Оберіть свою мову
Оберіть свою мову
автор: А. Ю. Ходорчук
Актуальність теми дослідження. Для студентів, які вивчають філософські та богословські дисцип-ліни, по-особливому важливо вміти ставити правильні питання під час навчання, оскаржувати, ставити під сумнів, вміти вчасно якщо знадобиться, піти “проти течії”. Наявність навичок критичного мислення дозволяє бути затребуваним, бачити світові тенденції в різних сферах і осмислювати їх з більш глибоких всебічних позицій з огляду на світовий досвід і практику. Відсутність навичок критичного мислення у студентів богослов'я і філософії може привести до втрати актуальності і потреби таких представників на світовій арені історії, філософії, політики, тощо.
Постановка проблеми. У статті, за результатами проведеного теоретичного дослідження, були розглянуті дві проблеми: (1) проблема невідповідності високих кваліфікаційних вимог до студента філософії та богослов'я та (2) проблема недостатньої розробленості педагогічних підходів до розвитку критичного мислення під час університетської підготовки.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання розвитку критичного мислення у студентів філософії та богослов'я чимало разів обговорювались у науковій літературі за останні кілька десятиліть. Зокрема про слабку підготовленість студентів до критичного мислення зазначав П. Бегичев [1], а також Н. Гарифуллина [2]. Проблему ефективного роз-витку критичного мислення описували В. Гура [3], В. Лебедев [4], A. Baker [5], C. Birkenstein, R. Durst [6], R. Crane [7]. Обговорювалися та пропонувалися різноманітні методи для розвитку критичного мислення у працях таких дослідників як W. Desmond [8], K. Fisher [9], P. Florenksy [10], N. Murphy [13], A. Steen-Uthei, N. Foldnes [15].
Постановка завдання. Розглянути та проаналізувати причини відсутності розвитку критичного мислення у студентів філософії та богослов’я. Запропонувати можливості варіанти вирішення проблеми.
Виклад основного матеріалу. Зазначена проблематика є унікальною та характерною саме для зазначеної категорії студентів, на сьогодні потребує ґрунтовного вивчення та розробки ефективних освітніх сценаріїв для вирішення існуючої проблеми. Здійснено акцент на богослов’і як на складному напрямку підготовки студентів, який включає різні аспекти релігійного вчення, та потребує дотримання встановлених церковних норм у сприйнятті релігійної проблематики. Вказано, що богослов'я покликане займатися критикою існуючих в рамках церковного життя приватних переказів з точки зору загально церковних, або кафолічних переказах, яке воно виявляється в формі ортодоксії, тобто віровченої норми. Обумовлено, що ордотоксія не покриває всього поля можливих конкретних “казусів”, що вимагають богословського осмислення, богослов'я залишається живою думкою, що діє на кордоні Церкви і світу. Вказано, що богослов'я творчо і критично осмислює будь-яку проблему або тему, виходячи з духовного досвіду життя в Церкві, який залишається незмінним, оскільки є досвідом зустрічі з вічною Божественної реальністю.
Висновки. Автор доводить, що існуючі причини відсутності розвитку критичного мислення обумовлені багаторічними встановленими канонами, які не передбачають критичного осмислення, перегляду та конфронтації. Обґрунтовано, що саме з студентами філософії та богослов'я потрібно проводити неординарні лекційні, семінарські та інші види навчальних занять для розвитку критичного мислення. Зокрема, у статті наведені конкретні приклади взаємодії викладача та студентів в ході освітньої діяльності для розвитку критичного мислення.
Ключові слова: педагогіка, філософське осмислення, критичне мислення, богослов'я, психологія.
Список використаних джерел:
1. Бегичев, П 2011. ‘Особенности постсоветского богословия’, в кн. Двадцать лет религиозной свободы и активной миссии в постсоветском обществе. Итоги, проблемы, перспективы евангельских церквей. Материалы к дискуссиям, ред.-сост. М. Черенков, Киев: Дух и Литера, с. 136–154.
2. Гарифуллина, Н 2013. ‘Методы формирования критического мышления студентов по учебной дисциплине “Основы философии”’, Научно-методический электронный журнал “Концепт”, с. 846–850.
3. Гура, В 2015. ‘Условия и уровни развития отечественного евангельского богословия’, Журнал “Богомыслие”, № 16, Одесса, с. 50–63.
