано вчення К. Барта та С. Гауерваса стосовно взаємозв'язку церкви та держави. На відміну від Реформаторів, швейцарський богослов доводить можливість позитивного зв'язку та вказує на окремі шляхи його актуалізації. Церква та держава за К. Бартом, належать до христологічної сфери, що легітимізує останню для церковної спільноти, а також передбачає взаємне служіння. На думку С. Гауерваса критерієм влади є легітимізація насильства, у той час як особливістю церкви є здатність до миру. Окрім того, Гауервас демонструє небезпеку некритичного прийняття панівних наративів на прикладі ідеології лібералізму. Таким чином у роботі продемонстровані, з одного боку, відмінності у поглядах К. Барта та С. Гауерваса, а з іншого, розглянуто суголосні обом теологам теми, що не втрачають актуальності і сьогодні.
Висновки. Порівняння окремих аспектів політичної теології К. Барта та С. Гауерваса допомагає чіткіше окреслити можливі переваги та недоліки цих підходів. Так, у богослов'ї Гауерваса присутні лишень окремі штрихи до теологічного розуміння держави, що, у свою чергу, унеможливлює її критику, натомість у Барта політичний ідеал християнської спільноти зображений надто абстрактно та може стосуватися надто широкого спектра застосувань. Разом із тим, завдяки такому порівнянню здається можливим виокремлення суголосних тем. Так Барта і Гауерваса об'єднує центральна роль христологічно — еклезіологічного концепту у політичній теології в цілому, а також розуміння виключної ролі церкви у формуванні політичного простору. За відомими словами американського теолога: “Церква не має соціальної етики, вона є соціальною етикою”. Таким чином, церква слугує викликом громадянській спільноті і навпаки. Нарешті, попри критику Бартом аполітичності, Гауервас вважає, що некритична ангажованість церкви загрожує станом заручника, коли християни радше реагують, аніж відповідають на актуальні виклики. У такому випадку церква лише наслідує ідеологічні тренди, замість того щоб вибудовувати власну політику на основі Св. Писання, що набуває форми та текстури через практики християнської спільноти.
Ключові слова: К. Барт, С. Гауервас, церква, держава, політична теологія, лібералізм.
Список використаних джерел:
1. Bell, R 1974. ‘Kierkegaard and Wittgenstein: two strategies for understanding theology’, Iliff Review, 31, № 3, pp. 21-34.
2. Hauerwas, S 1994. ‘Dispatches from the front’, Duke University Press.
3. Yoder, J H 1989. ‘Body Politics: Five Practices of the Christian Community Before the Watching World’, Nashvill: Discipleship Resources.
4. King, J 2014. ‘Theologizing the state: what Hauerwas could have learned from Yoder’, International Journal of Public Theology, 8 № 3, pр. 313-329
5. Forell, WG 1962. Realized faith, the Ethics of Dietrich Bonhoeffer. In: M. E. Marty, ed. 1962. The place of Bonhoeffer. New York: Association Press. Ch. 8.
6. Барт, К 2006. Оправдание и право, пер. с нем. А. Петрова, Москва : ББИ им. Св. Андрея, 146 с.
7. Барт, К 2005. Послание к Римлянам, пер. с нем. А. Петрова, Москва : ББИ им. Св. Андрея, 580 с.
9. Кальвин, Ж 1999. Наставления в христианской вере, Москва : Издательство Российского гуманитарного университета, Т. 3, 640 с..
10. Черенков, М 2015. ‘Соціальна теологія як theologia prima нашого часу’, Релігія в Україні. Доступно: <https://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/29961-socialna-teologiya-yak-theologia-prima-nashogo-chasu.html> [20 Травень 2021].
автор: Задорожна О. М.
Актуальність теми дослідження. Виклики сьогодення висувають нові завдання перед освітньою галуззю. Пандемія Covid-19 дала потужний поштовх для розвитку інформаційних технологій і особливо для розширення сфери її застосування. Структура навчального спілкування і комунікації переосмислюється у зв’язку із поширенням дистанційного навчання та активним розвитком “технічних посередників”, які мають потужний потенціал невичерпаних можливостей.
