автори: Дроботенко М. О., Корж Г. В.
Актуальність теми дослідження. Трансформації сучасної освіти супроводжуються активним переосмисленням освітнього простору, однак його вплив на формування дитячого досвіду та суб’єктності часто лишається недостатньо концептуалізованим. В умовах цифровізації та гібридизації навчання постає потреба осмислити дизайн освітнього середовища не лише як технічне чи естетичне рішення, а як антропологічно значущий чинник становлення особистості.
Постановка проблеми. Суперечність між інноваційністю просторових рішень і браком їх філософського осмислення зумовлює необхідність дослідження освітнього простору як середовища життєтворчості дитини. Недостатньо з’ясованим залишається питання, як архітектурні, технологічні та символічні компоненти простору впливають на автономію, комунікацію та тілесно-сенсорний досвід.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні підвалини дослідження спираються на ідеї взаємозв’язку досвіду й середовища у працях Джон Дьюї, феноменологічне розуміння простору як переживаного світу у Моріс Мерло-Понті, символічну інтерпретацію культури в концепції Ернст Кассірер, критичний аналіз інституційного простору у Мішель Фуко та комунікативний підхід Юрген Габермас. Водночас бракує інтегративної моделі, що поєднує ці підходи в аналізі дитячої життєтворчості.
Постановка завдання. Метою дослідження є обґрунтування концепції освітнього простору як багатовимірного середовища, що підтримує життєтворчу активність дитини. Передбачено визначення принципів гуманістично орієнтованого дизайну, здатного інтегрувати фізичні, соціальні та цифрові виміри.
Виклад основного матеріалу. У статті доведено, що освітній простір має розглядатися як активний учасник формування дитячого досвіду. Обґрунтовано значення гнучкості, трансформаційності та можливості співучасті дітей в організації середовища. Показано, що тілесно-сенсорний вимір і комунікативна відкритість простору є необхідними умовами розвитку автономії та творчості. Окреслено ризики цифрової фрагментації досвіду та необхідність збереження балансу між віртуальною й безпосередньою взаємодією.
Висновки. Освітній простір постає як екзистенційно значущий вимір дитячого становлення. Його дизайн має спиратися на антропологічні та феноменологічні принципи, що забезпечують розвиток суб’єктності, соціальної відповідальності та творчого потенціалу. Перспективи дослідження пов’язані з подальшим міждисциплінарним опрацюванням концепції простору суб’єктність, як середовища життєтворчості.
Ключові слова: освітній простір, філософія дизайну, дитинство, життєтворчість, гібридне середовище.
References:
- Brooks, JP & Normore, AH (eds.) 2009, Designs for Learning: Prospects and Possibilities, Charlotte, NC: Information Age Publishing.
- Cassirer, E 1944, An Essay on Man: An Introduction to a Philosophy of Human Culture, New Haven : Yale University Press.
- Dewey, J 1938, Experience and Education, New York :
- Dewey, J 2005, Art as Experience, New York : Perigee Boo
- Foskett, D 2007, Spaces for Learning: A Review of Learning Environment Research, London : National Union of Students.
- Foucault, M 1995, Discipline and Punish: The Birth of the Prison, New York : Vintage Books.
- Gabennesch, H 1993, Social Space and Symbolic Space, Minneapolis : University of Minnesota Press.
- Habermas, J 1984, The Theory of Communicative Action. Volume 1: Reason and the Rationalization of Society, Boston : Beacon Press.
- Lefebvre, H 1991, The Production of Space, Oxford :
- Merleau-Ponty, M 2012, Phenomenology of Perception, London : Routledge.
- Oblinger, DG (ed.) 2006, Learning Spaces, Boulder, CO: EDUCAUSE.
- The Third Teacher 2010, 79 Ways You Can Use Design to Transform Teaching & Learning. New York : Abrams.
- Turkle, S 2011, Alone Together: Why We Expect More from Technology and Less from Each Other, New York : Basic Books.