4. Лебедев, B 2014. ‘О “народном богословии”, “призраке богословия” и богословской дисциплине”’, Журнал “Христианский мегаполис”, № 3, с. 29.
5. Baker, A 2018. Constructive Theology. Syllabus, Seminary of the Southwest, Austin, TX. Available from: <https://www.wabashcenter.wabash.edu/selected-resources/?post_ids=229353>. [18 February 2021].
6. Birkenstein, C & Durst, R 2014. “They Say / I Say”: The Moves That Matter in Academic Writing, WW Norton & Company, 3-rd edition, р. 76
7. Crane, RD 2016. ‘Method, MacIntyre, and Pedagogy: Inviting Students to Participate in Theology as a Living Conversation’, Teaching Theology & Religion 19, 3, р. 222–223
8. Desmond, W 1995. Being and the Between. Albany, NY: SUNY Press, р. 78-81
9. Fisher, K 2017. ‘Look Before You Leap: Reconsidering Contemplative Pedagogy. Teaching Theology & Religion, р. 20-21.
10. Florenksy, P 1997. The Pillar and Ground of the Truth, translated by B. Jakim. Princeton, NJ: Princeton University Press, р. 113
11. MacIntyre, A 1988. Whose Justice? Which Rationality? Notre Dame, IN: University of Notre Dame Press, р. 210-212
12. McNally, Brenton, Janine Chipperfield, Pat Dorsett, Letitia Del Fabbro, Valda Frommolt, Sandra Goetz, Joanne Lewohl, et al. 2017. ‘Flipped Classroom Experiences: Student Preferences and Flip Strategy in a Higher Education Context’, Higher Education: The International Journal of Higher Education Research 73, р. 281–298
13. Murphy, N 2004. Reason and Rhetoric in Religion. Eugene, OR: Wipf and Stock, р. 144.
14. Seminary of the Southwest 2019. Conversation Covenant. Available from: <https://ssw.edu/conversation-covenant/>. [18 February 2021].
15. Steen-Utheim, AT & Foldnes, N 2018. ‘A Qualitative Investigation of Student Engagement in a Flipped Classroom’, Teaching in Higher Education 23, р. 307–24
16. Stone, Howard W & James O. Duke 1996. How to Think Theologically. Minneapolis, MN: Fortress Press, р. 151-153.
автор: Н. М. Марюхно
Актуальність теми дослідження. Український протестантизм знаходиться у пошуку шляхів для оновлення власної ідентичності, намагається віднайти ефективні моделі місіонерської діяльності в умовах світоглядних викликів доби постмодерну, створити відповідні біблійному світогляду моделі відносин з державою і суспільством. За цих умов українське протестантське богослов’я звертає увагу на досвід основоположників традиції, яка близько 150 років була спільною для України та Росії. Серед цих основоположників особливе місце належить Івану Проханову. Він не лише запропонував особливу ідентичність, яка була найбільш вдалою в історії українського і російського протестантизму, починаючи з 1930-х років. Іван Проханов за десятиліття власної активності створив моделі соціально-політичної активності протестантів, моделі критики православ’я, моделі місійної та соціальної діяльності. Критичне осмислення соціально-політичних богословських ідей Івана Проханова може бути джерелом оновлення теорій та практик українського протестантизму.
Постановка проблеми. Іван Проханов походив із середовища домодерної культури молокан, був одним із представників руху за модернізацію вітчизняного протестантизму в дусі ідеалів англійського руху святості, мав світогляд у більшості елементів схожий із світоглядом сучасних українських протестантів. При цьому Іван Проханов сміливо створював проекти розширення діяльності протестантських громад щодо преображення всього суспільства, від місцевих громад до цілого людства. Цілий ряд його ідей випередили соціальне вчення папи Івана XXIII та інших теоретиків цілісного гуманізму, трансформації розвитку цілого людства, побудови соціуму любові. Також в умовах нових штучних обмежень щодо релігії може бути використаним досвід Івана Проханова із розбудови протестантських спільнот. Тим більше можуть бути корисними теорії побудови альтернативних соціальних зв’язків та соціально-економічних спільнот в умовах агресивного щодо релігії контексту.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Євангелічний рух привертав увагу багатьох дослідників – філософів, богословів, релігієзнавців та істориків. Серед них, зокрема, варто виділити В. Бачиніна, С. Савинського, В. Попова. Однак залишається малодослідженим та недостатньо проаналізованим питання внеску у розвиток євангельського руху одного з найяскравіших його лідерів, яким по праву можемо вважати Проханова.