Постановка проблеми. Використання можливостей дистанційних освітніх технологій веде до подолання багатьох проблем розвитку змісту освіти, пов'язаних з різким зростанням обсягу навчального матеріалу, яких передається опосередковано через технічні засоби. У зв'язку із цим виникає необхідність у вивченні та ґрунтовному дослідженні ефективності комунікативної взаємодії викладача і здобувача вищої освіти, як рушійної сили розвитку фахівця, засобу навчання і виховання.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема комунікативної взаємодії суб’єктів педагогічного процесу не нова в науці. Починаючи з середини 70-х рр. ХХ ст. активно розробляється і запроваджується у вітчизняну психолого-педагогічну науку термінологія, пов’язана з проблематикою міжособистісного спілкування в освітній діяльності (А. Бодальов, І. Зимняя, В. Кан-Калик, А. Мудрик, Т. Щербань та інші), увага вчених зосереджується на “педагогічній взаємодії” (Ш. Амонашвілі, В. Афанасьєв, А. Бєлкін, В. Власенко, Б. Гершунський, М. Євтух, В. Кан-Калик, М. Обозов, М. Щевандрін та інші). Вплив комунікації на свідомість суб'єктів навчального процесу був представлений в роботах В. Борєва, А. Коваленко, А. Деркача, Д. Брудного та інших.
Постановка завдання. Вимушений перехід до дистанційної та змішаної форм організації освітнього процесу, зумовлений пандемією Covid-19 викликав підвищений інтерес до розвитку саме цих форм навчання. Саме тому в нашому дослідженні зосередимо увагу на особливостях комунікації між викладачем і здобувачем вищої освіти за умов відсутності прямого очного спілкування між учасниками освітнього процесу.
Виклад основного матеріалу. Ситуація навчання перш за все розкривається як ситуація комуні-кативної взаємодії. Труднощі комунікації містяться в самій сутності дистанційного навчання, а саме в тому, що його суб'єкти розділені в просторі і, можливо, в часі. Під час організації комунікативної взаємодії суб’єктів педагогічного процесу в освітньому середовищі із застосуванням дистанційних техно-логій особливо важливим стає створення відповідних умов для розвитку суб'єктної позиції здобувачі освіти через актуалізацію і збагачення власного суб'єктного досвіду (звернення до раніше накопичених знань і умінь, стимулювання до використання різних способів і самостійного вибору виконання завдання, створення ситуацій морального вибору, заохочення пошуку нестандартних варіантів вирішення пізнавальної задачі (проблеми), організація пізнання через переживання, актуалізацію чуттє-вого досвіду тощо); розвиток активності у навчальній діяльності (заохочення ініціативи, створення ситуацій вибору, організація проектної діяльності тощо).
Висновки. Особливості комунікативної взаємодії суб’єктів педагогічного процесу в освітньому середовищі із застосуванням дистанційних технологій витікають із самої специфіки віртуального середовища, особливостей взаємодії в ньому і організації передачі навчальної інформації в умовах віртуальної взаємодії. Ці особливості зумовлюють специфіку психолого-педагогічних умов, що враховуватимуть весь потенціал інтернет-технологій і створюватимуть особливе освітнє середовище, яке спиратиметься на психологічні особливості особистості та її інтелектуальний розвиток, внутрішні ресурси особистості, а не на примус.
Ключові слова: навчальне спілкування, комунікація, педагогічна взаємодія, суб’єкти освітнього процесу, суб’єкт-суб’єктне спілкування, дистанційне навчання.
Список використаних джерел:
1. Антонова, АМ 2011. ‘Субъект-субъектное взаимодействие в образовательном процессе колледжа как условие организации учебно-исследовательской деятельности учащегося’, Научные проблемы гуманитарных исследований: научно-теоретический журнал, Выпуск 9, с. 137–144. 2. Барабанова, ЗП 2008. ‘Организация образовательного взаимодействия между педагогом и учащимися’, Современные наукоемкие технологии, № 1, с. 40-42. Доступно: <http://www.top-technologies.ru/ru/article/view?id=23052>. [19 Травень 2021].
3. Божович, ЛИ 1968. Личность и ее формирование в детском возрасте, Москва: Просвещение, 464 с.