Постановка завдання. Мета дослідження полягає у визначенні місця і ролі соціально-політичної складової богословської спадщини Проханова в його проекті духовного реформування релігійно-церковного життя суспільства, яке модернізується.
Виклад основного матеріалу. Реформаційний рух, який очолив Проханов, прокотився по всій Росії і, навіть, вийшов за її межі. Хвиля релігійних реформацій найбільш потужно підіймалась на тлі великих громадських потрясінь. Описані у статті основні причини виникнення та зародження євангельського руху свідчать про неминучість змін, що чекали на суспільство. Однозначно можна стверджувати, що євангельський рух вплинув на всі сфери життя народу тогочасного періоду. Незважаючи на те, що через відомі причини Івану Проханову не вдалося довершити свій грандіозний реформаторський проект, звернення до його богословської спадщини дає можливість не лише черпати з неї цінну інформацію для розбудови сучасної української держави на християнських засадах, але й подає нам повчальний приклад того, як задля проведення у життя євангелічних принципів він використовував усі свої природні обдарування, – богослова, проповідника, поета, письменника і перекладача, правозахисника, релігійного і громадського діяча, реформатора-євангеліста. Його досвід богослова-практика може прислужитися для надання виразно практичної спрямованості українському богослов’ю, яке впевнено стало на шлях реформування і розвитку.
Висновки. Вперше було проведено богословсько-релігієзнавчий аналіз творчої спадщини Івана Проханова на предмет виокремлення в ній соціально-політичних ідей, що свідчить про виразно практичну спрямованість його богослов’я та доведено можливість актуалізації цих ідей в контексті початку XXI століття.
Ключові слова: євангельський рух, духовна Реформація, реформатор, оновлення Православної церкви, Євангелічна церква, духовне відродження, “звіщення Євангелія”.
Список використаних джерел:
1. Бачинин, ВА 2005. Христианская мысль: социология, политическая теология, культурология, Том IV, СПб.: Новое и старое, 172 с.
2. Бердяев, Н 1907. Новое религиозное сознание и общественность, СПб. : Издание М.В. Пирожкова, 228 с.
3. Иванов, МВ 2000. История християнства, СПб. : Христианское общество “Библия для всех”, 157 с.
4. История баптизма 1996. Сборник Одесской Богословской Семинарии, сост. и предисл. СВ Санников, Одесса : ОБС, “Богомыслие”, Вып.1, 496 с.
5. Крыжановский, РА 2012. Кто такие баптисты? Ирпень: Ассоциация “Духовное возрождение”, Одесса : ХГЭУ, 181 с.
6. Любащенко, ВІ 1995. Історія протестантизму в Україні. Курс лекцій, Київ : “Поліс”, видання друге, доповнене і виправлене, 350 с.
7. Попов, ВА 1996. И. С. Проханов. Страницы жизни, СПб.: Христианское общество “Библия для всех”, 201 с.
8. Проханов, ИС 1993. В котле России. Автобиография Ивана Степановича Проханова с изложением главных фактов движения Евангельских христиан в России, Москва : “Протестант”, 256 с.
9. Савинский, СН 1999. История евангельских христиан-баптистов Украины, Росии, Белоруссии, СПб.: “Библия для всех”, 423 с.
автор: І. В. Белоус
Актуальність теми дослідження. Використання нових технологічних засобів, мережевого та апаратно-програмного забезпечення в медичних ЗВО зумовлює трансформаційні процеси, які змінюють базові принципи організації освітнього процесу, їх форму, зміст, навчальні технології, це потребує належного дидактичного супроводу для реалізації цифрового освітнього середовища.
Постановка проблеми. Впровадження інформаційних технологій навчання є одним із найважливіших трендів розвитку освіти в останні десятиліття, оскільки такі технології містять в собі потужний дидактичний потенціал і надають різнопланові можливості для розроблення педагогічних технологій. Саме інформаційні технології здатні вирішити багато проблем у вищій медичній школі за умови сформованості належного цифрового освітнього середовища.
Аналіз останніх джерел та публікацій. Проблеми створення та впровадження мережевих ресурсів та хмарних технологій в освітній процес для покращення якості освітніх послуг за багатьма напрямами були об’єктом досліджень вітчизняних та іноземних науковців В. Бикова, А. Гуржія, М. Жалдака, Ю. Машбиця, О. Спіріна, A. Джейн, Н. Відіч, тощо.
Постановка завдання. Завданням даного дослідження є аналіз дидактичного потенціалу сучасних інформаційних технологій навчання променевої діагностики.
Виклад основного матеріалу. У даній статті запропоновано струк-туру цифрового освітнього середовища навчання променевої діагностики, виокремлено низку умов функціонуван-ня, взаємопов’язані складові, дидактич-ні принципи навчання та організаційно-педагогічні умови. Результати аналізу дидактичного потенціалу сучасних інформаційних технологій навчання променевої діагностики, які отримані з використанням SWОT-стратегії, дали змогу встановити сильні (S) та слабкі (W) сторони впровадження інформаційних технологій в освітній процес з радіології, а також можливості (О), ризики та загрози методики (T). Це в свою чергу дозволило виокремити якісні показники рівня ефективності використання хмарних технологій у навчальній діяльності з радіології та чинники результативності застосування інформаційних технологій навчання.
Висновки. Доцільність використання інформаційних технологій навчання не викликає сумнівів, однак створення цифрового освітнього середовища навчання променевої діагностики потребує дотримання низки умов, чітко виокремлених взаємопов’язаних складових, дотримання дидактичних принципів навчання та забезпечення організаційно-педагогічних умов.
Ключові слова: інформаційні технології навчання, променева діагностика, дидактичні цілі, навчальне середовище, цифрове освітнє середовище.
Список використаних джерел:
1. Jain, A & Pandey, U 2013. ‘Role of Cloud computing in higher education, International Journal of Advanced Research in Computer Science and Software Engineering, Vol. 3, р. 966–972.
2. Stuchynska, NV, Belous, IV & Mykytenko, PV 2021. ‘Use of modern cloud services in radiological diagnostics training, Wiadomosci Lekarskie (Warsaw, Poland: 1960), 74 (3), р. 589–595.
3. Vidic, NS, Clark, RM & Claypool, EG 2015. Flipped Classroom approach: Probability and Statistics Course for Engineers, Seattle: American Society for Engineering Education, р. 14–28.
4. Биков, ВЮ, Вернигора, СМ, Гуржій, АМ, Новохатько, ЛМ, Спірін, ОМ, & Шишкіна, МП 2019. ‘Проєктування і використання відкритого хмаро орієнтованого освітньо-наукового середовища закладу вищої освіти, Інформаційні технології і засоби навчання, 6 (74), с. 1–19.
5. Гуржій, АМ & Лапінський, ВВ 2015. ‘Взаємозв’язок інформатизації суспільства й системи освіти, Комп’ютер у школі та сім’ї, № 8 (128), с. 29–34.
6. Джонсон, Д, Джонсон, Р & Джонсон-Холубек, Э 2001. Методы обучения. Обучение в сотрудничестве,. СПб., 245 с.
7. Жалдак, МІ 2013. ‘Проблеми інформатизації навчального процесу в середніх і вищих навчальних закладах, Комп’ютер в школі та сім’ї, № 3, с. 8– 15.
8. Машбиць, ЮІ, Гокунь, ОО, Жалдак, МІ, Комісаров, ОЮ & Морзе, НВ 1997. ‘Основи нових інформаційних технологій навчання: посібник для вчителів, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України; Інститут змісту і методів навчання, Київ: ІЗМН, 264 с.
9. Професійна освіта: словник 2000. Навчальний посібник, уклад.: СУ Гончаренко та ін.; за ред. НГ Ничкало, Київ: Вища школа, 78 c.
10. Спірін, ОМ & Вакалюк, ТА 2017. ‘Критерії добору відкритих web-орієнтованих технологій навчання основ програмування майбутніх учителів інформатики, Інформаційні технології і засоби навчання, №4 (60), с. 275–287.