4. Бойко, А 2012. ‘Суб’єкт-суб’єктні відносини у педагогічному процесі загальноосвітньої і вищої школи’, Педагогічні науки, № 54, с. 5-14.
5. Булганина, СВ, Лебедева, ТЕ, Хозерова, ТП & Шкунова, АА 2014. ‘Преимущества и возможности использования дистанционных технологий средствами среды Moodle в контексте смешанного обучения’, Интернет-журнал “Науковедение”, Выпуск 5 (24). Доступно: <http://naukovedenie.ru>. [19 Травень 2021]..
6. Вишківська, ВБ, Шикиринська, ОВ, Петляєва, ВВ & Войчун, ОВ 2020. ‘Організація суб’єкт-суб’єктної взаємодії учасників освітнього процесу закладів вищої освіти як умова реалізації гуманно орієнтованих стратегій професійної підготовки майбутніх учителів’, Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах, № 70, Т. 1., с. 167-170.
7. Гончар, ОВ 2012. Новітні технології суб’єкт-суб’єктної взаємодії учасників навчального процесу вищої школи. Доступно: <https://www.sportpedagogy.org.ua/html/journal/2012-03/12govshs.pdf>. [19 Травень 2021].
8. Желанова, В 2016. ‘Суб’єкт – суб’єктна взаємодія вихователя і вихованців як засіб творчої самореалізації особистості’, Педагогічний часопис Волині, №2 (3), С. 71-76.
9. Илькевич, БВ & Суходолова, ЕМ 2018. ‘Моделирование процесса развития культуры межличностного общения студентов, обучающихся с применением дистанционных образовательных технологий’, Вестник СЮИ, Серия “Педагогические науки”, с 103-108.
10. Карсканова, С 2018. ‘Психологічне благополуччя особистості сучасного педагога як втілення ідей В. О. Сухомлинського про щасливого педагога’, Науковий вісник МНУ імені В. О. Сухомлинського. Педагогічні науки, № 3 (62), Том 1, с. 63-68.
11. Мухаметзянова, ФШ, Камалеева, АР, Грузкова, СЮ & Хадиуллина, РР 2016. ‘Организация взаимодействия субъектов образовательного процесса при использовании платформ дистанционного обучения’, Открытое образование, Т. 20, № 3, с. 36-42.
12. Рак, Е 2009. ‘Социальный аспект взаимодействия преподавателя и студента в процессе дистанционного обучения’, Власть, № 6, с. 55-57.
13. Рубцов, ВВ 2008. Социально-генетическая психология развивающего образования: деятельностный поход, Москва: МГППУ, 416 с. Доступно: <http://psychlib.ru/mgppu/RSg-2008/RSG-001.HTM#$p1>. [19 Травень 2021].
14. Сергеєва, В 2015. ‘Педагогічна комунікативна взаємодія в системі “учитель – учні” та її виховна цінність в умовах спільної творчої діяльності’, Педагогічний часопис Волині, Розділ 2. Інноваційні процеси в освіті, с. 57-63.
15. Щербан, ТД 2004. Психологія навчального спілкування. Монографія, Київ: Міленіум, 346 с.
автор: Сняткова Т. М.
Актуальність теми дослідження. У сучасній соціо-економічній нестабільності суспільства посиленого розповсюдження активно набуває феномен материнської депривації. Позбавлення дитини у ранньому віці емоційного контакту з матір’ю, недостатність любові та турботи призводить до порушень у психічному розвитку особистості. Без надання спеціально організованої психолого-педагогічної допомоги первинні відхилення обумовлюють появу вторинних, що призводить до виникнення хибного кола розвитку, комплексності пору-шень у провідних сферах життєдіяльності дитини.
Постановка проблеми. Порушення мовленнєвого, сенсорного, емоційного розвитку є найбільш характерними наслідками для дитини раннього віку в умовах материнської депривації. Специфічні особливості розвитку дитини потребують індивідуального та диференційованого підходу до кожної окремої особистості в рамках планування та організації освітнього та виховного процесу для дітей зазначеної категорії.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Феномен депривації висвітлено у працях Дж. Боулбі, Д. Віннікота, Н. Дмитріюк, Й. Лангмаєра, З. Матейчека та ін. Аналіз факторів, які впливають на появу депривації представлено у дослідженнях О. Забабуріної, Є. Смірнової, А. Прихожан, Т. Шульги, І. Ярославцевої та ін. Ознаки та компоненти материнської депривації розглянуто такими вченими як А. Баргес, Е. Еріксон, Д. Ісаєв, С. Петрова тощо. В. Мухіна, І. Дубровіна, М. Толстих розглядали наслідки материнської депривації для психічного розвитку особистості.