11. Стучинська, НВ & Белоус, ІВ 2016. ‘Інтеграція фундаментальних та фахових знань майбутніх лікарів у процесі вивчення основ ультразвукової діагностики, Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Серія: Педагогічні науки, Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, Вип. 132, с. 26–37.
12. Українська наукова інтернет-спільнота. Доступно: <http://nauka-online.org>. [07 Березень 2021].
13. Українські науковці у світі. Доступно: <http://forum.oseu.edu.ua/viewtopic.php?F=8&t=2017>. [07 Березень 2021].
14. Чи готові класні кімнати до політики BYOD (використання власних пристроїв учнів)? Доступно: <http://www.samsung.com/ua/business/insights/others/are-classrooms-readyfor-byod>. [07 Березень 2021].
15. Шишкіна, МП 2009. ‘Вимоги до електронних засобів підтримки процесу розв’язання фізичної задачі, 15-й зб. Наук. пр. Кам’янець-Подільського державного університету. Серія педагогічна: Дидактики дисциплін фізико-математичної та технологічної освітніх галузей, с. 106–109.
автори: Г. Костроміна, Т.Свідло, Л.Школяр
Актуальність теми дослідження. Розвиток інтелектуального, творчого потенціалу людини, виховання покоління, яке б створювало нові матеріальні та духовні цінності має бути пріоритетним для сучасного суспільного розвитку. Творчість розглядається як засіб реалізації людини, досягнення нею гармонії. Саме розвиток творчих здібностей дозволяє людині відчути себе щасливою та стати корисною для суспільства. Завдяки творчості людина формує нову соціальну реальність, а розвиток її творчих здібностей розширює її самореалізацію у суспільстві. Осмислення творчого потенціалу дасть можливість визначити шляхи вдосконалення творчих здібностей людини, сформувати особистість, яка зможе протистояти негативним суспільним викликам.
Постановка проблеми. Проблема формування творчої особистості, розвитку її індивідуальних здібностей є однією з актуальних проблем сучасних наукових досліджень.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченню феномена творчості присвячені праці: Ф. Баррона, Дж. Гілфорда, К. Піковера, П. Торранса, Д. Фелдмана та інших, структурні елементи творчого процесу, психологію творчості досліджували Д. Богоявленська, Л. Виготський, І. Волощук, П. Енґельмаєр, О. Леонтьєв, Г. Маркєлов, В. Роменець, А. Шумілін. Сферу несвідомого, її роль у творчому процесі вивчав А. Бергсон.
Творчість досліджують вітчизняні науковці: С. Аверінцев, В. Андрєєв, М. Бахтін, В. Моляко, Б. Новіков та інші.
Творчість як важлива потреба самореалізації людини представлена у працях зарубіжних та вітчизняних дослідників А. Маслоу, К. Роджерса, М. Козлова та інших. Роботи присвячені впливу соціально-культурного середовища на розвиток людини належать сучасним науковцям В. Андрущенко, Б. Новікову, В. Табачковському.
Постановка завдання. Мета наукового дослідження полягає у визначенні основних механізмів розвитку творчого потенціалу особистості.
Виклад основного матеріалу. Складність вивчення явища полягає у тому, що єдиного визначення творчості не існує, саме цим обумовлюється потреба в обґрунтуванні характерних ознак творчості та визначення головних здібностей людини, що спонукають до творчості. Творчість є засобом самореалізації особистості, характерною сутністю її існування, саме у творчості людина реалізує свій внутрішній потенціал. Реалізація творчого потенціалу особистостей стає мірою й критерієм оцінки розвитку соціально-культурного простору. Як засіб пізнання світу, творчість розкриває величезні можливості людського духу, а реалізація творчого потенціалу людини забезпечує створення нового в ідеальних формах та суспільно-практичній діяльності. Творча діяльність є одним з головних факторів формування людської сутності. У структурі творчої діяльності можна визначити сам процес творчої діяльності, результати діяльності, саму особистість творця, а також середовище та умови, в яких здійснюється творчість. Здатність до творчої діяльності притаманна лише людині, вона створює новий продукт, якого не існувало раніше. Творчість як складна психічна діяльність людини визначається своїми психологічними особливостями. Починається творчість з постановки завдань, які в процесі діяльності будуть вирішу-ватись, далі здійснюється пошук рішення та повноцінною творчість стає лише тоді, коли людина перетворює нові ідеї у суспільний продукт, що стає доступним для розуміння та сприйняття іншими людьми. Творчість пов’язана із структурним та функціональним оновленням діяльності, перетворенням її в більш досконалу, що виражається у нових створених матеріальних та духовних цінностях. Самореалізація творчої особистості відбувається через розкриття закладеного в ній творчого потенціалу, який визначається обдарованістю, креативністю, готовністю до здійснення різних форм діяльності та визначенням її продуктивності.
Висновки: 1) визначено, що творчість є цілісною якістю людини, яка розкриває її індивідуальні здібності, ставлення до себе та світу; 2) визначено основні механізми розвитку творчого потенціалу особистості; 3) розглянуто структурні елементи та роль несвідомого у творчому процесі; 4) розглянуто вплив соціально-культурного простору на формування творчої особистості; 5) отримані результати можуть стати підґрунтям для розробки в подальшому проблем розвитку творчого потенціалу особистості та реалізації її творчих можливостей у різних сферах суспільної діяльності.
Ключові слова: творчість, творчій потенціал особистості, творчий процес, творча активність, творчі здібності, творча діяльність, самореалізація, соціально-культурний простір, суспільство, духовні цінності.
Список використаних джерел:
1. Аристотель 2006. Метафизика. Москва.: Изд-во Эксмо, 608 с.
2. Бергсон, А 1994. Два источника морали и религии, Москва: Канон, 384 с.
3. Богоявленская, ДБ 1983. Интеллектуальная активность как проблема творчества, Ростов-на-Дону: РГУ, 176 с.
4. Волощук, ІС 1998. Науково-педагогічні основи формування творчої особистості, Київ: Пед. думка, 160 с.
5. Выготский, ЛС 1976. Воображение и творчество в школьном возрасте, Москва: Изд-во АПН РСФСР, 519 с.
6. Рубинштейн, СЛ 2007. Основы общей психологии, СПб.: Питер, 713 с.
7. Флоренский, ПА 1993. Анализ пространственности и времени в художественно-изобразительных произведениях, Москва: Прогресс, 324 с.
8. Шумилин, АТ 1989. Проблемы теории творчества. Монография, Москва: Высшая школа, 143 с.
9. Guilford, JP 1967. ‘Creativity: yesterday, today, tomorrow’, Journal of Creative Behavior, Vol. р. 3-14.
10. Torrance, EP 1988. ‘The nature of creativity as manifest in its testing’, R. Stemberg & T. Tardif (eds). The nature of creativity, р. 43-75.
<iframe src="/files/pdf/2021_31(2-3)-4.pdf" width="100%" height="800"></iframe>
автори: Н. В. Науменко, О. А. Горобчук, А. В. Козлов
Актуальність теми дослідження. Реформація вищої освіти, поява на ринку праці великої кількості освітніх послуг, переорієнтація викладацької практики вимагають якісних змін у професійній підготовці фахівців фізичної культури і спорту, які мають поєднувати фізкультурно-педагогічну й тренерсько-викладацьку діяльність.
Постановка проблеми. Реалізація завдань професійної підготовки фахівців фізичної культури і спорту, які мають володіти системою спортивних знань, методів та прийомів з метою їх застосування у процесі виховання здорової нації, відродження культури здоров’я та фізичного розвитку, відновлення національних традицій та цінностей, формування здорового способу життя, визначає пошук інноваційних технологій навчання, які ґрунтуються на особистісно-орієнтованому та діяльнісному підході у навчанні.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Сучасні педагогічні технології були предметом вивчення багатьох науковців, серед яких Ю. Бабанський, В. Беспалько, Б. Блум, Я. Гальперин, М. Кларін, Н. Тализіна та ін. Впровадженню сучасних педагогічних технологій в освітній процес закладів вищої освіти присвячено дослідження І. Зязюна, Н. Наволокової, В. Паламарчук, В. Стрєльнікова та ін. Концептуальні засади професійної підготовки майбутніх фахівців ґрунтовно досліджувалися в працях вітчизняних учених Р. Гуревича, А. Лігоцького, Л. Хомича, Я. Цехмістера, зокрема професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту – в працях вітчизняних і російських дослідників Г. Арзютова, М. Герцика, О. Демінського, В. Завацького, В. Приходька та ін. Дослідження свідчать, що сучасних педагогіч-них технологій сприяють гармонійному розвитку особистості фахівця.