Постановка завдання. Здійснити теоретичний аналіз особливостей змісту та організації освітнього процесу з дітьми раннього віку в умовах материнської депривації.
Виклад основного матеріалу. У психолого-педагогічній літературі термін “материнська депривація” застосовується для позначення психічного стану особистості, який виник внаслідок недостатності або повної відсутності чуттєвих, емоційних зав’язків між дитиною та матір’ю. Тривалість, сила та вік, у якому почалась материнська депривація, є провідними факторами, що визначають рівень та широту порушень у психічному розвитку дитини. Навіть тривала розлука з матір’ю (наприклад, у наслідок госпіталізації дитини) призводить до травмування дитячої психіки у ранньому віці. У рамках реформування системи інституційного догляду та виховання дітей в Україні постає питання про необхідність розробки освітніх програм з урахуванням специфіки особистісного розвитку дитини в умовах материнської депривації.
Висновки. Аналіз нормативно-правової бази та наукової літератури дозволив визначити, що зміст та організація освітнього процесу з дітьми раннього віку має будуватись на основі базового компоненту дошкільної освіти з врахуванням специфіки депривованої особистості та наявного рівня розвитку дитини за всіма освітніми напрямами.
Ключові слова: материнська депривація, ранній вік, освітній процес, Базовий компонент дошкільної освіти.
Список використаних джерел:
1. Александрова, ЛЮ 2011. ‘Специально-педагогические техники как направление логопедической помощи детям раннего возраста в условиях материнской депривации’, Вестник Новгородского государственного университета, № 64, с. 8-11.
2. Верховна Рада України 2017. Про Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017 – 2026 роки № 526-р. Доступно: <https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/526-2017-%D1%80#Text>. [23 Травня 2021].
3. Гошовський, ЯО 2008. Ресоціалізація депривованої особистості, Дрогобич: Коло.
4. Дмитріюк, Н 2015. ‘Науково-практичний аспект проблеми депривованої особистості’, Актуальні проблеми психології, Т. 1, № 42, с. 128-133.
5. Забабурина, ОС & Помогаева, ВИ 2015. ‘Психическое развитие детей младенческого и раннего возраста в условиях материнской депривации’, Ученые записки Орловского государственного университета, Т. 1, № 64, с. 372-275.
6. Ильина, ЕТ (ред) 2002. Медико-психолого-педагогическая реабилитация детей в домах ребенка (современные аспекты), Москва: Изд-во “ЛО Московия”.
7. Лангмейер, Й & Матейчек, З 1984. Психологическая депривация в детском возрасте, Прага : Медицинское издательство Авиценум.
8. Міністерство освіти і науки України 2021. Про затвердження Базового компонента дошкільної освіти (Державного стандарту дошкільної освіти) нова редакція, № 33. Доступно:<https://mon.gov.ua/storage/app/media/rizne/2021/12.01/Pro_novu_redaktsiyu%20Bazovoho%20komponenta%20doshkilnoyi%20osvity.pdf>. [23 Травня 2021].
9. Міністерство соціальної політики України 2020. Захист сім’ї та дітей. Доступно: <https://www.msp.gov.ua/news/18836.html>. [24 Травня 2021].
10. Мухина, ВС (ред.) 1991. Лишенные родительского попечительства, Москва: Просвещение.
автори: Кіндрат П. В., Войтович І. С., Мащенко В. А.
Актуальність теми дослідження полягає у забезпеченні якісної підготовки майбутніх учителів фізики до роботи з сучасними комп'ютерними технологіями, зокрема, з комп’ютерним моделюванням у фізиці.