Постановка завдання. Висвітлення доцільності використання сучасних педагогічних технологій на прикладі веб-квест технології, ігрових технологій, технологій опрацювання дискусійних питань у професійній підготовці фахівців фізичної культури і спорту.
Виклад основного матеріалу. Викладання дисципліни “Педагогіка та педагогічна майстерність” відбувається із використанням сучасних педагогічних технологій. В умовах сьогодення з переходом на дистанційну форму навчання варто виділити тех-нологію веб-квест, яка поєднує в собі ігрову та групову діяльність студентів, виконання творчих проєктів, оптимізує час, дозволяє використову-вати різні інформаційні джерела, запам’ятовувати, мислити, вирішувати, організовувати себе для розв’язання проблемних та нестандартних завдань.
Висновки. Застосування сучасних педагогічних технологій в процесі професійної підготовки фахівців фізичної культури і спорту позитивно впливає на активізацію їхнього професійного розвитку.
Ключові слова: педагогічні технології, веб-квест технології, ігрові технології, технології опрацювання дискусійних питань, фахівці фізичної культури і спорту.
Список використаних джерел:
1. Алфімов, ДВ 2011. ‘Структурно-змістовний контент поняття технології’, Науковий вісник Донбасу, № 3. Доступно: <http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvd_2011_3_2>. [14 Лютий 2021].
2. Беспалько, ВП 1989. Слагаемые педагогической технологии, Москва: Педагогика. Доступно: <https://may.alleng.org/d/ped/ped020.htm>. [14 Лютий 2021].
3. Бодарецька, ОМ, Мельник, ОГ & Жежуха, ВЙ 2015. ‘Поняття технологій мотивування персоналу підприємств’, Економіка. Фінанси. Право, № 11, с. 7-11. Доступно: <http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecfipr_2015_11_4>. [16 Лютий 2021].
4. Бойчук, ІД 2009. ‘Науково-теоретичні основи професійної підготовки майбутніх фахівців у коледжі’, Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання та спорту, Харків. Доступно: <https://www.sportpedagogy.org.ua/html/journal/2009-12/09bidfec.pdf>. [14 Лютий 2021].
5. Забіяко, ЮО 2013. ‘Професійна підготовка фахівців фізичної культури та спорту’, Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві, № 2, с. 16–19. Доступно: <http://nbuv.gov.ua/UJRN/Fvs_2013_2_6>. [18 Лютий 2021].
6. Калюжна, ТГ 2013. Сучасні вимоги до професійної підготовки майбутнього вчителя’, Наукові записки Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя, № 4, с. 32–37. Доступно: <http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzspp_2013_4_7>. [18 Лютий 2021].
7. Кларин, МВ 1989. Педагогическая технология в учебном процессе. Анализ зарубежного опыта, Москва: Знание. Доступно: <https://istina.msu.ru/publications/book/12199002/>. [14 Лютий 2021].
8. Науменко, НВ & Козлов, АВ 2018. ‘Веб-квест як метод активного навчання в освітньому процесі закладів вищої освіти’, Дистанційна освіта: реалії та перспективи, І Всеукр. наук.-практ. конф., Харків, 12 грудня 2018 р. Доступно: <http://dspace.hnpu.edu.ua/bitstream/123456789/2040/1/Дистанційна%20освіта.%202019%20.pdf>. [20 Лютий 2021].
9. Романовський, ОГ & Солодовник, ТО 2016. Дидактичні системи у вищій школі, Харків: НТУ “ХПІ”. Доступно: <http://repository.kpi.kharkov.ua/bitstream/KhPI-Press/23191/1/Romanovskyi_Dydaktychni_systemy_2016.pdf>. [16 Лютий 2021].
10. Стрельніков, ВЮ & Брітченко, ІГ 2013. Сучасні технології навчання у вищій школі, Полтава: ПУЕТ. Доступно: <https://ktpu.kpi.ua/wp-content/uploads/2014/02/V.-YU.-Strelnikov-I.-G.-Britchenko.-Suchasni-tehnologiyi-navchannya-u-vishhij-shkoli.pdf>. [16 Лютий 2021].