Постановка проблеми. Вивчення можливостей створення та використання комп’ютерних моделей та віртуальних комп’ютерних лабораторій у процесі навчання фізики є основною проблемою дослідження.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. О. В. Семеніхіна, А. В. Тру-хін, Ю. В. Хворостіна, В. Г. Шамоня, А. О. Юрченко розглядають віртуальні лабораторії як інструмент навчальної та наукової діяльності та як складову сучасного експерименту. У дослідженнях Е. О. Козловського та Г. М. Кравцова показано роль віртуальних лабораторій в структурі системи дистанційного навчання.
Постановка завдання. Оскільки використання віртуальних фізичних лабораторій, комп’ютерних моделей, спеціалізованих програмних продуктів та веб-додатків дає можливість змоделювати та візуально продемонструвати певні фізичні явища чи процеси, то перед нами постало завдання розробляти власні комп’ютерні моделі та підготувати до цього майбутніх учителів фізики.
Виклад основного матеріалу. Визначено переваги та недоліки використання віртуальної лабораторії та комп’ютерних моделей в освітньому процесі з фізики. Обґрунтовано доцільність застосовувати віртуальних лабораторій та комп’ютерних моделей в умовах змішаного навчання фізики. Для навчання майбутніх учителів фізики створювати та використовувати комп’ютерні моделі фізичних явищ та процесів здійснюється в професійно орієнтованому авторському курсі “Методика застосування комп’ютерної техніки в професійній діяльності”. Описано етапи розробки фізичної моделі з формулювання математичної задачі та показано реалізацію на прикладі розроблення та використання програми “Динамічна модель ідеального газу”.
Висновки. 1) запропоновано спосіб для підготовки майбутніх учителів фізики до побудови моделей багатовимірних предметних областей, зокрема фізичних процесів та явищ; 2) розроблені ефективні алгоритми розв’язку прикладних задач у прикладному програмному забезпечення для візуального та математичного моделювання поведінки фізичних систем, побудови фазових діаграм та фазових просторів а також амплітуд динамічних змінних в залежності від керуючих параметрів систем; 3) реалізовано можливість інформаційно-комп’ютерних технологій для побудови структурно-функціональної моделі віртуальної обчислювальної лабораторії у майбутньому.
Ключові слова: майбутній учитель фізики; комп’ютерна модель; віртуальна фізична лабораторія
Список використаних джерел:
1. Дущенко, ВП & Кучерук, ІМ 1993. Загальна фізика. Фізичні основи механіки. Молекулярна фізика і термодинаміка, Київ : Вища школа, 431 с.
2. Козловский, ЕО & Кравцов, ГМ 2011. ‘Виртуальная лаборатория в структуре системы дистанционного обучения’, Информационные технологии в образовании,. № 10. Доступно: <file:///C:/Users/Win10/Downloads/itvo_2011_10_15.pdf> [27 Квітень 2021].
3. Кособуцький, ПС 2014. Статистичні та Монте-Карло алгоритми моделювання випадкових процесів у макро- і мікросистемах у MathCAD. Монографія, Львів: Видавництво Львівської політехніки, 412 с.
4. Семеніхіна, ОВ & Шамоня, ВГ 2011. ‘Віртуальні лабораторії як інструмент навчальної та наукової діяльності’, Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, Суми: Вид-во СумДПУ імені А.С.Макаренка, №1(11), с. 341-346.
5. Трухин, АВ 2002. ‘Об использовании виртуальных лабораторий в образовании’, Открытое и дистанционное образование, № 4 (8), с. 70–72. Доступно: <https://ido.tsu.ru/files/pub2002/4(8)309Truhin_A._(TUSUR).pdf> [27 Квітень 2021].
6. Фрактальный анализ процессов, структур и сигналов 2006. Под ред. РЭ Пащенко, Харьков : ЭкоПерспектива, 348 с.
7. Юрченко, АА 2016. ‘Виртуальные лаборатории в учебной физической среде’, Інформаційні технології в професійній діяльності, № 10. Доступно: <http://repository.sspu.sumy.ua/handle/123456789/979> [27 Квітень 2021].
8. Юрченко, АО & Хворостіна, ЮВ 2016. ‘Віртуальна лабораторія як складова сучасного експерименту’, Науковий вісник Ужгородського університету. серія: “Педагогіка. Соціальна робота”, Випуск 2 (39), с. 281-283.